Ти наче золотом укрита
Ти наче золотом укрита,
Ти сяєш наче той сапфір.
І, білим сяйвом оповита,
Танцюєш в полі надвечір.
В тобі змішалися барвисті
Квітки, що склала у вінок
І зірки срібні і перлисті
З тобою стали у танок.
Збираєш сміх і смуток вранці
І роздаєш його вночі,
Ховаєш чужі сльози в банці
І щастя віддаєш ключі.
В тобі з'єднались ніжність болю
Й холодна сталь сердечних мук,
Бо ти людську сплетаєш долю
Й тримала сотні наших рук.
Щаслива ти, коли похмуро,
Сумуєш рідко, восени,
Людей жалієш, що понурі,
Ламаєш люті терени.
І ти малюєш захід сонця,
Що розквітає, як бузок,
І тихо стукаєш в віконця,
Бо сиплеш дітям в сни казок.
Чаклунством-бо назвати можна
Усе, дівча, життя твоє,
Бо ти велична, ти вельможна,
І треба тобі лиш своє.
Ти житимеш в людському серці
І берегтимеш від негод.
Й ходити боса по веселці,
Шукаючи нових пригод.