Розкажи
Скільки в світі написаних літер,
Скільки досі не сказаних слів.
А ще кожен із нас стільки витер,
Бо сказати чогось не зумів.
А хіба ж то можливо мовчати,
Коли серденько рветься з грудей?
І за сльози, за зраду мовчати,
За жахливі страждання людей?
Хіба можна промовчати, хлопче,
Як ти любиш її до небес?
І невже хтось із вас точно хоче
Не сказать, скільки в світі чудес?
Як опишеш без слів ти світанок,
Що зустрів перший раз у житті?
І як пахув сьогодні сніданок,
Що змішавсь в яблуневім квітті?
Як на смак був твій перший цілунок?
Він солодкий чи, може, гіркий?
Як зимовий на склі візерунок,
Чи як полум'я - дуже жаркий?
Чи розкажеш мені про чуттєві
І солодкії мрії твої?
Як стають вони геть несуттєві,
Коли трелять в гаю солов'ї.
Розкажи, як то млосно на серці,
Коли вітер колише квітки.
Розкажи кольоровій веселці
Про свої неможливі думки.
Як багато ще можна сказати
В цьому світі загублених слів.
Треба тільки їх всіх відшукати
Серед сотень яскравих вогнів.