Ми лиш Люди
Ми тільки люди, ми не Боги
І ми чекаємо на Смерть.
Ми здобуваєм перемоги
Й Життя пускаєм шкереберть.
Ми допускаємо помилки,
Із них виносимо урок.
І зустрічаєм понеділки,
І робимо наступний крок.
Ми сміємося й плачем гірко
І страшимося темноти.
Шукаємо у небі зірку,
Що буде далі нас вести.
Ми вміємо любити вірно,
Або ховати почуття,
Боротися і непокірно
Дивитися у майбуття.
Ми можем бачити прекрасне
В нічній і тмяній простоті,
Дивитися як сонце гасне
І бути тут на самоті.
Щасливі навіть як самотні,
Щасливі у любові з ним,
Щасливі навіть в дні спекотні,
Щасливі ранком мовчазним.
Ми з кожним кроком веселіше
Наздоганяємо роки,
І з кожним днем все доросліші
У голові стають думки.
На серці стало більше шрамів,
Набралась досвіду душа,
І пам'ять ще бередить рани
Наш розум зовсім не втіша.
Ми бережемо кожний спогад,
Неначе це найбільший скарб.
Хоч став сивішим з віком погляд,
Не втратив світ яскравих фабр.
Не стали меншими тривоги,
Життя - ще досі круговерть,
А ми лиш люди, ми - не Боги,
І ми очікуєм на Смерть.