Нове життя?
Після всього, що сталося, дівчині не хотілося більше нічого. Як він міг так вчинити? Дівчина сиділа на ліжку, дивилася в одну точку, а щоками бігли сльози. Ніка навіть не помітила, як Павло зайшов у кімнату, а коли він уже був поруч, було запізно ховати свої емоції. Дівчина подивилася на хлопця заплаканими очима і тихо промовила:
— Як він так міг вчинити?
До очей знову підступили сльози, з якими дівчина не змогла впоратися.
— Тихіше, принцесо...
Хлопець притиснув до себе Ніку і почав гладити її по голові, поки та не заспокоїлася.
— Пробач, я не повинна була показувати свої емоції... — дівчина заметушилася очима по кімнаті. — Це абсолютно нормально, — не встигнувши договорити, дівчина його перебила: — Та як ти не розумієш, сльози — це прояв слабкості! Я не хочу бути такою, як моя мати!
Вставши з ліжка, хлопець сів навпроти дівчини, взяв її за підборіддя, витираючи сльози.
— Я нікому не дозволю доводити тебе до сліз, ніхто не посміє це зробити. Я знищу всіх, хто тобі нашкодить. Ти мене зрозуміла? — Угу.
Павло поцілував дівчину в чоло, встав і сів поруч. Не прибираючи руки з її коліна, він промовив:
— Може, ти прогуляєшся? Все ж таки краще буде. — Ні, дякую, я вже погуляла. Підвіска? — Що? — Ми ж прикрасу знайшли, коли будемо віддавати? — Ах, так... людина, якій потрібна підвіска, скоро приїде до нас. — Хіба вона не тобі була потрібна? — Десь мені теж вона була потрібна, але за мною ще стоять люди, вищі за мене. Тому не одному мені це треба було. Ти як, зможеш спуститися до нас? — Так... я підійду.
У двері постукали.
— Пане Раут, до вас прийшов містер Альфред. Він очікує вас внизу. — Ох, а ось і він. Ну що, Нік, готова спуститися? — Так. Ходімо.
Хлопець ввічливо пропустив Ніку вперед і, як не дивно, слідом за нею вийшов і її пес. Спускаючись сходами, дівчина заховала глибоко в собі невпевненість, і коли підходила вже до місця, де сидів чоловік, злегка посміхнулася і сіла навпроти. Після довгого і насиченого дня цей особняк здається тихою гаванню і надійним притулком. Ніка вирішила привітатися першою, не очікуючи такого повороту подій, чоловік ледь не подавився кавою, яку йому принесла покоївка.
— Добрий вечір, Альфреде. — Добрий... ви? — Я Ніка Престон, — дівчина обперлася об спинку крісла. — Здрастуйте.
У вітальні панувала радісна атмосфера. Господар прикраси особливо веселий, адже він отримав бажане...
— Ніко Престон, мушу відзначити, що ви маєте чудовий вигляд! — Дякую.
Усі повернулися до дівчини, Павло злегка посміхнувся і знову став серйозним. За хвилину чоловік почав говорити:
— Друзі, з гордістю можу заявити, що прикрасу знайдено, і що справу завершено. — Не без втрат... — На жаль, так... І я співчуваю вашій втраті, Престон. Однак великі справи вимагають жертв.
Виникає велика пауза, яку не помічає лише господар прикраси.
— У будь-якому разі, ми з вами розквиталися. На цьому в мене все.
Наостанок чоловік, підходячи до виходу, промовив:
— І так, відтепер ви, Престон, бажані гості в моєму домі. Сподіваюся, ми в майбутньому зможемо вести спільні справи. — Все можливо, пробачте, я так і не дізналася, як вас звати. — У майбутньому все дізнаєтеся. До побачення. — До побачення.
Двері зачинилися. Пройшовши назад у вітальню, дівчина сіла на крісло і, покликавши до себе покоївку, попросила, щоб та принесла їй коньяк. Довго чекати не довелося.
Кілька ковтків дорогого коньяку допомагають дівчині розслабитися. Все-таки приємно забути на деякий час про всі проблеми. Не чекаючи на Павла, дівчина піднялася до своєї кімнати, переодяглася і лягла спати. Колишнє життя дівчині здається чимось далеким, несправжнім. Думки перед сном крутяться, загортаючись у калейдоскоп зі спогадів.
Стукіт у двері. Ззовні хтось наполегливий, знову чується стукіт. Цікавість пересилює лінь. Не без зусиль дівчина встає з ліжка і відчиняє двері. На порозі стоїть Павло.
— Привіт, принцесо, дозволиш?
Не чекаючи відповіді, хлопець проходить у кімнату.
— Я збираюся поїхати... — Ти питаєш мого дозволу? — розгублено запитала Ніка. — А ти б хотіла мені заборонити? — на обличчі хлопця з'являється легка посмішка, від якої по шкірі йдуть мурашки.
Його губи посміхаються, тон грайливий... Але очі все ж залишаються серйозними.
— У мене до тебе дуже важлива справа, принцесо. Приглянеш за цією дрібничкою за моєї відсутності?
На долоні хлопця з'являється симпатична підвіска.
— Якщо це подарунок... — Швидше, це прояв турботи. — Оу, від тебе? — на обличчі дівчини з'являється посмішка.
Реакція Ніки хлопця зачіпає, але він не показує вигляду.
— Просто приміряй.
Хлопець поклав руку дівчині на плече, і плавним рухом розвернув дівчину до себе спиною. Прибравши волосся з шиї дівчини, начепив прикрасу.
— Гарний.
Зі глузливого погляд перетворюється на томний, темний... хлопець затягує дівчину у вир пристрастей. Варто лише дати слабину...
— Що ж, мені час. Подаруєш на прощання поцілунок? — Ну ти й лис.
Хлопець уже готовий сам взяти те, що хоче... на роздуми у дівчини лише мить. Копіюючи грайливий тон Павла, дівчина відповідає взаємністю... Повільно, розтягуючи задоволення, він ніжно торкається губ дівчини. Здається, що поцілунок триває вічність. Ніка встигає розпастися на безліч дрібних частинок... і знову зібратися воєдино.
— М, на смак ти ще солодша...
Хлопець переривається на секунду і знову обіймає дівчину.
— Принцесо, я тепер просто не зможу поїхати. — Ну так залишся. — Якби це було в моїй владі...
Щойно дівчина хоче запитати, куди і навіщо хлопець зібрався, як він знову накриває дівчину хвилею поцілунків.
— Твій запах просто прекрасний. Пробач, принцесо, мені треба вже йти. Поки мене не буде, будинок повністю в твоєму розпорядженні.
Раніше ніж дівчина встигає отямитися, Павло виходить за двері. Дівчина ж залишається наодинці зі своїми думками... "Павло й справді хвилюється про мене, але з чого б це? І що це зараз було, може, я перебрала зі спиртним..."
З цими думками дівчина швидко поринає у сон.