Герої
Іде вперед наш час невпинно,
І забуваються роки.
Неначе буревій у спину,
Підштовхують наші думки.
У когось в серці впале листя,
У когось вже цвіте весна.
А в когось тільки біль терниста,
І горя пісня затяжна.
Хтось дорослішає повільно,
Бо не пізнав душевних мук,
Хтось дихає нарешті вільно,
Не опустивши своїх рук.
А хтось у молодому тілі
Відчув себе вже, як старий.
Й волосся в нього тільки біле,
І погляд начебто сліпий.
Бо бачив він на власні очі,
Як Смерть пришла по них усіх.
І в снах, що мучають щоночі,
Він чує відгук голосів.
Це душі тих, хто не побачить,
Як дорослішає дочка,
Хто батьку й мамі не віддячить
За ту любов, за ті слова.
І тих, хто вже не поцілує
Дружину на ніч, як колись.
І тих, хто більш не відсвяткує
Річницю, як тоді клялись.
Хто сина не навчить рибалці,
Не відведе у перший клас,
Не покатає на гойдалці,
Не дасть в футболі більше пас.
Не жениться, не вийде заміж,
Не заведе собі кота.
І не відкриє двері настіж,
Не взнає, що то - самота.
Бо грізні білі лапи Смерті
Вже дотяглися до душі.
Прийшов лиш папірець в конверті,
А в серці - проливні дощі.
І скільки сліз уже пролито,
А скільки буде литись ще,
І скільки доль уже розбито,
Що робиться неначе зле.
Ми їх усіх запам'ятаєм,
Героїв наших імена,
І будем тут - між Пеклом й Раєм,
Де є любов та неземна.