Проблемні підлітки

Промені сонця пробиваються крізь зачинені штори вікна і потрапляють на обличчя нашої героїні. Голова страшенно боліла, це було, в принципі, очікувано. Мозок всіляко заперечував те, що сталося вчора ввечері. Холодна вода — що ще може бути краще вранці після того, як ти випив? Пройшовши у ванну, дівчина вмилася, зробила легкий макіяж і вийшла з кімнати. У будинку панувала гробова тиша, жодних суперечок, криків і дзвону. З одного боку, все це було чудово, але якби не одне "але"...

На підлозі було видно довгі плями крові, наче хтось когось тягнув. Сліди вели у бік кухні, або ж від неї... Дівчина пішла за ними і незабаром виявила тіло покоївки. Воно лежало на підлозі без жодних ознак життя, щоб не закричати, дівчина прикрила рот рукою і обперлася об стіл, що стояв поруч. Під своєю рукою дівчина відчула аркуш паперу і, відсунувши руку, взяла його і, розгорнувши, почала читати. Текст, який був написаний, ще більше налякав дівчину, хоч і був написаний поспіхом, і деякі літери були нерозбірливо написані, Ніці вдалося дещо прочитати: "Ти наступна..." А поруч був якийсь знак, знак чого? Або кого?..

Стиснувши в руці записку, дівчина поспіхом вийшла з кухні, тепер це було місце вбивства, і тремтячими руками набрала номер Павла. Довго чекати не довелося, і вже за довгим гудком на тому боці взяли слухавку, почувся тихий хрипкий голос:

— Я йду за тобою...

А слідом за цією фразою поклали слухавку. Робити більше не було чого, лише треба було телефонувати в поліцію.

Через деякий час у будинку перебувало кілька поліцейських та експерти. Ніка сиділа на дивані й давала свідчення.

— Я ж кажу вам, я прокинулася, пішла на кухню подивитися, що сьогодні буде на сніданок, а там... труп... — на останньому слові дівчина затрималася. — Ми все перевіримо, міс. Також хотів запитати у вас, чи не помітили ви там якихось дивацтв?

Дівчина задумалася на деякий час і стала згадувати ту записку... Але чи варто говорити про неї поліції?

— Ні, там було все, як завжди. — Добре, дякую, що відповіли на мої запитання. Вам є куди переїхати? — У якому сенсі переїхати? — Тепер цей будинок — це місце, де було скоєно злочин, і бажано, щоб будинок перебував під охороною на деякий час. То що? — Так... є. — От і добре, і бажано, щоб ви звільнили будинок до завтра. — Добре. — До побачення.

Після того, як поліція та експерти пішли, дівчина все ніяк не наважувалася знову зателефонувати Павлу, пів дня вона чекала повернення або хоча б дзвінка від хлопця, і в очікуванні цього ненадовго заснула. Розбудив її звук дверей, що відчиняються. У страху дівчина встала з дивана і взяла ніж у руку. З-за рогу вийшов Павло, не очікуючи побачити дівчину, він трохи похитнувся вбік і перевів погляд на руку дівчини, в якій вона стискала ніж.

— Гей, принцесо. Це ж я, ти чого?

Голос хлопця був немов спиртне, поступово одурманював і одночасно розслабляв. Підійшовши ближче, хлопець поклав руки на плечі дівчини й поглянув в очі, немов шукав у них те, чого він ще не знав. Не витримавши, дівчина відклала ніж і обійняла хлопця.

— Та ти вся тремтиш, що сталося? — Тут таке сталося, поки тебе не було...

Дівчина пустилася в довгу розповідь, що ж сталося за сьогодні. І тільки після закінчення своєї розповіді вона заговорила про записку.

— Там ще на столі лежала записка...

Дівчина дістала з кишені зім'ятий шматок паперу, на якому був написаний текст.

— Ти її показувала поліції? — Ні, вирішила тобі спочатку показати. — Розумниця моя, правильно зробила. Вони все одно майже нічого не роблять, а ми вирішимо проблему.

Хлопець поцілував дівчину в чоло й обійняв її.

— Втомилася? — Я не так втомилася, як злякалася. Поліція ще сказала, що будинок цей тепер як місце злочину і треба кудись на деякий час переїхати. — Я знаю, куди ми переїдемо. — Куди?

Павло посміхнувся і, нахилившись, шепнув на вухо дівчині:

— Не забувай, що в тебе вже є свій власний будинок, принцесо. — Так там же ще він не готовий, хіба не так? — Хм, принцесо, за гроші все прискорюється в цьому світі. Тож уже сьогодні ми можемо заїжджати туди, там усе готово. А ти сама готова побачити ту красу? — Так, звісно! Боже... навіть не віриться. Здається, що все це може просто зникнути, і ти теж... — Принцесо, я завжди буду поруч. Що б не сталося, знай, я поруч. — Дякую тобі за те, що ти є.

У відповідь хлопець лише посміхнувся і міцніше обійняв Ніку. Здавалося, цей момент тривав вічність, дівчина відчувала всю міць, яка таїлася під м'язистим тілом хлопця.

Дівчина прокинулася від затишної теплоти, що огортала її тіло. Відкривши очі, дівчина виявила, що лежить в обіймах Павла. Реальність того, що сталося вранці, ще не обрушилася на дівчину, тому вона насолоджувалася моментом безтурботності. Ніка підняла очі й поглянула на Павла. Є такі моменти, коли ти дивишся на рідну людину і розумієш, як же тобі пощастило. Наче відчувши, що на нього дивляться, Павло відкрив очі. Ніка повернула йому посмішку.

— Пробач, що заснула на тобі. — Це вже не вперше, тож усе гаразд.

Павло потер очі й глянув на час.

— Оу... — Що сталося?

Дівчина підвелася і глянула на нього з подивом. Хлопець злегка посміхнувся і тихо промовив:

— Нам час заїжджати в новий будинок. Точніше, потрібно тобі туди заселятися, а я так, на деякий час із тобою там буду. — А, вже треба їхати? — позіхаючи, відповіла дівчина. — Так, принцесо. — Гаразд, я тільки збігаю у справах і повернуся. Не сумуй, — йдучи, промовила дівчина. — Ну як же за тобою і не сумувати...

Дівчина блукала вулицями міста, дійшовши до потрібного будинку, вона видихнула і зайшла в нього.

У приміщенні нічого не змінилося після минулого візиту, так само розставлені меблі... ножі, арбалети, револьвери, гвинтівки й навіть лук.

— Новий арсенал? — Подобається? — питає чоловік, який, здавалося, зовсім нещодавно лагодив дівчині руку. — Я вражена їхньою перевагою, але я й не думала, що ваша робота настільки небезпечна...

Майстер розпливається в усмішці.

— На щастя, мене рідко намагаються вбити, чого не скажеш про моїх дорогих покупців. — Оу. — Але завдяки всім цим екземплярам мої клієнти все ще живі.

Зовсім нещодавно цей чоловік здавався дівчині безневинним механіком, а тепер... ці думки дивним чином надають дівчині впевненості.

— Ти ж сюди не просто так прийшла, а за цим, вірно? — Так, все вірно. — Ну тоді давай спробуємо щось підібрати для тебе. Вмієш стріляти? — У мене є револьвер. — А що думаєш про холодну зброю? Поглянь на ці... Спробуй поцілити в ціль.

Чоловік дістає щит і встановлює його неподалік. Дівчина замахується і щосили кидає. Ніж із ледь чутним свистом розтинає кімнату і врізається в арбалет. Той хилиться набік, зачіпає гвинтівку і вся стіна обвалюється.

— Кхм... — Вибачте... я не хотіла.

Приймальня цього чоловіка занурена в морок, і дівчина не одразу помічає гостя. Але коли він виходить на світло... Запитання зривається з губ дівчини.

— Ти?

Побачивши Ніку, брови хлопця повзуть угору...

— Ніка?

Хлопець стрімко перетинає кімнату і підходить до дівчини. Погляд Пірса сповнений тривоги.

— З тобою все гаразд? — Вже все добре, я не очікувала тебе тут побачити...

Хлопець схвильовано оглядає дівчину. Подряпини на руці не залишаються непоміченими.

— Ти поранена! — Та це дурниця. Механізм цілий.

Пірс навіть не дивиться в бік майстра, він повністю зосереджений на дівчині.

— Той, хто це зробив, відповість за це! — Ніко, я радий, що в тебе є такий... покровитель... — майстер говорить спокійно, а його слова неначе солодкий мед. — До того ж такий умілий, як Пірс, але корисно й самій опанувати деякі навички.

Майстер киває на ножі, які були у дівчини в руках.

— Ну ви ж бачили, до чого це призвело. — З першого разу ні в кого не виходить. Я швидко тебе навчу.

Чоловік підходить ближче. Ніка вловлює на собі ревнивий погляд Пірса.

— Надай це мені, — у глузливих карих очах майстра мерехтить вогник. — Ніко, стільки охочих... ну а вибирати тобі.

Напруга в кімнаті зростає. Дівчина повільно переводить погляд із палаючого Пірса на розслабленого майстра. Неквапливо... Дівчині подобається тримати всіх у невизначеності. Ніка підходить до Пірса і простягає йому ножі.

— Покажеш, як треба? — Так, — хлопець на шляху до щита повертається до майстра і посміхається.

Легка посмішка торкається обличчя майстра.

На шиї відчувається гаряче дихання Пірса.

— Візьми його за руків'я. Але сильно не стискай, ось так...

Тепла суха долоня накриває руку дівчини. Хлопець нахилився до вуха дівчини й шепнув:

— Не відволікайся, дивися на мішень. — Так.

Пірс трохи притискається до дівчини, вона відчуває гру м'язів під жилеткою.

— А тепер заведи руку за спину... Кидай від плеча, легко, не відпускаючи кисть. — Скільки умов тут... — Давай, я в тебе вірю. У тебе все вийде.

Дівчина намагається сконцентруватися. Але близькість хлопця і його погляд сильно відволікають, але все ж, зібравшись із думками, дівчина запускає ніж у мішень.

— Чіркнула по краю, нічого, давай ще.

Дівчина бере наступний ніж. Це заняття настільки поглинає її, що Ніка втрачає лік часу. Дівчина вже може похвалитися кількома влучаннями в ціль.

— За такий короткий час я звикла до ножа в руці. Здається, ніби він частина мене. — Вітаю, ти вловила те незабутнє почуття. — Він має рацію, так і має бути, — не поспішаючи говорить Пірс.

Дівчині навіть не хочеться повертати ніж майстру. Але рука настільки втомилася, що більше не підіймається.

— Скільки коштують ці ножі? — 500 — Не дешево. — Ну так і ножі прекрасні. Упевнений, воно того варте.

На превелике щастя, тепер у новому житті кошти дозволяють здійснювати таку дорогу покупку. Майстер не приховує своєї радості.

— А тепер, панове, якщо ви не проти, я б хотів відпочити. Ніко, тобі є куди піти?

Але перш ніж дівчина встигла відповісти, Пірс робить крок вперед.

— Я подбаю про це.

Майстер лише злегка посміхнувся.

Виходячи з дому, ніхто не посмів вимовити жодного звуку. Тиша... ось що потрібно було в цей час. Жодних зайвих думок, нічого, що могло б стривожити дівчину, до одного моменту...

— От же!.. — Щось сталося? — Я забула, мені треба терміново бігти. Пробач, сподіваюся, ще зустрінемося. — Звісно, йди. Ми ще зустрінемося, обов'язково...

Останніх слів дівчина так і не почула, адже була вже далеченько від Пірса. Додому дівчина прийшла дуже швидко, Павло вже давав накази дворецькому, щоб той прибрав усе до приходу поліції. Помітивши Ніку, хлопець взяв із вішалки свій піджак і попрямував до виходу.

— Ну що? Готова? — Хух, так. Ходімо? — Не ходімо, а їдемо, — підморгнувши, промовив Павло. — У сенсі? У тебе машина є?

Хлопець нічого не відповів і лише заговорив, коли пара зайшла на задній двір будинку. Посеред двору стояв спортивний мотоцикл, від подиву дівчина присвиснула.

— Нічого собі який... твій? — Ні, це твій. Як мені сказали, ти давно хотіла саме такий собі, вірно? Це буде скромний подарунок від мене і мого батька. — Нічого собі скромний, але дякую тобі велике...

Дівчина почала оглядати мотоцикл з усіх боків, і, звичайно, без уваги не обійшлося два шоломи, які лежали на папері поруч із мотоциклом. Дівчина почала розглядати й крутити один із них у руках. Він був чорним із котячими вушками, було таке відчуття, що цей мотоцикл і шолом забрали всю темряву з усього світу. Одягнувши шолом, дівчина кинула другий такий самий шолом хлопцеві, при цьому вигукнувши:

— Ну чого стоїш, поїхали. — А... так одразу? На ньому? — Ну так, якщо є можливість випробувати річ, навіщо її втрачати? Тільки не кажи мені, що ти боїшся швидкості. — Я боюся швидкості. — Лааадно, я їхатиму не швидко. — Точно? — Давай уже сідай!

Ворота відчинилися, і ось вона, свобода. Немов птах, якого не випускали довго на волю, Ніка виїхала за територію цього особняка. Все набираючи й набираючи швидкість, вона пролітала повз машини, які, здавалося, не їхали, а повзли дорогою. Трохи прискорившись, дівчина відчула руки Павла, які обіймали її за талію. А його тіло ніби приросло до спини дівчини, здавалося, що він не тільки боявся швидкості, а й отримував задоволення від того, що обіймає дівчину.

Маневруючи, немов змія, між машин, пара швидко дісталася до того самого району. Тут занадто тихо, ніхто не кричить через мотоцикл, який міг стояти біля вікон або ж входу в будинок. Немає жодних дітей, що бігають вулицями, немає нічого, що могло б дратувати ще сильніше. Тут дівчина вперше відчула свободу, вона розуміла, що тут тепер її дім, її територія і її щастя. Зупинилася дівчина перед самим в'їздом на територію цього особняка. Одразу ж пролунав поштовх у плече і схвильований голос хлопця.

— Ненормальна!

Дівчина зняла шолом і злегка засміялася.

— Ну ти ж казала, що не будеш їхати швидко! — Хіба то швидко було? — Звісно.

Поки хлопець знімав із себе шолом, дівчина наблизилася до його обличчя, коли шолом був усе ж таки знятий з голови хлопця, той побачив перед своїми очима очі дівчини, які дивилися на Павла з добротою, ніжністю.

— Ти був дуже милим у той момент, — прошепотіла Ніка і, замкнувши мотоцикл, попрямувала до дверей.

Відчинивши двері, вона жестом запросила хлопця увійти першим.

— Прошу, не затримуйтеся, містере. — Ой, та ну тебе, — з посмішкою промовив хлопець і пройшов повз дівчину.

Зайшовши на територію цього особняка, дівчина з цікавістю почала розглядати все навколо.

Не пройшовши й кількох кроків, з'явився той самий чоловік, який був у домі Павла, він привітно посміхнувся і, підійшовши до пари, почав говорити:

— Як чудово, ви вже тут. Пройдімо, я вам усе покажу.

Ходячи по кімнатах, дівчина була в захваті від інтер'єру. Усе біле, перила сходів чорні. Стіна біля підйому на другий поверх прикрашена двома картинами. На одній із них намальований гарний пейзаж: море, пальми, сонце... А на другій намальована повна суперечливість цій картині. Ураган, який зруйнував безліч будинків.

Люстра надзвичайно красива, вона була схожа на полуницю, тільки без свого звичного червоного забарвлення. Вона переливається білими вогниками, вони були схожі на маленьких світлячків, які намагалися вибратися з павутини.

Один із балконів виходив прямо у вітальню, кімната, яка ховалася за цим балконом, була в чорно-білих тонах, а ліжко було наче позолочене. Очі дівчини, проходячи по кожній кімнаті, оцінювали вигляд і саму обстановку. Будинок був надзвичайно красивий.

— Ну що, як вам? — Гарний будинок, Нік, як думаєш? — Мені особисто подобається. — Ну, значить, купуємо.

Павло передав гроші, сума була й справді велика, це було видно по пакету, який хлопець передав.

Ну ось... тепер життя починається з чистого аркуша...