Проблемні підлітки

Ранок настав так само швидко, як минув учорашній день. Дівчина застелила ліжко і, погодувавши Цербера, спустилася вниз. Там уже на повну працювали робітники цього будинку, ну і, звісно ж, за своїм столом сидів Павло.

— Доброго ранку, принцесо, — не піднімаючи голови, промовив хлопець. — Доброго ранку.

Дівчина сіла у крісло й відкинула голову на його спинку.

— То що там щодо того, про що ти вчора ввечері говорила? Вирішила щось? — Так, я додому не повертатимуся, а, напевно, куплю собі квартиру. А далі як вийде. — Прекрасно. — Що? Чому це? — Прекрасно тому, що батько йде з бізнесу і залишає мені свою частину, а я її хочу передати тобі. А там уже сама будеш нею розпоряджатися. — Так, стоп, стоп, стоп. Виходить, я буду керувати нерухомістю твого батька? — Саме так, я тобі сьогодні документи всі для цього передам. — Нічого собі. Так, гаразд, мені зараз треба зателефонувати мамі й роз'яснити ситуацію з переїздом.

Дівчина підвелася з крісла й попрямувала до себе нагору.

Зайшовши в кімнату, дівчина сіла на ліжко і нарешті за цей довгий час розблокувала телефон. Він одразу почав розриватися від повідомлень, серед них вона помітила 20 пропущених від матері.

"Ну що, Ніко, готуйся пояснювати все," — подумала дівчина і набрала номер матері. Після довгих гудків, які здавалися вічними, слухавку взяв чоловік.

— Ало. —... а це хто?

Після цих слів, мабуть, слухавку вихопила мама Ніки.

— Ніко! Ти де? З тобою все добре?! — Мам, усе чудово. — Боже, я думала, що вже все, немає тебе. Ти коли додому повернешся? — Тут така справа... — дівчина ненадовго замовкла, а потім продовжила говорити. — Я не повернуся додому, я буду жити окремо. — Що? Чому це? — схвильовано промовила мати. — Ну, у тебе там почалося особисте життя, квартира там двокімнатна, вам самим хоч би вистачило. А я куплю собі квартиру недалеко від міста. — Ти думаєш, що нам буде тісно в "двушці" втрьох? — Саме так. — Гаразд... сперечатися з тобою марно, ти, схоже, вже все за мене вирішила. Але ти хоча б телефонуй мені, щоб я знала, що з тобою все добре. — Звісно, мам, я щойно куплю квартиру, зателефоную тобі й усе покажу, обіцяю. — Добре, але тільки школу не закидай! — Угу, усе, мамуль, бувай. У мене справ ще багато. — Бувай.

Дівчина поклала телефон і взялася за голову.

"Ну все, Ніко, життя починається з чистого аркуша. Нові люди, нові правила." Зі своїх думок дівчину витягнув пес, який почав моститися біля її ніг. Ніка посміхнулася і почала гладити Цербера. Правду ж кажуть, що пес кращий за будь-якого друга, на відміну від людей, пес ніколи тебе не залишить у скрутний момент, і ніколи не піде до іншого господаря.

У двері, які вели до кімнати дівчини, постукала покоївка зі словами:

— Здрастуйте, міс Престон, Лорд Раут Вейдер просить, щоб ви спустилися до нього. — А, добре. Зараз прийду, — промовила, вставши.

Спускаючись із Цербером сходами, дівчина помітила Павла, який чекав на неї з якимось чоловіком. Чоловік мав дуже офіційний вигляд, як для простої зустрічі.

— О! Ніко. Знайомся, це Адріан Стоун, він допоможе тобі підібрати приватний будинок. Я подумав і вирішив, що тобі ж набагато краще буде, якщо ти житимеш у своєму будинку, а не в квартирі. — Цікаво. Здрастуйте, мене звуть Ніка Престон, — дівчина простягнула руку для привітання. Чоловік недовго думав і відповів взаємністю. — Радий познайомитися. — Пройдімо, — дівчина рукою вказала на вітальню, і чоловік, злегка схиливши голову на знак поваги, пройшов у вказаному напрямку.

Прийшовши у вітальню, дівчина одним помахом руки покликала до себе покоївку.

— Олександро, принеси нам по чашечці кави, будь ласка.

Покоївка кивнула на знак згоди й пішла на кухню. А чоловік почав говорити й розповідати все про будинки, які є у приватному секторі. Ніку зацікавив маєток, який знаходився за містом.

— А цей? — дівчина вказала рукою на фотографію шикарного особняка. — Це найкращий і недорогий варіант. — Чому недорогий? — Господарі цього будинку померли, а будинок перейшов у спадок їхнім дітям. А вони своєю чергою вирішили його якнайшвидше продати. — Угу... добре.

У вітальню зайшов Павло і з усмішкою підсів до Ніки.

— Ну як, щось сподобалося? — Так, ось це, — дівчина передала фото хлопцеві й обперлася об спинку дивана та стала спостерігати за виразом обличчя Павла. — М, Нік, у тебе чудовий смак. Не пробувала його на ділі? — хлопець посміхнувся й обійняв Ніку. — Ха-ха, дуже смішно. Коли можна буде заїхати в будинок? — Будинок у відмінному стані вже зараз. Залишилося тільки заплатити за нього і можете заїжджати. — Добре, я... — Я заплачу, готуйте будинок до продажу, — перебивши дівчину, промовив Павло. — Добре, тоді я негайно почну підготовку до продажу. Вибачте... я можу йти? — Ох, так. Олександро, проведи нашого гостя до виходу. — До побачення.

Наостанок чоловік ввічливо вклонився і пішов слідом за покоївкою. Дівчина повернулася до Павла і запитально на нього подивилася.

— Так значить, ти оплатиш? — Правильно. Можеш вважати це подарунком від мене, — з усмішкою промовив хлопець. — Мені якось незручно приймати такий подарунок. — Та годі тобі, звикай. Я ж майже твій брат, хоч і зведений. — Ну так. — А ходімо до ресторану? Хоч відпочинемо. — Слухай, давай іншим разом. А то мені ще з деким треба зустрітися, а наступного разу обов'язково сходимо. — Добре, тоді я піду займатися своїми справами.

Хлопець встав і пішов до свого кабінету, а дівчина дістала свій телефон і написала Родіону: "чекатиму о 14:00 біля входу в парк". Відклавши телефон, дівчина побігла збиратися. Зайшовши в кімнату, вона відчинила шафу і почала перебирати все, що там лежить. Вибір у неї припав на чорне худі та чорні штани. Потрібно було якомога правдоподібніше закрити руку. Нове повідомлення. "Пробач, не можу. Зайнятий." Ніка злегка посміхнулася і повернулася до Цербера.

— Малюче, побудеш удома? Я ненадовго піду, — підморгнувши, дівчина звернулася до пса, а пізніше разом із ним пішла вниз сходами. — Пашо!! — Так-так, я до ваших послуг, міс. — Я ненадовго піду, приглянь за Цербером. — Добре, йди.

Сонце щедро заливає вулиці, намагаючись не залишити жодного темного куточка. Але дівчині все ж таки вдається знайти затишне містечко. Воно гармонійно поєднується з кількома літрами вина, які знаходяться всередині дівчини. Вона намагається не думати ні про що і просто насолоджується моментом. Від хмелю голова стає легкою, і тіло розслабленим. За приємним відчуттям приходять обнадійливі думки. Дівчина вже майже звикла до нової руки. Вона дивується самій собі, дівчина починає обмірковувати нові можливості. Це підіймає настрій і допомагає поглянути на ситуацію з іншого боку.

— Про що замріялася красуня? Я стежу за тобою вже кілька годин, ти окраса нашого бару, але чому сама?

Дівчина мовчки підіймає нову руку. Очі барменші розширюються від подиву і... захоплення.

— Ого, та ти у нас тепер як Ноа! — Хто? — Ноа, охоронець бару. Зараз... — дівчина шукає очима когось у натовпі.

Вона втікає і за хвилину повертається зі знайомим Ніці здорованем.

— Подивися, Ніка теж крута. — Непогана робота, — чоловік з цікавістю розглядає руку Ніки.

Дівчина ж звертає увагу на те, як блищить і переливається штучна рука чоловіка.

Цікаво, що з ним сталося...

— Ноа, а що сталося з твоєю рукою? — Це був...

Не встигнувши розповісти, чоловіка перебиває барменша.

— Ні-ні! Нехай Ніка вгадає!

Надуті губки, брівки будиночком, ну як їй відмовити?

— Гаразд, голосую за те, що це все через кулачний бій. Я вгадала? — Правильно! — барменша аж заплескала в долоні. — Розкажи.

Здоровань зволікає з відповіддю, але пізніше починає свою розповідь.

— Це було давно, я тільки-но сюди приїхав. Для сільського хлопця в місті знайдеться дуже багато роботи. Але платять за неї копійки. А на кулачних боях можна швидко підняти пристойну суму. Особливо якщо вмієш битися.

— Сьогодні твій супротивник Марсі. — Але, він удвічі менший за мене. — Не сперечайся, люди прагнуть крові.

Марсі — це був один зі слабких бійців, він постійно програвав. Його так часто відправляли в нокаут, що невідомо, як хлопець ще на ногах тримається. Незабаром почався бій. Випустивши на волю всю свою лють, я накидався на супротивника. Здається, в залі не було жодної людини, яка б вболівала за Марсі. У мій же бік летіли підбадьорливі й схвальні крики. В один момент я не встиг захиститися, і мені влетіло просто в щелепу. Удар був занадто сильним, як для того хлопця. Щойно я встиг про це подумати, як хлопець робить розворот лівою і заряджає в живіт. На той момент я був як дикий звір, якого довго не годували, мені було начхати на гроші, які на мене поставили, і не шкода репутації. Я був вражений. Це був не той Марсі, якого я знав. Звідки в ньому було стільки сили? Ще вчора, той що не вмів битися, сьогодні діє як досвідчений боєць. Він не давав мені проходу і побив до напівсмерті. Я зробив відволікаючий маневр, перекид, удар під коліно і нищівний у ребра! Зазвичай після такого удару не підіймаються щонайменше хвилину, але він... Він навіть не впав, лише похитнувся і вже йшов на мене. Далі була мішанина... Він зламав мені руку в шести місцях. І я хочу твердо сказати, що людина не стає бійцем за один день. Не знаю, як він переміг... але подейкували, що він уклав угоду з темними силами.

Після розповіді здорованя Ніку наповнюють спогади.

— Ніко, а що з тобою трапилося? — Та-та, ти так і не розповіла, — промовляє дівчина з-за барної стійки. — Ну то слухайте...

Уникаючи надто драматичних описів і зайвого драматизму, дівчина відкриває друзям події минулих днів. Дівчина розповідає все, про Феджіна і про людину, яка прикидалася хворою. Ніка очікувала яких завгодно емоцій, але тільки не цих...

— Схоже на стару легенду. — Точно! Мені мама в дитинстві розповідала подібне. Послухай, Ніко, тобі операцію робили під наркозом? Від нього людям усяке мариться...

Слова барменші, як холодна вода, протвережують. І все ж таки дівчина відчуває в серці невелику образу.

Здоровань вирішив показати майстер-клас із догляду за рукою. Для цього пара спускається в підвал.

— Запам'ятай, Ніко, руку потрібно змащувати.

Чоловік дістає якусь банку і довгі щипці із затиснутою в них ватою. Він береться змащувати руку.

— Коли звикнеш до руки, зможеш покращити механізм. — Додати в нього яскравих камінців. — Знущаєшся? — Хі-хік. — Кхм, ми майже закінчили... — Так, можемо йти.

Обличчя чоловіка виражає полегшення, і він виходить із підвалу. А слідом і Ніка. Вийшовши з тьмяного приміщення, в очі потрапляє яскраве світло, від чого дівчина прикриває їх. Трохи так постоявши, вона розплющує очі й оглядає тих, хто тут знаходиться. Через деякий час вона помічає знайому фігуру, підійшовши трохи ближче, дівчина застигає на місці. Вона бачить, як її хлопець Родіон цілується з дівчиною. До очей підступають сльози, дівчина розвернулася, зробила глибокий вдих, щоб не заплакати. Для Ніки сльози — це прояв слабкості, тому вона в будь-яких ситуаціях намагається тримати все в собі. Але бувають моменти, коли емоції виходять за межі дозволеного, і дівчина зривається. Тепер же її життя не буде колишнім.