Ти живеш тут?!
Вони завернули за ріг, і Мінхо завмер на секунду.
Перед ними стояв знайомий багатоповерховий будинок, освітлений жовтим світлом ліхтарів. Дощ усе ще падав, залишаючи блискучі краплі на асфальті й світлому волоссі Мінхо.
Сухо одразу помітив його реакцію.
- Що таке? - спитав він.
Мінхо повільно перевів погляд із будинку на нього.
- Тільки не кажи...Що ти живеш тут.
Сухо насупився.
- А що?
- Ні...просто... - Мінхо нервово засміявся.
- Це було б занадто дивно.
Сухо нічого не відповів, і мовчки попрямував до підʼїзду.
Кілька секунд Мінхо стояв на місці, ніби намагався усвідомити ситуацію, а потім швидко пішов слідом.
- Стривай. Серйозно?
Сухо дістав ключі з кишені кофти.
- Схоже, так.
- Ні, це вже як сюжет дешевої дорами.
- Ти дивишся забагато дорам.
- А ти зараз стоїш переді мною під одним зонтом у дощ і кажеш, що це не дорама?
Сухо закотив очі,намагаючись приховати усмішку.
Всередині підʼїзду було тепло й тихо.Після шуму дощу це відчувалось навіть дивно.Лише старий ліфт десь нагорі повільно гудів.
Мінхо склав парасолю й провів рукою по мокрому волоссю.
Сухо мимоволі задивився на нього на секунду довше, ніж треба було.
- Що? - одразу помітив Мінхо.
- Нічого.
- Ти дивно на мене дивишся.
- Сам придумав.
Мінхо усміхнувся так, ніби йому сподобалась ця відповідь.
Ліфт приїхав із тихим скрипом.Вони зайшли всередину, і Сухо одразу пошкодував про це.
Було занадто тісно.
Настільки, що ще трохи і їхні плечі доторкнулись би один до одного.Від Мінхо пахло дощем і чимось солодким, від чого Сухо ставало важче зосередитись.
- Який поверх? - запитав Мінхо.
- Шостий.
Запала коротка тиша.
- Ти зараз пожартував? - повільно промовив Мінхо.
Сухо повернув голову.
- Що?
- Я теж живу на шостому.
- ...
- Це вже лякає.
У Сухо всередині щось дивно стиснулось.
Ліфт зупинився.
Двері відчинились.
І через секунду вони обидва завмерли.
- Ні, - одразу сказав Мінхо.
- Ні, - повторив Сухо.
Їхні квартири були навпроти.
Кілька секунд вони просто дивились то на двері, то одне на одного.
А потім Сухо почав сміятись.
Тихо, але щиро.
- Це доля.
- Це катастрофа.
- Для тебе, може, і катастрофа. А ось я дуже радий.
-Чому?
Сухо зробив крок ближче.
- Бо ти тепер не зможеш мене уникати, сусіде.
Серце Мінхо чомусь збилось із ритму.
Він швидко відвів погляд і вставив ключ у замок.
- Я все ще можу ігнорувати тебе.
- Жорстоко.
Мінхо вже хотів зайти в квартиру, але почув за спиною тихий голос Сухо:
- Гей.
Він озирнувся.
Сухо дивився прямо на нього, і вперше за весь вечір у його погляді не було жартів.
- Я радий що сьогодні пішов із тобою.
На маленьку мить,Мінхо забув що треба відповідати.
У грудях стало якось тепло і незвично тихо.
- ... Я теж, - ледве чутно сказав він.
Усмішка Сухо стала мʼякшою.
- Добраніч, Мінхо.
- Добраніч.
Сухо швидко зачинив двері і сперся на них спиною.
Серце билося занадто голосно.
А за стіною почувся тихий сміх Мінхо.
І чомусь від цього Сухо усміхнувся теж.
А як думаєте, хто закохається першим? 🩷