Кнопка С Надписью "6"

'''''''''''''◖⁠⚆⁠ᴥ⁠⚆⁠◗''''''/⁠ᐠ⁠｡⁠ꞈ⁠｡⁠ᐟ⁠\''''''''
Минулого разу:

Яскраве світло лампи завадило б тому, щоб дівчина швидше заснула і менше плакала.
Тому обережно обійшовши ліжко, та торкнувшись індикатору лампи в кутку стіни, знизив яскравість до мінімуму. А колір ввімкнув нейтрально синій.

Зі зміною освітлення, червоний на його кімоно став яскраво виражении.

Підійшовши до Нори, той потягнув її на подушку. А та все ще плакала

-дурна чи шо? Щеб із-за нього ти такі сльози лила.
-яб ще розумів аби він капець який багатий був. А так він з пальця висмоктаний. За багатими сльози лити потрібно. З них хоч вигода якась є.
Монотонно мовив Брайн лежачи обіймаючи Нору

-да ну просто думала.... Що...
Пробубоніла Нора, сплітаючись в обійми

-що він кохає мене до смерті, та до останнього забитого цвяха в труну...
Продовжив думку Брайн

-здуріла чи так?.
Ще раз запитав Брайн
Відчуваючи як декілька крапель стікають по його тілу

-ну, все, давай заспокоюйся.
Мовив хлопець взявши лице Нори в руки, та стираючи сльози

-це не правильно... Ти не повинен так робити...
Мовила Нора забираючи одну руку зі свого лиця

На лиці Брайна з'явилась незрозумілиця
-в сенсі.? Хочеш сказати що я маю перекинутись на інший бік знаючи що ти тут душу рвеш за якогось покидька?

Ледь глузуючи мовив той

-ну.. Майже...
Сказала Нора вже ледь наближеним до спокою голосом

На годиннику була опів на дванадцяту.
А Брайн продовжував говорити з Норою.
Поступово, розмови про відносини перейшли до життєвих історій, які дівчина уважно слухала, дивлячись на Брайна, в цей час лежачи на ньому.

-алеж ніхто тоді навіть не думав, що собака підірветься на пляшці з під рому...
Просміявшись мовив Брайн
Стійкий запах одеколону міг би звести з розуму.

Нора лише посміхнулась. В її думках таке було веселим

В моменти коли дівчина щось розповідала, а Брайн її справді уважно слухав, та неначе по звичкі водила нігтем по тілу Брайна, вимальовуючи то квадратики, то букви імен. Навіть не задумувалась що це людина. А не постіль чи книжка, як було раніше

В такі моменти Брайн лише стискав зуби. А в думках було лише одне.

"чому твої нігті ще не на моїй спині... Дурень. Тримай себе в руках."

-дякую тобі... Ти справді вмієш підтримати..
Мовила дівчина в момент паузи.

Брайн лише хмикнув
-мені здається це краще що я можу зробити для тебе на данний момент...

Лише відмахнувшись сказав хлопець

Обидва навіть не помічали що знаходяться досить близько одне до одного

Обидва завмерли, забувши що робити.
На секунду потонувши в очах хлопця. Та була нерухома.

Але після сама себе змусила відврватися. Та вгнула голову донизу.
Лице залилось червоними барвами.
Але за секунду, рука Брайна різко підвела обличчя Нори до себе. Даруючи солодкий та довгоочікуваний цілунок.

Брайн був із тих хлопців що завжди зупинявся в такі моменти, чекаючи згоди.
Але навіть він в цьому випадку не зміг зупинитись

Цілунок за цілунком. Хвилина за хвилоною.
Матінко, як зупинитись?
Ніяк.
І дійсно. І спати вже не хотілось.
Лише солодке бажання підступало до кожного.

Рука Нори обережно сковзнула під кімоно, що було таким ненависним та одночасно звабливим.

Зробивши ледь глибокий подих, хлопець не думав зупинятися.

Точніше не міг. В його думках він шукав сили себе зірвати за стоп кран. Якого не було.

Не відриваючись від поцілунку, Брайн сів по зручніше. А за секунду висадив на себе Нору

Рука вміло розтягнула бретелі. Але в думках той все ще намагався знайти свій "стоп", а насправді все більше роздягав Нору

Подих за подихом. Прохолодна ковдра вислизнула на плечі Нори.
А дівчина скинула всеж таки ненависне кімоно з Брайна.

Але в секунді Брайн відврвався.
Нарешті він зміг це зробити.

Но обличчі Нори з'явилась незрозумілиця.

-ти впевнена?
Прошепотів той

-а ти як думаєш?
Виводячи погляд донизу відповіла Нора сидячи вже майже роздягнутою

-ну добре.
Скувавши тіло дівчини в обійми, та потікши в поцілунок сказав Брайн.

З кишені той дістав контрацептив.

-де ти їх береш? Тиж тільки з ванни?
Ледь чутно прошепотіла Нора

Скроні губ Брайна ледь попливли в посмішці.
-народжую.

^~^~^~^~^~^~^~^~◖⁠⚆⁠ᴥ⁠⚆⁠◗~^~^~^~^~^~^~^~

Кинувши поглядом та давши зрозуміти Брайну що зараз не найкращий момент для розмови з Марією, Рейєн мовчки продовжував сидіти

-чому він став таким?
Ховаючи лице в подушках прогомоніла Марія
На що Рейєну знадобилось декілька секунд щоб відповісти.

-він просто був... Не в ладному стані на той момент... Тиж знаєш яким він стає коли хтось йому дорікає... Тимбільше... Цей Тимофій.... Шкода що в мене рука не піднялась вдарити його. Тварин не б'ють.
Прогомонів Рейєн підтискаючи губи

Його рука ледь ковзала по волоссю Марії. Аби заспокоїти її, він знаходився поряд. Останнім часом - надто.

-яб віддала все аби повернути ті часи коли ми були разом з ним... Він... Щось по справжньому особливе в моєму житті...
Мовила Марія ледь відвертаючись від подушки, та дивлячись на хлопця

-звісно, він особливий. Він дістав тебе з того світу. Був з тобою в усіх починаннях. І є.. І певно буде.
Відповів Рейєн

-тиж сама знаєш, що на ранок він вже прибіжить пробачення просити. Хоча теж тобі відомо що для нього це досить важко. Але ж він прийде.

-звідки ти знаєш?
Ледь стираючи сльози запитала Марія

-тому-що ти не остання людина в його житті. Ти сама розумієш що ти йому важлива..

-я йому просто набридла... Як і усім іншим... Всі на почтаку такі... Віддані. А потім накидаються.... Тобою.... І будуть розповідати яка ти лярва...

-я ні разу не помічав аби Брайн тобою "кидався".
Встаючи на бік друга мовив той

-так але.... В нього зникає інтерес до мене. Він зовсім мене не хоче.

-з чого ти це взяла?

-раніше ми багато часу проводили разом. Могли проговорити про щось цілу ніч. А зараз в рідких випадках перекидуємось парою реплік, якщо наодинці.

-зараз осінь Маріє. Усі переносять на собі та у собі важкий стан. Літо проминуло, але бажання його прожити ще раз - ні. Тимбільше ти знаєш Брайна. Він увесь час в роботі. Його документи які не закінчаться ніколи, стають частиною його ДНК...

У відповідь Марія лише змовчала.

-заспокійся... Все буде добре.
Мовив Рейєн ледь стираючи сльози з обличчя.

-ще знайдеш по чому плакати. Чи не слова Брайна це?
Ледь просміявшись мовив Рейєн

-ти чимось схожий на нього...
Провела Марія після декількох секунд мовчанки.

-чим?
Зацікавлено промугикав хлопець

-складно сказати... Але в тобі є частинка його. І можливо навпаки... Ти вмієш підтримати.

-якщо це єдине що я можу зробити для тебе. То чому б не використати цю можливість допомогти ближньому своєму..

-майже як він сказав.
Посміхнувшись мовила Марія знову зариваючись у подушки.

-тільки він не вдаряється до віри у Бога...
Поспішно додала та

-це особисте діло кожного. Ходити до храму чи ні. Наскільки я знаю в нього трошки інша віра...

-справді? Яка?...
Зацікавилась Марія.

-певно що дуже мало популярізована серед віруючих..
Мовив Рейєн обережно штовхаючи ледь підведяну голову Марії на подушку.

-спи. Ти після дороги втомлена..
Мовив Рейєн накидуючи на дівчину ще одну ковдру

Після майже годинного діалогу з Рейєном, Марії стало дещо легше.

Він справді був хорошим співбесідником.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
В 132 номері нарешті настигла тиша.
Навідміну від 145...

Нора ледь підтягнула на себе ковдру, прикриваючи плечі, та  повернулась на інши бік

Поспіль хвилину Брайн мовив:
-чому повернулась? Невже настільки не сподобалось?
В його голосі вистачало переймання та єхидності

-м?
Ледь повернувшись мугикнула дівчина
-так всі наче роблять.
Додала Нора

-дивно, не помічав що ти і я це "всі".
Спокійно мовив Брайн
-так роблять тоді коли втрачають інтерес.
-а якби ми втратили інтерес... То зараз би тут не були. А ліжка стояли так як потрібно.
Сказав хлопець накидуючи на Нору частину своєї ковдри та обіймаючи її за плечі

-це певно неправильно...
Промовила Нора через декілька хвилин мовчанки

-в сенсі?
Майже не поворухнувшись промовив Брайн

-ти одружений...
-минулого разу ти так не казала. Хоча теж була в відносинах

Глузуючи відповів Брайн
Нора лише легенько просміялась

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
                               Частина 55
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

-минулого разу ні ти ні я не пам'ятаємо..
Додала дівчина

-і то правда...
-єдине що неправильно... Це те що ти можеш вважати що я заспокоював тебе ради того щоб переспати з тобою

-геть дурний?
-так. А що?
Єхидно відповів Брайн

-зі сторони воно так і виглядає..
-з боку воно виглядає наче ніхто нічого не знав.
Відповіла Нора

-але єдине з чого.... З чого я в подиві до цих пір це з Хейлі та Істора.

-це не надовго.. Хейлі аби втихомирити відсутність постійного партнера... А Істору... Істор ще та гуляюча лярва..

Нора уважно слухала Брайна. Адже його голос їй був дійсно цікавий.

Ще декілька десятків хвилин розмов ні про що. І обидва вирішили спати.
Адже після досить виснажливої дороги, яка буде продовжуватись ще завтра,  усі були втомлені.

Місце зупинки було досить чудовим. Але для кожного по різному.

Ранок настав неначе по тріску гілок під ногами двірника.

Нора лише солодко спала. Не міркуючи про пробудження
Але її планам хтось завадив

Чіясь рука легенько потрусила дівчину за плече.
За секунду та відчула чіюсь присутність на постілі

Різко розплющивши очі, перед собою вона побачила Марію. Що лиш посміхнулась

-прокидайся. На обід не встигнемо.
Мовила та все ще дивлячись на дівчину

-обід?
Запитала дівчина не розуміючи котра година
Її рука простягнулась до телефону

-так обід. Опів на дванадцяту.
Відповіла Марія.
І її погляд встромився на Нору

-так стоп. Чому ти роздягнена?
Запитала та, ледь стягуючи ковдру з Нори, але та зупинила її, притиснувши до себе.

Рука Марії завмерла в нерозумінні

-спекотно було, отоплення гарне
Відкинулась Нора, поправляючи ковдру на грудях

Брів Марії лише підвелась вверх, а губи поїхали в посмішці, яка здавалось би все зрозуміла

-а з ким ти в номері була, бачу два ліжка..
Запитала дівчина

Нора перевела погляд на сусідне ліжко. Що стояло окремо. Та було обережно застелене. Неначе тут і нікого не було

Нора підвисла.
"тільки не кажіть що це сон"
В власних думках дівчина закотила очі. Але нічого не показала

-да... Не знаю.. Одразу спати лягла...
Відповіла Нора

-ну добре. Спускайся донизу. В тебе є півгодини...
Мовила Марія, а за хвилину, двері номеру зачинились.

Нора зробила глибокий подих.
Її руки торкнулись обляччя закриваючи його.

-що матір вашу було... Це правда чи ні

І її погляд знову встромився на сусіднє не доторкане ліжко.

Декілька хвилин дівчина просто тупила в підлогу.
Але потім прийшла до тями, вдягнулась та пішла донизу

Де і по ідеї мало бути готельне кафе.
В голові дівчини було сотні думок, які вона не могла впорядкувати.

"ну не могла ж я спати настільки міцно..."
Пролетіло в голові дівчини, як тільки та зайшла до кафе

За крайнім довгим столом сиділи майже всі.
Включаючи Реффа та інших батьків

Марія ледь озирнулась та померехтіла рукою

-доброго ранку.
У посмішці сказала Нора сідаючи біля подруги

Стіл дружелюбно відізвався

-доброго. Як спалось?
Запитав Рефф доїдаючи чи то сніданок чи то обід.

-добре, готель зручний. Ви вибирали?
Запитала Нора беручи до рук столові прибори
Перед нею стояла свіжа порція їжі

-ні. Брайн. Я давно не був в цих краях
Поряд з Реффом сиділа Лора.

Біля - Шоллерн, та його жінка

Усі інші порозсідались за довгим столом.
Нора непомітно почала кидати поглядом на кожного присутнього. Намагаючись знайти Брайна.
Але його не було

-м, слухайте.. А де Брайн?
Запитала Марія запиваючи щось солодке чаєм

-поняття не маю, ми зранку його не бачили.
Відповів Рефф ледь окидуючи поглядом старших.

-я думаю він скоро повернеться. Не поїхав він же сам
Посміхнувшись мовив Істор

"сніданок" був досить смачним. Не дивлячись на готельню кухню.

Весь стіл обговорював щось своє. З різних сторін чулись різні теми.

Рефф просміявся після того як Шоллерн мовив черговий жарт

Хтось підійшов до столу. Але ніхто не звернув уваги

Всівшись на вільне місце навпроти Нори, що теж не подавала виду, а була зацікавлена сніданком.

Декілька секунд ніхто не звертав уваги.
Допоки Рефф не нахилився над столом, намагаючись побачити нового гостя

На його обличчі з'явилась гримасса нерозуміння.
Той зиркнув на Лору та Шоллерна, ледь махнувши рукою

Нора підвела доверху очі. Сидяча людина змусила її відірватись від трапези.

Декілька секунд вона переглядалась з сидячим навпроти неї Брайном. В червоному кімоно та з волоссям зібраним у кісточку. Як і минулого вечора.

Тепер в неї була ще більша можливість роздивитись його. І ще більш сильніше не впізнати.

Його погляд проходився по дівчині зверху до низу.
Ліва рука сперлась зап'ястком на стіл.

-а ти хто?
Допивши чай запитав Тассман
На що Істор лише засміявся.

Брайн відкинувся на спинку стільця зітхаючи

-ви що знущаєтесь?
Його рука полізла до кишені. Дістаючи посвідчення

-Брайн Шест в бісову матір
Крутанивши ним перед столом невдоволено сказав Брайн

До чого слова, його не впізнала навіть Марія.

Рефф лише здивовано посміхнувся

-ану встань
Мовив батько підіймаючись.
Брайн ледь від'їхав на стільці назад та підвівся.

Дивлячись одне на одного ті ледь не засміялись

-не впізнав тебе...
Сказав Батько посміхаючись

-да ви набридли. Я що в масці хожу, щоб ви мене не впізнавали
Відповів Брайн сідаючи за стіл разом з батьком

Очі Маріїї гуляли по хлопцеві, таким вона його ще не бачила

-ти що здурів, хочаб попереджував.
В посмішці мовила Марія.

Істор в цей час все ще сміявся

-а ти його ще Чонгуком не бачила чи що?
Знов зариготавши та похитнувшись на стільці запитав Істор

-На днях він робив примірочку, спеціально для мене..
Глузуючи та підморгуючи Брайну сказав Істор

-о матінко...
Прикриваючи обличчя рукою відповів рогатий, по звичці намагаючись загорнути волосся

Істор спіймав його погляд..

На що Брайн лише закотив очі та  ще раз глянув на племінника.
Глибоко зітхнув. І нічого не сказав

Істор продовжив реготати. А на його сміх і підстягнулись посмішки інших

-Тассмане, що батечка не впізнав?
Глузуючи запитав

-ннніііі батечко... Не впізнааав
Єхидно обізвався хлопець.

Брайн лише просміявся, ледь чутно, вгнувши голову
Адже всі різко виторощились на відсутність Істора
Який з тріском гепнувся зі стільця на якому колихався

Брайн загиржав на все горло, як і інші.

Істор теж продовжив сміятись
А Хейлі заходилась копійчаним мотором на пів залу

-так тобі і треба..
Намагаючись зупинити сміх мовив Брайн

За декілька хвилин усі заспокоїлись, і продовжили трапезу

-так а коли ми рухаємось далі?
Запитав батько ледь нахиляючись до столу

-доречі з приводу цього, в автобусі проблеми, я поїхав до СТО поблизу, сказала ремонт закінчать ввечорі. Тому до того часу ми залишаємось тут..
Мовив Брайн попиваючи чай.

-такщо, можете відпочити.
Додав хлопець

Весь стіл зрозумівши, продовжив гомоніти

Сніданок закінчився.

Напротязі всієї трапези Брайн інколи поглядував на Марію. Думаючи як би підійти до неї з вибаченням

Усі поспішно почали розходитись по номерам.
В тому числі і Брайн з Марією

Але дівчина ледь затрималась, забігши до вбиральні.

Зробивши усі справи, та легенько торкнула двері, і ті покотились в бік.

Вбиральня знаходилась на другому поверсі, і щоб потрапити до номеру дівчині довелось трохи пройтись

В її думках можливо вже і не було вчорашнього вечора. А зла на Брайна та геть не тримала. Всередині розуміла, що із-за якогось інциденту, та просто скинутої руки, буде дурнею ображатись.

Ось перед її очима номер 116, Марія вже майже зайшла. Допоки за її руку хтось не вхопився та легенько не потягнув назад.

Дівчина злякавшись, різко обернулась, та втиснулась в стіну

-дурна, чого ти, цеж я.
Побачивши Брайна Марія зітхнула з полегшенням

-фух.. Це ти... Навіщо так лякаєш?
В жарті обурилась Марія

-я не хотів... В цілому прийшов до тебе з іншого питання.
Рука Брайна сперлась на двері, від чого ті голосно гаркнули

-хотів би вибачитись... Вів себе не правильно по відношенню до тебе вчора...
Провів Брайн

-дурний чи що?
Прореготала Марія
-я не ображаюсь..
-я бачив, як ти не ображаєшся... Так-що ще раз вибач.. Доречі, тримай.

Брайн взяв Марію за зап'ясток, та вклав їй у долоню декілька плиток чорного шоколаду

Дівчина лишень посміхнулась
-дякую.. Але це зайве..
-зайве це присутність Тимофія в поїздці. А це так... Дообідаєш...
Мовив Брайн відпускаючи Марію та починаючи іти

-доречі..
Ледь гукнула дівчина, на що Брайн зупинився

-а де ти ночував?
-я? В 132,а що?
-да так нічого.. Якщо що, кричи..
Сказала Марія проводжаючи хлопця в слід та тримаючи в руці плитки шоколаду.

-звісно...
На останок мовив Брайн та пішов далі

Повернувшись в номер, хлопець гепнувся на застелене ліжко що стояло окремо

-о, ти повернувся..
Мовила Нора ледь озираючись

-так.. Наче повернувся..
Промугикав Брайн дивлячись у телефон
По зрівнянню з іншими номерами, кімната друзів була досить великою, певно найбільшою

-чув..
-га?
-а де ти так ліжко навчився застилати?
Запитала Нора вимикаючи телефон та повертаючись до Брайна

-був я якось в пансіонаті... Ну як пансіонаті...
Глузливо почав Брайн, повертаючись та спершись усім тілом на руку

-зараз воно зветься по пристижніше ніж тоді коли я був там. Але в мій час це було щось по типу "школи підвищеної фізичної підготовки для військових"
-і там був такий дядько. Що в моєї роти прапорщиком був... І кожен ранок нас "вчили" застеляти ліжка..
Мовив Брайн показуючи лапки

-а чому "вчили"?
-ну там якщо якось не правильно, то тобі не показують, а просто б'ють... Ну і додаток до фіз. нормативу...
Додав Брайн

-ого... Це ти сам туди пішов?
-ні, мене батько туди сплавив... Але ладен мовити що я майже не жалію про те що там був.
В посмішці мовив Брайн дивлячись на Нору

-там трапились досить хороші люди... Ну і звісно фіз. нормативив дали про себе знати... Спина тріщить неначе по швам
Пожартував хлопець

-твій батько хоч знав що там?
-він там сам в молоді роки був.

Нора лише хмикнула у відповідь
В її думках було лише одне питання. Як дізнатись про минулий вечір

-доречі. Чому волосся раніше не зав'язував?
Запитала дівчина

-ти наче запитувала вчора вночі в мене це... Але нагадаю якщо забула, мені просто було лінь витирати їх...

Кімоно ледь розв'язалось та спустилось донизу

Зловивши на собі погляд Нори, Брайн мовив

-знову за старе?
Поправляючи одяг мовив Брайн

-а що? Хочеш здатися цнотлививм хлопчиком аби я тебе не зґвалтувала?
Уєхидилась Нора

-саме так, але аби ти це сказала вчора а не сьогодні... То розмова можливо була б інша.
Брайн лише єхидніше посміхнувся

"незнаю, радіти тому що це був не сон, чи плакати."
Подумала Нора

В кімнаті могла б настигнути тиша, аби не різко відчинені двері що гарцнулись об стіну

В кімнату ввалились Істор та Марія
-нам тут наплели що ваш номер найбільший..
-тому ми всі збираємось тут...
Сміючись мовила Марія.
Гепнувшись на ліжко до Нори

За хвилину там були майже всі.
Брайн ліниво підвівся з ліжка, та зайшов до ванної.
Навіщо, на декілька секунд?
Невідомо.

В кімнату заскочила Емма, зачинивши позад себе двері, у той час коли Брайн вийшов з ванни

-матінко! Ти нарешті зав'язав волосся! Тобі досить личить. Яж казала!
Глянувши на хлопця мовила Емма в посмішці

У відповідь Брайн ледь помітно почервонів, але вгнув голову, приховуючи мимолітну посмішку.

-дякую. Так а навіщо ви тут зібрались?
Запитав Брайн

-як навіщо, нам ще до вечора чекати... Щоб сумно не було.
Відповіла Марія розлягаючись на ліжкові Нори

Хлопці кинувши ковдри з ліжка Брайна на підлогу, повсідались на них

-давайте в правду або дію зіграємо
Запропонувала Марія ледь підводячись з ліжка

Ніхто не був проти. Тому всі дружно сіли в коло.

Гра почалась. На початку завжди не цікаво... Нудні питання, допоки хтось не розжене гру.

Пляшка посередіни закрутилась. І втрапила на бік сидячого на підлозі Брайна

Марія задоволено усміхнулась, бачучи невдоволення хлопця.

-правда або дія?
Запитала дівчина

-знаючи тебе, і правда буде помилкою і дія. Тому давай перший варіант
Мовив Брайн спираючись на лікоть

Дівчина ледь призадумалась
-знаючи те що в тебе є історія на кожен випадок... То таке питання...
-найсмішніший випадок сексу, і чому він став таким.
Проговорила Марія дивлячись на Брайна.

Хлопець ледь чутно просміявся, вгнувши голову
Подумав над відповіддю та сказав:
-ну це або тоді коли мені сказали що "я не вірю в Бога" а через годину прокричали "Боже не зупиняйся.."
Хлопець просміявся згадуючи момент

-або тоді коли мені настільки не хотілось, що в мене навіть не встав..

Кімната наповнилась смішками
Брайн сам лиш посміхнувся. Та розкрутив пляшку.

Та волоклась до останнього. Допоки не зупинилась на Норі

Той лише кинув погляди з очей донизу. Та вмовк

-правда або дія?
Дівчина ледь трохи подумала

-давай правду певно що..
-ну добре..
Провів хлопець

-що саме найдивніше ти робила під градусом?
Запитві Брайн

-спала з тобою.
Відповіла Нора після цього всі загиржали. Навіть сам Брайн

-так значить?
Сміючись запитав той
-я нагадаю тобі це колись...
Продовжив той.

В його голосі не було ні граму образи. Абсолютно, всі погиржали. Тай годі

-крути пляшку.
Ледь підштовхуючи ї до дівчини сказав хлопець

Дівчина крутанула, тай та зупинилась на Історі.

-правда чи дія?
-та правда певно що.

-тоді добре. Щоб ти зробив, якби на добу став дівчиною?
Простріляла Нора

Рука Істора потягнулась до потилиці.. На його протяжномі зітхненні сповненому роздумів той мовив лише коротке

-бляха.. Навіть не знаю...
-переспав би з Брайном

Всі знову загиржали
-любий, так чому ж ти мовчав. Ходімо зараз.
Додаючи вогню мовив Брайн

-так давай прямо тут!
Вскрикнув хлопець, перикрикуючи сміх юрби

-а давай
Мовив Брайн розганяючись та майже знявши в жарт кімоно.
Але зупинився.

Пляшка крутилась немов Земля на орбіті.
Питання за питанням, котрі вже набридли.

Гра знову зупинилась на Брайні. Істор задавав питання.

-правда, дія?
-давай дія...
Відповів Брайн
-покажи останню фотографію в своїй галереї.
Аби відріктись мовив Істор

Брайн лише потягнувся до телефону.
Відкривши галерею, той простягнув її Істору

-показники лічильників....
-справжній чоловік, нічого не скажеш
Мовив Істор ледь помахавши фотографією перед друзями.
-справді.
Відповів Брайн забираючи телефон, та прокрутивши пляшку

Та зупинилась на Марії.
-дія.
Не очікуючи питання мовила та

-підсядь до людини яка тобі більш імпонує.
Дівчина лише посміхнулась. Її погляд впав на Емму

-я до Емми, ми знею в зговорі проти вас.
Мовила Марія перекочуючись до подруги та влягаючись їй прямо на коліна

-покрути пляшку замість мене
Дивлячись на Емму знизу сказала Марія

-добре люба.
Її рука торкнулась пляшки, та розкрутила її
Та зупинилась на Рейєні
-правда
-опиши своє перше кохання.
Дивлячись в телефон, не відриваючись мовила Марія

Рейєн зітхнув. Підвівши погляд доверху
-вона була.. Певно найкращою.. Хоч і не дуже виділилась серед інших... Певно найцінніша людина. Цілком, та яка потрібна кожному із нас
Рука Рейєна ледь стиснула ковдру позад себе.
Сидячи біля хлопця Брайн ні як не міг не помітити цього

-але, в цілому, події долі не розбирають людей по обставинах.
Різко підвівши погляд на друзів мовив той.
Та потягнувся до пляшки добряче розкрутивши її. А повернувшись на місце, відчув декілька легеньких хлопків по плечі від Брайна
Перевівши на нього погляд, Брайн лише підтиснув губи.
Він знав, що в цьому колі Брайн не випустить ні слова про це, тому просто махнув головою

Пляшка зупинилась на Еммі
-одразу дія.
Намагаючи відвести усіх від минулих слів Рейєна

-добре. Сідаєш біля людини, на яку покотиться наступна пляшка. Мовив хлопець розкручуючи її знову.
Та повільно проїхалась, та зупинилась поблизу Тассмана.
Дівчина лише зітхнула та посміхуклась

-якщо чесно, то я його терпіти не можу
Мовила Емма підіймаючись
-він завжди жартує про нутрощі людей. Мене це виморозює.
Мовила Емма намагаючись не сміятись, та сіла біля Тассмана

Брайн засміявся
-це ще тільки початок. Ти його погано знаєш...
-сідай но люба, не стій, тиж не серце
Підливаючи вогню мовив Тассман

-а я про що казала
Сміючись мовила Емма.
-Тасмане, крути пляшку
Мовив Рейєн

Той ледь підвівся, та розкрутив її
За декілька секунд та зупинилась на Міто

Тассман перевів погляд на Брайна, ледь підморгнувши йому та кивнувши на дівчину

Очі Брайна на секунду стали більшими.
А його кулак повільно підтиснувся до грудей, у поле зору Тассмана

Перстень на його руці звабливо блиснув

Тассман зрозумівши, нічого не сказав
-правда або дія?
-прааавда
Протягнула Міто знімаючи окуляри та протираючи одну лінзу

-яка професія твоєї мрії?
-певно що паталогоанатом.
-люблю людські органи
Єхидно відповіла Міто

-думаю ви зійдетесь характерами
Відповів Брайн

Пляшка ще декілька десятків разів прокрутилась. Допоки знову не потрапила до рук Марії. Та не зупинилась на Брайнові

-дія..
Мовив той
І Марія задоволено підвелась з підлоги.
Взявши дивний пакет з ліжка, та кинула його в руки Брайну

-що це?
-вдягай.
Знущаючись мовила Марія

Брайн лише скосо глянув на неї та обережно відкрив пакет

Але потім швидко закрив
-я не буду це робити.
Ледь просміявшись мовив той

-будеш
-не буду.
-будеш.
-та не буду я!
Марія лише зиркнула на нього

-добре буду.
Його рука обережно ковзнула в середину пакету. Та дістала... Не повірите. Костюм прибиральниці...

Хлопець томно зітхнув. І після побаченого кімната загиржала...

Брайн лише притиснув губи та вивів погляд до стелі

-я в нього не влізу
Намагаючись зіскочити сказав Брайн дивлячись на Марію

-влізеш..
Єхидно відповіла
-він маленький..
-він не маленький, тут просто холодно.
Перекривила Марія

-з яких пір 3ХL став для тебе маленьким?
Запитала Марія
Брайн, розуміючи що йому всеж таки прийдеться це вдягати, закотив очі

Ще раз зітхнув. Та розв'язав кімоно. Що легко зісковзнуло з тіла

-бачу ти дуже любиш знущатися надімною..
Мовив Брайн знову беручи костюм до рук

Погляди дівчат були зрозуміло де.

І вже за хвилину, Брайн застібав останній ґудзик на милесенькому платтячку прибиральниці готелю.

-там ще вушка. Не забудь.
Єхидно додала Марія

Брайн знову кинув змучаний погляд на дівчину, але його рука все ж таки ковзнула в пакет, та надягла на себе пухнасті котячі вушка...

-боже мій, який ти гарний!
Починаючи сміятись мовив Рейєн.

Кімната з гаркотом загиржала.
Брайн підвівся з підлоги, та підійшов до зеркала.

-а тобі пасує спідничка!
Мовила Марія сміючись

Брайн лише мовчки зітхнув.

-тепер наш тікток заполонить цей прикид
Мовила Марія дістаючи телефон

Брайн лише підкотив очі. Та сів на місце

-тепер я.
Посміхаючись з ситуації мовив той збираючись розкрутити пляшку
Але завмер, тримаючи її

Його погляд прошаркотів по кожному.
-виж розумієте, що я з вами усіма зроблю
Його скроні губ ледь здригнулись в єхидній посмішці

А після цих слів, пляшка розкрутилась щонайдуш
Але хлопець поспішно додав, допоки пластикова посудина іздила по підлозі.

-тепер граємо лише в дію.
Секунд з 15..і пляшка зупинилась на Істореві

Той лише нервозно ковтнув, намагаючись не подати вигляду
-дія.
В його голосі з'явилась впевненість.

-підіймайся. Та не чини опору...
Проскрипів Брайн.

В голові він поверхносно розумів, що в того в голові, але всеж таки підвівся

Брайн теж, крехчучи зрівнявся з ним ростом.
Декілька секунд ті дивились одне на одного.
Абсолютно мовчали. А всі інші затамували подих.

"що він зробить?"
Крутилось в головах.
Істор, під поглядом Брайна завмер.

А рогатий тим часом обережно торкнувся його руки.

*ГАРК!
Аж затремтіли стіни

І Брайн перекинув Істора через плече, вдаряючи того об підлогу.

Від різкого болю Істор простогнав та скрутився.
Всі очманівшим поглядом дивились на нього.

-хто там ще саме більше гиржав...
Мовив Брайн сідаючи на місце

-хлопці? По черзі...
Додав рогатий проводячи рукою на Істора

Всі хлопці вмовкли.
-а що таке?
-а як же "брат за брата?"

Розвівши руки запитав Брайн

У відповідь Рейєн лише зітхнув. Ляцнув себе по нозі. Та підвівся.

-давай...
Мовив той ледь встигнувши глянути на Істора.

Знову гул на пів готелю.
І перебитий Рейєн лежить поряд з Істором. Лише стогнучи від болю.

-навіщо ти це робиш?!
Відчуваючи біль хлопців вскрикнула Нора
У відповідь на що, в неї встромвся важкий погляд Брайна

-чому вони не можуть зробити таке з тобою!?
Додала в невдоволенні та

-не можуть? А хто їм забороняв? Все вони можуть. Просто розуміють, що влада в моїх руках.

-над ними... Над вами усіма...
-Тассмане... Ходімо зі мною

Стоячи мовив Брайн дивлячись на хлопця.
Той лише підвівся., встав перед ним.
І ось Брайн було ледь не вхопився за нього. Як той зісковзнув в бік, намагабчись перекинути рогатого.

Але в нього не вийшло.
Ще декілька досить вмілих рухів Тассмана. І стіни здригнулись втретє.

Хлопець закрихтав від болю, тримаючись за руку.

Брайн лише декілька секунд поводив поглядом по лежачим ледь живим тілам.

Потім повільно розвернувся.
Погляд дівчини влип до червоних очей Брайна.

-ти наступна, Норо.

В очах потемніло. Певно від страху.

Це чимось нагадувало випадок в автобусі.
Нора просто стиснулась.
Допоки її хтось не торкнув за плече

-Норо, ти наступна.
Мовила Марія змусивши дівчину розплбщити очі.

Окинувши поглядом всіх хто сидів у колі, Нора зітхнула з полегшенням

Рейєн Тассман та Істор спокійно сиділи в колі. Сміючись з прикида Брайна

Хлопець лише стримано зітхав, намагаючись не засміятись

-так ти крутиш чи ні?
Запитав Брайн ледь посміхаючись.

-а, звісно... Зараз...
Рука дівчини потягнулась до пляшки, та розкрутила її

Та зупинилась на Марії
-дія..
Відповіла та не очікуючи питання

-добре...
Нора ледь задумалась дивлячись у стелю

-хммм.......
Її погляд встромився на Рейєна

-ти і Рейєн батьки..... Дай подумати.... Істора...
Відповіла Нора ледь посміхнувшись, єхидно глянувши на трьох..

Марія лише стиснула зуби, посміхаючись, ледь хильнувши головою у бік..

-ну добре. Хочеш пограти серйозно..
Мовила дівчина після підіймаючись, та переходячи до Рейєна

-мій ти коханий... Яка я щаслива що вийшла за тебе заміж!
Починаючи грати мовила Марія падаючи хлопцеві на коліна

-Історе синку! Ходи до матінки!
Починаючи ледь клацати губами мовила та

Істор, теж ввімкнувся в роль

-маааааамоооо....
Починаючи перекочуватись по підлозі мовив той немов дитина.

Всі сидячі засміялись

-молись щоб пляшка не потрапила на тебе..
Єхидно мовила Марія ледь обіймаючи Істора по "материнські"

Брайн лише сміявся, спершись на лікоть

-ти взагалі прибиральниця! Я б не гиржала на твоєму місці.
Єхидно мовила Марія

-а що? Тобі не подобається? Не хочеш спробувати нові рольові ігри?
Глузуючи та прищуривши очі, розріз яких був і так досить вузький відповів Брайн

-куди мені. В мене сім'я, я заміжня жінка. В мене дитина!!!
Ледь не кричучи відповіла Марія

Брайн прогиржав.
-крутим далі.

Марія вхопилась за пляшку, та добряче розкрутила її.
Брайн затамував подих. Як і певно інші

Пляшка крутилась, вертілась. І зрадницьки зупинилась на Норі.

Рейєн засміявся, тільки но побачив те.
Брайн підцепив теж саме. (не СНІД)

І кімната знову загиржала.

-тільки дія.....
-добре.
Ледь розводячи губи в посмішці мовила Нора

-дія. Чекаю твоєї дурної фантазії

Марія лише хмикнула. Дивлячись на те як Брайн продовжує сміятись

-тепер ти називаєш Брайна "татусиком"...до кінця цієї поїздки..
Мовила Марія звабливо розводячи по коліну Рейєна

Той лише мало помітно стиснув ковдру позад себе.

На слові "татусиком" Брайн перестав сміятись немов свиня, та почав кашляти.

-1:1?
Єхидно запитала Марія

-без питань.
Скрізь зуби мовила Нора.

-сідай до нього. Чого ти.
Лезом слова провела Марія

Нора лиш підвела брови, та стиснула зуби, переповзаючи до Брайна

-ви вирішили познущатися тільки надімною сьогодні?

Ледь зітхаючи мовив Брайн дивлячись на Нору.
А потім на свій костюм

Гра продовжувалась. І з кожним раундом завдання були ще сильніше і сильніше

Марія солила Норі. А та у відповідь

"страждали" лише хлопці.

Емма, лише зиркала на неприємного їй Тассмана.
І час від часу підловлювала хвилю сміху від друзів після чергової дурні від "правди або дії"

Гра продовжувалась досить довго. Допоки в один момент в Брайна не задзвонив телефон. Той охоче підняв трубку. Бо схоже знав хто на проводі

-зараз?.
Прозвучав його серйозний голос.

-добре. Буду.
Додалось на кінець

-так... Це все звісно добре. Але мені час по автобус їхати.
Мовив Брайн ледь ляцнувши однією рукою по коліну.

Інша до цього часу була в волоссі лежачої Нори

Та підвелась, дивлячись на хлопця

Брайн підійшов до дзеркала, дивлячись на свій образ прибиральниці.

-не, ну так же я не піду..
Мовив хлопець, підходячи до шафи, дістаючи одяг. По дорозі підхопивши лежаче на підлозі кімоно.
Зайшовши в ванну, та зачинивши двері. В кімнаті на секунду все затихло

-чого вмовкли, наче я помер!?
Почулось з ванни.

Всі загиржали

-я вже тобі труну підбираю!
Крикнув і відповідь Істор

В ванні затихло. Допоки інші сміялись.
І за 15 секунд двері відчинились.
З вбиральні вийшов Брайн. В тому ж кімоно та білих штанях

-я тебе ще переживу. Не турбуйся.
Мовив хлопець ледь посміхаючись

Погляд Нори знову встромився на тіло Брайна
Той лише спіймав секундну слабість дівчини на собі.

-до зустрічі.
Мовив той перекручуючи ключі на пальці та виходячи з кімнати

-було досить весело
Мовила Нора лягаючи назад на підлогу

Її погляд став порожнім. Втупився в стелю.

За годину автомобіль вже був на стоянкі.
Його фари ледь переблискували на досить палкому сонці.

Було близько 3-ї.
Як усі почалися знову збиратись.
Бажання сідати за кермо у Брайна не було. Він знову згадував тріский біль у спині.
А потім у правому боці... А потмі причини поранення.

І потім в думках його являвся батько.
Очі якого мерехтіли.
Секундно він був жахливим. Хвилинно - чудовим.

Але з кожним зануренням в думки, хлопець все далі намагався відшовхнути стару осівшу в грудях, немов жаба на розпеченому камені біля болота, образу.
Ковзьку та неприємну.

Вже за годину всі посідали на місця.
Нора дійшла до салону остання.

Її погляд вже встромився на місце біля Рейєна. Або найблище вільне

Але Марія хутко скочила до хлопця, ледь спираючись на нього.
На обличчі з'явилась задоволена посмішка. Що ігриво переросла на зрадницько-натякаючу.
А погляд її встромився на порожне місце біля водія.

За кермом висів Брайн.
Волосся зновуж, обережно зібрена у кісточку позаду. Яскраве кімоно бережно зав'язане на поясі.
Досить міцні руки, що ледь напружливо тримали кермо лівою. А правою розшукували шось по салону.

Брів Марії ледь колихнулась доверху.
Схоже що її наміри різко змінились.
Нора лише підтиснула губи, але всеж таки сіла на перед.

На неї ледь зиркнув Брайн.
Бічним зором Нора побачила як той колихнувся в задоволеній посмішці, дивлячись донизу, певно читаючи щось в телефоні.

Але потім озирнувся назад, паралельно торкаючись рукою ключів.

-всі повсідались?
-всі.
Відповів Рейєн зачиняючи двері автобусу.

-тоді відчалюємо.
В посмішці мовив хлопець, здригаючи автомобіль з місця.

Допоки дорога знову не стала безкінечно прямою. А позаду не плівся чорний автомобіль Брайна, за кермом якого був не він сам, а його батько.
Доти здавалось все спокійним.

Допоки в салоні не почалось щось дивне.
Марія сиділа з Еммою.
Ті час від часу ледь чутно шепотіли щось одне одному на вушко. Але більшість часу дивились у телефони. Скоріш за все, обговорюючи щось одне із одним в месенджері.

Нора лише сумнівно кинула погляд, згадуючи єхидну мордочку Марії під час гри

"в будь-якому випадку, щоб вона не задумала, мене це не має стосуватись"
Подумала Нора відводячи погляд до дороги перед собою

Поруч з нею, мовчки кермував Брайн.
Його погляд встромився на порожню дорогу, що було досить дивно. В такий час зазвичай досить щільний трафік. Але зараз, навкруги пусто.

Нора не придала цьому особливого значення. Надворі було ще видно. І сонце ще геть не планувало сідати насідало.

В голові дівчини пропливали якісь монотонні думки, але за ними монологи. Після вчорашні діалоги. Дотики... Рухи...дії... Відчуття
Її погляд ривками повертався до Брайна, але та хутко його відкидувала до дороги що пролітала під колесами.

До місця призначення було ще далеко.
Цікавість з'їдала Нору з середини, скоріше на саме бажання знати коли вони будуть на місці. А бажання заговорити з Брайном

-чув..
Ледь чутно запитала Нора
-ммм?
Не відволікаючись від дороги мугикнув Брайн
-а де ми зупинялись?
Додала дівчина

Брайн лише тяжко зітхнув, але на його обличчі не поворухнувся ні сантиметр, очі уважно слідкували за порожньою дорогою

-ми зупинялись в передмісті Хінманс Корнерс. Придорожній готель. Якщо бути точнішим.
Зараз ми на шляху до річкової переправи.
На одному голосі ледь чутно відповів Брайн
Салон був досить втомлений, не дивлячись на те що вони всеж таки встигли. Відпочити.

Брайн спокійно тримав кермо, і розумів, що як би йому не кортіло спати, він не може перекинутись бо він водій.

Нора дивилась на стрічку в телефоні, намагаючись не заснути. Хоча в її думках пробиралось щось схоже на "зараз не ніч, думаю я можу поспати хвилин 15"
Але потім її увагу відвертало щось у телефоні. Або автомобіль що зі свистом пролетить на зустріч автобусу.

Дорога здавалась нереально повільною, не дивлячись на те що автобус досить швидко їхав.
Брайн за кермом вів себе досить професіонально.

Перетнувши річку, на переправі якого довелося трохи постояти, шлях знову став прямим та спокійним.
В населених пунктах дорога була зайнята машинами. Черги, вечір. Четвер.
Нора звертала увагу на міські будинки, громадські місця, що значно різнились від Шелберну. Та навіть Монпельє.

Чим блище автобус був до приокеанського берегу, тим бурхливіше та пристрасними ставали міста.

-де ми зараз? Запитала Нора ледь проглядуючи у вікна, за якими почались сутінки

-Нью-Йорк Корт..
Ледь відволікаючись мовив Брайн повернувши голову до дівчини

-нам ще довго їхати?
Запитала Нора те саме ненависне для кожного водія.

Брайн зиркнув на циферблат автомобіля.
Він показував 20:38.

Хлопець важко зітхнув, тримаючи кермо однією рукою.
-ми вирушили приблищно о 5..зараз майже 9...
-якщо на переправі до Чінкотігу буде черга,  то десь о 3 будемо в готелі. А якщо трафік буде вільний, то можливо доїдемо раніше 2-гої.

Ледь повернувшись до Нори відповів Брайн.
В його погляді була втомленість. Їхати за кермом майже 2 доби, а за цей час поспати години 3,було досить важко, особливо з тим що хронічна безсоння була в нього вже довгий час.

Нора лише махнула головою. Тепер поспати в неї точно не вийде. Бо дивлячись на стан Брайна, краще помучатись зараз, чим не мучатись взагалі.

-доречі...
Мовив Брайн на секунду відволікаючись до Нори

-ми зупиняємось у готелі Ферфілд.. Знаєш такий?
В посмішці запитав Брайн

-Ферфілд?
Перепитала Нора
-так саме він.
-не чула про таке. А він якийсь особливий?
Запитала Нора

-я не знаю, чи встигла тобі розповісти Марія про цю історію. Але одного разу я поїхав туди у відрядження. Захопивши її і ще декількох людей.

-і в цілому... Хах... Мої виходки там....
Мовив Брайн ледь махнувши головою у різні боки, посміхаючись захлинаючись у ностальгії бісойобства.

Хлопець вмовк. А Нора ледь обурилась. Замовк на самому цікавому

-так що там було?
Поцікавилась дівчина

Брайн лише клацнув губами, посміхаючись

-ц, ти ще маленька для того щоб тобі таке розповідати.

Глузуючи відповів хлопець

Нора лише злісно стиснула губи. Декілька разів озирнувшись навколо, щоб дізнатись чи слухає діалог ще хтось.

-вчора ти так не казав.
Ледь чутно скрізь зуби прошипіла та.

Брайн різко розвернувся до неї.
Декілька разів торкаючись пальцем до своїх губ. Показуючи "мовчати" Норі

-так що там було?
Вже прошепотіла Нора

-ну не тут же розповідати тобі про те як на мені було двоє...
Скрізь зуби процідив вже Брайн

Нора почувши відповідь лише підвела брови. Щоки почервоніли, очі забігали.
Десь всередині з'явився сором.
А на лиці дурна посмішка

-а навіщо тоді ти вибрав саме цей готель. І Чінкотіг в цілому. В Америці купа курортних місць.
Запитала Нора не Брайн ..
Брайн лише декілька секунд потупив на дорогу. Потів взявши ковток повітря відповів:
-Чінкотіг є досить важливим місцем у бізнес розв'язці. В мене є справи які конче треба владнати. Тимбільше. Тут є порт, що переправляє прокуцкію "Shark'sOcompany"  до Європи та сусідніх материків.

-але в цілому, головна подія там, це приїзд японських інвесторів. Трошки згодом дізнаєшся більше про це.

Втупляючи на дорогу відповів Брайн

Світло  від придорожніх ліхтарів блимало на його обличчі
Груди піднімались під кожним подихом.

Його руки ледь тримали кермо.
Автомобіль їхав досить швидко. Вже по темній дорозі що освітлювалась дорожними вогнями.

На панелі передач заблимав значок.

-жереш паливо як не в себе.
Прогуркотів Брайн починаючи вглядуввтись у далечіть, шукаючи заправку.

Останню АЗС вони пролетіли приблизно хвилину тому.
Але топлива вистачить ще на деякий час.
По шкіряному керму Брайн настукував такт пісні, що ледь чутно грала по радіо

-в тебе досить гарний музикальний слух.
Мовила Нора ледь повертаючись на бік

-м?
Ледь нахмуривши лице мугикнув хлопець

-ти ні разу не помилився в такті пісні, коли стукав пальцем. Гарний слух. Десь навчався?
Запитала Нора

-майже. Мама досить гарно грала на клавішних інструментах. Поки ще був малий, час від часу вчила мене грати.. Може від цього. Хоча не впевнений, що знати такт завчиної пісні є "талантом"

На одному подиху відповів Брайн

-зіграєш?
-іншим разом
Посміхнувшись та підтиснувши губи відповів Брайн

-яж знайду цей "інший раз"
-хг.. Знайди..
Підвівши куточок губ доверху в задоволеній посмішці відповів Брайн

-знайду.
Ледь невдоволено відповіла Нора

-допоки ти будеш її шукати, ми знайдемо АЗС...
Мовив Брайн починаючи вивертати кермо вправо, заїздом прокочуючись до заправки .

Ззовні було вже геть темно. Ніч.
А вогні яскравої АЗС ставали певно рятівним маячком.
Брайн зіскочив з автомобілю. Двері за ним гарцнули. Що змусило прокинутись ледь не весь салон.
Крізь запакований автомобіль не було чутно що говорив хлопець працівнтку АЗС
Але той у відповідь посміхнувся, починаючи заправляти машину.

Нора відчинила двері, виходячи з салону, залишаючи його відчиненим.

Брайн стояв біля касси, оплачуючи замовлення.

До АЗС заїхала чорна машина хлопця. За кермом якої батько, та зайняла сусідню колонку.
Батько ледь посигналив, на що Брайн відволікся.
Глянув. Махнув головою. І певно що додав ще одне замовлення.
Нора ледь розім'яла кістки. Дивлячись як із автомобіля Брайна виходять батьки.

Декілька хвилин, і із автобуса вискочив розхрістаний Рейєн.

-що чекаєш?
Запитав хлопець дивлячись на те, як Брайн підходить до них

-кістки розминаю..
Відповіла Нора, після чого її рука тріснула.

Брайн шов повільно, дивлячись на чек.

-з яких пір ця бандура жере стільки палива?
Невдоволено запитав Брайн переводячи погляд з папірця на автобус.
-неначе скажена.

Додав хлопець..

-сподіваюсь моя ластівочка не їсть стільки у дорозі..
Задумливо мовив Брайн, ледь кидаючи погляд на легкову машину

-ну здається він тягнув досить нормально...
Додав Рейєн.
-навіть ще терпимо.

-так, цей автобус теж мав смоктати терпимо. Але перебільшує норму в 2 рази.

Невдоволено мовив Брайн, розвертаючись та ідучи до свого автомобілю

Рейєн попрямував за ним, підбивши за собою Нору.

-що ти солоденька?
Мовив Брайн підходячи до чорного Мерседесу, легесенько проводячи рукою по капоту...

Відчинивши водійське місце, той пірнув донизу, на долю секунди.
Винирнувши, знову підійшов до капоту.

Піднявши його кришку, хлопець оперся на автомобіль, дивлячись у його середину. Душу.

-заходь не бійся... Виходь не плач.
Мовив Брайн втикаючи на мотор машини, та взявшись рукою за потилицю

-виходь... Не плач...
Зітхнувши повторив хлопець

Його рука пірнула десь в середину. На секунду.
Потім хлопець дістав якийсь індекатор...

-то в тебе масло закінчилось..
-Батько!
Крикнув хлопець
-Ов?!
Відгукнувся той озирнувшись

-ти що не бачив що масло кінчається!?
-да яж не зазирав!

-там індекатор горить!
Невдоволено крикнув Брайн обходячи автомобіль, та дістаючи якусь банечку з багажнику.

Повернувшись до капоту, та заливши її. Кришка автомобілю накрилась.

Повернувши все на місце, Брайн зачинив водійське

-невже він настільки любить свою машину?
Запитала Нора звертаючись до Рейєна

-так, це остання нота щастя що присутня в його житті останнім часом...
Відповів той.

-і взагалі.. За останні декілька років... Вона єдина хто зміг подарувати йому хоч якісь радісні емоції... Тільки глянь як він обходиться біля неї. Як він взагалі впустив батька до неї... Таємниця...

-але мені здається він дуже довго буде мити салон після нього.
В посмішці додав той.

І справді, Брайн невдоволено бурчав сам собі під ніс, перебираючи щось в салоні.
Стираючи пилюку з панелі, що припала за день, забираючи мілке сміттячко

-ніколи не розуміла в чому ваша любов до машин..
-якщо казати загально...
Хлопець зробив подих
Його руки були позад спини, чимось він нагадував Брайна.

-то.... З ними набагато простіше... Хоч і доглядаєш за ними певно в рази більше... Але....
Рейєн було хотів щось сказати, але перервав сам себе

-але далі запитаєш у когось іншого
Нора лише підвевши брів глянула на того
На що той розвів руками.
Ще декілька секунд обидва дивились як бурчить Брайн
Після хлопець обережно зачинив машину, та пішов з купокю сміття до смітника біля колонки на якій заправлявся автомобіль.

Нора продовжувала супроводжувати його поглядом. Було важко не помітити його серед каламутних тонів заправки.

Надворі була вже ніч. Підвівши погляд на небо, можна було побачити зірки. Місяця десь не було. Навіть самих маласеньких яскравих цяточок було не так багато.

Нора втикнулась в небо, відчуваючи як її голову починає крутити, і сама вона от от гепнеться із-за втрати рівноваги.

Але її відволік Брайн. Що ледь відчутно штурхнув її у плече.

-дивись бо покотишся. Я за тебе відповідаю.
Глянувши на Нору що перевела увагу на нього сказав Брайн ледь помахуючи пальцем у повітрі.

-ой, за що ти там відповідаєш
Єхидно відрізала та роблячи "невдоволений" погляд.

-хг... За багато чого...
Грайливо мовив хлопець водячи поглядом по Норі.
Від чого та ледь напружилась

Вона відчувала як його колючі очі забираються під одяг, немов роздягаючи її

-в цілому, я директор школи в якій ти навчаєшся...
Зухвало мовив Брайн поправляючи кімоно, що знову розпоясалось.

Десь поблизу автобуса, стояли Емма та Марія.
Дивлячись на Брайна щось нашіптували одне одному.

Марія почувши щось солодке від Емми, засміялась, прикриваючись рукою.
-гарна ідея..
Переводячи погляд з Брайна на Нору мовила та.

Ті геть не чули дівчат, бо стояли досить далеко

Брайн вступив в активний діалог з батьком.
Його погляд пропалював одяг чоловіку... Але не дивлячись на його важкість персони що відчувалась певно за десятки метрів...

Батько щось досить емоційно розповідав. Але його голос був зовсім тихим..
Брайн підтиснувши губи, уважно слухав, ледь киваючи головою вверх... Вниз...
Його руки зімкнулись позад спини.
Він здавався досить сильним та великим на фоні батька.

Нора заворожено дивилась на нього..
Її поле зору ледь загорожував фургон автомобіля..
Що розплився в увазі що була присвяченя натурі хлопця.

Ледь підвівши підборіддя доверху, Нора ковтнула. Щось схоже на неприємну та слизьку грудку в горлі прокотилось донизу...
Залишаючи за собою довгий... Неприємний... Та навідь гидкий слід... Здається це схоже на той самий шмат із минулого який їдко вціпився у твою підсвідомість... Який ти не можеш ніяк скинути. Що повільно паралізує спочатку твої нейрони..... Думки.... Плани... Розум... М'язи... Тіло... Ти падаєш у вічний сон з якого не можеш знайти виходу... Ти б'єшся в страшних конвульсіях бедд-тріппу, що викручують тебе в різні пози на лікарняному сірому ліжку що просякло наскрізь болем сльозьми та криками.. На одному з таких ледь не скінчався Брайн... У хвилини свого підліткового життя... І ти намагаєшся хоть щось зробити... Але... Але ти розумієш, що єдине що в тебе вийде, це нічого. Порожнеча. Сон стає глибшим. Очі заливаються темними барвами, а твої зіниці в паніці шукають останній фрагмент на який можна поглянути скрізь темно кроваві сльози.
І певно ніщо не може стати будильником підсвідомості....

Лише його дотик зумів вивести дівчину з цієї впадини думок що невпинно сочились крізь її очі темними чорнилами.

Дівчина ледь сколихнула головою. Її погляд вцепився в плечі Брайна, що повільно ішов до колонки.

"що за дурня в мене в голові?"
Подумала Нора ледь поводивши поглядом.

Єдине рішення яке вона змогла прийняти, це просто ще трохи зачекати. Спихнути це все на втому від дороги. Бо навіть минулої ночі їй не вдалось відпочити...

Дійсно. Від майже 9 годин в сидячому положенні дали про себе знати. Руки дівчини ледь потрусювались при кожному напруженні. Саму Нору дуже клонило в сон.
Було важко уявити як хочуть спати Рефф та Брайн.
Хоча по хлопцеві геть не видно... Він виглядає досить.... Досить бадьоро..

Чи це так здається?

Брайн ще перекинувся декількома словами з працівником АЗС.
Проминуло ще декілька хвилин допоки темний автомобіль закінчив заправку.

-прошу назад до салону. Норо...
Мовив Брайн досить галасно кажучи та проходячи повз дівчини. Але згальмувавши, той зробив крок назад.

-може хочеш з кимось помінятись з салону? Виглядаєш втомлено. Думаю Марія чи Емма досить бадьорі. Чим ти...
Мовив Брайн якось дивно жестикулюючи та переводячи погляди на дівчат, що продовжували переговорюватись.

-да певно ні.. Скільки нам залишилось?

-приблизно годину... Півтори..

-а.. Копійки, думаю я досиджу.... Да і ти наче не дуже сонним виглядаєш
Мовила Нора намагаючись дивитись хлопцеві в очі. Він був значно вище, тому стоячи близько до нього, доводилось ледь підіймати голову.

Стримувати погляд на його очах було досить важко. В його зіницях вона частково бачила відображення вчорашньої ночі.
Вчорашніх подихів. Можливо шкоди.

Брайн ще декілька секунд тримав погляд в очах Нори.
-ну.. Добре.
В його голосі було те саме спокійне тремтіння. З ниточками сумнівів. На рахунок слів Нори

-по місцях!
Ледь крикнув Брайн підіймаючи руку доверху, та відходячи від Нори.

Дівчина ще декілька секунд, немов заморожена дивилась на місце де тільки що стояв хлопець.
Потім відійшовши від гіпнозу ледь струсила головою, та торкнулась до висків.

Ледь покрутила поглядом та заскочила. До машини.
За хвилину. І всі немов кури зайшли на сідало.

Брайн знову завів машину. Кермо від його руками затрепотіло від збудження енергії.
Колеса почали свій рух. Разом з автомобілем.

Світло АЗС залишалось на обличчі та одязі Брайна
Його міцні руки ледь тримали кермо.

Десь всередині, Нора відчувала що все застигло. Мов те саме желе на святковому столі тітки яке ніхто не чіпає. Або те що було в пластиковому стаканчику на одній із гулянок.

Це було передчуття що от от почнеться справжній відпочинок.
Чуже місто. Чужі люди. Ліжка. Ночі.

Норі раніше ніколи не дводилось покидати межі маленького містечка, навіть швидше далекого передмістя Шелберну. Не те що штату.

Тому десь в середині неї тріпалось те переживання та нервозність. Що показувалась на її обличчі.

Брайн ледь мугикав під пісню що грала в салоні.
Його муркітливий голос заспокоював. Здавалось що вібрації зв'язок в горлі розливались всюди, і відчувались самим нутром.

Нора ледь відкинулась на сидіння, намагаючись розслабитись та дочекатись приїзду.

Позаду залишались десятки миль, місць,міст.
А попереду найголовніше.
Переправа до Чінкотігу.

Вона пролягала через міст між Уоттсвіллом та островом на якому розташовувався сам Чінкотіг.

Нора притулилась до скла автомобілю, її очі ледь реагували на придорожні ліхтарі поряд з нею.
Вони швидко пролітали повз, а на їх зміну ставали сусідні..

За декілька хвилин швидкість автобусу знизилась.
Трафік став густішим.
Черга на переправу була досить велика, бо швидкість їзди знижена

Брайн спокійно відкинувся на сидіння, ледь тиснувши педаль газу.
Позад вікон було море.

-можна я відчиню вікно?
Ледь чутно запитала Нора, повертаючись до Брайна

Хлопець в здивуванні поглянув на дівчину

-звісно можна, чому запитуєш?.
Ледь підвівши брови, та погляд відповів хлопець

Нора обережно відчинила вікно, скло з'їхало донизу.
Майже одразу дівчина відчула морське повітря.

Її волосся ледь підлітало від вітерцю, машина їхала досить повільно, попереду була сила силенна автомобілів.
Їхні червонющі фари, світилив обличчя. Осад злітав на тканині кімоно Брайна

Проминуло декілька хвилин повільного повзання вперед по дорозі, як Нора відчула солоний присмак, після того як облизала губи.

Прохолодний вітер, що пролітав з моря, остудив салон.
Десь в середині закрутило щось незвичне.
Здавалось що підлетівши до хмар, над нічним містом, ти відчуєш майже таке саме

Нора закоханими очима дивилась навколо.

Брайн, лише намагаючись не повертати голови, через косо дивився на поведінку дівчини.

-справді гарно?
Запитав хлопець ледь відволікаючись від повільної дороги

-так.. Ніколи не була в таких місцях..
Задумливо відповіла дівчина дивлячись у відчинене вікно, сперши голову на руку..

-Чінкотіг залишається незмінним...  Його люди переймають справу з рук в руки... Місця залишаються тими самими. Що в 90, коли був тут вперше. Що зараз. Він не змінний. Здається, що повз ті 30 років.. Не змінились навіть обличчя фігурантів цього міста... Певно що... Не тільки ми маємо бессмертя..
Ледь чутно проговорив хлопець.

Його тембр голоса був настільки пурпурним, що здавалось, що ходиш по свіжому снігу, а скрегіт льоду під твоїми ногами, влились в його зв'язки.

Нора ледь нахмурила брови, не зрозумівши що він тільки що сказав.

-90-ті?
Запитала дівчина глянувши на хлопця

-ти був тут ще в 90?
Ще більш підвівши брови додала та

-ну.. Знаєш, дивлячись в яких...
-прикладом, у 1890-тих я тут не був. Я був трошки в іншому місці..

-що?!
Намагаючись не розбудити салон, ледь навпошепки крикнула Нора

-що?
Підвівши брови запитав хлопець знову глянувши на дівчину

-тобі 16.
Впевнено сказала Нора

-так так..
Його слова продзвеніли в вухах.
Немов настирливий стукіт годинника посеред ночі. Або крапля з під крана що не зупиняється.
Немов маятник годинника, що настукує опівніч в серці вдаряючись об стінки підсвідомості.
Гомін серцебиття, здавалось би вибивав білки очей
Рука Брайна повільно відпустила кермо, плавно, немов пір'я підійнялась до верху.
Завмерши на секунду. А після різко клацнувши пальцями.

Від чого тріскіт болю пролетів від кінцівок волосся, до останнього сантиметру шкіри, покриву органів всередині.
Здавалось навіть клітини що складали тканини, стиснулись до нереально малих розмірів.
А зіниці, від тріскоту м'язів, що рвались немов молоде листя, майже повністю заполонили око.

Нора не могла зробити подиху. Взагалі нічого. Біль всеж таки має владу над кожним.

Як тільки рука Диявола стиснулась, дівчину немов відкинуло назад.
Та вперлась в сидіння. Одразу ж зробивши різкий подих.
З заплющеними очима. Зі стиснутими кулаками. Прямо по тихій та спокійній дорозі. На якій попереду ще сотня автомобілів. І вже видніється острів.

-все нормально?
Запитав Брайн не відволікаючись від дороги.

Нора з побоюванням, обережно перевела голову до хлопця.
Побачився що все в нормі, її стиснуті долоні, не одразу, але розслабились

Декілька секунд дівчина просто махала головою, перш ніж з неї вирвався ледь чутний писк, що перетворився в натужне "так"

Брайн у відповідь лише більше повернувся  до Нори

Його погляд обережно послизнув зверху донизу, обдивляючись чи дійсно все в нормі

"певно вона дійсно просто перевтомилась"

Подумав Брайн, лише ледь міцніше зтиснувши кермо.

Його погляд знову стало встромився в зад машини попереду

Шлях здавався дивним. Немов у казці. Або у тому самому підлітковому серіалі від Нетфлікс.
Сюжет якого був однаковий для кожної країни. Шкільна поїздка до сонячних берегів Маямі. Замість якого Чінкотіг. Старий водій автобуса, в якому і розгортаються події, замість якого Брайн, а в салоні тиша. І лише сталі округи океану, солоне повітря, та довжелезна, виснажлива черга із автомобілів на переправі. Цікаво... Що буле далі? Якщо по закатаним сценаріями, головні герої досить часто втрапляють до смертелтного ДТП, або в салоні заховається терорист, що буде тримати їх у полоні...

Чимось схоже на сценарій від
Кет-Ер-Елла.

Брайн тяжко зітхав, майже кожну хвилину.

Ниючий біль у правому боці почав знову нагадувати йому про минулі події

Єдине що не давало йому заснути, це пісні що грали з магнітоли. Ті самі, що моментами закидують назад у минуле.

Брайн ледь трохи додав гучності, аби дісно не заснути, томущо ця повільна дорога настільки виснажує..

У бічному дзеркалі Брайн бачив свій автомобіль, за кермом якого все ще батько
Знаючи як він необережно вміє водити, Брайн починав іноді підкіпати, що його ластівочка в непотрібних руках. Але десь всередині знаходились моральні сили зітхнути, і продовжити їхати далі.

"скоро ти будеш знову зі мною, трохи потерпи, ластівочко"
Заспокоючи себе та її подумав Брайн

До блокпосту залишалось ще сотня метрів

Вона була досить в аварійному стані, саме по тому переправа проходила досить повільно.

-нарешті...
Ледь чутно прокрихтав Брайн, відчувши як колеса автобусу почали скочуватись по нерівній та кривій дорозі переправи.
Салон почало ледь підіймати та опускати доверху. Стабілізатори в такому випадку працювали не дуже.

Брайн сидячи на місці водія, ледь похитувався в різні боки від перевалу.

Ще хвилина такої кривої їзди по дорогам країни великих дерев'яних вбиралень, і  під колесами відчулась цивілізація.

-ппогнали...
Ледь підвівши губи до посмішки сказав Брайн, дивлячись на розмежування дороги на цілих 3.

Дивлячись на те, як трафік досить швидко звільнюється,прокочуючись в право та ліво.

-як добре що вам усім не в центр.
Мовив Брайн перемикаючи передачу, та втискаючи педаль газу до відпору

Автомобіль різко почав рухатись вперед. По майже порожній дорозі.
Але в силу того що це автобус, відігнатись на високу швидкість вийшло дуже проблематично б.
Тому Брайн старався їхати швидко, але в міру можливостей автомобіля

Ще година катання по спокійному Чінкотігу.

Справді, всюди горіло світло, але не дивлячись на те, скільки сюди заїхало автомобілів, дороги та узбіччя були порожніми. Лише придорожні ліхтарі мерехтіли, освітлюючи шлях далі, що здавався безкінечним, чим швидше намагався доїхати до кінечної, тим довша дорога ставала подалі. Ліхтарі все більше та більше з'являлись попереду.

Їхній блиск, лишався на очах Брайна.

Десь всередині, рвався той самий звір автомобіліста на порожній дорозі. Втиснути педаль газу настільки, щоб вона залишила слід в салоні автомобілю. Щоб тебе притискало до сидіння, на такій швидкості, а вітер через ледь привідкрите вікно, свистів немов соловей що присів на плечі зліва.

Очі певно що загорілись. Червонющим полум'ям яке загасити не могло абсолютно ніщо, котре колись одним поглядом спалювало села та пшеничні поля. Котре смертельно катує але не вбиває людей у пеклі за їхні смертні гріхи що вони вчинили на своєму віку.

Брайн на секунду зміг вийти з самовільного трансу дороги, та глянути в дзеркало заднього виду.

На секунду побачивши свої розпечені від люті очі, хлопець завмер.

Заплющивши очі, зробив подих.

Відчув як по його розпеченим нутрощам стікає холодний спокій, заморожуючи їх. Смертельний спокій.

Розплющивши очі, той вже був спокійний.
А автомобіль продовжував гнатись як скажений.

"те що треба.."
Подумав Брайн, подумки ще сильніше втискаючи газ.

В один момент йому закортіло глянути до Нори, що сиділа з права.

Його погляд голкою вколовся в її бік, але хлопець все ще намагався слідкувати за дорогою.

В область його взору потрапила лише рука дівчини, що сильно стискала тканину вільних блакитних штанів, так, що відбидки нігтів залишались на руках

"ти не один, перестань"
Подумав Брайн починаючи скидувати швидкість

Здавалось, в невідомому місті, на невідомому острові, потрібно бути дуже обережним, а головне, важко орієнтуватись без карт або навігатора.

Але Брайн в цих краях був немов рідний, кожен провулок був відомий йому. Але виключно по ту сторону Брами цього магічного місця, яка може відчинитись за участі багатьох, і за участі одного.

Скоро почнуться великі розваги. Плями яких залишаться кров'яними слідами на тротуарах, та піску сонячних пляжів.

До готелю залишались лічені хвилини їзди.

Брайн знову трохи пришвидшився. Вже абсолютно спокійний.

Цікаво. Де Тимофій?
Певно ще це не важливо.. Але по законам життя, і підзаконням підлості, злодієм виявиться людина зі слов'янським ім' ям.
Можливо, якщо хтось не передумає.

Глянувши в далечінь, Брайн взором підхопив уже знайому вивіску готелю. Згадались минулі пригоди. На обличчі ледь помітна посмішка.

Це повторюється знову.
Знову знову знову знову.
І ще сотня "знову"

-ще не спиш?
Ледь чутно запитав Брайн повертаючи голову до поряд сидячої Нори

Та лише помугикала у відповідь.

Нарешті. Довгоочікуваний в'їзд до паркінгу біля величезного готелю, вогні якого мерехтіли на весь острів.

За 400 метрів від кінця території - набережна.

Брайн все ще напружено, але задоволено зітхнув.

-дивись, який гарний..
Мовив до Нори хлопець, ледь кивнувши на стіни готелю

Дівчина перевела свою сонну увагу зі своїх думок, на будівлі

-і справді, боюсь уявити що ти тут робив минулого разу...
Втомлено посміхнувшись сказала дівчина.
Зараз вона марила лише про льодяний душ, та ліжко.

-Маріє!?
Окликнув Брайн дівчину, ледь повертаючись до салону

-шо вже таке!?
Ледь невдоволено крикнула Марія у відповідь

-цього разу номери береш ти... Думаю адміністрація не буде рада бачити мене і моє прізвище

Марія випятила очі, її ледь привідкрита щелепа від здивування, та не менш здивований погляд, повільно перевівся на Емму

Та- ледь стримувала задоволену посмішку.
Дівчатка щось задумали. І схоже щось дуже непристойне.

-добре, сподіваюсь мене вони не запам'ятали.
Намагаючись не застрибати від радості слів Брайна сказала та.

Після, дівчина підхопила телефон, починаючи щось настрочувати. Через секунду Емма отримала повідомлення.

Автобус зупинився на величезній стоянці.
Певно що це місце користується популярністю серед туристів....

Нарешті. Мотор вмовк.. Проминувши стільки миль. Вмовк. Тепер найблищий тиждень його ніхто не буде чіпати.

Разом з мотором, вмовк Брайн.
Він зробив протяжне зітхнення з полегшенням, та відкинув голову на сидіння.

-нарешті..
Ледь чутно прошепотів хлопець.

Секунда, і двері водійського відчинились.
Ще мить, Брайн зіскочив.
Відчувни стійку землю під ногами, без вібрацій мотора.
Ледь розвівши плечі, хлопець відчув гуркотіння власних кісток та в'язів.

Ще декілька секунд повільних подихів. І Брайн обійшов автобус

Різко відчинивши двері пассажирських, хлопець зазирнув до салону

-курочки та півнички. Гайда надвір...
Глузуючи сказав Брайн ледь кивнувши до друзів.

Марія посміхнулась, блиснувши очима та зубами
Дівчина підвелась сама перша, Рейєн за нею, ставши біля дверей, розраховуючи на те що він буде допомагати дівчаткам

Марія хутко, немов пір'їнка зістрибнула з авто.

Її темний прикид майже з'єднався з нічним простором

Темна футболка, що при вітрі ледь колихалась на ній, темні штані, з безліччю кишенями.

Біле волосся дещо осідало на плечі.

А посмішка на її обличчі не згасала з моменту останньої репліки від Брайна.

Її погляд надійливо та передчуттєво глянула на Емму, що була наступною.
Очі тієї, сяяли не меньше.

Відчувши остаточну підлогу, дівчатка переглянулись, підступність виступала з їхніх вуст.

Хейлі, Тассман, Істор, Рейєн, Міто, всі вони спустились досить швидко. Лише Нора залишилась в салоні. Допоки Брайн не відчинив їй двері, а свіже, тепле морське повітря не привело її до тями

-дівчатка, прошу, ходіть до готелю..
Мовив Брайн простягужчи Марію свою банківську карту, з 7 нулями...

Дівчина блиснула кігтиками, та швиденько, підхопивши Емму, поплентала до ресепшину.

Брайн лише декілька секунд проводив поглядом зад Марії, немов знаючи, що буде з його карткою...

Повернувшись назад, хлопець глянув на досить змореного Рейєна, сонного Істора, та загубленого Тассмана.

-хлопці, до багажнику
Ледь махнувши рукою мовив Брайн

-Міто, Норо, почекаєте тут?
Запитав хлопець.

Дівчина в окулярах ледь зам'ялась
- мені потрібно підійти до твого батька...
Сонно промовила та

-Норо, ти підеш зі мною?
Запитала дівчина повертаючись до подруги

-чому б і ні...
Відповіла та ледь понизивши плечима.
На стоянку вже заїхав автомобіль Брайна
За кермом якого все ще батько

-ходімо..
Ледт махнувши головою мовила Міто, звертаючись жо Нори
У відповідь, та лише мовчки покрокувала до автомобілю.

Брайн секундно провів їх поглядом. Потім знову переключився до хлопців

-шановні вантажники. Тепер назад до будівні..
Повільно мовив Брайн, геть у глибоких роздумах відчиняючи задні двері автобусу.

-по одному..
Мовив хлопець ледь запрошуючи інших.
Першим ліниво підійшов Тассман, беручи декілька громістких сумок.

-великі багажі, залишайте біля входу до готелю, он стоїть консьєрж, приносьте йому. Все інше, легеньке, думаю ви самі впораєтесь.

Мовив Брайн, допомагаючи Тассману знімати валізу.

-Маріє Маріє... Що ти там возиш...
Ледь прокрихтавши сказав Тассман

-ШВЛ апарат, пристрій УЗД, на випадок якщо якась із її подруг подумає що завагітніла.. Ну щоб не витрачатись на тести... Ну так, дефтбрілятор, МРТ капсулу. Не багато..
Віджартовуючись мовив Брайн в слід до відходячого Тассмана.

Наступний підійшов Істор. Взявши валізи, той пішов слідом. Рейєн так само.

За 2 рази хлопці швидко перенесли речі.

Брайн залишився один біля авто. В порожньому багажнику, блискотів один портфель.

Брайн секундно затримав на ньому свій погляд. Потім спершись на одну руку аби дістатись до нього, підтягнув ранець до себе.

Срібний ярлик, та ще якась м'якенька іграшечка забряскотіли.

Брайн обережно торкнувся до нього, аби роздивитись що там написано. Певно що це був іменний ярлик.

На срібному тлі, чорним було вибито ім' я та прізвище. Вже досить знайоме

-Нора Вестер...
Майже не чутно прогомонів Брайн, сяючими очима дивлячись на ярлик.

Хлопець зітхнув. Було важко сказати. Сумно, чи обнадіюючи себе.
За секунду його погляд встромився на будівлю готелю.

Взявши портфель міцніше, хлопець голосно зачинив двері багажнику.
Тихіше не вийшло.

Підхопивши свій портфель що стояв біля заднього колеса, хлопець замкнув машину, та поставив сигналізацію.

Проклавши зором маршрут до готелю.

В його думках було заспокєння того що скоро він буде відпочивати.

Десь недалеко шумів океан. Справжня мрія. Чути сонячними, вже розпеченими ранками як хвилі розбиваються на краплі, через пляжі давно знайомого Чінкотігу. Морська сіль відчувалась на губах.

Звісно, це не туманні ранки в Шелберні, де запаз хвої забиває лешені до кашлю. А коли відчиняєш вікно, то бачиш як ворони осідають на верхах ялин, зрадницьки ховаючись. А хмари туману проходять крізь кімнату.

Зміна регіонів. Така цікава справа. І люди інші. І ти інший...

Брайн привітався з консьєржем, що приймав багаж, на останок озирнувшись на стоянку. Його машина була зачиненою. Поряд нікого. Означало що всі вже в готелі.

Зайшовши всередину, перед хлопцем постало вже знайомий, найрозкішніший ресепшин.

Біля якого стояв Рейєн, батько, Нора та Хейлі.

-вже всі номери отримали?
Запитав Брайн перекручюючи ключі на пальці,підходячи до друзів та батька

-так.. Вже на місця ідемо..
Ледь посміхаючись сказав Рефф

-ключі від твоєї ластівочки.. Їздити одне задоволення..
Додав чоловік повертаючи ключі сину

Брайн посміхнувся, взявши їх

-приємно що тобі подобається мій вибір. Втомився сильно? Бо для мене ці декілька годин їзди просто каторженні..
Мовив Брайн ледь розминаючи спину..

-та ні наче.. Я виспався добре..
Відповів чоловік

-де? За кермом?
Відповів Брайн починаючи ледь посміюватись

-а там я взагалі не прокидався..
Віджартувався Рефф.

-добре, я піду, бо вже так спати хочу. Добраніч усім..
Ледь махнувши ключами від сімейного номеру мовив Рефф.

Брайн кивнув головою йому в слід.
Після його погляд встромився на Нору

А її, на те що в нього в руках.
-о, мій портфель..
Простягуючи руку до нього мовила та..

На що Брайн лише стиснув його сильніше, аби та не змогла його забрати

-я донесу, чого ти, ще речами носитись будеш.
Приторно мовив Брайн

На що Нора ледь невдовллена підвела брови, та зітхнула, не бажаючи сперечатись

-Норо Вестер, ключ від вашого номеру.
Привітливо мовила адміністратор простягуючи дівчині код-картку.

-дякую.

До столу підійшов Брайн
-Брайн Шест?
-так..
Ледь здивовано мовив хлопець

-знову вітаю вас у нашому готелі. Ваш код-картка, номер 606, гарного відпочинку та перебування у нашому готелі.

Посміхнувшись мовила дівчина вручаючи хлопцеві ключ

-все таки впізнали..
Посміхаючись мовив Брайн вже ледь відходячи.

-важко не впізнати..
В посмішці відповіла адміністратор.

Брайн пішов, ледь торкаючись рукою Нори

-ходімо, проведу тебе до номеру..
Додав той все ще тримаючи портфель дівчини

Та сонно лише мугикнула

-сильно втомилась?
Запитав Брайн підходячи до ліфту викликаючи його.

Час очікування мав бути довгим.

Нора підійшла до стіни біля ліфту, притулившись до неї та заплющивши очі.

В думках Брайна з'явилось бажання пошвидше викликати ліфт.

-так є трохи...
Післе декількох секунд мовчання відповіда Нора.
Її голос справді був втомлений. Рука насилу тримала ключ карту

-ну ще трохи потерпи. Зараз ляжеш спати..
Заспокоюючи Нору мовив Брайн дивлячись на те як до них повільно спускається ліфт

-який в тебе поверх?..
Запитав хлопець..

-6...
Сонно промовила Нора

Брайн лише мугикнув.

За секунду приїхав ліфт.

-ходи сюди.
Мовив Брайн, першим заходячи до ліфту.
Нора лише сонно зробила 2 кроки.

Двері позаду зачинились. Як тільки хлопець натиснув кнопну з написом "6"

Нора лише підійшла до дзеркала позаду, дивлячись на себе

-гарна, гарна, чого ти...
Посміхаючись мовив Брайн, тримаючи свій портфель на плечі, а Нори в руці.

Хвилина. І двері ліфту відчинились. Перед ними відкрився порожній коридор.

-прошу.
Вказуючи рукою на вихід мовив Брайн.

Нора похилиталась вперед. Все ще намагаючись не заснути.

Брайн зиркнув на дівчину, та на номер на ключі. Повільно поплентавшись слідом.

-а ми завтра о котрій встаємо?
Сонно запитала Нора ледь озираючись назад до Брайна

Хлопець лише ледь понизив широкими плечима

-незнаю точно.. А що таке?
Зрівнюючись з дівчиною запитав Брайн

Нора лише сонно потерла очі.
-відіспатись хоч трохи хочу... Якщо що, йдіть без мене..
Додала та.

-здуріла чи що? Ти навіщо сюди з нами приїхала? Аби ми тебе кидали.. Тимбільше, глянь в якому стані усі.. Ледь на ногах тримаються. Думаю тут знайдуться ті, хто позмагаються з тобою над тим до котрої довше спати...
Відповів Брайн.

-ну, тоді добре..
Сказала Нора зупиняючись біля дверей номеру.
Секунда, і зупинився Брайн
Дівчині доводилось ледь підіймати голову доверху, аби повністю бачити обличчя хлопця.

-я тут.
Посміхнувшись сказала та проводячи карткою по стрічці..

Двері обережно відчинились.

-зачекай. Це твій ключ?
Сказав Брайн глянувши на номер дверей, та на свій ключ, потім простягнувши руку до карти Нори

-так.. Мені його дали.
Мовила дівчина простягуючи ключ-карту.

Брайн обережно перейняв її. Секундно оглянувши. Знову зиркнувши на номер дверей.

-а дивись но, фокус.
Ледь стримуючи сміх сказав Брайн синхронно повертаючи ключ карти, номером до Нори

-хоп-а!

Нора поглянула на ключ карти
"606" світилось на обох. Що на її ключі, що на ключі Брайна..

Нора посміхнулась, прикриваючись долонею

-проходь.. Зараз розберемось..
Ледь стримуючи сміх мовив Брайн штовхаючи двері, та запрошуючи Нору.

Зайшовши до номеру, хлопець обережно поставив портфель Нори на ліжко. Одне. Воно справді було одне на номер. Широке. Певно двохспальне.

Кімната в цілому була оздоблена з досить цікавим задумом. Дизайнери справді не приймають нічого?

Міцне металеве та широке двохмісне ліжко, що на перший погляд було набагато більшим, було обережно накрите чорною ковдрою, декілька подушок. Темний килим з обох сторін. Приліжкові тумби. На них дивні нічники.

Настінні малюнки були з дивними мотивами. Різкі лінії що вимальовувались в ієрогліфи невідомої мови. Очі. Руки. Все інше. Змішане в одну купу переливалось з кров'ю, стрічками золота, полями зелені,хвилями лазуру.

Брайн секундно окинув кімнату поглядом
Нора сіла на ліжко.

-зараз, я піду, зміню номер.
Дивлячись на втомлену Нору мовив Брайн, кидаючи в куток портфель

Хлопець навіть не встиг відійти на 2 кроки від ліжка, як Нора зупинила його

-стій..
Ледь чутно повила дівчина
Брайн зупинився, повернувшись до подруги.

-вже завтра розберешся..
Ледь ніяковіючи мовила дівчина.

-думаю нічого страшного з нами не станеться якщо ми одну ніч поспим в одному ліжку.
Ледь підвевши брів монотонно сказала Нора

-тимбільше, не думаю що ти маєш бажання бігати. Майже добу за кермом.
Додала та.

-ну якщо ти не проти... Вестер..
Єхидно посміхнувся хлопець, підходячи до дверей, та обережно їх зачиняючи

-ванна кімната твоя..
Посміхаючись мовив Брайн вказуючи рукою на зачинені двері вбиральні.

-дякую за ввічливість.
Ледь язвиво, але з посмішкою відповіла Нора.
Багатогодинна дорога дала про себе знати, втомленість ломала кістки та смоктали соки з мозку.

Нора ще хвилину сиділа на ліжку. Намагаючись хоч трохи відпочити на чомусь непорушному. Або дуже рухливому

Але тишу кімнати перервав стукіт

Брайн ліниво підвівся з ліжка, підходячи до дверей.

По ту сторону почувся чійсь голос.
Декілька секунд і Брайн вийшов з кімнати, зачиняючи двері.

Нора лише проводила його поглядом.
Після зітхнула, ледь підводячи очі до стелі.

-чому саме я?..
Жалісно пробубніла дівчина намагаючись знайти в собі сили півестися з ліжка.
Всі її речі були в портфелі який приніс Брайн. Компактно. Головне не поплутати багаж.

Нора підвелась з ліжка, в кімнаті було трохи задушно. Стійке повітря порожнього номеру.

Відчинивши вікно на провітрювання, дівчина попрямувала до портфеля.
Натужно зітхнувши, переклала речі в шафу. Все до останнього

-сподіваюсь це наше постійне місце проживання, і мені не прийдеться знову їх складати через день.
Аби не заснути про себе говорила Нора.

Взявши змінний одяг дівчина зайшла до ванної кімнати.

Хвилин десять. І нарешті настав довгоочікуваний спокій.

Ледь прохолодні краплі води стікали донизу немов кришталеві сльози.

А чи точно двері ванної зачинені?

Нелюбов до гарячої води в Нори було ще з дитинства. Не дивлячись на те що час від часу та могла себе "прокип'ятити".

Вранішній сніданок ще досі стояв каменем у шлунку. Від чого час від часу з'являлась легенька нудота десь там глибоко.
Але це були речі на які було дуже легко не звертати уваги. На тлі головного болю, болю у спині та майже в усьому тілі це були копійками.

Сучасне молоде покоління вже геть не відчуває себе молодими.
Добрячий десяток хвилин під душем дав змогу нарешті заспокоїти хоч якусь частину головного болю. Біль у тілі певно зупиняти тільки відпочинком.

Нора з полегшенням зітхнула. Стираючи з себе залишки прохолодної води.

Вдягнувшись дівчина вийшла з ванни.
Морська прохолода кімнати змусила відчути ледь помітний морозець на шкірі. Хоча на Чінкотігу був добрячий 28+ по цельсію. На вечір гарячі піски звісно охололи.

6 поверх. Вікна що спокоєм стежать за океаном.

Нора вже було б хотіла лягти в ліжко. Але в двері постукали. Секунда. І ті відчинились.

В них стояла хто не хто а Марія. Власною персоною.
Дивно з першого знайомвства вони встигли здружитись. Чи тобі так не здається?
Ну або просто Дияволиця застовує своє ліцемірство для власних цілей. Хоча навряд чи. Так не виглядає

-не завадила?
Обережно заходячи в номер запилата Марія

-ні, напевно якраз вчасно
Відповіла Нора сідаючи на край ліжка.

-ти не хочеш зі мною на лоджиї постояти? Бо всі зайняті, ати одна бачу наче вільна.
Посміхаючись запитала Марія тримаючи в руках пачку цигарок та вирізну металеву запальничку.

Нора лише секунду поводила здивованим поглядом
-звісно, чому б і ні..
Відповіла дівчина ще відчуваючи прохолоду після води.

Марія посміхнулась, радіючи позитивній відповіді

-я наскільки знаю, ти вже тут була?
Запитала Нора ідучи по досить просторному обережному коридору готелю поряд з Марією

-так якось Брайн мав слабість поїхати у відрядження... Ну.. Сама знаєш як воно буває.
Радо відповіла Марія, певно дещо згадуючи події минулого разу.

-на ресепшині я бачу його не забули..
Пустивши смішок мовила Нора.

-справді? Хоча... Чому я дивуюсь..
Відповіла Марія.
Вже за хвилину вони стояли на розкішному балконі 6го поверху з видом на шумлячі хвилі солоної набережної Чінкотігу.

Дивне місце. Містичне.
Не вистачає вишні.
Певно що...

Брайн повернувся до номеру за хвилин 20...може трохи більше.

На ліжку порожньо. Ванна відчинена.

-дивно.. Пішла кудись чи що?
Прорипів Брайн знову озираючись

Але хлопець не додав цьому особливого значення.
В його думках все ще залишався відпочинок. Хоча б пів години сну.

Підхопивши свій портфель що був кинутий ним у куток декілька десятків хвилин назад, хлопець прошарком скидав речі до шафи. Вони неохайно гепнулись купою на полицю.

На зміну хлопець дістав чорне кімоно. Абсолютно чорне. З кроваво темними манжетами на рукавах та грудях.

Взявши декілька рушників з полиць хлопець пішов в душ.

На секунду хлопець здригнувся від майже льодяних крапель води.

"Матарино. Крига"
Подумав Брайн змінюючи температуру води на найгарячішу.

Хлопець ніколи не отримував задоволення від контрастів тіла та речовин. Тому-що від батька знав "градус знижувати не можна"

Ця фраза жартом прозвучала в його голові.
Невщухаючий біль у спині, а більше в лівому боці, не давали спокою в сумі викликаючи головний біль.

Десь біля дзеркала стояла добре знайома упаковка Сеймофтеринолу, який просто стер поняття болю в розумі Брайна вже досить довго.

Під майже киплячою водою хлопець відчував як тріщать його в'язи та кістки при найменшому повороті або рухові.

Стійкий запах чоловічого мила та одеколону поставав в ванній кімнаті.

Брайн обережно повернув головою в бік. Відчувши жахливий перестріск. З певним полгшенням

Ледь чутно простогнавши віж різкості дій його організму, хлопець перевів погляд до низу. Відчувший вже досить знайомий запах крові.

На білому кахолі були яскраво виражені краплі крові що повільно розпливались під стічною водою, а за ними з'являлись нові.

-твою матір..
Прошипів Брайн знову приходячи до тями.

Його очі ще декілька секунд туманно побігали з кутка в куток.

-де цей клятий Сеймофтеринол.. Прошипів Брайн тримаючись за поранений та ще досі не загоєний бік, намагаючись очима знайти упаковку.

Величезні краплі крові ставали все чіткішими та чіткішими.

Ні, це не кровотеча. Це щось дивне та не зрозуміле ні для Брайна ні для тих людей що приписували йому ліки (певно що це були не державні лікарі)

Солодка оболонка за декілька секунд розчинилась. Неприємна гіркота обезболюючого та кровоспинного відчувалась десь всередині.

Три таблетки з тріскотом розтрощились в щелепі Брайна. Хлопець з потугами ковтнув їх, запиваючи водою з долоні.

Період дії ліків мав проявитись через декілька хвилин. Справді. Вони досить сильні.

Ні один лікар у здоровому глузді не прописав би їх. А наполегливо запропонував пацієнту відправитись до стаціонару.

Але кого цікавив хлопець який приніс добрий шмат грошей з проханням, а може і вимаганням рецепту на ці скажені ліки. Від який у слабких людей віднімали кінцівки та робили їх тимчасовими інвалідами.

Грікота після пігулок залишалась настільки неприємною, що Брайну доводилось ковтати все більше і більше води.

Спершись на стіну душевої, Брайн спостерігав як цівка крові повільно тече по кришталево білому кахолі ванни.

Але з кожною хвилиною вона ставала все  менше і менше. А вода робила її все білішою. А потім взагалі змила її.

-нарешті..
Прокрихтів Брайн простягуючись до рушника та вимикаючи воду.

Стираючи з себе зайві краплі води, хлопець поглянув на себе в дзеркало.
Його мокре волосся, з якого ще стікала вода необережно розхрістане.

Брайн лише хмикнув, накидуючи рушник на голову.

Стерши зайву воду, хлопець знову зав'язав волосся.

Вдягнувся, намагаючись міцно запоясатись, аби не було видно поранення.

На останок глянувши в дзеркало, та вийшов з ванної

~

Простоявши на балконі хвилин 15,та пробесідувавши з Марією про ледь віддалені теми, дівчата розійшлись.

Номер Марії був геть в іншому боці, тому їм довелось попрощатись на перехресті коридорів

-добраніч, якщо що я в 586...
Наостанок додала Марія.

Нора лише мугикнула у відповідь, та попрямувала до себе.
Перед нею був, здавалось би безкінечний коридор з темними стінами та монотонним освітленням. Досить знайомим.
Її номер був в самому кінці, тому потрібно було трошки пройтись.

Що дивувало, простір був зовсім порожній, взагалі нікого.
Нора йшла повільно, аби не перевтомлюватись зайвий раз.

В її голові були якісь звичні думки. Діалоги неіснуючих.

Попереду все ще нікого. Вона майже дійшла.

Раптом, серед тихого коридору різкий свист позаду.
Дівчина поневолі повернулась. Позаду все ще порожньо..

-певно.. Здалося...
Мовила Нора роблячи кроки вперед, але дивлячись назад..

Повернувши голову у напрямок номеру, попереду, за кроків 15 вона побачила Рейєна. Він був незвично темний. Шкіра немов була пофарбована у блідо сірий. А волосся немов вмокнуто в смолу.

Хлопець стиснувши зуби йшов прямо. Прямо на неї.

Нора глянула йому на зустріч, ледь трохи зрушившись в бік, аби дати хлопцеві дорогу.
Але той зрушився з нею.
Секунда. І його руки різко торкаюттся її плечей, притискуючи до холодної стіни.

Важко було зрозуміти але руки хлопця були крижані, як і він весь.

-Норо. Вмовкни і послухай.
Прострілив той різко озираючись по сторонам.

-я знаю що між вами з Брайном. Можливо тобі здається що у вас щось може бути. Але послухай мене. Він дуже. Дуже небезпечний. Настільки, що ти собі уявити не можеш. Не подавай вигляду що ти щось знаєш. Але не звикай до його образу турботливого Диявола. Це дуже небезпечно. Просто дочекайся допоки ми поїдемо звідси. Стіни Шелберну тримають в ньому те, що зараз тримає його.
На одному подиху проскрипів Рейєн, дивлячись дівчині прямо у вічі льодяним поглядом.
Нора відчувала як її плечі покриваються кригою.

Дівчина не втигла нічого сказати у відповідь, як хлопець відпустив їх та пішов як нівчому не бувало прямо. Потім розчинився в стінах.

-що матір твою тільки що було...
Прошепотіла та, допоки слова хлопця немов кульки відбивались від вузьких стін її підсвідомості та лунали ще гучніше.

Серцебиття неприємно пульсувало в голові, немов удар по металевим пластам.

Норі довелося ще хвилину приходити до тями

-а це точно був Рейєн?..
Тримаючись за висок мовила дівчина дивлячись в слід хлопцеві.

-добре.. Може це просто справді перевтома..
Терпляче зітхаючи мовила та, повертаючись до номеру.

Кімната була прохолодною, із-за раніше відчиненим нею вікном.

Нора ще раз втомлено зітхнула. Лягаючи на застелене ліжко, ліниво ховаючись під ковдру.

Дівчина відчувала як втома після дороги пульсувала всюди.
Неприємний стукіт тромбу в голові певно дратував.
Єдине бажання на данний момент, це просто заснути. Аби хоч якось відпочити.

Та майже провалилась в сон з телефоном вруках. Аби не звук відчинених дверей.

Нора розплющила очі, переглядаючи кімнату.

З ванної вийшов Брайн, на шиї рушник
На грудях туго зав'язане кімоно.

Дівчина кинула на нього погляд. В думках з' явилась вчорашня ніч

Брайн підвів голову на ліжко. Можливо ледь смикнувшись, коли побачив Нору.

-ти вже тут?
Промуркотів Брайн знову кидаючи короткий погляд на дівчину

-так, вже хвилин 10 як.. Майже встигла заснути..

-то це я тебе розбудив виходить?
Посміхаючись запитав Брайн складаючи рушник.

-ну.. Майже...
Відсміялась дівчина

Чорне атласне кімоно на тілі Брайна, ледь покривало його татуювання. Йому було варто лише розвернутись спиною,як на шиї показувалось невідоме тату. І таких на тілі Брайна було досить багато

Нору як ні як зацікавлювали ці малюнки

-а що в тебе на спиті набито?
Поцікавилась дввчина

На що Брайн ледь посміхнувся.
Рукав кімоно на лівій ледь стигнувся доверху. І з'явилось ще більше малюнків

-чому вам усім так цікаво що тут вибито?
Ледь посміхаючись спокійно запитав Брайн

-виглядає гарно.. Певно воно має якийсь сенс..
Розкинула думками Нора

-щож. Цілком логічно. Але я думаю тобі не дуже потрібна інформація про це..
Посміхаючись мовив Брайн спираючись однією рукою на ліжко, іншою, знімаючи ковдру.

Десь в середині Нори, настиг маленький переляк. Після чого він змився хвилею вчорашніх подій.

Перстень з дивним камінням, яке ще декілька днів тому було кроваво червоним, а зараз абсолютно чорним, блиснув на світлі, приваблюючи увагу.
Брайн ліг. Нарешті. Довгоочікуване горизонтальне положення для тимчасового відпочинку

Нора ще декілька секунд дивилась на ліву, забиту татуюваннями руку хлопця що була поряд.

Але всеж її цікавість стала більшою.
Дівчина сіла позручніше.
Закотивши рукав на хлопцеві, та почала роздивлятись малюнки

Брайн було спробував відсмикнувти руку. Але Нора притиснула його долонь до ліжку. Стоячи на своєму.

Першим на око потрапив напис, що огортав руку хлопця

-Memento mortis, cum vivis, prope est, post te..
Ледь зрозуміло прочитала Нора

-що це значить?
Все ще тримаючи руку хлопця,ледь натискаючи на неї, переводячи погляд на лежачого Брайна.

Рогатий лише хмикнув, ледь посміхаючись.
Стиснув руку Нори що "тримала" його. Перекочуючись через все ліжко, притискаючи Нору.
Декілька секунд хлопець просто, мовчазно нависав

-пам'ятай про смерть, поки живий, вона за твоєю спиною..
Прокрехтів Брайн, в той момент його металева, певно срібна підвіска повисла між ним та Норою.

Дівчина не встигла зробити навіть подиху. Не те що зреагувати.

Декілька секунд хлопець невідривно, беззупинно дивився дівчині у вічі. Немов шукаючи там надію або сподівання.

Його очі, чорні немов кипляча смола на великому будівництві.

В них, немов між зіницями проходив ще темніший туман. Здавалось в них мидна було знайти будь що. Будь які переживання. Знущання. Біль страх. Втому. Спокій. Гнів. Все що завгодно. Вся палітра емоцій лише в одниз темний очах райдужка яких злилась однотонно з барвами різкої зіниці.

Короткий рваний подих.
Підвіска все ще хитається між ними. :)