Морський світ
Після цих слів запанувала незручна тиша.
Сухо раптом зрозумів, що сказав повну дурницю.
Мінхо подивився на нього.
Сухо дивився кудись убік, тільки б не на Мінхо.
Ніхто з них не поспішав щось говорити.
Гойдалки тихо похитувалися від легкого вітру.
- Сухо.
- М?
- Ходімо додому.
Сухо кліпнув.
- А... так.
Дорогою додому вони майже не розмовляли.
Після поцілунку звичайні слова раптом стали занадто складними.
Думки Мінхо вперто поверталися до одного й того самого.
Сухо справді його поцілував.
Не випадково.
Не жартома.
Поцілував.
Мінхо тихо видихнув.
У голові знову прозвучали слова Сухо.
«У тебе морозиво залишилось.»
Ага.
Звісно.
Точно через морозиво.
Тим часом Сухо подумки вже встиг посваритися сам із собою разів десять.
Чорт.
Що ти зробив?
Навіщо?
Навіщо ти його поцілував?
Тепер він точно вважає тебе дивним.
Або божевільним.
Або і те, і те одночасно.
Через власні думки вони навіть не помітили, як вже дійшли до свого поверху.
Лише біля дверей своїх квартир обоє зупинилися.
На мить запанувала тиша.
- То... до зустрічі.
Мінхо підняв погляд.
- Ага...
Сухо кивнув і швидко зайшов до себе.
Мінхо ще кілька секунд стояв у коридорі.
А потім теж відкрив двері своєї квартири.
Зачинивши двері, Сухо одразу впав на ліжко.
Він закрив обличчя подушкою.
Про що він взагалі тоді думав?
І...
Навіщо після цього сказав про морозиво?
Сухо тихо застогнав і ще сильніше притиснувся обличчям у подушку.
Тим часом Мінхо лежав на своєму ліжку й дивився в стелю.
У голові раптом зʼявилася дивна думка.
Він знову хотів побачити Сухо.
Від цієї думки на його обличчі промайнула легка усмішка.
Він узяв телефон.
Через хвилину він переглядав різні місця для прогулянок.
Спочатку він відкрив парк.
Потім кафе.
Потім кінотеатр.
Але все було не те.
Мінхо перегортав сторінку за сторінкою.
Раптом на екрані зʼявилася фотографія величезного акваріума.
За склом плавали десятки кольорових рибок.
Нижче були фотографії медуз.
А ще підводний тунель.
Мінхо відкрив галерею фотографій.
Переглянув одну.
Другу.
Третю.
І раптом подумав, що Сухо точно б сподобалося таке місце.
Особливо медузи.
Або рибки.
Або взагалі все одразу.
Мінхо усміхнувся.
Здається, він знайшов потрібне місце.
Наступного ранку Мінхо прокинувся раніше, ніж зазвичай.
Першою думкою був Сухо.
Другою - акваріум.
Він узяв телефон і кілька хвилин дивився на чат.
Потім усе ж надрукував:
Мінхо:
Ти не зайнятий сьогодні?
Відповідь прийшла майже одразу.
Сухо:
Ні. А що?
Мінхо трохи усміхнувся.
Мінхо:
Хочеш кудись сходити?
Сухо:
З тобою?
Мінхо:
Так.
Сухо:
Тоді звісно хочу.
Мінхо:
Добре.
Сухо:
А куди?
Мінхо:
Побачиш.
Через деякий час вони зустрілися біля будинку.
Дорогою Мінхо вперто відмовлявся говорити, куди саме вони йдуть.
Коли Мінхо нарешті зупинився, Сухо підняв голову.
Перед ними височіла велика будівля з блакитними вивісками.
На мить він завмер.
- Акваріум?
Мінхо ледь помітно посміхнувся.
- Подобається?
- Дуже!
Сухо навіть не намагався приховати захоплення.
Він уже розглядав плакати біля входу, на яких були зображені рибки, медузи та акули.
Поки Сухо крутився навколо афіш, Мінхо підійшов до каси.
Через кілька хвилин у його руках уже були два квитки.
- Ходімо.
- Ми точно встигнемо все подивитися?
- Сухо, це акваріум, а не інша країна.
- Звідки ти знаєш?
Мінхо тихо засміявся.
Після перевірки квитків вони пройшли всередину.
Попереду на них уже чекав підводний світ.
Сухо одразу підбіг до скла з маленькими кольоровими рибками.
- Мін!
- Що?
- Дивись!
- Я дивлюся.
- Ні, сюди дивись!
- Сухо, тут буквально тисяча риб.
Сухо не відводив погляду від рибок і буквально прилип до скла як маленька дитина.
- Вони такі милі.
- Ти про яку саме?
- Про всіх.
- Це ж сто різних риб.
- І всі милі.
Вони ще трохи постояли біля скла з рибками.
Після цього Сухо раптом помітив вказівник із намальованою акулою.
Його очі моментально загорілися.
- Мін!
- Мг?
- Там акули!
Сухо узяв Мінхо за рукав худі і потягнув за собою.
Вони підійшли до величезного акваріума де плавала акула.
Сухо подивився на неї, після чого різко перевів погляд на Мінхо.
І знову на акулу.
- Ви схожі.
- Хто?
- Ти і акула.
- Чому?
- Не знаю.
Сухо замовк.
- Просто схожі.
- Дуже дякую.
- Будь ласка.
- Тоді ти схожий на рибку-клоуна.
- Це образа?
- Ні.
- Тоді добре.
Сухо ще раз глянув на акулу.
- Все одно ви схожі.
- Сухо.
- Що?
- Ходімо далі.
- Добре.
Вони ще деякий час прогулювалися акваріумом.
Поки не помітили зал, освітлений мʼяким синім світлом.
Усередині повільно плавали десятки медуз.
- Вау...
Синє світло відбивалося у воді.
Навколо було тихо.
Навіть Сухо на кілька хвилин перестав говорити.
- Мін.
- М?
- Сфотографуєш мене?
- Знову?
- Знову.
Мінхо тільки похитав головою і узяв телефон.
Сухо став біля скла.
Позаду нього повільно плавали медузи.
Синє світло у залі відбивалося на його волоссі.
- Готовий?
- Так!
Мінхо зробив кілька фотографій.
І сам не помітив, як посміхнувся.
- Не крутися, Сонечко.
Сухо завмер.
- Що?
Мінхо теж завмер.
- Нічого.
- Ні.
- Сухо.
- Повтори.
Мінхо вкрився легким румʼянцем.
- Не буду.
- Мін.
- Ні.
- Будь ласка.
Через деякий час Сухо нарешті відстав від Мінхо.
Вони далі продовжували повільно прогулюватися по акваріуму.
Сухо усміхнувся.
- Мені тут подобається.
- Мені теж.
- Треба буде ще кудись сходити.
Мінхо подивився на нього.
І теж усміхнувся.
- Треба.
Дякую за прочитання! 🩵
До зустрічі у наступній главі!
🪼🐠🐟✨🫧