Подих Холоду.
Сидячи за своїм столом. Де ще декілька годин тому, були купи документів, а зараз на ньому лише ноутбук та папірець, Брайн можливо з посмішкою на губав думав:
-відпустка так відпустка.
Хлопець кинув погляд на прогноз погоди.
Місто було інакшим. Незнайомим.
Чінкотіг. Місце призначення
-на найблищий тиждень погода просто чудова.
Про себе пробубнів Брайн.
Ледь чутно ляцнувши долонями по столу, хлопець вийшов з кімнати.
В руках його зв'язка ключів.
Він іде до підсобного приміщення корпусу на 9-тому поверсі
Легко свиснувши в замок, двері відчинились, почувся ледь сирий запах затхлого приміщення.
-відчуваю буде весело.
Сказав Брайн, беручи першу сумку що трапилась під руки.
-Нора Вестер...
-аби ти щаслива була, пересілдуєш мене.
В посмішці сказав Брайн.
Хапаючи її під руки, він повернувся назад.
Відчинивши двері, той кинув сумку на підлогу.
Лежача на ліжку Нора ледь злякано скоса глянула
-збирай речі.
-що виганяєш?
Ледь підіймаючись сказала та, відставляючи телефон на ліжко
-максимум з цієї кімнати. Ми їдемо далеко.
-куди це?
-пити,купатися,займатися сексом на солодкому пляжі. Підходить?
-я вже згодна з першим пунктом.
Підіймаючись з ліжка мовила та
-так куди?...
В не розумінні , думаючи що це жарт запитала Нора
-побачиш..
Усміхнувшись сказав Брайн ховаючи руки за спину
-теплі речі можеш не брати сонце.
Єхидно облизнувши зуби сказав той, і зник з поля зору.
Лише туман одеколону залишився в кімнаті
Нора лише зітхнула, відчинила шафу, починаючи закидувати звідти речі.
А Брайн пішов далі.
-Маріє...
Зазираючи із-за дверей промовив Брайн
Дівчина різко глянула в двері. На вустах появилась усмішка
-так Брайн, що хотів?
Дружелюбно та радісно сказала та
-збирай речі, ми їдемо... А куди... Вже таємниця... Теплих речей можеш не брати
Розходжуючи по кімнаті, тримаючи руки позад спини, та промовляючи загадково задоволеним голосом сказав Брайн.
В очах Марії загорілись вогники.
Надія все повернути в ній не згасла. Вона лише намагалася прикидати її чимось іншим.
-скоро буду готова
Радісно відповіла та, відчиняючи шафу.
-добре. Через декілька годин вже відчалюємо
Підморгнувши сказав той вийшовши з кімнати
Годинник підбивав дванадцяту годину
-моя мила Хейлі, ти мені допоможеш зараз
Сказав Брайн підходячи до неї
Та зупинила серіал, уважно слухаючи
-збирати речі ти будеш хвилин 5. Я тебе знаю. А зараз, ти підеш до Рейєна, Істора, Тассмана, Емми,і скажеш щоб вони в екстреному збирались.
-чому скажеш що то є таємниця. Добре?
-сказати шо в мене підвисла щелепа від твоїх задумок... Ніц не сказати. Зараз зроблю
Підіймаючись з ліжка сказала Хейлі
Брайн був задоволений тим що він придумав
Перекрутивши ключі на пальцях, хлопець сів за кермо свого коханого автомобіля.
-поїхали дорогенька..
Мовив той у посмішці заводячи мотор.
Колеса зі свистом проїзджали крізь опале листя дерев Шелберну.
Хлопець тримав курс на будинок батька
Можливо спільний відпочинок і стане містком до примирення?
Зупинився Брайн не вдома, а біля квіткового магазину. Бо вдома є "дівчатка" котрі потребують квітів.
І ось два букета лежать на передньому сидінні
Автомобіль їде далі.
Залишається декілька десятків метрів до будинку.
Всередині неначе охололо.
-в батька треба просити вибачення. А я це жах як не хочу робити
Сам до себе заговорив Брайн
Але всеж таки заїхав у подвір'я свого колишнього дому
З дому вийшов батько, можливо зі страхом дивлячись на те як син виходить з автомобілю
В руках його два букети
-бити мене приїхав? Один мені на могилу, інший - Лорі, як вдові?
Спершись на двері сказав Рефф
-якось іншим разом
Посміхнувся хлопець виводячи погляд.
-я вибачитися приїхав.
Ці слова дались важко Брайну, але він знайшов у собі сили
Батько здивувався, в нерозумінні глянувши на сина
-в сенсі? Жартуєш?
-я тебе не вбив ледь сьогодні. Так ти вибачаєш?
-да я і не сердився..
-я бачу.
-в будинок пустиш. Є розмова. На рахунок твоїх пожитків
Пожартував Брайн
-звісно проходь
Посміхнувся батько, відходячи від дверей.
Брайн ввійшов в будинок. Відчувши щось змішане зі спогадами.
-сідай, що хотів?
В посмішці сказав батько приземляючись за обідній стіл
-Лору, Міто клич, чого ти, розмова для всіх нас
Сказав Брайн обережно поклавши два букети на стіл
Озирнувшись, той помітив свіжі квіточки в кутку стіни
На губах з'явилась посмішка
-ну добре, зараз покличу
Сказав батько підіймаючись із-за столу
Покрокувавши до сходів, чоловік зник в них за секунду.
А через хвилину спустилась Міто
-Брайн?
Неочікуючи бачити хлопця сказала та
Вигляд у дівчини був домашній, що змусило відчувати себе некомфортно, при вигляді брата
-ще зранку Брайном був. А що таке?
Підіймаючись із-за столу, даруючи букет квітів дівчині сказав той
-сідай, поговоримо
Посміхнувся той, десь виглядуючи мачуху із-за стін
Та з'явилась разом з батьком, незадовго
-тримайте
Даючи букет сказав Брайн
-а тепер поговоримо.
Сказав хлопець ледь ляцнувши в долоні
-сьогодні ввечорі ми їдемо до Чінкотігу. Я, вся веселенька компанія зі школи, ви, батько і матір Істора ми теж візьмем.
-збирайте речі
В посмішці сказав той
Батько не вганяючи лише зиркнув
-круто, в мене біологія.
Сказала Міто намаючись вийти із-за столу.
Але Брайн легенько зупинив її за руку
-а в мене робота. Почекає. Ми не надовго.
Повертаючи Міто на місце сказав той
Та лише глянула на нього, той був значно вище.
-я думаю нічого страшного не буде, якщо ми просто поїдемо... З веселою компанією.
Сказав Брайн сідаючи на місце
Батько лише тяжко зітхнув
-не зітхай так каторжно. Там тепленько. Кістки погрієш.
Глузуючи сказав Брайн
-за батьками Істора я вже домовився. Тимбільше ти давно з ними не бачився...
Лора лише перекидалась поглядами, то на чоловіка то на доньку
Батько зумів лише ще раз зітхнути.
-ну добре. Поїхали. В скільки потяг?
Відкинувшись на спинку стільця сказав Рефф
-потяг? Ти живеш на початку промислового перевороту? Ми їдемо на автомобілях
-ти за кремом.
Сказав Батько намагаючись скинути з себе поїздку
-та зрозуміла справа. Що я за кермом. Але ти теж.
-в мене в одну не всі влізуть. Пакуйте валізи, їдете до школи, а там розберемось
На останок мовив Брайн, підіймаючись із-за столу
-відчалюємо о 5 вечора
-до зустрічі.
Відчиняючи двері, та покидаючи дім сказав хлопець.
-так... Тепер потрібно вмовити батька Істора... Як легко він здається. Я прям не можу
Про себе мовив Брайн сідаючи в автомобіль та заводячи мотор
Перемкнувши передачу, та втиснувши педаль тормозу, рогатий виїхав із подвір'я.
Тепер дорога має бути прямою.
Плівся як черепаха. Бо шукав номер Шоллерна.
Декілька гудків. Нервових можливо.
-слухаю Брайне
-дорогенький дядечко. Як давно ми з вами не бачились.
Батько Істора був серйозний. На людях той ніколи не давав собі права покрутити дурника.
Але всередині це був ще той сміхун.
-що вже таке?
Жартуючи запитав чоловік
-та така справа, ви їдете з нами кісточки гріти. Мій батько вже згоден.
В телефоні почулась мовчанка.
-ммда... Втягуєш ти мене знову... Але я згоден. Цій старій здихлі я не дам можливості здаватися молодшим без мене.
-чудово! Хапайте дружину, і о 4 годині я вас чекаю біля школи. Теплі речі не беріть. Буде спектоно
-будемо.
Почулись три гудки. І радісна посмішка Брайна
-ну тепер все вирішено. Залишився автомобіль.
За декілька хвилин Брайн вже домовився, що її переправлять до назначенного місця.
Біля школи він був о третій.
Ляцнувши дверима автомобіля
Перед його очима постав величезний корпус. Верхівка якого здавалось торкалась похмурих хмар.
Був прохолодний вітер.
Але Брайн знав, ще декілька годин, і він зміниться на дещо краще та тепліше.
Здавалось що НШШ є його гордістю, можливо. Але скоріш за все, гордість у Брайна може викликати лише його вчинки. А можливо і ні.
-чудово. Які ви оперативні.
Сказав хлопець зачиняючи позад себе двері
Перед його очима була купа сумок. Більшість із них Марії. 100%
На кухні сиділа Емма.
-ти взагалі не змінила позу з самого ранку?
В посмішці запитав Брайн
Дівчина лише озирнулась
-та ні, щойно прийшла. Хочу чаю попити на останок.
-а куди ми їдемо хочаб скажеш?
Додала дівчина
-не скажу. На місці все дізнаєшся. Ти речі спакувала?
Єхидно відповів Брайн
-так. Стоїть бандеролля під завалами Марії
-я знав що вона буде Брати багацько речей
-тому не дивуюсь. Не перший день її знаю
-ти сам то хоч спакувався?
Запитала Емма
-точно... Я думаю.. Що я забув...
Підвівши очі сказав хлопець.
-зараз буду.
Розвернувся, і зник позад дверима ліфту
Хвилина. І він на 9 поверсі.
Кімната Нори була відчинена. В ній все обережно застелено. Прохолодно.
Це Брайн відчув коли ледь зазирнув туди.
Але потім шурком шмигнув до своєї.
Діставши портфель, хлопець навмання накидав туди якихось речей.
-наче все.
З потугами закривши замок на ньому сказав Брайн
Підвівшись, той було хотів ще щось зробити. Але завмер.
Його кімната була настільки похмурою та емоційно холодною. Що хотілось втекти звідти.
Але в той час... В ній був той самий настрій кімнати перед... Перед поїздкою до табору.
Порожня... Але зі спогадами.
Обережно прибрана. З думками що тебе найблищий час тут не буде.
-іди вже. Чого ти встав Брайн
Сам собі сказав хлопець.
Підхопив портфель, що ледь не тріскався. Як зазвичай. І вийшов.
Двері позад гарцнули від протягу.
Вороття назад немає. Неначе ідеш на каторгу. Не знаючи що там може бути.
Брайн зітхнув на останок. Всередині щось крутило, те саме відчуття неначе страху, неначе беззупинного бажання рватися вперед.
Крок за кроком. 1 поверх.
Брайн примостив сумку біля десятка інших.
Виглянувши із вікна вітальні, хлопець побачив як до подвір'я школи заїзджає темний автобус
-воді'єм такої Світлани Бандури я ще не був. Але ніколи не пізно спробувати.
Сказав Брайн опускаючи донизу жалюзі
-скільки в тебе категорій?
Запитала Емма
-усі. Дістаючи права з кишені, та кинувши їх на стіл сказав хлопець
Емма в цікавості зазирнула до них
-ти що здурів? Скільки ти в автошколі просидів?
Переводячи погляд на друга запитала та
-ох і багато.
Глузуючи сказав той
-а шо за кіпіш, не зрозуміла.
Спускаючись зі сходинок крикнула Хейлі
-моя люба, все для тебе
Крикнув з кухні Брайн
-ти вже готова?
-я готова завжди окрім екзамену з алхімії.
-от і добре. Де інші?
Заходячи до вітальні запитав Брайн
Хейлі лише потираючи потилицю оглядала сумки
-здається ми збирались ненадовго?.. А речей на рік вперед.
Додала дівчина озираючись
На сходинках появилась Марія, за нею Рейєн, що дуже дивно плететься біля неї останнім часом. Істор, з кухликом чаю. Тассман, та пакет, Тимофій.
"а цей чорт якого біса тут робить?"
Подумав Брайн
-шановний друже. Давній побратим.
Крикнув Тимофій з кінця.
-чого тобі.
Невдоволено відповів Брайн
-ти будеш не проти якщо я проїду з вам пів шляху... Зіскочу, а далі по справам.
-зускочити ти можеш лише з голки. Але добре. Вільне місце в машині буде.
Намагаючи тримати спокій відповів Брайн.
-просто прекрасно...
-не натвори дурні... Дагоне....
-не буду.
-ну на той випадок, що ми всі зібрались
Сказала Хейлі, як другий організатор цього збору.
-то я думаю, можемо поступово збиратися... Бо.... Оці завали гуманітарної допомоги біженцям, спонсором яких є Марія... І не тільки... Ми будемо носити довше чим їхати.
Додала та
-ще не всі. Де Нора?
Шукаючи дівчину очима, запитав Брайн
-я вже на пів шляху!
Крикнула дівчина десь із середини корпусу.
-добре!
В жарті крикнув Брайн.
-шановні хлопчики... По змісту вантажники. Сумки в зуби. І до автобусу.
Додав хлопець відчиняючи двері
-Тимофій. Ти також.
Встромившись поглядом в колишнього побратима, сказав Брайн
-добре батечко.
Підхопивши першу сумку сказав той. Та вийшов з будинку.
-кроком руш, чого стали, дівчатка не мають порсатись у чоловічій роботі.
Махнувши рукою сказав Брайн
-ти там топив за фемінізм. Так викорийстай його тут!
Невдоволено сказав Істор ліниво підбираючи сумку
-я топив не за фемінізм. Я кричав за життя жінки без страху над тим що її зґвалтує якийсь виродок по типу тебе, тому-що вона "спровокувала" його спідницею, трошки вище підлоги.
Сказав Брайн, весь цей час втикаючи на Істора
-мене зрозуміло? чи ще раз пояснити?
-зрозуміло.
Притихши відповів Істор, виходячи з будинку
Тут зі сходинок спустилась Нора
-давно не бачились, сподіваюсь мій портфель не стане для вас проблемою.
Ледь припіднявши його в повітрі сказала дівчина тримаючись за перила
-думаю ні
Посміхнувшись геть в іншому образі сказав Брайн
Хейлі лише кинула на обох підозрілий погляд.
"з яких пір він змінюється в обличчі при вигляді дівчини?"
Пролетіло в думках Хейлі
Але не важливо.
Майже половина усього багажу зникла пілся того як хлопці пішли.
Це не могло бути поганим, з точки зору дівчат.
Брайн ледь встиг присісти за кухонний стіл. Як із двору почув сигнал машини.
Хлопець важко зітхнув.
-батько.
Підвівся зі стільця, сховав руки за спину, і пішов з будинку.
-батько!? Що цей чорт тут робить?
Запитала Марія до сидячих дівчат.
-поняття не маю.
Дивлячись як Брайн все блище і блище підходить до автомобіля батька сказала Хейлі
Допоки хлопець спостерігав як Істор і інші носяться з сумками, в його думках було щось дивне
-давно не бачились,
Зупинившись біля сірого автомобіля батька сказав Брайн
-справді.
Просміявшись сказав Рефф, зазираючи на сидіння позаду
-дядьку Шоллерн! Давно не бачились!
-тато?! Ти що тут робиш!?
Зупинившись, здивовано запитав Істор, дивлячись на те, як його батько вилазить з автомобіля
Брайн обхопив в обійми величезного та кримезного дядька. Його біла коротка борода додавала статусу серйозної людини. Але він був ще той дурник
-а ти що не радий бачити власного батечка?
Глузуючи з сина запитав Шоллерн
-радий, ви з нами їдете?
Запитав Істор підходячи до батька
А лише потім побачим матір. Джоан.
-мамооо! Як я давно тебе не бачив!
Скрикнув Істор пірнаючи в машину до матері
І справді, вони не бачились ще з середини літа. Бо Істор був у відрядженні, разом з Брайном
-дуже добре що ви всі тут зібрались.
Ховаючи руки позад спини мовив Брайн.
В подвір'ї школи була шалена метушня. Усі віталися. В особливості дуже "Гостинно" Марія. Що ладна була розцарапати лице Реффу лише за його присутності. Не кажучи про його вчинки у минулому
Нарешті увесь багаж був у кузові.
До від' їзду лишались лічені хвилини.
Відчуття всередині повільно почали прокидуватися.
Та сама наче ейфорія перед далекою та невідомою поїздкою, засіла майже у всіх посеред грудей
-батько, ви їдете на моєму автомобілі. На твої відмазки що ти не кермуєш у чужому я не поведусь, пересідайте. Ось ключі
Мовив Брайн кидаючи їх батькові.
Той лише здивовано глянув на сина
-а як мені дати за кермо сісти то красеня на шиворот тобі Історе!
Невдоволено крикнув хлопець зачиняючи задні двері автобусу
-ти розкатаєш мою ластівочку на крихти. Вона не потерпить такого як ти за своїм шкіряним кермом.
Знущаючись відповів Брайн
-як наче твого батька вона витримає!
Крикнув Шоллерн відчиняючи двері автомобіля Брайна.
-Шоллерне, під тобою вона швидше трісне, чим мене із-за керма виштовхне!
У відповідь під сміх крикнув Рефф
Вони були братами. І усеньке життя провели глузуючи одне з одного. Ще з малих літ вони були неначе вороги. Але у скрутний час обидва підставляли своє плече.
Не дивлячись на те що, матір в обох різна. І те що батько любив Шоллерна більше, а Реффа рахував викидьком, вони всеж таки лишились спільниками. У будь-якому ділі.
-Міто, ти куди? Запитав Брайн зупиняючи дівчину що намірилась сісти в його автомобіль.
-в сенсі? На своє місце.
Намагаючись здатись непідступною відповіла та, розводячи руками
Але всередині розуміла, що ще трішки і її геть зовсім не міцна перепона гордині - трісне. Бо вона розуміла. Що краще чим він - не буде нікого.
А в особливості її подруга, що 24/7 тринділа про нього. Досить того, що вона не знала. Брайн зведений брат Міто.
-я не думаю що тобі буде дуже весело у компанію матусиної спідниці та кишені мого батька. Ти їдеш з нами. Буде весело.
Ледь чутно сказав Брайн, ледь підтягуючи дівчину до себе, стоячи з нею в 5-ти сантиметрах.
"бісова матір... Невже це зі мною справді відбувається.... Я відчуваю його парфюм... Неначе з флакону.."
Міто замовкла, окуляри з обличчя ледь сповзли.
І ні, вона не була в нього закохана. Як в усіх "канонічних" творах.
В її думках вона сподівалась що знову зможе опинитись там де була раніше. Тимбільше. У цього чорта добряче виходило зводити будь-яких дівчат з розуму. Не кажучи про цнотливих учениць звичайних шкіл.
-ходімо. Тебе чекають.
Мовив Брайн ледь підштовхуючи Міто до автобусу.
З корпусу вийшли дівчата.
Марія, сама перша. Її біле волосся на фоні чорного одягу що обережно ледь облягав розкішну фігуру, свідчило про те що готові точно усі.
Брайн лише зрушив куток губ у ледь помітну посмішку.
-першими сідають дівчата
Мовив Брайн звертаючись до хлопців.
-лади.
Відповів Рейэн виходячи із іншого краю автомобіля
-тебе міняти за кермом не треба?
Підходячи блище запитав той.
-думаю ні..
-але в будь-якому випадку. Я в тебе є.
-звісно, ти самий адекватний водій.
-тоді чому я ще не за кермом?
Сміючись запитав Рейєн
-томущо ти молодший мене.
Відповів Брайн дивлячись на те як підходять дівчата
-шановні дами, просимо вас до салону швидкої допомоги "Борис"
Сказав Брайн
На слова якого голосно просміялась Марія
-я на перед. Як зазвичай
Свиснула Марія заскакуючи на перед
-прошу, займайте місця.
Мовив Брайн підходячи до вічиненої дверці автобуса
Перша, повільно підійшла Хейлі.
Брайн подав їй руку, висаджуючи до салону
-матінко... Який сервіс
Глузуючи сказала та, сідаючи на місце біля вікна.
Салон був маленький, як і сам автобус. Хоча він був швидше "мікро-автобус"
Емма швидко заскочила, гепнувшись теж біля віконця
Міто сором'язливо простягнула руку брату, сідаючи десь з краю.
-Норо.
-що?
-Вестер.
З ноткою переваги та знущанням у голосі мовив Брайн
Він знав наскільки вона ненавиділа коли її називають по прізвищу.
-проходь до салону.
В його посмішці було щось зле. А наче і нічого.
Дівчина глянула на простягнуту руку хлопця. Але вирішила що та хитріше.
Проігнорувавши його жест, та самостійно заскочила до салону
"щож. Хочеш так значить"
Подумав Брайн, не подаючи вигляду. Але зімкнув щелепи в невдовленні.
-хлопці. Тепер ви
Тільки но Брайн сказав це, як Рейєн хутко застрибнув. А за ним і інші.
Батьки теж посідали на місця
-значить, я попереду, ви позаду, бо ти дороги не знаєш
-добре Брайн
Відповів Батько
-всі готові?
Запитав хлопець підходячи до водійського керма
-стартуєм!
Крикнула Марія з салону
-от і добре.
В потугах сказав Брайн мідаючи за кермо водія.
Двері з усіх боків зачинились.
В салоні настигла мертва тиша.
До того моменту допоки хлопець не підвів руку до ключа.
Глянув на Марію. І різко прокрутив його в бік.
Мотор заревів. Починаючи крутитись.
-якщо чесно, то автобуси я ніколи не водив. Так-що якщо ми в'їдемо до кручі... То я не винен.
Ледь повертаючись назад мовив Брайн
Машина здригнулась. Покотилась вперед.
І почалась весела дорога
І головне. Ніхто крім Хейлі і Брайна не знали, куди вони їдуть.
А тепер, глянемо хто де сів.
Рейєн впав на сидіння, де було порожньо. Біля нього теж нікого.
Тассман примостився разом з Еммою, що лише прислонилася до вікна
Тимофій сів біля Міто в кутку. Ну майже біля.
Істор привалився разом з Хейлі. Він знав що з нею можна добряче погиржати.
Ну а Марія з переду. Біля Брайна.
Можливо вона все ще сподівалась що можна все повернутись на круги свої. Так як це було раніше...
Вони були досить давно знайомі
Брайну іноді згадувалось те, як він потрапив до пансіонату. Де і познайомився з усіма іншими.
Взагалі той "притулок" був для перевихованців. І дітей з неблагополучних сімей, або щось по типу того.
У тебе можливо дозріло питання: якого там робить Істор. Адже він з досить непоганої сім'ї.
Шоллерн батько 6-х доньок. І лише одного сина.
У страхові того що він не впорається, він відправив його до пансіонату. Власниками якого були і є його гарні знайомі.
У Хейлі майже така сама історія.
Сім' я в неї хороша. Навіть чудова на перший погляд. Але власник пансіонату її дядько.
З нею Брайн був особливо близьким. І ні, нічого більле чим друзі. І справді, їм довелося дорослішати разом. Змінюватись.
Обидва пам' ятають одне одного тими самими дітьми, що гиржали з малюнка до слова "купа". Або ж таких, що сиділи на колінах. Але зуміли підвестися самостійно.
Здавалось що Нора у цій компанії... Неначе біла ворона. Що з' явилась нізвідки і піде в нікуди.
Усі були знайомі років 10...якщо не більше. А вона у компанії лише місяць. Але це не завадило "влитись" до колективу, неначе вода у склянку з прозорими стінками.
Допоки Брайн їхав по вулицям досить рідного, а можливо і ненависного Шелберну, всі мовчали.
Навіть говірка Марія, що не замовкала ні на секунду. Допоки її не заспокоїть Брайн. Словом або діями.
Він був єдиний кому вона могла довірити абсолютно все. Тому-що він був першим. Але не останнім. Можливо у всіх сенсах. Судити лише вам.
В її очах, що вона ховала у телефоні, все ще не гас малесенький вогник, що являвся в ній лише разом з Брайном.
Нарешті автомобіль виїхав на пряму.
Їздити по штатам суцільне задоволення. Пряма дорога у більшості випадках.
Хлопець почав набирати швидкість. І стрілка спідоментра повільно підходила до 100 кілометрів.
Дійсно, їхати було важко, адже це не легковий автомобіль.
На якому доречі позаду петляв Рефф з веселою сімекою брата та його дружини. Разом з Лорою
Міто мовчки сиділа в кутку, навіть не звертаючи уваги на кримезного Тимофія, що чомусь сів поряд.
В її руках був підручник з біології. На очах окуляри, що напевно доповнювали її і не без того гарне личко.
Брайн зиркнув на салон у дзеркалі.
Його погляд припав на сидячого Тимофія біля його зведенки.
Щелепа ледь стиснулась. В невдоволенні. Він знав хто такий Тимофій, і що він робить.
Тому-що майже 5 років вони були найкращими побратимами. Допоки дещо не сталось у їхньому житті.
-Міто, ще довго будеш сидіти за підручниками?
Мовив Брайн тримаючи кермо однією рукою
На обличчі Марії згас вогник, і з'явилось нерозуміння
Та повернулась назад.
Міто не відводячи погляду від стрічок підручника відповіла:
-весь час допоки буду з вами
У відповідь Брайн лише зітхнув
-мені здається що ти не в захваті від того що я тебе сюди затаскав.
Увесь салон почав переглядуватись одне на одного.
Ніхто навіть не знав що тут сидить Міто. А тимбільше хто вона.
Нікому не вистачило сміливості запитати особисто. Навіть Марії що звикла не фільтрувати думки, а продукувати все в голос.
-так невдоволена. Замість того щоб сидіти вдома вчити біологію..
Дівчину перебив Брайн
-ти вчиш її в салоні автомобіля. За кермом якого я.
Міто ледь на секунду вмовкла.
-так і є.
Відвести очі від стрічок які вона вже не читала з початку діалогу, дівчина просто боялась. Бо знала що на неї встряли погляди.
-але навіщо ти її вивчаєш? Думаю шкільна программа не відстає у твоїй школі.
-тому-що мені потрібно знати більше за вас усіх в купі.
Відповіла Міто
-поспішаю тебе розчарувати. В тебе не вийде
Відповів Брайн все ще тримаючи кермо однією рукою.
Марія була ледь ошелешена. Вона не завжди дозволяла собі подібні розмови з Брайном. А тут якась вищіпка.
-я не думаю. Навряд чи ти знаєш що пришвидшує хімічні реакції..
Ледь з малою зухвалістю відповіла Міто
-каталізатор, люба.
Спокійно відповів Брайн
Міто ледь стиснула губи, починаючи перебирати в голові питання.
-основним елементом органічних сполу...
-карбон.
-чому кров у людини червона?
-Тому-що у її складі присутній ферум
-що таке гемолімфа?
-кров безхребетних. Зазвичай прозора або зелена.
-доречі зеленою стає за наявності купруму у крові
-будова дихальної системи?
-повітроносні шляхи, носова порожнина, носоглотка, гортань, трахея, бронхи, легені.
-формула цукру
-С12Н22О11.
Міто вмовкла. Її питання були вичерпані.
-ще питання будуть?
У відповідь мовчанка.
Весь цей час салон переглядувався з Міто на Брайна.
-добре, тепер я запитую.
-як називається хвороба що спричиняє екстренну ампутацію кінцівки задля того щоб не розповсюдити інфекцію на інші неуражені кінцівки?
Немов читаючи з папірця сказав Брайн
Міто вмовкла. В її голові перебирались безліч варіантів.
Після декількох десятків секунд мовчання Брайн сказав:
-от і я про те, що розумніше нас у купі ти точно не будеш.
-твоя матір хірург, а ти навіть не знаєш що таке гонгрена.
У посмішці мовив Брайн
-тобі 15 років, ти відповідаєш на питання з тем які ти ще навіть у школі не проходив.
Нарешті відвівши очі від підрчуника мовила Міто
-я знаю дещо більше чим ти думаєш.
Відповів хлопець
-це все звісно дуже добре, але мене колихає лише єдине питання
Нарешті сказала Марія
-хто це в біса така?
-такеж питання.
Додала Хейлі
-я взагалі не лізу
Ледь махнувши рукою у повітрі відповіла Нора.
Хлопці мовчали.
Брайн лише просміявся
-в житті не повіриш
Глузуючи з Марії відповів той
Дівчина почала переводиди приголомшлений погляд на обох
В салоні все ще тиша.
-так ти скажеш чи ні?
В нетерплячці сказала Марія
Всі затамували подих, а Рейєн навіть зігнувся, намагаючись побачити Брайна
Хлопець лише зітхнув, тримаючи паузу. На обличчі була лише посмішка. А в очах дорога
-прошу усіх до ласкавого знайомвства. Міто моя зведена сестра...
В сміху сказав Брайн
І салон єдиноголосно крикнув
-ЩО?!
Марія була приголомшлена більше всього
-ти на серйозі?
-я тобі колись брехав?
-ні разу.
Посмішно додав Брайн ледь озираючись назад
Міто дивлячись на реакцію людей засміялась
-ти шо з дубу рухнув??
Крикнув Істор намагаючись відбити дупля.
-так..
Сміючись відповів Брайн
-а як...?
Запитала Марія все ще не приходячи до тями
-а мовчки. В батька мого запитаєш. По змісту її відчима
Ледь махнувши рукою назад відповів Брайн
-ні, я звісно знав що твоя сімейка геть з дубу рухнула... Але не настільки
Сказав Тимофій тримаючи руку біля обличчя
-як наче ми ядерну боєголовку на атоми розібрали. Що в біса тут такого?
Запитав Брайн
-да навіть незнаю. Чому раніше не казав?
Сказала Нора
-тепер в моїй голові будуть думки про те як ви переспали.
Сказала Марія втикаючи в підлогу
-ось через це.
Додав Брайн після слів подруги
-що вам казати друже... Навіть не знаю.
Відкинувшись на спинку сидіння сказав Рейєн
-а чому твій батько їде позаду нас?
Додав той
-Тому-що я вирішив налагодити наші політично-сімейні відносини. Напевно. Да і не тільки він їде.. Там ще батько і матір Істора.
-ну і моя мачуха.
В ледь помітній посмішці додав той
-я взагалі не розумію як ти вмовив мого тата кудись поїхати..
Сказав Істор
-він останнім часом взагалі непідйомний.
-я просто сказав йому що мій батько згодився в черговий раз довести йому що він краще.
Хмикнувши відповів Брайн
-знову ця весела боротьба довжиною в усе життя.
Мовив Істор
-я взагалі не розумію вашого сімейного древа
Відгукнулась Емма
-доречі так. Повідай нам як у вас все влаштовано.
Додала Нора вводячи саму себе в цікавість
Брайн важко зітхнув
-ієрархія цієї сімейки достовірно невідома навіть мені. Все що вам веселеньким потрібно знати, те що я дядько Істора. І яким чином це сталось. Я не розумію
-так ти ще його дядько?
Сказала Міто ледь приспустивши окуляри
-да я сам присів коли дізнався.
Відмовив Істор
-загалом, думаю нам там буде весело
Сказав Брайн
-а куди ми хоч їдемо?
Запитав Рейєн
-я не знаю
Відпускаючи кермо та розводячи руками відповів водій
-а я знаю
Єхидно сказала Хейлі відриваючись від вікна
-класно їдемо. Слів немає
Мовила Марія намагаючись зручно вмоститись на кріслі
-щось ми нудно їдемо як на мене
Додала дівчина притиснувши коліна до грудей.
-це ще я не п'яний.
Просміявся Брайн та глянув на дівчину, що сперлась на двері автомобіля.
-там все зачинено? А то зараз вилетиш, зрозуміти не встигнеш
Мовив Брайн киваючи позад Марії
-як Істор тоді?
Просміялась дівчина перевіряючи дверцята
-саме так.
В посмішці махнув головою Брайн
Істор в той час почав сміятися, мовчки, намагаючись не здійняти салон
-що смішно? А мені ти тоді казав що зачинено
Відхиляючись назад мовив водій
-повідай їм, ато не знають.
Сміючись сказала Марія
-Істор, розповідати?
Запитав Брайн посміхаючись
- розповідай.
Прикриваючи обличчя від сміху просвистів Істор
Марія лише ввімкнула музику, аби було веселіше. Очікуючи веселої історії від дядька Брайна
*півтора місяці тому*
-Історе, давай но без вибриків. Дуже хочу аби ти мені не мотав нерви.
Мовив Брайн сідаючи за кермо автомобілю.
На його руках проскрипіли накрохмалені складки костюму.
Розкішна біла сорочка... Мателик на широкій шиї. Все це було майже не змінне на його тілі.
-доообре...
Мовив ледь живий та п'яний Істор, що в буквальному сенсі впав до салону.
-сів?
-сів.
-добре, поїхали. Відвезу тебе до свого будинку. Там проспишся. Ранком до тата відвезу. Добре?
Мовив Брайн прокручуючи ключі та заводячи автомобіль.
-мг..
Лише промугикав Істор закривши очі, ледь тримаючись.
Автомобіль повільно розвернувся, та хлопця на задньому ледь похилило у бік.
Брайн поглядував до дзеркала заднього виду. Слідкуючи за Істором.
Головне щоб він не заснув. Бо таскати тушку племінника він не хотів.
-Історе...
Провів Брайн тримаючи кермо
-ммм?
Промугикав той
-ти спиш?
-ні, не сплю. Розплющивши сонні та п'яні очі мовив той намагаючись всістись позручніше.
-от і не спи. Ми скоро приїдемо.
Монотонно мовив Брайн.
-добре...
Але тіло Істора було напротикір його думкам. Хлопець почав провалюватись у сон
-Істор!
Різко крикнув Брайн
Від чого племінник аж підскочив.
-шо таке?
-нічого.
Посміхнувшись відповів Брайн
-мене аж занудило від твого крику.
-матінко, благаю, тільки не в машині. Давай зупинимось.
Терпеливо закочуючи очі сказав Брайн
-ні не треба. Все добре.
-не спи головне, ще 5 хвилин.
Додавав Брайн
-добре добре.
Дорога була прямою, але не довго. Почалися закутки районів. Де повороті був добрий десяток на кожен метр
Істора колихало то вправо то вліво.
-ти навіщо так натріскався?
Запитав Брайн набираючи швидкість
-да там випадково вийшло... Тиж знаєш.. Я не можу відмовити... А вони все лиють і лиють...
Ледь не з сльозами простограв Істор
-біднесенький...
-да я взагалі вже неможу... Чому так...
Швидкість автомобіля була досить високою, але не надто.
-Істор тримайся поворот!
Вскрикнув Брайн різко викручуючи кермо у бік.
Хлопець не встиг зреагувати та покотився на двері.
Ті зрадницько відчинились. І хлопець вилетів з машини немов затичка з граючої пляшки, лише на останок скрикнувши "Бляха!"
-ти живи?... Істор!
Крикнув Брайн озираючись назад, та помітивши відсутність Істора з відчиненими дверцятами.
Різко втиснувши педаль тормозу, хлопця кидануло вперед.
Штовхнувши двері той підбіг до Істора що лежав в декількох метрах від автомобіля.
Брайн почав невимовно гиржати коли побачив мордицю брата.
Стояв, намагаючись зігнутись аби підвести його. Але з кожним разом сміявся все сильніше аж до болю в животі.
-матінко зупинись!
Не втихаючи свій сміх крикнув Брайн
Допоки Істор вже самостійно намагався підвестись. Починаючи сміятись.
-ну тебе, я аж протрезвів.
Сміючись сказав Істор вже сідаючи на землю
~^~^~^~^~^~^~^~^~^~^~^~^~^~^~^~^~^~^~
Салон гучно загиржав. Коли почув кульмінацію розповіді.
А Істор сміявся більше всіх. Навіть мовчазна Міто вже розслабилась.
Виновник подій вже аж почервонів від сміху та сорому
-ось такі придурки ми.
Ледь затихаючи власний сміх сказав Брайн
Марія почала мацати власні кишені. Не знайшовши бажаного, її рука повільно переповзла до речового ящичка.
Знайшовши там пачку цигарок, та задоволено полізла за одною, відчинивши віконо позад себе.
Брайн лише скосо глянув та зітхнув. Неначи незадоволено. А наче і нездивовано.
Марія кинула пачку на коліна хлопцеві
Підпалила власну цигарку. Та тудиж відправила і запальничку.
Брайн лише мовчки дістав одну, та не підпалюючи цигарки закурив.
І справді. Дим покрапав з неї без жодного вогню.
Хлопець відчинив вікно біля себе.
-мені здається це була найсмішніша історія з мого життя.
Приходячи до тями сказала Нора
-і не говори.
Відповів водій, з чергою диму
Його рука вистромилась у вікно, разом з цигаркою.
Декілька секунд. Ще один подих гіркого диму. І телефон на торпеді завібрував.
Брайн ліниво потягнувся до нього, відпустивши кермо.
Впізнавши номер - здивувався.
-слухаю.
Почулось з його вуст, а телефон став гучномовцем.
-пане Шест, телефонують вам із відділу культурно-конкурсних заходів
Почувся досить серйозний голос чоловіка
-я зрозумів, що трапилось?
Відповів Брайн втягуючи дим.
-яка ситуація склалась. Вас запросили до участі у конкурсі національних свят.
-так.
-і виступи мали проводитись через тиждень. Але у зв'язку з технічними проблемами, ми продовжили реєстрацію, а конкурс перенесли на три тижні далі. Ви все ще будете брати участь?
-звісно будемо. Ще запитуєте. У нас вже майже готовий номер.
-справді? Дуже дивно. До відомості ми вас поставили декілька днів тому. Але всеж таки. Дякую за розуміння. Гарного дня.
І три гудки на проводі.
Брайн лише хмикнув
-я і забув про цей конкурс..
Здивовано додав той.
-про номер ми ще навіть не думали. От би команда здивувалась
Вже посміхаючись сказав Брайн
Міто лише в нерозумінні зиркнула
-в сенсі команда? Ти ще на секції ходиш?
Запитала та
-я секцію викладаю.
Відповів Брайн потягуючи сигаретний дим
-тобі 15!і ти щей викладач?!
Здивувалась Міто
-ти ще не знаєш моєї основної профессії.
Додав той, і на його словах знову задзвонив телефон
-да щож ти будеш робити..
Зітхнувши сказав Брайн, та глянув на номер
"батько."
З крапкою в кінці.
-а йому що треба?
Хлопець зняв трубку.
Декілька секунд мовчання
-ти зовсім страх втратив?
-в сенсі?
Запитав Брайн струшуючи попіл з цигарки
-в сенсі? Ти думаєш я не бачу що в твоїй руці зараз?
Ледь обурено, але досить монотонно мовив Рефф
Брайн лише зиркнув на цигарку. Секунда мовчання. Відповів:
-і?..
-і? Серйозно Брайне? А чи не здається тобі що ти багацько собі дозволяєш?
-багацько собі дозволяти, це зраджувати та знущатись над моєю матір'ю, та не дати їй можливість на життя. Багацько, це коли ти дозволяєш собі вислови "я його доб'ю" по відношенню до мене.
По ту сторону телефону вмовкли.
-батько, знаєш куди ти ідеш? До біса.
Ледь тримабчи сеье в руказ сказав Брайн та скинув трубку.
Його нога злісно вдавилась в педаль газу. А рука почала перемикати передачі.
Почувши три ненависних гудки Рефф тяжко зітхнув.
Його руки знову спустились до керма
В салоні всі мовчали. Навіть говіркий Шоллерн відчув неприємний ком у горлі.
-мені ніколи не вдасться відновити з ним відносини...
На зітху мовив Рефф, встромвшись на дорогу.
Всі все ще мовчали.
-я звісно ціную твої спроби побудувати мости... Але... Знаючи Брайна... То справді надії дуже маленькі.
На одному подиху момв Шоллерн
Попереду сиділа Лора. Позаду сім'я О'Блек
-я занадто пізно зупинився...
Додав Рефф
В його очах появилась можлва злість до самого себе.
Побачивши те що автобус попереду відривається. Той і собі втиснув газ.
-я цілком не знаю характера Брайна.. Але має бути якась можливість.
Сказала Лора намагаючи підтримати Реффа
- єдина можливість. Це зникнути з його життя. Певно що.
Додав Шоллерн
Джоан мовчала, лише переглядаючись
-чому ти дивуєшся. Після стількох років знущання... Чудо що він ще тебе може бачити.
-так. Справді чудо.
Мовив Рефф переводячи погляд донизу щось шукаючи
-цікаво що в тебе семеро дітей, і з кожним в тебе все чудово.
-а я не зміг зробити нічого задля збереження хочаб одного
Рефф лише кинув погляд на Лору.
-не завжди все настільки гладко як тобі здається. Ти вже досить багато зробив для виправлення. Я думаю ти всеж таки ледь підвівся в очах Брайна
Сказав Шоллерн
-так, зробив. Але він досить часто живе минулим. Хочаб яб теж там жив. Дивуюсь тому як він мене ще не вбив.
-слізно згадую ті оченята що в надії дивились на мене, та намагалися відчути якусь батьківську любов. Він чудова людина. Але я зробив з нього... Справже чудовисько. Із-за своєї молодої дурості, що навіть до 45-ти не зникла.
Сказав Рефф
-мені справді шкода, але я впевнений що він все ще думає що я в черговий раз прийду до нього ради побоїв.
-думаю мені не можна давати дітей до рук.
-Хедман звісно теж не був подарунком. Але Брайн намагється щось виправити. На відміну від нього.
Мовив Шоллерн
-до нього я навіть лізти не хочу.
Відрізав Рефф
Лора відчула його напруження.
-але в тебе досить непогано виходить ладити з Міто. Думаю якщо ти будеш іти в томуж напрямку. То і Брайн повернеться до тебе.
Мовила жінка
-Міто це твоя дитина. І вона абсолютно не знає про те що відбувалось до цього всього. І я впевнений, що якщо Брайн повідає їй хочаб одне із того що я робив з ним. То вона навідріз відмовиться до мене підходити.
-Брайн не зробить цього.
Відрізвав Шоллерн
-відки ти знаєш?
-звідти, бо і ти і я розуміємо, що він вже дорослий. А показувати свою образу іншим... Це дитячий вчинок. Він просто поставить перед фактом поганих відносин. Але не скаже причини.
-геть незнаю. Можливо і вийде щось змінити. Алеж в його очах я завжди буду п'яним та злим виродком.
-з паском в руках, та металевою бряжкою на ньому.
-жах.
Поспішно додав той.
-куди він так летить?
Не встигаючи дотискати педаль газу мовив Рефф
Всі перевели увагу на автобус.
Що набирав швидкість все швидше.
Дорога була щойно після дощу. Зміна регіонів. Така цікава.
-сподіваюсь його навички водіння на високому рівні.
Стискаючи кермо сильніше сказав Рефф, спостерігаючи за автобусом.
Який почало колихати у бік.
Його лице змарніло.
Руки сильніше стиснули кермо
-сподіваюсь там все добре.
Напружено мовила Лора
-не добре. Клята матір! Не добре!
Крикнув Шоллерн згибаючись, аби бути блищим до переднього скла.
-їх заносить.
Стиснувши руки додав той.
І справді автобус почало возити в право в ліво.
-скидуй швидкість.
Різко сказав Шоллерн. На що Рефф почав плавно натискати педаль тормозу.
Щеб трохи і автобус би став поперек дороги. На великих швидкостях, та щей на мокрій дорозі. Ризик перекинутись на легковому автомобілі дуже великий. Не мовлячи про автобус накиданий вантажем.
-клятий випадок. Брайне давай!
Крикнув Шоллерн, стискаючи руки ще сильніше.
Його слова були неначе молитва.
Автобув почав скидувати швидкість. Але його все ще кидало.
Ніхто не дихав.
-Брайне..давай..
Вже ледь чутно сказав чоловік впершись лобом на руки.
І диво. Автобус почав стабілізуватись.
Декілька секунд і той вже їхав рівно.
Всі зітхнули, та наповнили легені новим повітрям спокою.
Шоллерн відкинувся назад
Рефф напружено зітхнув. Ледь чутно.
Рука Шоллерна потягнулась до телефону. Набираючи Брайна
-батько, знаєш куди ти йдеш? До біса.
Додав на останок, Брайн скинув номер, та відкинув телефон на торпеду.
Нога злісно втиснула газ.
-набрид.
Відкинувшись назад мовив Брайн
-все добре..
Мовила Марія торкаючись руки хлопця.
На що той її різко скинув. На його шиї з'явились вени. Що швидко пульсували.
Но що дівчина ледь підвела руку до грудей.
В горлянкі застрягла образа. І от от таб заплакала. Аби вони були одні
Але дівчина шукала в собі сили стриматись
Її бажання провалитись крізь землю було величезним. Але не було можливості.
Швидкість не думала збивати обороти.
Брайн не відпускав педаль газу.
Розчарування Марії не міг не помітити Рейєн.
Він розумів. Тепер він кермує цим кораблем.
Бачивши як злість підпирає до горлянки Брайна, і він от от залиється кровавими кісктами, він молився щоб ніхто не відкрив рота.
-а я бачу твій батько не змінився. Геть
Мовив Тимофій. На його обличчі з'явилась злісна посмішка
-так. Правильно помітив.
Рявкнув Брайн
-але загалом вважаю що він вчиняв і вчиняє правильно.
-в чому правда його клятих вчинків?
Скрізь зуби прошипів Брайн
-в його клятих знущаннях!? В них?!
Крикнув Брайн
-так, саме в них.. Завдяки йому...
-завдяки йому я тварина! Остання тварина!
У відповідь Тимофій лише хмикнув.
-своїм зникненням лише зробив гірше. А бував незламний.
Руки Брайна почали тремтіти від злості. Не відпускаючи керма та педалі газу.
Стрілка спідометра підбігала під 150..слизька дорога після дощу. Матір божо!
Але Тимофій навіть не думав зупинятися
-так.. Ти ще та тварина... Згадую твої вчинки з людьми... Але твій батько робив правильно. Абсолютно все.
Його голос скрипів.
Усі втискались в крісла все більше і більше.
Лише Рейєн. Злість почала підкіпати в ньому.
Він розумів. Що зараз усі можуть загинути.
Автобус почало колихати із боку в бік. На слизькій дорозі та на високій швидкості, яка не зупиняла своїх оборотів, а ставала все більше. Перекинутися - просте діло.
-це не він поганий... Це ти не такий....
-молись Дияволу аби ти вийшов живий звідси...
-ти не такий.... Ти чудовисько. Ганьба сім'ї.
-замовчи!
Крикнув Брайн пускаючи кермо, яке потрібно було тримати неначе ікону, та озирнувся на пів тіла до салону
Марія стиснула руки, від страху смерті.
-замовкни допоки я тебе не закрив!
Крикнув Рейєн зриваючись з місця та хапаючи Тимофія за шиворот.
-молись Богу за себе. Аби мені не прийшлось іти до святого батька.
В очах Рейєна блиснув синій немов полум’я вогник.
Відпустивши його, той кинувся до Брайна
-тримай кермо!
Торкнувшись його плеча. Той немов холодна вода. Привів хлопця до тями.
Глянувши та відчувши як хитає автобус, той вхопився за кермо та відпустив педаль газу.
Стиснувши зуби, прийшовши до тями, почав виправляти ситуацію. Що ставала безконтрольною з кожною секундою.
Кермо виверталось неначе Сонце навколо Землі.
Починаючи знижати швидкість
Всі стиснулись, затремтіли. Прощались з життям.
Декілька секунд.
І ситуація, неначе з вищою допомогою стабілізувалась.
Дорога почала просихати.
А автобус неначе по лінії.
Прямо, та спокійно.
Брайн зітхнув. Спокійно.
Рейєн відпустив плече друга.
Марія розтиснула руку. Від сліду нігтів з'явилась кров. Яку та в паніці заховала. Просто притиснувши руки до колін
Хвилина. Мовчання. Або дяки вищим силам або Дияволу за збережене життя. І за те, що хтось не побачив смерть по той бік дороги
Всередині була неначе ковзанка.
Секунда. Телефонний дзвінок.
Брайн підняв трубку.
-так дядько?
Вже спокійно мовив той.
-все добре? Ви ледь не перекинулись.
-все в порядку. Я все вирішив.
-пишаюсь тобою Брайне.
-дякую...
І три гудки від сторони хлопця.
-зупиняй автобус.
Серйозно мовив Рейєн.
Брайн навіть не сперечався.
Швидкість різко почала знижуватись.
За хвилину автобус зупинився
-а тепер ходімо. Виблядок.
Мовив Рейєн хапаючи здоровенного Тимофія за шиворот.
Штовхаючи двері, викидуючи його з автобусу. А зістрибуючи сам.
Ніхто не чув що шепотів йому той.
Але ні краплі крові не пролилось з його тіла.
Рейєн щось крикнув на останок. Та штовхнув його зі схилу до поля.
Повз автобусу пролетіла машина Брайна.
Рейєн зітхнув. Переводячи подих. Застрибнув до салону.
-не зачиняй двері.
Мовила Марія на передньому.
Брайн перевів на неї погляд. Від якого вона уникнула.
-я хочу поспати.
Відмовилась та виходячи з переднього
-Норо, іди на перед. Потрібно слідкувати за дорогою.
Сказала Марія, неначе виганяючи її від місця де сидів Рейєн
Та мовчки махнула головою. І за хвилину всі двері зачинилися.
А надворі почало темніти.
Стуніки.
Автобус їде у звичайному темпі. Позад нього батько на машині.
Тимофій в буквальному сенсі залишився в канаві.
Марія стиснуто сиділа біля Рейєна. Той мовчав. Мовчали усі. Втикнувши в телефони.
3 години шляху.
19:20
Навколо вже геть темно.
Рейєн, кожну секунду кидаючи погляди на не сплячу Марію все ще чекав. Допоки настане темрява.
Ніхто не звертав увагі ні на що.
У когось гуляє музика на максимум. Хтось дійсно спить.
Його рука повільно торкнулась плеч дівчини. Від чого та ледь здригулась.
Її очі блиснули в темноті салону.
Хлопець потягнув її на себе
-ти хотіла поспати..
Завсім нечутно мовив хлопець.
Марія геть зовсім не брикалась.
Впавши хлопцеві на коліна. З її очей почали стікати сльози. Ніхто не чув цього.
Лише Рейєн, що заспокоючи гладив її. Нічого не говорив.
Нора сиділа спереду.
Спати їй не можна, але сидячи в мовчанкі заснути простіше простого.
В очах Брайна лише блимали ліхтарі.
Ледь тихо грали пісні. Майже не чутно.
Нора спостерігала за ним. Тому-що заснути він міг в будь-який момент.
Погляд раз... Другий...
Очі блимають. Рука ледь ковзає по керму.
Його парфюм... Хотілось втонути в ньому, в його обіймах. В його веселому настрої.
Погляд третій.
Рука хлопця різко сповзла з керма.
Очі заплющені.
Дівчина різко рипнулась. Хапаючи Брайна за руку
-прокинься!
Прошепотіла налякана Нора.
Брайн спохватився. Знову хапаючись за кермо.
-в бісову матір... Яким чином...
Прошепотів Брайн
-не спи.
Додала Нора дивлячись в не без того темні очі хлопця крізь вуличну темряву.
-дякую.
Прошепотів хлопець обережно знімаючи руку Нори зі свого плеча.
Глянувши на панель, Брайн помітив що закінчується топливо.
-нарешті...
Прошепотів хлопець потираючи сонні очі.
Взявши телефон до рук, він написав батьку про зупинку.
Додавши що геолокацію після АЗС за декілька десятків кілометрів вони зупиняться в готелі.
Попереду, замерехтіла заправка. Хлопець почав знижати швидкість.
А за хвилину, на повільній швидкості помітив як його автомобіль пролетів повз.
Вогні яскравої АЗС почали ледь сліпити.
Заїхавши на колонку Брайн ледь ляцнув по кишеням
-ти виходиш?
Мовив той на пів голосу.
-певно що так.
Відповіла Нора відчиняючи двері.
Зрівнюючи з температурою салону, надворі було досить прохолодно.
Те саме відчуття нічної дороги що засіло всередині, захоплювало у Нори дух.
Як тільки ноги дівчини торкнулись землі, вона відчула сильну сонливість.
Розвівши руки, та відчула тріск в кістках. Починаючи ледь розминати тіло.
Почувши що хтось зістрибнув з автомобілю та озирнулась.
З іншого боку вийшов Брайн. На ньому була накидка. Як зазвичай.
Він підійшов до віконця, починаючи розмовляти з кассиром.
За хвилину повернувся до Нори
-тримай. В салоні води немає.
Мовив Брайн протягуючи маленьку пляшечку води.
-це те що мені було потрібно
Відповіла Нора роблячи довгоочікуваний ковток рідини
-то чому мовчала? Зупинились би.
-незнаю.
Надворі було досить прохолодно. Від зміни температури, Нору почало ледь підтрусювати
-замерзла?
-та ні.. Все в нормі..
Відкинула Нора.
На що Брайн, закрутивши вже порожню пляшку води, зняв з себе накидку, кидаючи дівчині на плечі
Від стійкого запаху одеколону, Нору кинуло ще в більший холод.
Очі повільно змикались. Дико хотілось спати.
-бачу ти вже ледь тримаєшся. Скоро приїдемо до готелю. Ще трохи.
Мовив Брайн ледь зиркаючи на Нору
"він такий... Занадто турботливий. В чомусь підвох?"
Пролетіло в голові Нори.
-добре,
відповіла та
-ти головне не засни... Бо я можу не вслідкувати
Додала Нора
-добре. Не знаю що сталось. Дорога є. Клац. Вже немає.
-ні вас ні нас...
На останок провів Брайн.
Повіяв холодний вітер.
Весь салон спав.
Абсолютна тиша всередині.
Лише Нора та Брайн чекали на заправку баку. Що була досить довгою.
В думках дівчини було багато запитань. Але вона не осмілювалась їх задати Брайну.
В думках хлопця було нічого. Порожньо.
Лише можливий туман на обідку німфу.
Але їхнє мовчання перервав обслуговуючий заправки.
-ваш автомобіль готовий. Гарної дороги!
Люб'язно мовив молодий співробітник в кепці червоного кольору.
-дякую. Ходімо.
Мовив Брайн відчиняючи двері переднього пассажирського
Нора підійшла блище. Хлопець знову простягнув їй руку.
В неї було бажання поглузувати з Брайна. Але не було сил сперечатися. Тому дівчина протягнула у відповідь руку. Та з допомогою Брайна сіла на місце.
Двері зачинились. З обох сторін.
І водій знову завів мотор.
На виїзді із АЗС Брайн лише кинув погляд у бік.
На що Нора не звернула уваги.
По радію грала пісня. Але раптово та зупинились. І почались новини:
-доброго вечора, з вами оперетор радіо. Новини за останні 5 годин:
- штат Вірджинія прогнозує надзвичайну погоду. Температура буде коливатися від 77 до 95 градумів за Фаренгейтом.
-Губернатор Гленн Янгкін, оголосив про введення низки зміни законів освіти. За його словами " жодна дитина не має бути без розуму".
-поліція штату оголосила в розшуки вбивці 48 річного Деймонда Філла. Вбивство сталося опів на 7, за словами керівника відділу криміналістики та слідчого відділу, можлвий підозрюючим може бути...
Але раптом віщун вмовк. Тому-що Брайн обережно перемкнув канал.
Нора лише перевела погляд на руку хлопця. Після на його обличчя.
На ньому з'явилась лише посмішка. А очі здавалось неначе провалились в шлунок
Дівчина відшугнулась.
Її очі забігали. Завертівши головою декілька раз. Та боялась розплющити очі
-все добре?
Почувся голос Брайна. Що наче стріла що розвіяла туман.
-так все добре.
Голос навпошепки місцями зривався.
Очі дівчина все ще тримала заплющені.
В її голові почалися стрічкою литись слова прохань піти.
-не чіпай мене... Іди...
Зовсім нечутно прошепотіла Нора відвертаючись до дверей.
Так їй казав її дідусь
"-якщо на тебе нападе щось нечисте. Шли його куди подалі. Вони цього бояться."
Її дідусь був священником.
Тому довіряла вона йому як нікому ніколи.
-що тебе налякало?
Запитав Брайн скидуючи швидкість автомобілю, та торкаючись плеча Нори
Дівчина все ще боялась розплющити очі. І ще більше відверталась до дверей. Подалі від Брайна
-зупинитись? Подихаєш свіжим повітрям. Норо.
Вже напів голоса говорив Брайн, паралельно намагаючись кермувати.
Дівчина почала хитатись від поштовхів у плече від Брайна
-тихо. Все добре..
Мовив Брайн, допоки автобус вже насилу плівся на низьких швидкостях.
-дввчина зробила подих. Зібравши сміливість розплющивши очі.
Перевела погляд на занепокоїного Брайна, що все ще тримав її за плече.
-ще 10 хвилин і заїдемо до готелю. Ти напевно просто втомилась.
Нора просто мовчала слухаючи голос Брайна.
Тільки зараз вона знову відчула його запах. Ледь гіркуватого чоловічого одеколону
Можливо їй стало спокійніше.
Рука хлопця повільно відпустила її, повертаючись до керма.
Ліхтарі пролітали швидко. Адже педаль газу знову була втиснута в притул.
Автомобіль ставав все більш і більш некермованим на такій швидкості. Але Брайн проффесійно тримав його. Як і тоді. Декілька годин потому.
В салоні ледь голосніше заграла пісня. Яка Норі була досить знайома.
З цими нотами їй стало ще спокійніше.
-напишеш мені номер в який тебе заселять. Я зайду, розповісиш що сталось
Напів голоса, що немов маленький вужик в руці дитини завібрував до Нори
-добре.
Навпошепки відповіла та
Попереду, десь на підйомі дороги заблищали яскраві вогні.
-ось і зупинимось. Ще зовсім трохи.
В голосі хлопця тремтіло переживання. Та невимовне бажання відпочити. В особливості коли ти за кермом. Час летить значно довше. Бо відкинутись і спати ти точно не можеш.
Ось накінець. Автобус зупинився.
-так. Скільки нас?
Запитав Брайн починаючи щось метушно рити по кишеням та автомобілю
-нас 9...
Сонно мовила дівчина на передньому.
-добре. Чекай скоро буду.
Мовив Брайн відчиняючи двері та зіскокуючи з автомобілю.
Нора лише проводила поглядом міцну статуру хлопця його волосся ледь необережно закладене після поїздки
Хвилина, і той зник в будівлі величезного готелю.
Він звісно був досить розкішним як для закладу "при дорозі", але достатнім рівнем для таких як Брайн.
Нора відчинила вікно. Аби до салону ввійшло повітря. Що було стоячим майже весь час поїздки.
Глянувши на годинник, що показував опів на одинадцяту. Нора лише зітхнула. Очікуючи того, що вона прийме горизонтальне положення.
Після ранкового "прильоту" волейбольного м'яча в обличчя дівчини від Брайна, в неї звісно лишився ледь помітний синець.
Що більше нагадував набряки під очима.
А біль по зрівнянню з ниючим болем у спині, був майже не помітний.
Зазирнувши до салону, Нора вирішила розбудити усіх. Аби це займало меньше часу.
-так... Де тут світло?...
Прошепотіла Нора, ввімкнувши ліхтарик, та притримуючи яскраве світло рукою.
Навмання натиснула якусь кнопку, та в салоні замерххтіло тьмяне світло.
Відчинивши дверцята, та скакнула до сидячих пассажирів.
Дівчина знала що Хейлі в цій поїздкі була правою рукою Брайна. Тому першою підійшла до неї
Ледь струснувши її за плече та розбудила її
-ми приїхали. Скоро до готелю підемо.
Дівчині знадобилась хвилина аби прийти до тями
Будити дівчат що солодко спали, в особливості заплакану Марію, Норі геть не хотілось.
Тому Наступного вона трусанула Тассмана та Рейєна.
А Істор прокинувся від ворушінь Хейлі.
-давайте тихо. Я дівчат не будила.
Мовила Нора зіскакнувши на прохолодну землю.
Побачивши те як Брайн виходить з готелю з 5-ма ключами.
Теж досить втомлений. Не дивлячись на його завжди активну форму, його рухи стали повільнішими та важчими.
Татуювання на тілі хлопця ледь просвічувались крізь футболку
-зараз всі вийдуть..
Сонно мовила Нора потираючи очі.
На її плечах все ще була накидка Брайна
З салону першим зістрибнула Хейлі. Брайн не встиг подати їй руку. Та самостійно впоралась.
Тассман насилу сповз. Його тіло заніміло за час нерухомої поїздки
Брайн підійшов до дверей, побачивши що іде Емма.
Подавши їй руку. Та люб'язно взялась за неї, а спустившись відпустила
Побачивши Марію, що можливо вигладала так не із-за важкої поїздки, в очах Брайна появилась вина. А десь між грудей неприємний ком.
-давай сонце, зараз спати ляжеш..
Ледь чутно мовив Брайн допомагаючи злізти дівчині.
За нею спустився Рейєн. Накидуючи на її плечі ковдру.
Міто Та Істор теж дуже швидко зібрались
На руці Брайн простягнув п'ять ключів.
-розбирайте.
І ті швидко розлетілись по рукам.
Лише Нора ліниво взяла останній. Не бачучи номера, бо він був долілиць.
Брайн з гуркітом зачинив двері автобусу. Зиркнувши на стоянку, побачив свій автомобіль.
Це значило що батьки вже в номерах
В чаті з батьком з'явилось коротке "ми на місці"
І більше нічого.
Всі повільно поплентались по номерам.
Окрім Брайна. Він залишився на ресепшині.
Можливо домовляючись за оплату чи ще щось.
Нора повільно зайшла до номеру з табличкою "132"
В її маленькому портфелі, який вона брала з собою про всякий випадок. Був лише змінний одяг та засоби особистої гігієни.
Скинувши телефон на перше ліжко. А їх в кімнаті стояло два. Дівчина ринулась до ванни. Аби насилу зняти напругу після дороги..
Декілька хвилин гарячої води дали змогу отримати трохи свіжих сил аби дійти до ліжка.
Як зручно що кондеціонери з витяжкою не залишають жодного сліду присутності когось в душі ледь не за хвилину
-якщо я буду тут одна буде добре. Сподіваюсь сюди не припреться Істор...
На зітхненні мовила Нора відчуваючи досить прохолодну кімнату тілом
Залишивши номер лише з зачиненими дверима не на ключ, та пішла до вбиральні.
Брайн залишивши адміністратора на ресепшині, пішов по номерам.
-так...
На зітхненні мовив той ледь чутно.
-Хейлі.. в 145...туди і підемо.
Додав той криво ходячи від стіни до стіни вузького коридору
-все добре? Постукавши та відчинивши двері запитав хлопець
-так.. Повертаючись до голосу відповіла Хейлі
-ну надобраніч..
На останок сказав Брайн.
-тепер Марія... В неї потрібно попросити вибачення...
Тримтячим голосом прошипів Брайн
Спустившись до 116 номеру, той обережно відхилив скриплячі двері.
Дивлячись в підлогу, почув голос Рейєна. А підвівши очі, ледь сплячу заплакану Марію.
Давши зрозуміти лише одним махом руки, Рейєн лише жалісно глянув на Брайна. Паралельно сидячі біля Марії
Брайн у відповідь підтиснув губи, та махнув головою
-який же ти придурок.
Пошепки мовив в доданок після обережно зачинених дверей
Спустившись ще нище, Брайн побажав солодких снів Міто у 78-му
-ти одна в номері? Страшно спати не буде?
В посмішці запитав той у втомленої Міто
-ні.. Не буде.
Лише підвевши крони губ в ледь стидливій посмішці та зняла окуляри
-тоді надобраніч.
Двері зачинились
Підійматись до 195-го у Брайна не було бажання.
Тому, той пошкандибав до свого номеру.
Штовхнувши двері. Той навіть не помітив, та ледь не перечепився через власний додатковий портфель. Зі змінним одягом. Який швидше всього перед самим порогом кинув Істор.
-ідіот...
Пробубнів Брайн.
Діставши змінні речі, той ввімкнув світло в ванній, та нічник біля двох ліжок.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
×××××××××××××××××××××××××××××××××××××
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
-зараз цей дурень в номер прийде, я йому влаштую...
Промолився той наче монах з рогами, заходячи до ванни
Певно що кип'яча вода стікала через стіни та тіло.
Втома ледь втихла.
А пульсуюча спина заспокоїлась
Відхиливши голову назад, Брайн відчув перетріск в шиї.
Лише ледь чутно простогнавши від болі полегшення той вимкнув воду. Та потягнувся до готельного рушнику.
Той поглинув всю рідину.
Мокре волосся заважало хлопцеві.
Тому стягнувши різинку зі столу в ванній, той зібрав їх на потилиці.
-час би постригтись. Ато схожий на дедінсайда в кращі часи...
Прогомонів Брайн ледь чутно.
Мокре волосся лягло так, неначе його годину вкладали.
Вдягнувши темні шорти до коліна, та підхопивши заляпане візернунками червоне коротке кімоно.. Та закрутивши рушник на поясі
Хлопець штовхнув двері ванної кімнати, та ввійшов до номеру
Очікуючи побачити Істора на ліжку.
Нора вийшовши з вбиральні, відчула те що втоми наче і не бувало.
Можливо це була ейфорія від поїздки. Що прибула з запізненням.
Повернувшись до номеру, та гепнулась на ліжко
"я наче вимикала світло?"
Подумала дівчина, але не додала цьому значення
Декілька хвилин якогось безумовного шуму. Секундне гомоніння
"невже тут настільки тонкі стіни?"
Подумала дівчина про себе.
Ще раз зітхнувши, та заховавшись під ковдрою, від осіннього холоду дівчина продовжила ліниво гортати стрічку.
Чому не лягала спати? Бо сподівалась що Істор не завітає до неї з фразою "привіт сусідко"
Тимбільше, прилив фізичної активності з'явився в неї в організмі після гарячого душу.
Двері ванної затріпались.
Нора напружилась, переводячи погляд туди.
"хоч би не Істор..."
Схрестивши пальці під ковдрою подумала Нора
Із ванної кімнати вийшов якийсь хлопець.
Волосся його було мокрим, обережно зализаним, та закрученим у кісточку на потилиці.
І лише на поясі рушник.
Одрязу ледь стидливий до самої себе погляд встромився незнайомцю на торс.
Але потім, до неї дійшло що вона його не знає
-ти хто в біса такий.
Ледь підхопившись та сівши в ліжку підкрикнула Нора
Від чого незнайомець різко глянув на неї, тай сам перелякався
В його руці був якийсь яскравий одяг
І справді, ці риси обличчя вона бачила вперше.
Погляд хлопця сповнився різкого здивуванню, в особливості після вскрику Нори
-ти що тут в біса робиш?
Запитав хлопець
-моє питання було першим.
Напружившись та підтиснувши до себе коліна агресивно сказала Нора
-Брайн Шест власною персоною Норо.
Мовив хлопець скидуючи темні речі до шафи, а щось яскраве залишив в руці
-ти!?
-я. Так що ти тут роб...
Не встиг хлопець договорити як рушник з його поясу різко сповз
Нора встигла лише пискнути та сховати очі під ковдру знаючи, що під рушником нічого немає.
-хах.. І знову на це повелись..
Мовив Брайн стягуючи з себе рушник та кидаючи його на стілець.
Нора обережно підвела очі з під ковдри.
Всередині настало полегшення, побачивши що хлопець одягнутий.
Але її погляд все ще не міг втриматись на обличчі, та кожну секунду переповзав на торс Брайна
-я звісно тупий. Але не настільки щоб виходити з душу лише з рушником на тілі.
Мовив Брайн вдягаючи кімоно заляпане візернуками червоного кольору.
Те покрило частину тіла, але не повністю, причинне місце уваги залишилось ледь прикритим
Із під тканини виглядували безліч татуювань, що ще більше привериало увагу Нори
- так що ти тут робиш?
Ще раз запитав Брайн у дівчини
-ти сам дав мені ключ... Вірніше я його взяла...
-дивно, думав тут буде Істор.
Мовив Брайн сідаючи на інше ліжко.
Його вигляд з такою "зачіскою" був взагалі інший.
На його обличчі вималювались риси східних народів. Ледь помітні. Але в суммі з червоним кімоно можна було легко сплутати його з якимось БТС-мембером.
Брайн геть зовсім не звертаючи уваги на Нору, втупився в телефон. Підтиснувши одне коліно під себе сидячи на ньому.
-я тебе не впізнала.. Попереджувати потрібно.
Мовила Нора вже ледь розслабившись.
На що Брайн лише хмикнув та додав:
Невже я настільки погано виглядаю після душу?
Підвевши голову на Нору, той окинув її тіло поглядом.
А очі дівчини все ще скакали по його торсу.
"да як це в біса працює?!"
Подумала Нора
-ну.. Хочаб не Істор...
Сказала дівчина намагаючись перервати тишу
-аби я знав що тут точно буде Істор. То я вийшов би без шортів.
Просміявшись мовив Брайн, підкидуючи подушку та падаючи на ліжко
На що Нора лише почервоніла.
Кинувши подушку, дівчина впала на протилежний бік ліжка.
-чому перелягла? Незручно?
Запитав Брайн не відриваючись від телефону
-на випадок якщо вирішиш продовжити розмову. Не люблю коли не бачу співбесідника.
Але сама Нора розуміла. Що діло було геть не в цьому.
У відповідь Брайн лише хмикнув
Але розмову не продовжив.
В найближчі 15 секунд.
-доречі. Де цей Істор?
Вимкнувши телефон сказав хлопець.
Нора теж перемкнулась, швидко та без роздумів.
-ну тиж його дядько, не я.
Відповіла дівчина намагаючсиь дивитись хлопцеві в обличчя
-дивно.. Заходив в номер до Хейлі, вона була там одна. Він або з нею. Або у Тассмана.
Дивлячись у стелю мовив хлопець
Але потім перевів погляд на Нору
-куди ти дивишся?
Посміхаючись кутком запитав Брайн підловивши дівчину на солодкому.
Нора лише підтиснула губи, починаючи ледь червоніти, та відвела очі в інший бік
-а кудиб ти дивився?
Різко відрізала та.
Та крони її губ ледь поворухнулись в посмішці сорому
-ах.. Звісно... Прикритись. Потрібно бути цнотливим хлопчиком перед дівчатками... Такими як ти.... Ато раптом ти вирішиш зґвалтувати мене..
Глузуючи мовив Брайн підв'язуючи кімоно
-в будь-якому випадку. Тобі чортяці личить.
Не те що невдоволено, швидше намагаючись приховати свій сором відповіла Нора
-зарахую за комплімент.
Єхидно відповів Брайн
В двері постукали.
За секунду в них з' явився Істор. Зупинившись на вході як тільки побачив Нору
-Кхм...
Зніяковів Істор, розуміючи що на ньому немає футболки
-ще один...
Закотивши очі мовила Нора, спираючись на руку та дивлячись у бік Істора
На що Брайн лише просміявся.
-я цей... Що хотів взагалі...
-та я вже і забув...
-Брайне не впізнав тебе..
Поступово додавав Істор
-можу розпустити волосся.. Якщо
-не треба!
Різко сказала Нора ледь сіпнувшись.
-ну добре...
Прищурившись відповів Брайн
-пташечко... Ходи но сюди...
Мовила Хейлі з'явившись нізвідки.. Та проводячи нігтиками по плечам Істора, цепляючи його за металевий ціпок на шиї, потягнувши його геть від номеру
Очі Брайна здивувались. Щелепа Нори ледь підвисла. Та прикрилась долонею
-якщо це те що я думаю то....
Повільно прогомоніла та переводячи погляд назад на відчинені двері.
-сам вперше бачу...
Підводячи брови доверху мовив Брайн.
Потім повільно піднявся. Гепнув дверима. Та закрив на замок.
-думав він мене не здивує... Але це.... Пробило моє дно.
В смішку мовив Брайн падаючи на ліжко.
Нора лише супроводила його поглядом. І те як атласне кімоно знову розв'язалось.
"чортяка. Зупинись."
Подумала дівчина
Але її думки розвіяло одне повідомлення
Від її хлопця. З яким вона була в відносинах досить довго
-який же ти виродок Джеймс.
Відкинувши телефон в бік мовила та.
Брайн перевів на неї увагу
-що сталось?
-я зустрічалась з чим покидьком півтора року. А тепер він мені пише що ти це було помилкою.
Чомусь сльози на очах Нори покотились донизу. Із-за такої дурні.
-ну.. Ти чого?
Хлопець в секунду змінився в обличчі.
Переповзаючи зі свого ліжка до Нори
-да він остання сволота в моєму житті. Навіщо я витратила на нього такий час?
Намагаючись заспокоїтись мовила Нора
Брайн ледь обійняв дівчину за плечі
Готельні ліжка були вузькими
Тому Брайн обережно підвівся та штовхнув своє ліжко впритул до Нори
Яскраве світло лампи завадилоб тому, щоб дівчина швидше заснула і меньше плакала.
Тому обережно обійшовши ліжко, та торкнувшись індекатору лампи в кутку стіни, знизив яскравість до мінімуму. А колір ввімкнув нейтрально синій.
Зі зміною освітлення, червоний на його кімоно став ще більш яскравим чим був.
Підійшовши до Нори, той потягнув її на подушку. А та все ще плакала
-дурна чи шо? Щеб із-за нього ти такі сльози лила.
-яб ще розумів аби він капець який багатий був. А так він з пальця висмоктаний. За багатими сльози лити потрібно. З них хоч вигода якась є.
-ще знайдеш по чому плакати
Монотонно мовив Брайн лежачи обіймаючи Нору
-да ну просто думала.... Що...
Пробубніла Нора, сплітаючись в обійми
-що він кохає мене до смерті, та до останнього забитого цвяха в труну...
Продовжив думку Брайн
-здуріла чи так?.
Ще раз запитав Брайн
Відчуваючи як декілька крапель стікають по його тілу
-ну, все, давай заспокоюйся.
Мовив хлопець взявши лице Нори в руки, та стираючи сльози
-це не правильно... Ти не повинен так робити...
Мовила Нора забираючи одну руку зі свого лиця
На лиці Брайна з'явилась незрозумілиця
-в сенсі.? Хочеш сказати що я маю перекинутись на інший бік знаючи що ти тут душу рвеш за якогось покидька?
Ледь глузуючи мовив той
-ну.. Майже...
Сказала Нора вже ледь наближеним до спокою голосом
На годиннку була опів на дванадцяту.
А Брайн продовжував говорити з Норою.
Поступово, розмови про відносини перейшли до життєвих історій, які дівчина уважно слухала, дивлячись на Брайна, в цей час лежачи на ньому.
-алеж ніхто тоді навіть не думав, що собака підірветься на пляшці з під рому...
Просміявшись мовив Брайн
Стійкий запах одеколону міг би звести з розуму.
Нора лише посміхнулась. В її думках таке було веселим
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~×××××××××××××××××××××××××××××××××××××
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
В моменти коли дівчина щось розповідала, а Брайн її справді уважно слухав, та неначе по звичкі водила нігтем по тілу Брайна, вимальовуючи то квадратики, то букви імен. Навіть не задумувалась що це людина. А не постіль чи книжка, як було раніше
В такі моменти Брайн лише стискав зуби. А в думках було лише одне.
"чому твої нігті ще не на моїй спині... Дурень. Тримай себе в руках."
-дякую тобі... Ти справді вмієш підтримати..
Мовила дівчина в момент паузи.
Брайн лише хмикнув
-мені здається це краще що я можу зробити для тебе на данний момент...
Лише відмахнувшись сказав хлопець
Обидва навіть не помічали що знаходяться досить близько одне до одного
Обидва завмерли, забувши що робити.
На секунду потонувши в очах хлопця. Та була нерухома.
Але після сама себе змусила відврватися. Та вгнула голову донизу.
Лице залилось червоними барвами.
Але за секунду, рука Брайна різко підвела обличчя Нори до себе. Даруючи солодкий та довгоочікуваний цілунок.
Брайн був із тих хлопців що завжди зупинявся в такі моменти, чекаючи згоди.
Але навіть він в цьому випадку не зміг зупинитись
Цілунок за цілунком. Хвилина за хвилоною.
Матінко, як зупинитись?
Ніяк.
І дійсно. І спати вже не хотілось.
Лише солодке бажання підступало до кожного.
Рука Нори обережно сковзнула під кімоно, що було таким ненависним та одночасно звабливим.
Зробивши ледь глибокий подих, хлопець не думав зупинятися.
Точніше не міг. В його думках він шукав сили себе зірвати за стоп кран. Якого не було.
Не відриваючись від поцілунку, Брайн сів по зручніше. А за секунду висадив на себе Нору
Рука вміло розтягнула бретелі. Але в думках той все ще намагався знайти свій "стоп", а насправді все більше роздягав Нору
Подих за подихом. Прохолодна ковдра слизнула на плечі Нори.
А дівчина скинула всеж таки ненависне кімоно з Брайна.
Але в секунді Брайн відврвався.
Нарешті він зміг це зробити.
Но обличчі Нори з'явилась незрозумілиця.
-ти впевнена?
Прошепотів той
-а ти як думаєш?
Виводячи погляд донизу відповіла Нора сидячи вже майже роздягнутою
-ну добре.
Скувавши тіло дівчини в обійми, та потікши в поцілунок сказав Брайн.
З кишені той дістав контрацептив.
-де ти їх береш? Тиж тільки з ванни?
Ледь чутно прошепотіла Нора
Скроні губ Брацна ледь попливли в посмішці.
-народжую.
^~^~^~^~^~^~^~^~◖⚆ᴥ⚆◗~^~^~^~^~^~^~^~
Кинувши поглядом та давши зрозуміти Брайну що зараз не найкращий момент для розмови з Марією, Рейєн мовчки продовжував сидіти
-чому він став таким?
Ховаючи лице в подушках прогомоніла Марія
На що Рейєну знадобилось декілька секунд щоб відповісти.
-він просто був... Не в ладному стані на той момент... Тиж знаєш яким він стає коли хтось йому дорікає... Тимбільше... Цей Тимофій.... Шкода що в мене рука не піднялась вдарити його. Тварин не б'ють.
Прогомонів Рейєн підтискаючи губи
Його рука ледь ковзала по волоссю Марії. Аби заспокоїти її, він знаходився поряд. Останнім часом - надто.
-яб віддала все аби повернути ті часи коли ми були разом з ним... Він... Щось по справжньому особливе в моєму житті...
Мовила Марія ледь відвертаючись від подушки, та дивлячись на хлопця
-звісно, він особливий. Він дістав тебе з того світу. Був з тобою в усіх починаннях. І є.. І певно буде.
Відповів Рейєн
-тиж сама знаєш, що на ранок він вже прибіжить пробачення просити. Хоча теж тобі відомо що для нього це досить важко. Але ж він прийде.
-звідки ти знаєш?
Ледь стираючи сльози запитала Марія
-тому-що ти не остання людина в його житті. Ти сама розумієш що ти йому важлива..
-я йому просто набридла... Як і усім іншим... Всі на почтаку такі... Віддані. А потім накидаються.... Тобою.... І будуть розповідати яка ти лярва...
-я ні разу не помічав аби Брайн тобою "кидався".
Встаючи на бік друга мовив той
-так але.... В нього зникає інтерес до мене. Він зовсім мене не хоче.
-з чого ти це взяла?
-раніше ми багато часу проводили разом. Могли проговорити про щось цілу ніч. А зараз в рідких випадках перекидуємось парою реплік, якщо наодинці.
-зараз осінь Маріє. Усі переносять на собі та у собі важкий стан. Літо проминуло, але бажання його прожити ще раз - ні. Тимбільше ти знаєш Брайна. Він увесь час в роботі. Його документи які не закінчаться ніколи, стають частиною його ДНК...
У відповідь Марія лише змовчала.
-заспокойся... Все буде добре.
Мовив Рейєн ледь стираючи сльози з обличчя.
-ще знайдеш по чому плакати. Чи не слова Брайна це?
Ледь просміявшись мовив Рейєн
-ти чимось схожий на нього...
Провела Марія після декількох секунд мовчанки.
-чим?
Зацікавлено промугикав хлопець
-складно сказати... Але в тобі є частинка його. І можливо навпаки... Ти вмієш підтримати.
-якщо це єдине що я можу зробити для тебе. То чому б не використати цю можливість допомогти ближньому своєму..
-майже як він сказав.
Посміхнувшись мовила Марія знову зариваючись у подушки.
-тільки він не вдаряється до віри у Бога...
Поспішно додала та
-це особисте діло кожного. Ходити до храму чи ні. Наскільки я знаю в нього трошки інша віра...
-справді? Яка?...
Зацікавилась Марія.
-певно що дуже мало популярізована серед віруючих..
Мовив Рейєн обережно штовхаючи ледь підведяну голову Марії на подушку.
-спи. Ти після дороги втомлена..
Мовив Рейєн накидуючи на дівчину ще одну ковдру
Після майже годинного діалогу з Рейєном, Марії стало дещо легше.
Він справді був хорошим співбесідником.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
В 132 номері нарешті настигла тиша.
Навідміну від 145...
Нора ледь підтягнула на себе ковдру, прикриваючи плечі, та повернулась на інши бік
Поспіль хвилину Брайн мовив:
-чому повернулась? Невже настільки не сподобалось?
В його голосі вистачало переймання та єхидності
-м?
Ледь повернувшись мугикнула дівчина
-так всі наче роблять.
Додала Нора
-дивно, не помічав що ти і я це "всі".
Спокійно мовив Брайн
-так роблять тоді коли втрачають інтерес.
-а якби ми втратили інтерес... То зараз би тут не були. А ліжка стояли так як потрібно.
Сказав хлопець накидуючи на Нору частину своєї ковдри та обіймаючи її за плечі
-це певно неправильно...
Промовила Нора через декілька хвилин мовчанки
-в сенсі?
Майже не поворухнувшись промовив Брайн
-ти одружений...
-минулого разу ти так не казала. Хоча теж була в відносинах