Мін, давай відпочинемо
Вони ще довго ходили акваріумом, зупиняючись біля великих скляних стін і розглядаючи різнокольорових рибок.
Іноді Сухо жартував, а Мінхо лише хитав головою, хоча усмішку приховати не міг.
Час минав зовсім непомітно.
Коли вони вийшли з акваріума, на вулиці вже було не так людно, як вдень.
Вони неквапливо йшли поруч, обговорюючи побачених морських мешканців і переглядаючи фотографії, які зробили всередині.
Дорога додому пройшла напрочуд швидко.
Біля своїх квартир вони зупинилися, ще кілька хвилин розмовляючи про різні дрібниці, а потім попрощавшись, розійшлися по своїх квартирах.
Наступного ранку Мінхо прокинувся раніше за будильник.
Поки він збирався до школи, його погляд випадково впав на брелок-місяць, який лежав на столі.
Кілька секунд він дивився на нього, а потім мовчки причепив до наплічника.
У цей самий час Сухо теж збирався до школи.
Перед виходом він узяв брелок-сонце і покрутив його в руках.
На його обличчі зʼявилася ледь помітна усмішка.
Через мить сонце вже висіло на його наплічнику.
Ранкове повітря було прохолодним, а на вулиці люди поспішали на роботу чи до школи.
Через кілька хвилин двері підʼїзду відчинилися.
- Привіт, Мін!
- Привіт.
Сухо підійшов ближче і поправив наплічник.
- Ти чекав мене?
Мінхо кивнув.
Саме тоді вони помітили брелоки на наплічниках одне одного.
Сонце на наплічнику Сухо і місяць на наплічнику Мінхо тихенько гойдалися під час вітру.
Вони переглянулися, але нічого не сказали.
Зате обидва усміхнулися.
Після чого вони рушили до школи.
Деякий час вони просто йшли поруч насолоджуючись спокійним ранком.
- Тобі сподобався акваріум? - раптом запитав Сухо.
- Дуже.
- Мені теж.
На обличчі Сухо зʼявилася усмішка.
- Ми добре провели час.
Мінхо лише кивнув.
- Дуже добре.
На кілька секунд між ними запанувала тиша.
Потім Сухо уважно подивився на нього.
- Мін, ти добре спав?
- Звісно.
- Точно?
- Так.
- У тебе сонні очі.
Мінхо зітхнув.
- Все добре.
- Якщо ти так кажеш...
Але Сухо все одно виглядав стурбованим.
- А ти?
- Я чудово спав.
- Це видно.
- Бо я красивий?
- Бо ти виспався.
- Теж хороший варіант.
Після цього вони ще трохи йшли мовчки.
І раптом Мінхо зупинився.
- Ти зробив домашнє завдання?
Сухо завмер.
- Яке домашнє завдання?
- Те велике.
- Було домашнє завдання?
- Сухо...
- Я серйозно.
Мінхо лише прикрив очі рукою.
- Ти навіть не знав про нього.
- Не знав.
- Неймовірно.
- Дякую.
- Це не був комплімент.
Незабаром вони вже дійшли до школи.
Усередині було шумно і людно.
Коли вони зайшли до класу, Мінхо одразу почав готуватися до уроку, дістаючи підручники та зошити.
А Сухо просто сидів поруч і дивився на нього.
- Що?
- Нічого.
- Сухо.
- Просто дивлюся на тебе.
Мінхо лише похитав головою.
Пролунав дзвоник на урок.
За кілька секунд до класу зайшов учитель.
Учні швидко розсілися по своїх місцях.
- Перш ніж почати нову тему, я хочу оголосити результати минулої самостійної роботи.
У класі одразу стало тихіше.
Учитель почав називати оцінки.
Коли дійшла черга до Мінхо, вчитель підняв голову.
- Мінхо, як завжди, чудова робота. Усі завдання виконані правильно.
Мінхо лише коротко подякував.
Сухо був щиро здивований.
Він ніяк не міг зрозуміти, як Мінхо встигає так добре вчитися.
- Сухо...
Вчитель назвав його оцінку.
- Зрозуміло.
Мінхо подивився на нього.
- Тобі взагалі не сумно?
- Повинно бути?
- Так.
- Тоді трохи сумно.
Після того як кожен дізнався свою оцінку, урок продовжився.
Після дзвоника на перерву Сухо одразу повернувся до Мінхо.
- У мене є питання.
- Яке?
- Коли ти взагалі встигаєш учитися?
- Що?
- Ні, серйозно.
Сухо сперся на парту.
- Ми разом майже постійно.
- І?
- Ми ходимо гуляти.
- І?
- То коли ти все це вчиш?!
Мінхо усміхнувся.
- Коли ти займаєшся дурницями.
- Ні, серйозно, Мін.
Сухо похитав головою.
- Я вже починаю думати, що в тебе в добі не двадцять чотири години.
- А скільки?
- Не знаю. Сорок?
- Сухо...
- Це єдине логічне пояснення.
Сухо раптом згадав слова вчителя про те, що Мінхо мав допомагати йому з навчанням.
За весь цей час вони жодного разу так і не сіли нормально займатися.
То був шкільний проєкт.
То прогулянки.
То ще щось.
Якщо бути чесним, останнім часом вони були зайняті зовсім не навчанням.
Уроки закінчилися і пролунав дзвоник.
Учитель вийшов із класу, а учні одразу почали збирати речі та розмовляти між собою.
Сухо ліниво поклав голову на парту.
- Я офіційно пережив ще один навчальний день.
- Вітаю, - спокійно відповів Мінхо, складаючи підручники до наплічника.
- Дякую.
На кілька секунд запанувала тиша.
- Ходімо до мене.
Сухо одразу підняв голову.
- Навіщо?
- Вчитися.
- Ні.
- Так.
- Мін.
- Сухо.
- Я не хочу.
- Я знаю.
- Тоді навіщо пропонуєш піти до тебе?
- Бо тобі треба підтягнути оцінки.
- Це жорстоко.
- Я турбуюсь про тебе.
- Не бачу різниці.
Коли вони вийшли зі школи, Сухо все ще намагався переконати Мінхо відмовитися від цієї ідеї.
- Може завтра?
- Ні.
- Післязавтра?
- Ні.
- Через тиждень?
- Сухо.
- Добре, добре.
Вони йшли знайомою дорогою додому.
- Чому ти взагалі так переживаєш через мої оцінки?
Мінхо знизав плечима.
- Просто переживаю.
Сухо усміхнувся.
- Заради свого хлопця я готовий навіть повчитися.
- Правда?
- Не звикай.
- Пізно.
- Мін!
- Що?
- Не дивись так.
- Як?
- Наче я сказав щось миле.
- Але ти сказав щось миле.
Сухо похитав головою і прискорив крок.
- Ей!
Мінхо здивовано подивився на нього.
- Куди ти так швидко?
Сухо лише засміявся і пішов ще швидше.
- Нікуди.
- Я не встигаю за тобою!
- Це вже не моя проблема.
Мінхо лише зітхнув і прискорив крок.
На щастя, через кілька хвилин вони вже підійшли до свого підʼїзду.
Вони зайшли всередину, піднялися ліфтом на свій поверх і попрямували до квартири Мінхо.
Зайшовши до квартири, вони розулися і залишили наплічники біля дверей.
- Чай? - запитав Мінхо.
- Так.
- Печиво?
- Мг.
- Добре.
Поки Мінхо був на кухні, Сухо сидів за столом і відпочивав.
Через декілька хвилин Мінхо повернувся з двома чашками чаю і тарілкою печива.
- Дякую, Мін.
- Будь ласка.
Сухо взяв печиво.
- У тебе завжди смачно.
- Це звичайне печиво.
- Все одно.
Мінхо усміхнувся.
Сухо відпив трохи чаю.
- Тепер я точно щасливий.
- Настільки все добре?
- Так.
Через хвилину Мінхо підвівся.
- Зараз повернусь.
- Добре.
Коли він повернувся, у його руках були підручники та зошити.
Сухо одразу зрозумів, що сталося.
- Мін...
- Що?
- Навіщо ти приніс це?
- Вчитися.
- Я думав, це був жарт.
- Це не був жарт.
Мінхо відкрив підручники та зошити.
- Почнемо з цього завдання, - сказав Мінхо.
- Я вже втомився.
- Ми ще навіть не почали.
Вони сіли ближче до столу і взялися за домашнє завдання з математики.
Насправді вони сиділи зовсім поруч.
Настільки поруч, що іноді їхні плечі торкалися одне одного.
Але для них це вже давно стало звичною справою.
На краю столу сидів Булочка.
Поруч стояли чашки з чаєм, від яких усе ще піднімалася легка пара.
Здавалося, плюшевий кіт уважно слухав пояснення Мінхо разом із Сухо.
Мінхо спокійно пояснював нову тему, показуючи приклади у зошиті.
Сухо справді намагався слухати.
Він уважно дивився на записи, кивав і навіть щось занотовував.
- Зрозумів? - запитав Мінхо.
Сухо подивився на приклад.
Потім на Мінхо.
- Ні.
Мінхо тихо засміявся.
- Добре.
І почав пояснювати все ще раз.
У такі моменти Сухо особливо розумів, чому закохався саме в нього.
Після другого пояснення Сухо зрозумів трохи більше.
Але не все.
Тому Мінхо терпляче почав пояснювати втретє.
Сухо дивився на нього і не міг зрозуміти, звідки в нього стільки терпіння.
На його місці він би вже давно здався.
Але Мінхо зовсім не сердився.
Навпаки.
Він щиро хотів допомогти.
Поки Мінхо пояснював, вони кілька разів робили невеликі перерви, щоб допити чай.
Сухо потягнувся за чашкою одночасно з Мінхо.
Їхні погляди зустрілися.
Кілька секунд ніхто з них нічого не казав.
Мінхо першим відвів погляд і повернувся до зошита.
- А тепер зрозумів?
- Трохи.
- Добре.
- Але все ще не дуже...
- Тоді ще раз.
Сухо тихо застогнав.
- Мін...
- Що?
- Ти занадто хороший для цього світу.
- А ти занадто лінивий.
- Це неправда.
- Правда.
Минуло ще трохи часу.
А домашнє завдання нарешті почало ставати зрозумілим.
Сухо втомлено видихнув і поклав голову на плече Мінхо.
- Мін...
- М?
- Давай відпочинемо...
від автора:
якщо чесно...
це більше схоже на побачення, ніж на підготовку до уроків.
🍪☕️📚🤎✨