Спогади
Ранок
Час 7:20 Але на диво я не сплю З самого вечора не могла заснути
А рано-вранці вирішила вийти на свіже повітря Вчора навалилося надто багато потрібної й непотрібної інформації
Прийшовши до школи, дівчина сіла за парту й одягла навушники Подивившись у вікно, Ніка помітила, що хмари на небі поступово почали змінювати колір
З темно-синього на світло-фіолетовий Тихий шум вітру, ранкова роса, туман Запах землі після дощу зводить кожного з розуму
За деякий час продзвенів дзвінок, і в клас зайшов учитель, а за ним увійшов Родіон Його погляд почав шукати Ніку, і коли все ж знайшов, він з усмішкою сів поруч
— Привітик, як ти тут без мене? — з усмішкою промовив хлопець
— Привіт, та без тебе трохи нудно було По суті я ж тут ні з ким не спілкуюся
— Ну от, тепер я знову з тобою тут буду — хлопець підморгнув Ніці й повернувся до вчителя, який щось незrozуміле розповідав
— А чому ти не сказав мені, що сьогодні прийдеш до школи? Я б тебе зустріла
— Та... я б усе одно не пішов одразу в школу Треба було зайти додому, а вже потім сюди
— Мм
Як завжди, я не слухала урок, все надто однакове й нецікаве Кожного разу те саме Урок для дівчини минув надто швидко, адже вона знову малювала у своєму блокноті
Розпустивши волосся, дівчина піднялася з-за парти й, не чекаючи дозволу вчителя, вийшла з класу Знову цей шум у коридорах, усі кудись поспішають Голову заповнюють невеселі думки, а за ними приходять важкі спогади Я намагаюся їх прогнати, але розум знову й знову повертається в минуле...
Спогад
Залишившись без батька в немовлятстві, дівчина не встигла відчути радощів дитинства Життя у першому класі було жахливим — сповнене принижень і тяжких турбот
Якось дівчина втекла з дому й попрямувала до центру міста
"Тут стільки людей..."
Місто вражало кількістю звуків і барв, дівчинка завмерла посеред вулиці, не в змозі рушити з місця Її увагу привернув жебрак, який крутився біля багатого пана
— ...
— Сер, давайте я понесу ваше пальто?
— Геть звідси, доходяго!
Він презирливо відштовхнув хлопця, а той лише гидко скривився
— Як скажете, містере, як скажете...
Жебрак вибачається, але його рука ковзає в кишеню багатія, витягаючи гаманець Разом із здобиччю він миттєво зникає в натовпі, а маленька Ніка помічає на землі кілька монет...
Вона ніколи не бачила таких красивих, блискучих грошей!
"Скільки ж хліба можна купити! Або цукерок...!"
Подумавши про солодощі, дівчинка завмирає від захвату Руки тягнуться до монет, але в останній момент вона зупиняється
"Мама казала, що всі злодії потрапляють до пекла!"
Мрія про цукерки затуманює її свідомість, але вона ніяк не може вирішити Після недовгих роздумів вона все ж піднімає монети, дивиться на них і кладе в кишеню
"Тепер мені точно не доведеться повертатися додому!"
Місто ніби розквітає для неї новими барвами, вона вже збирається йти, як раптом лунає крик...
— Злодійка! Вона вкрала гроші!
— ...
Дівчинку хапають за руки й тягнуть до багатія Він у відчаї шукає гаманець, потім звертається до дівчинки
— Що в тебе в кишенях, дівчинко?
— У мене нічого немає...
Погляд чоловіка падає на її руку, в якій стискаються дві золоті монети
— Звідки вони в тебе?
— ...
— Доведеться відвести тебе до поліції
Дівчинка намагається пояснити, що ні в чому не винна і не знає злодія, але її не слухають Її, мов кошеня, тягнуть за комір до Соленд-Ярду Хтось дивиться з жалем, хтось із цікавістю, а хтось — з презирством
Її приводять до відділку й зачиняють у камері Вона така маленька, що навіть для худенької дівчинки камера здається лисою норою
Коли залізні двері зачинилися, стало по-справжньому страшно Неволя, замкнутість і самотність накривають її, і дівчинка починає плакати Їй здається, що вона більше ніколи не вийде з цього темного, сирого приміщення
Провівши там кілька годин, вона втрачає надію Єдине, що їй лишається — молитися
— Всевишній, якщо ти мене чуєш, допоможи!
Вона не пам'ятає жодної молитви, але в розпалі раптової віри вигадує свої І їй здається — Бог чує її!
Щось змінюється в повітрі, з'являється дим Потім камеру наповнює густий смог, а в коридорі чутно крики
"Пожежа!"
Диму стає все більше, дівчинка починає задихатися
— Кхе-кхе! Гей, хто-небудь!.. Кхе!
Повітря наче стає свинцевим, у грудях пече Очі сльозяться
— Гей! Я тут! Випустіть мене!
Вона чує тупіт та голоси, але ніхто не біжить до неї
Страх стискає її маленьке серце
— Будь ласка...
Світ розмивається, і крізь цю пелену чути скрегіт замка
Потім над нею нахиляється якесь обличчя
— Гей, малявко, ти жива?
— Ви мене врятуєте?
— Саме цим я й займаюся Але треба поспішати, поки боббі не отямились
— Хто?
— Та поліцейські, не бери до голови
Його обличчя виглядає точно так, як у тих людей з нетрів, яких Ніка бачила раніше Це не охоронець і не поліцейський
Вона від страху відсмикується
— Ви... убивця?
— Ким би я не був, я зараз рятую твоє життя Якщо не хочеш на каторгу — ходімо
Він простягає їй руку й виводить з камери Того дня дівчина вже ніколи не забуде
Через секунду перед обличчям дівчини з'являється Павло По крайній мірі серед цих людей він — Павло
— Оп! Привіт, принцесо! Чув, твій кавалер повернувся з лікарні
— Привіт, так, повернувся...
— Ей, ти чого? Щось сталося? — взявши Ніку за обличчя, промовив хлопець
— Хтось образив? Якщо так — я йому зараз усі роги повідкручую!
— Та ні, все добре — відсунувшись, сказала Ніка
— Та видно, що не все добре
— Просто дещо згадала
— Розкажеш?
— Можливо колись — крізь силу усміхнулася дівчина
— М, добре Давай сьогодні я тебе додому проведу? І заодно в гості зайду М?
— Чого? Чому ти хочеш до мене додому?
— Ну... ми ж майже брат і сестра...
— Аа... так, але "майже" не рахується!
— Ну поже-е-алуйста — хлопець зробив милу гримаску й усміхнувся
— Гаразд, гаразд!
З кабінету, де був урок, вийшов Родіон Побачивши, як мило спілкується його дівчина з Павлом, він підійшов до них
— Ей! Ти що тут робиш?!
— О, ну привіт
— Я спитав, що ти тут робиш?!
— А хіба не видно? З дамою спілкуюся Якщо ти прийшов її тут захищати, то не варто — я її не чіпав
— Іди звідси! І щоб я тебе біля неї не бачив!
— Ха-ха, окей Але от щодо того, що ти мене не побачиш поруч із нею — сумніваюся
— Іди давай!
— Та не переймайся так, вже йду, спишемося! — Павло підморгнув Ніці й зник у натовпі учнів
— Нік, що це було? — повернувшись до дівчини, запитав Родіон
— Ну що-що, здається, хтось скоро займе твоє місце хулігана в школі — сказала дівчина з усмішкою
— Ага, не дочекаєшся
— Все, ходімо на наступний урок.