У осені очі твої...

Львів зустрів нас сонячною погодою. Охайні будинки, красиві вулички, гарний акцент у прохожих. Тут відразу хочеться залишитись жити. В майбутньому потрібно буде це здійснити. Спочатку нас відвезли в готель, а потім ми маємо самостійно добиратись до бази. При заселенні мені дуже пощастило, оскільки з нами була ще масажистка "Динамо" Соня, дівчина Шапи. Тому мене поселили з нею в номер, чому я була дуже рада. Позаносивши свої речі в номер ми одяглись та пішли в кафе, яке знаходилось поруч з готелем. До тренування була ще година, тому ми спокійно могли насолодитись львівською кавою та цукерками.

***
Я вже виставила всі камери та штативи і почала ходити біля них. Спочатку у хлопців була розминка, а потім вони почали грати у футбол. Я старалась ловити гарні знімки і на диво мені це вдавалось. Під вечір я без сил, втомлена, вже щаслива складала назад в сумки апаратуру. Сонце багряними кольорами розсипалось по небу, воно вже лягало спати. До мене підійшов Гармаш і допоміг позаносити речі в таксі.

***
-Дівчата, тож йдемо. Чого ви будете одні вмирати від нудьги?

-Шапа, мені ноги болять. Я хочу спати. Хочете, то забирайте Соню і йдіть куди хочете.

-Добре, болять ноги, то зробимо так.

Гармаш підійшов до мене, підняв на руки та поніс до дверей.

-Денис, що ти робиш? Відпусти мене! Я навіть і не одягнена.

-Ну тоді змінюємо курс маршруту, - він поніс мене до шафи, - одягайся, збирайся. В тебе є на це 15 хвилин. Ми з Шапою почекаємо за дверима.

Хлопці вийшли, а Соня почала сміятись. Я топнула ногою як мала дитина, але все ж таки почала збиратись. Я зробила легенький макіяж, волосся залишила не зібраним і одягла легку сукню

Та ми з Сонею пішли до хлопців глянувши на мене Денис аж присвиснув.

-Ань, ти така гарна...

-Дякую. Куди ми підемо? Якщо мені не сподобається, то я з вами більше нікуди не піду.

-Тобі точно сподобається. Можеш піти взути кросівки, так як ми підемо пішки. Або я буду змушений тебе нести і в те місце і назад.

Я тяжко видихнула і взула білі кросівки. Ми йшли вуличками Львову і я сильніше закохувалась у це місто. Соня з Шапою йшли попереду, а ми з Деном плелись позаду. До нас часто підходили фанати команди і фотографувались. Мене дуже злило те, що вони занадто близько притулялись до Гармаша. І він не одноразово помічав мої злі погляди та лише посміхався на це. Смішно йому блін.

Відбившись від фанатів він обняв мене за плечі та почав сміятись.

-Маленька Анна-Соломія ревнує?

-Не ревнує, - зло гаркнула я та спробувала скинути його руку з плечей.

-Та не злись, сонце. По тобі видно всі твої емоції і почуття, тому не варто віднікуватись. Твоє тіло здає тебе. Обіцяю, що більше такого не повториться. Не буду я більше випробовувати твою нервову систему.

-Іди до біса, - я скинула все ж таки його руку з себе і почала бігти до Соні, але мені це не вдалось, так як мене назад притиснули до себе і я зіштовхнулась з губами Гармаша.

-Ти від мене нікуди не втечеш, - прошепотів він і ніжно поцілував мене. В його руках я розм'якла і заспокоїлась. Відірватись нас змусила лише нестача повітря, - ти вже заспокоїлась?

-Так, - прошепотіла я та повернулась до друзів. Шапа стояв і фотографував нас, - Коля! Я тобі зараз цього телефона розіб'ю!

-Денис, заспокоїш її сьогодні вночі, чому вона така зла. І ви взагалі мені винні заплатити, оскільки я вже буду підпрацьовувати у вас фотографом. Ти тільки глянь які шедеври вийшли.

Я взяла його телефон і почала переглядати фото. Маю визнати, але вони реально дуже гарні. А ще дивлячись на те, що зараз захід сонця, то це взагалі дуже гарно.

-Маю визнати, що гарно. Але видали будь ласка.

- Я подумаю.

На це я лише закотила очі і ми пішли далі. Зупинились ми біля Львівської Майстерні Шоколаду. Це була моя мрія побувати тут. Ми зайшли в середину і я почала розглядати все. Денис спостерігав за моїми емоціями і посміхався, видно він теж радий.
Ми замовили кави та цукерки. Присіли ми за столик біля вікна і почали чекати наше замовлення.

-Ань?

-Що таке?

- До тебе дзвонять і ти не чуєш навіть.

- Ой, я задумалась. Алло?

-Ань, привіт. Чому ти так довго не відповідаєш мені?

-Привіт. Та я зараз трошки зайнята і не можу говорити. Давай я тобі пізніше передзвоню. Ви ж вже приїхали з Пашою?

-Так, оце зараз розраховую речі і думала з тобою поговорити. Але якщо ти зайнята, то пізніше. Гарного вечора.

Нам якраз принесли замовлення. Спробувавши каву я закотила очі від насолодження.

-Тут смачна кава. Потрібно буде купити їх додому.

-Та тут всі її куплять додому, - посміхнулась Соня.

Ми розмовляли про все на світі. Я практично лежала на Денисі, а він обіймав мене. Шапа ще неодноразово нас фотографував, але мені було всерівно.

Купивши кави та солодощів ми йшли назад в готель. Всю дорогу Ден приділяв увагу лише мені і я цьому була дуже рада. Ми з ним вирішили трохи побісити його фанатів, тому я виставила одне фото з ним в сторі, а він потім його поширить до себе на сторінку. Шапа з Соньою пішли далі гуляти, а Ден провів мене до дверей та поцілував у лоб.

-На добраніч, Анна - Соломія.

-На добраніч, Денис.