Проблемні підлітки

Коли всі заняття закінчилися, Ніка одразу ж поспішно вийшла зі школи. Уроки висмоктали з неї всі сили, і дівчина мріяла хоч трохи відпочити, адже планів на цей день було надто багато. Переконавшись, що ніхто за нею не йде, вона зупинилася біля дерева й, зайшовши в Телеграм, написала Павлу
— Уроки закінчилися

Відповідь не змусила себе довго чекати
— Принцесо, чекаю тебе там, де ти дізналася правду

Над цим повідомленням Ніка замислилась
«Що?.. Це що, парк?! Не міг нормально сказати...»

Щоб дістатися від школи до парку, дівчині знадобилося чимало часу, але все ж вона прийшла в те місце в призначений час

— Вітаю, принцесо, як дісталася?
— Чудово дісталась, ти хотів про щось поговорити?
— Хотів би показати тобі чудовий заклад, підемо? — хлопець ввічливо нахилився й простягнув їй руку
— Гаразд, ходімо — поклавши свою руку в руку Павла, промовила дівчина

Дівчина з хлопцем підійшли до темної будівлі. Вона була наполовину занедбаною, здавалося, ніби ось-ось розвалиться. Дівчина скривилась і посмотріла на Павла
— Хм, неприємно бачити таке, правда? Я й сам колись був схожий на це. Але ти ніколи не дивись на обкладинку. Вона може ввести в оману. Краще заглянь усередину — там набагато краще. Найчастіше за непримітним виглядом приховується щось дуже цінне. Пройдемо?
— Угу

Зайшовши всередину, пара не одразу зрозуміла, що тут сталося. Книги валялися на підлозі, розкидані по всій кімнаті, осколки лежали на столі й біля нього. Деякі прикраси були розкидані по столу, а деякі — у калюжі крові. Пройшовши трохи далі, дівчина побачила тіло літнього чоловіка. Ніка хотіла закричати, але ком підступив до горла, і з вуст вирвалося лише одне
— Що...?

Хлопець швидко підійшов до дівчини, глянув на те, що лежало перед ними, різко відвернув її від тіла і притис до себе, а сам продовжував дивитися на бездиханного чоловіка

— Ви закінчили? — почувся грубий, сухий голос із темряви

Хлопець машинально прикрив собою Ніку й спросив
— Хто ви? І що вам треба?! — у голосі Павла була легка тремтіння, хоч він намагався цього не показувати

З темного кута комірчини вийшов чоловік. Він був одягнений у строгий костюм, а на руці блищали золоті годинники — очевидно, дуже дорогі. Ніка це одразу помітила: таких багачів вона вміла відрізняти від робітників ще з дитинства

— Мені потрібно те, за чим ти сюди прийшов, але, схоже, ми обидва не встигли

Голос чоловіка був м'яким і приємним, звучав неймовірно спокійно, враховуючи обставини
— Мене звати Роджер Еванс. А ви — лорд Роут Вейдер?
— Вірно. Звідки знаєте?
— Як же... Ми з вашим батьком бралися за одну справу, і, здається, пора її продовжити. А... — він глянув на Ніку й перевів запитальний погляд на Павла
— При ній можна говорити про це
— Ага... Бачу, ви вже встигли тут трохи наслідувати, — чоловік подивився на взуття дівчини й хижо всміхнувся

Ніка опустила погляд і заметила, що ступила в кров
— От...
— Вам доведеться на певний час зникнути з поля зору інших
— Але ж...
— Ніяких «але»! — чоловік перебив дівчину й суворо подивився на неї
— Лорд Роут, ви ж подбаєте про юну леді?
— Звичайно. Але прошу вас не втручатися в справи мого батька. Він не буде радий вашому втручанню
— Цього не можу пообіцяти, але зроблю все можливе, щоб наші шляхи з ним не перетнулися. Дозволите? — він кивнув у бік дверей
— Так, звичайно, можете йти

Чоловік ввічливо нахилив голову й зник за дверима

Повернувшись, Павло звернувся до дівчини
— Нік, прости. Втягнув тебе не туди. Не треба було мені тебе сюди вести
— Що сталося — те сталося. Не звинувачуй себе за те, що вже минуло. Час назад не повернути, та й ти не знав, що таке може трапитися. До речі...
— Принцесо, питання потім. А зараз... нам треба йти

Хлопець повів дівчину темними вулицями сплячого міста. Через деякий час перед ними виріс шикарний особняк, ледь освітлений двома тьмяними ліхтарями. Ніка бувала в таких місцях і раніше, але переважно ночами і без запрошення
«А тут точно є чим поживитися...»

Натреноване око Ніки швидко оцінює все навколо на предмет легкої наживи. Потрібно зусилля волі, щоб перестати думати як злодійка і відчути себе бажаною гостею. На щастя, цьому допомагає ввічливість дворецького
— Вітаю, панове
— Альфреде, потурбуйся, щоб міс Ніці підготували ліжко. І принеси нам чаю в вітальню
— Буде зроблено, сер

Павло провів дівчину величезним особняком і привів у вітальню
— А де твій батько? — запитала дівчина, оглядаючись
— Він ненадовго поїхав. І так, якщо я вже втягнув тебе в цю справу — чи можу я розраховувати на твою допомогу?
— М, ну куди ж я від тебе подінуся, можеш!
— Чудово. Сьогодні вночі ми маємо вирушити в нетрі. Треба знайти одну прикрасу

Хоч він говорить ввічливо, у голосі чути владні нотки. Залишається тільки сподіватися, що вони швидко впораються з цим ділом
— А поки нам обом треба відпочити. Альфред уже підготував тобі кімнату. Якщо щось знадобиться — клич його
— Добре

Зайшовши в кімнату, дівчина впала на розстелене ліжко, і на неї нахлинули спогади

Спогади
Утікаючи від пожежі й тюрми, дівчинка оселилася в нетрях разом зі своїм рятівником. Тут смерділо відходами і розкладанням, а будинок був схожий на смітник. Але хоч щось хороше тут таки було — свобода!

Старого, який витяг її з лап смерті, звали Феджин. Він усе життя був бездомним і тепер учив її мистецтву виживання
— Запам'ятай, дівчинко: щоб вижити на вулиці, тобі потрібні дві речі — спритні руки й швидкі ноги. Завдяки їм ти зможеш витягувати з кишень багачів їхні гаманці й інше
— Але красти погано, так мама казала, це гріх...
— Твоєї мами тут нема! Якщо хочеш їсти — доведеться трохи забруднити руки

Старик нервував, коли дівчинка говорила про гріхи, але зазвичай він був до неї добрим: годував, навчав
— Слідкуй за руками, дівчинко...

Він починав ходити кімнатою, шукаючи, що б приховати. Дівчинка завмираючи чекала. Ось він помітив щось між дошками... підняв недопалок і огризок та сховав у праву кишеню пальта, а до верхніх кишень жилета поклав тріски
— Що тут? — він показав на пальто
— Там шпилька і недопалок, дідусю Феджине
Він аж у долоні плеснув від радості
— Ох, молодець, ох, кмітлива!

Так, завдяки цим "іграм", дівчинка навчалася ремесла і заробляла свої перші монети. Саме завдяки цьому брудному старикові вона стала тим, ким є зараз

Роздуми Ніки перервав тихий стук. Образи Феджина й його халупи зникли, дівчина розплющила очі. Вона лежала на ліжку й навіть не пам'ятала, коли заснула. Стук у двері швидко повернув її до тями. Вона підхопилася й підбігла, щоб відчинити...

— Яка ти розкуйовджена...
У дверях стояв Павло — той самий лорд
— Ти прийшов, щоб це мені сказати?
— Не зовсім... — хлопець з цікавістю оглянув її з голови до ніг
— Дозволиш увійти?
— Навіщо?
— Побалакати. У нас же намічається бурхлива ніч
— М?
— Нічне місто, чужа коштовність... Усе, як ти любиш. То що, впустиш?

Коротко подумавши, дівчина відійшла вбік
— Гаразд, заходь

— Прекрасний будинок, чи не так? — сказав хлопець, сівши на стілець
— Так... навіщо тому чоловікові якась прикраса?
— Оу-оу, притримайте коней, леді. Краще не влазити в такі справи. Те, чим займається мій батько — гірше за те, чим займаюсь я
— ...
— А ти мені все більше подобаєшся, принцесо
— ...
— І я дуже не хотів би, щоб сьогодні з тобою щось сталося
— Не хвилюйся, я можу...
— ... постояти за себе, так-так, чув

Він раптом взяв її за руки й заглянув в очі, ніби в саму душу
— Прошу, сьогодні в нетрях не лізь на рожен і тримайся поруч
— Добре, брудну роботу я залишу тобі. А тепер вийди, мені треба переодягтися
— Буду чекати внизу

Окинувши себе критичним поглядом, Ніка розчинила платтяну шафу — і свиснула
Кілька неслухняних пасм заплуталися в застібці, але дівчина одним ривком звільнила їх. Погляд у дзеркало — і вона вже крокує назустріч невідомому

— Швидко ти. Раніше мені доводилося чекати дівчат годинами...
— Бідолашні, мабуть, заплутувалися в своїй одежі
— Я джентльмен і не люблю квапити леді

Черговий обмін колкостями завершено. Час братися до справи
— Ходімо вже знайдемо цю кляту дрібничку

Знову ніч, і вона знову виходить на полювання. Тільки цього разу їхній шлях веде не до будинку місцевого багача, а до одного з найбільш похмурих місць

— Що б там нас не чекало — будь напоготові