Тільки через проєкт
Вечірнє місто поступово стихало після довгого дня. Ліхтарі вже світилися теплим світлом, а небо темнішало над будинками.
Мінхо йшов трохи попереду, тримаючи руки в кишенях худі, поки Сухо крокував поруч, ледь стримуючи усмішку.
Минуло буквально кілька хвилин відтоді, як Мінхо мало не спопелив поглядом дівчину, яка занадто довго говорила з Сухо біля школи.
І тепер він уперто робив вигляд ніби нічого не сталося.
Що робило ситуацію ще смішнішою.
- Не дуйся, - нарешті сказав Сухо.
- Я не дуюся.
- Тоді чого ти йдеш так, ніби хочеш убити асфальт?
Мінхо кинув на нього погляд.
- Ти занадто багато говориш.
Сухо засміявся.
Мінхо одразу відвів очі.
Це чомусь змусило Сухо усміхнутись ще сильніше.
Вони завернули на тихішу вулицю.Навколо майже нікого не було, лише рідкі машини проїжджали повз.
Декілька хвилин між ними стояла тиша.
Не незручна.
Просто дивна.
Наче після того погляду біля школи щось трохи змінилося.
- До речі, - раптом сказав Сухо, - ти завжди такий ревнивий?
Мінхо одразу подивився на нього.
- Я не ревнивий.
- Мгм.
- Сухо.
- Що?
- Закрий тему.
Сухо ледь нахилив голову набік, дивлячись на нього з усмішкою.
- Але це було мило.
- Нічого милого там не було.
- Ти буквально дивився на неї так, ніби вона вчинила злочин.
- Вона тебе дратувала.
- Ні, це тебе вона дратувала.
Мінхо нічого не відповів.
І це вже було відповіддю.
Сухо тихо засміявся, а потім раптом помітив, що Мінхо дивиться на нього.
Довше, ніж треба.
Сухо повільно перестав усміхатися.
- Що? - тихіше спитав він.
Мінхо ніби тільки зараз зрозумів, що завис, і швидко відвернувся.
- Нічого.
Але кінчики його вух помітно почервоніли.
І чомусь від цього у Сухо дивно закалатало серце.
Щоб приховати це, він швидко перевів тему:
- До речі... наш проєкт.
Мінхо важко видихнув.
- Не нагадуй.
- Ти теж забув про нього?
- Я намагався не думати про школу хоча б десять хвилин.
- Це звучить дуже драматично.
- Бо це трагедія. Працювати з тобою над проєктом.
Сухо усміхнувся.
- Тоді дай свій номер.
Мінхо підняв брову.
- Як плавно.
- Це офіційно через навчання.
- Звісно.
- Я серйозно.
Мінхо декілька секунд дивився на нього, ніби спеціально тягнув час, а потім усе ж дістав телефон із кишені.
- Якщо ти почнеш писати мені у другій ночі -
- Тобто номер ти все-таки даси.
- Сухо.
- Уже мовчу.
Він забрав телефон із рук Мінхо, і їхні пальці випадково торкнулися одне одного.
Обидва на мить завмерли.
Це був зовсім короткий дотик.
Але чомусь після нього стало занадто тихо.
Сухо швидко опустив очі в телефон, вводячи номер.
- Готово.
Мінхо взяв телефон назад і одразу насупився.
- «Найкращий напарник у світі»?
Сухо широко усміхнувся.
- Я був скромним.
- Ти ненормальний.
- Але ти не змінив контакт.
Мінхо нічого не відповів.
І Сухо чомусь був упевнений, що й не змінить.
Вони завернули за ріг й зупинилися біля підʼїзду.
Мінхо кілька секунд мовчав, ніби вагався, а потім тихо сказав:
- Можемо зараз піти до мене.
Сухо здивовано подивився на нього.
- Ого.
- Не починай.
- Я ще нічого не сказав.
- Але подумав.
Сухо засміявся.
- Може, зовсім трохи.
Мінхо похитав головою.
- Якщо ми не зробимо проєкт сьогодні, то потім знову забудемо.
- Ти зараз звучиш як дуже відповідальна людина.
- Бо хтось із нас двох має бути нормальним.
- Це точно не я.
- Я помітив.
Сухо усміхнувся й кивнув.
- Гаразд. Ходімо.
Кімната Мінхо була теплою й затишною.
На столі акуратно лежали книги, поруч світився ноутбук, а лампа заливала кімнату мʼяким жовтим світлом.
Сухо озирнувся навколо.
- У тебе тут занадто чисто.
- Це називається порядок.
- Це називається страшно щось зачепити.
Мінхо тихо фиркнув.
- Просто сядь уже.
Сухо сів поруч із ним за стіл. Настільки близько, як у тому ліфті який так ненавидів Мінхо.
І чомусь ніхто з них не відсунувся.
Перші хвилин десять вони справді працювали.
Ну, принаймні Мінхо працював.
Сухо ж постійно відволікався.
То крутив ручку в пальцях, то дивився у вікно, то просто дивився на Мінхо.
- Ти взагалі слухаєш мене? - спитав Мінхо, не відриваючись від ноутбука.
- Ага.
- Тоді що я щойно сказав?
Сухо задумливо подивився на нього.
- У тебе гарний голос.
Мінхо завмер і повільно повернув голову в його бік.
- Ти неможливий.
Сухо засміявся, вже в соте за сьогодні.
І Мінхо знову зненавидів те, наскільки йому подобався цей сміх.
Через деякий час атмосфера стала тихою й сонною.
Сухо поклав голову на руки.
- Я зараз засну.
- Не засинай.
- Чому?
- Бо тоді я теж захочу спати.
Сухо був, уже майже із заплющеними очима.
- Це звучить як твоя проблема.
- Егоїст.
- Мм...
Його голос став зовсім сонним.
Мінхо ще трохи дивився в ноутбук, але літери перед очима вже розпливалися.
Він повернув голову вбік.
Сухо вже спав.
Мінхо просто дивився на нього.
На розпатлане чорне волосся,спокійне обличчя і легку усмішку, яка чомусь залишилась навіть уві сні.
Потім тихо видихнув і сам поклав голову на руки поруч із Сухо.
Ноутбук усе ще світився слабким світлом.
А проєкт так і залишився недоробленим.
проєкт:❌
дивитися одне на одного:✅