Частина П'ята "Морг"
Я прийшов додому. Нарешті! Можна просто звалитися в ліжко і забити про все на пару годин. Але не тут-то було!
Сон! Ця проклята свідомість подарувала мені прекрасне сновидіння!
Я знаходився в академії і навколо мене гуляли ті ж мізки з руками і ногами, але тепер вони говорили про Джоша... Це кошмар якийсь! Ну скільки можна?
Джош...навіщо? Він брудний і підлий вбивця...
Я не можу зрозуміти, чому? Але він довів свою провину! Тепер я просто зобов'язаний його знайти.
Зі своїми переживаннями я нервово ходив по своїй кімнаті. Мені подзвонив телефон.
-Алло, Це Вінсент? -цікаво навіщо дзвонити на мій номер телефону, а потім питати мене Вінсент це?
-Так це я, Вінсент -неспокійним голосом продовжив. -Боже, я твій голос і не впізнав! Ентоні! Як справи? Ой, пробач... Я зовсім забув. Прости будь ласка що не прийшов.
-Нічого страшного. Справи нормально, дали вчора вихідний. Добре що ти не прийшов -він засміявся.
-Фух, ну і добре. А то якось забув, а зі мною такого ніколи не було -з полегшенням зітхнув.
Слухай, я зараз йду на роботу. Зможеш мені допомогти?
-Добре, обов'язково прийду -я попрощався з Ентоні і почав переодягатися. У мене велика шафа і купа одягу. Так що вибрати є що, але одягнувся цілком в звичайний одяг.
Чорна футболка, джинси, сіра кофта і кросівки.
Так, ще й пофарбував волосся в каштановий колір. Ну це була стара фарба матері і я не думав що мені підійде, але все пройшло добре. Цікаво навіщо мамі фарба каштанового кольору? Ну добре, тепер і не дуже схожий на зомбі, майже...
А тепер можна йти. Я спустився зі сходів і побачив тільки маму.
-Доброго ранку. Як спалось? -запитала мама веселим тоном. -Що з тобою? Навіщо так часто фарбувати волосся? Зіпсуєш!
-Спалось нормально, не переживай, все нормально. А тато де?
-Він Пішов на роботу. Кажуть там щось важливе.
-Нагадати мені мама, де він працює? -я підійшов до столу і сів на стілець.
-В магазині де продають будматеріали.
-Саме так. Що там може такого термінового і важливого статися? Особливо в нашому тихому і мало людному місті -В замітці телефону "Швидко, якісно і не дорого, вб'ю ваш час. Ваш інтернет". Заманливо! Я взяв телефон і почав перевіряти всі свої соціальні мережі.
-Незнаю, але ось покликали. Що поробиш -мама підійшла до столу з повною тарілкою в руках.
-Добре піду я. Треба на роботу -я встав і пішов до дверей.
-Стій! Ти навіть нічого не поїв! відповіла мені мама з незадоволенням.
-Спасибі, але я поспішаю. І їсти не особливо хочу.
-Ну добре. Тільки якщо захочеться їсти, обов'язково купи чого небудь. Але не цей не корисний фастфуд!
-Добре Мам. Бувай. До вечора повернуся!
Я вийшов з будинку і по вологій асфальтованій дорозі відправився в академію. Так саме там ще й перебував морг. Хм, схоже вночі був дощ.
Як же я люблю осінь. Опале жовте листя кружляло над землею. Стара добра академія ховалася за густими різнокольоровими деревами.
Ну ось, я прийшов. Двері моргу знаходиться за академією.
Я увійшов і побачив...точніше нічого не побачив... Стоп, куди... Це не морг, я помилився дверима? Чому я став такий неуважний?
Може через свинячих мізків? До речі про мізки... Треба буде все-таки вкрасти трохи...
В кінці великого коридору промайнула тінь. Дивно, академія закрита. Хто тут сновигає? Стривай... А чому ці вхідні двері відкриті? Може це і є наш таємничий зомбі який пожирає плоть.
Я рушив за тінню. Після похмурого довгого коридору на моєму шляху стояли троє дверей. Одна відкрита, ага значить мені сюди.
Темрява і більше нічого. У пошуках способів включити світло, я впав схоже на книги. Ну що за невезуха! Що це таке липке я намацав? Фу!
Ух, нарешті я знайшов вмикач. Що за мерзенне гарчання? Я повільно повернувся в іншу сторону кімнати.
Перед собою я побачив велику собаку. Її очі заливалися кров'ю. О Боже, схоже у неї сказ! Скажена собачка!
Вона кинулася на мене. У спробі відвернутися я знову впав на книги. У мені вирував страх і гнів. Ну все я розгнівався!
Я кинувся на собаку і взяв її двома руками і кинув у великий стелаж. Вона спробувала встати, але я вийшов з кімнати і швидко зачинив двері.
Так Вінсент заспокойся, все добре. Мене відпустило.
-Тобі погано? -з-за рогу вийшов Ентоні.
Я скрикнув з несподіванки і з істерикою відповів.
-Слухай більше так не лякай, померти можна!
-Вибач. Щось трапилося?
-Зла собака трапилася... -я дуже довго намагався віддихатися.
-В якому сенсі? -він почав повільно підходити до дверей.
-Стій! Схоже я зловив нашого академічного Кусаку! І це велика, скажена собака!
-Правда? О Боже! Треба терміново зателефонувати директору! -Ентоні дістав ключі і зачинив двері. Взяв телефон і почав кудись дзвонити, напевно директору. -Іди в морг, я розберуся з усім цим.
-Добре... -Я відправився прямо в довгоочікуваний морг.
Ну подивимося. Треба вкрасти трішки мізків. Через свинячих схоже я слабшаю.
Ну ось, мізки якоїсь бабусі. Так подивимося, померла від серцевого нападу. Прожила довге спокійне життя. Те що треба! І вже на блюдечку лежить. Ентоні вже з нею попрацював. Пощастило ж мені.
Мої руки так і тягнулися до них. Соковиті, м'які, смачні мізки... Не встиг я озирнутися чи немає тут нікого, в моєму роті вже лежав великий шматок мізків. Боже, як це смачно! Божественна їжа!
І в цей момент заходить переляканий Ентоні.
-Ем... Це твоя нова дієта чи що?...