Частина Шоста "Віолетта"
Мої очі подивилися на переляканого до остраху Ентоні.
-Це не те, що ти подумав...
-А я думаю що саме це зараз і відбувається. -він повільно підходив до мене.
-Ти...просто...тобі чесно все розповісти? -я відпустив мізки старої леді і сіл на дерев'яний стілець. -Ну слухай, тільки не тікай і не лякайся... Почалося все з того що...
Я розумів що Ентоні сприйме все як фантастику, яка втілилася в реальність. А він просто обожнює ігри, серіали, фільми і навіть книги про зомбі...
Вже як тридцять хвилин пройшло і я закінчив пояснення моторошної ситуації.
-...так і після всього цього мені треба якось харчуватися. Я пробував свинячий мозок, але схоже він притупляє мене і все таке. Мені реально потрібні людські мізки...
-Ось зашибісь. Це ж...тобто ти зомбі? Зомбі існують...круто! Ну точніше, це жахливо! Не дарма я стільки фільмів про зомбі дивився і книг читав...
-Я серйозно. Це не фільм або книга. Я хочу бути людиною, як мені бути? Жити ось так далі? Мені треба дізнатися хто мене закопав, поховав заживо... І чому я такий? Ще треба знайти цього поганця Джоша.
-Але у тебе є тепер круті надздібності. Ти говорив щось типу видінь. -Ентоні ще ближче присів до мене. -Ну я уважно слухаю.
-Так...коли я з'їдаю мозок у мене залишаються його спогади і схоже характер та поведінка... Незграбність, схоже мені передалася від Марка, та й дуже нервовий став якось. Як можна це пояснити? Як таке можливо?
-Все просто...ти...в тебе дар. -Ентоні просто захоплювався моїми розповідями, як-будто я розповідаю йому якийсь сюжет фантастичного фільму...
-Слухай. Я серйозно, мені не по собі. А раптом я когось з'їм? Це нормально? Ох... А Віолетта? Як її знайти?
-Можливо я допоможу тобі з мізками. Як-небудь впораємося.
-І ти так просто мені повірив, а раптом я обманюю зараз або розігрую тебе?
-Ні... Я тобі вірю. А зомбі вірус передається від укусу або ще якось?
-Незнаю, не пробував і не збираюся!
-Ну добре. Хочеш невелику пораду? На випадок зомбі-апокаліпсису: зомбі можна вбити тільки точним пострілом в голову. Тому купи собі шолом заздалегідь. Добре? Не хочу що б тебе вбили.
-Ха, ха дуже смішно. -Ентоні засміявся.
-Гаразд. Думаю я знаю як знайти твою Віолетту.
-І як же?
-Як? Тому що я її знаю. І є номер телефону. Дати?
-Так будь ласка. Але що їй сказати? Слухай, привіт, а ти часом не ходячий напівживий мрець? Так?
-Та ні, спочатку можна і познайомитися.
-Я не побачення влаштовую, а просто хочу дізнатися зомбі вона чи ні.
-Ну слухай. У будь-якому випадку...дізнатися треба.
Ентоні дістав свій телефон і почав шукати номер телефону. А я пішов мити свої закривавлені від мізків руки. Хм, у нього скрізь комікси? Навіть в туалеті ціла пачка лежить.
-Ну ось. Це її номер.
Так подивимося. Набираємо. Ага, гудки пішли...
-Алло, слухаю. -спокійним і тонким голосом відповіла схоже Віолетта.
Почувся гуркіт з боку туалету.
-Вибач. Це я знову перекинув свої комікси... -Боже Ентоні...
-Слухай. Нам треба терміново зустрітися. -продовжив я.
-Емм, ти вже вибач. Але може ти спочатку розкажеш мені хто ти і навіщо хочеш мене побачити? Добре?
-Оу звичайно, мене звуть Вінсент. Хочу побачитися. Треба дещо запитати.
-А по телефону не можна? -вона з байдужістю продовжила. -Слухай, а я тебе пам'ятаю. Ти той хлопець блондин...так думаю нам треба зустрітися... А де саме?
-Ну... Давай сьогодні, десь о шостій. В парку.
-Добре. Чекатиму. Бувай.
-Бувай. -я кинув трубку і полегшено зітхнув.
Ну і добре. Точніше... Якщо вона так різко згадала мене і хто я такий і навіть як я виглядаю значить схоже вона зомбі... О ні! Чорт! Як прогодувати двох зомбі? Це вже занадто буде. Схоже доведеться їсти свинячі мізки і деградувати...
-Ну як поговорив? Все нормально пройшло? -через проходу туалету запитав Ентоні.
-Так. Зашибісь просто. Схоже все-таки вона зомбі.
-Вау, ціла команда. Може вас назвати "Команда Зет" або "Ходячі Мерці" хоча ні постій, це ж з серіалу...
-Але це не жарти. Як ти не розумієш? -я почав серйозно нервуватися. Схоже мізки бабусі заспокоювали мене, але така ситуація як зараз вбивала весь спокій. Я неспішно одягав свою сіру кофту.
-Ну можна йти.
-Стій, але ще рано.
-Ось як раз погуляю. Мені терміново треба чисте повітря.
-Ну добре, тільки дивись, не убийся по дорозі. Ти тепер цінний екземпляр!
-Постараюся! Подивимося чи вийде.
Я вийшов з моргу. Ух, яке чисте повітря. Прогулянка ще нікому не заважала. Чистий і легкий вітер дув прямо в моє сумне обличчя. А я йшов по асфальту повільними кроками.
Після двогодинної сумної прогулянки по місту я відправився прямо в парк. Це найпопулярніше місце в місті.
Саме там більшість людей відпочивають на вихідних. Пікнік, сосиски, хот-доги. Як мені не вистачає смаку звичайної їжі. Навіть помріяти нормально не можу.
Ну блін, от халепа. Все що я знаю про Віолеті це те що її волосся чорного кольору і все... Але мені пощастило. Багато людей не було. А на старій дерев'яній лавці сиділа чорнява молода дівчина.
-Ти Віолетта? Адже можна на ти?
-Так привіт, сідай -вона заметушилася.
-Ти ж знаєш навіщо я покликав тебе?
-У тебе теж ці...симптоми. Жерти хочу вмираю. І я мрію тільки про мізках. Людських мізках... Зі мною все нормально, чи я зійшла з розуму?
-Ні. З тобою все нормально. Точніше не нормально...
-Значить все таки зійшла з розуму...
-Та ні. Ти...як би це сказати...-у мене в голові надокучили моторошні пояснення для Віолетти.
-Зомбі? -вона злякалась.
-Емм, Так ти зомбі. Справжній ходячий напівживий мрець. -ну ось і пояснив...
Вона дивно захихотіла.
-Я зомбі. З глузду з'їхати. Я справжній зомбі... А чому я не хочу з'їсти тебе? Стривай, ти теж так?
-Так. Я теж такий як ти.
-Точно такий? Ти теж пофарбувався? Або обманюєш мене, а потім в психушку відправиш? -її недовіра так і била по моєму настрою. -Мої батьки вже давно горять бажанням зробити це.
-Жах...
-А знаєш, кажуть що шоколадка піднімає настрій, а ніфіга! Напилася теж не котить, чому зомбі? Чому не відьма, перевертень... -у неї на обличчі все ще зображувалася нервова усмішка.
-Не переживай. Я хочу тобі допомогти, тому що я такий як ти. Зомбі, живий мрець. Мені тільки треба дізнатися чи все у тебе так як у мене. Ти відчуваєш трохи температуру тілом? А смак?
-Я... Так, але зовсім не багато. А смак... нічого зовсім. Тільки недавно купила свинячі мізки. Але напевно через них я навіть простої задачі на уроці не розв'язала. Це жахливо. Мені не добре. Та й нервовий зрив був після того як вилізла з брудною могили посеред старого цвинтаря...
-Давай підемо зі мною. Я відведу тебе туди де можна поїсти... А заодно розкажеш що і як ти потім робила.
-Ну добре якщо так.
Ми встали з лавки і пішли прямо в морг. Так би мовити в наш секретний буфет...