Турбота Диявола.
Підвіска хиталась між ними, немов віник, що розмітав кістки поблизу млина.
Брайн декілька секунд мовчки виснув над Норою, немов темна грозова хмара над морем.
Дівчина лише блискучими, можливо від страху очима дивилась на нього.
Варто зізнатись, вони були досить близько один до одного.
Минуло ще декілька секунд. Перш ніж Брайн просміявся і перевалився на порожній бік ліжка
Його сміх був досить муркітливим.
Нора здивовано, можливо шоковано підвелась та сперлась на руку. Глянувши на хлопця
-ну там справді це написано
На секунду зупиняючи сміх мовив Брайн.
Нора зазирала до очей хлопця, намагаючись знайти там щось серйозне.
-ну тебе. Я перелякалась.
Ледь образливо мовила Нора, підхоплюючи частину ковдри та вкриваючись нею.
-пробач, не хотів тебе налякати
Ледь торкаючись плеча Нори мовив Брайн
У відповідь дівчина посміхнулась
-все в нормі, чого ти.
Дівчина розвернулась на інший бік від Брайна дивлячись на приліжковий ліхтарик.
В її руках був телефон. На якому відкрита стрічка.
Брайн декілька секунд дивився на неї ззаду. Потім сказав:
-добре. Якщо ти так хочеш, можеш пороздивлятись це лайно на мені...
На тяжкому та ледь невдоволеному зітхненні мовив хлопець.
Брайн опирався на подушку, його руки були складені на грудях
Від спокійного дихання, ті ледь підіймались.
Нора почувши слова Брайна, різко та задоволено розвернулась. Ковдра ледь злетіла з її плеч, і вона обережно взяла руку хлопця. Її погляд почав ковзати по малюнкам, що ледь не лягали одне на одного.
Серед них були набиті люди, що стояли на колінах, а з їх горлянок рвався не дитячий крик.
На їхніх грудях була набита Дияволіва символіка
Це все знаходилось блище до плеча.
Із темних зарослів татуювань та пентаграмм виповзали 2 дракони, що обплітали руку з обох боків.
Колір луски одного яскраво червоний.
Іншого - чорним немов смола на будівництві.
Але в кінці вони все-таки зустрічались. Стикаючись носами, між якими з'являвся блакитний вогонь.
Все це здавалось схожим на якісь японські сувої, з притчою в ньому.
Кістка руки була широкою. Тому певно тату-мастеру було де розгулятись.
Нора дивилась на це з не дитячою цікавістю. Її очі немов читали кольорову казку.
На згині ліктя була гілка вишні. Певно вишні. Було важко зрозуміти що то.
Здавалось що на його тілі намальовані стіни. Мури. Фортеці. Міста. Їх жителі та охорона. Здавалось, ще трохи, і ти пройдешся по ним та відчуєш шершавість каменю з якого це все збудовано.
Нора було захотіла запитати в хлопця значення. Але той різко зупинив її.
-я не буду відповідати на питання "що це значить", добре?
Ледь привстаючи мовив хлопець, поправляючи запоясане кімоно
-добре, тоді я задам інше питання.
Секундно подумавши сказала Нора підводячи брови доверху.
-навіщо ти їх набив?
На обличчі дівчини з'явилась ледь єхидна посмішка
Брайн зітхнув
-ну цеж інше запитання. Воно значно різниться від того на яке ти не хочеш відповідати
Відповіла дівчина притискаючи до грудей коліна та лягаючи на подушку навпроти Брайна
Обличчя хлопця ледь ринулось у бік. На декілька сантиметрів. Секундно. Посміхнувшись куточком губ, Брайн зиркнув на Нору
-припустим..
Зітхаючи мовив Брайн лягаючи на бік, навпроти Нори
-так навіщо ти їх набив?
Ще раз запитала дівчина дивлячись на Брайна.
Хлопець тяжко зітхнув.
-мені було 6 років і...
Намагаючись не засміятись сказав Брайн. Справді. Виглядало так неначе він говорить на повному серйозі.
Нора аж розімкнула, майже сонні очі
-що?
Брайн просміявся.
-ні, взагалі, я бив їх за умови алкогольного сп'яніння. В моменти коли майже нічого не пам'ятав.
"Хг, чудова відмазка... Так би певно сказала Марія."
Пролетіло в голові у хлопця.
Брайн продовжував беззупинно дурити наївну Нору
-все. Твої питання вичерпано. Олного думаю досить для тебе з головою..
Мовив Брайн відчуваючи як поранення знову почало колоти.
Той лише стиснув зуби. Смиренно немов сліпий та глухий пес що чекає на своїх загиблих хазяїв, Брайн чекав поки подіють ліки.
-все нормально?
Поцікавилась Нора, відчувши що з хлопцем щось не те.
-таак, все в нормі? З чого ти вирішила що щось трапилось?
Намагаючись розціпити власні щелепи аби відповісти, сказав Брайн
-я думаю ми просто всі втомлені. Майже дві доби в дорозі. Хочеш сказати ти дуже бадьора?
Віджартовуючись сказав Брайн
-можливо...
Промугикала Нора
-м, доречі
Трохи болісно ковтаючи мовив Брайн
-що там твій... Як його... Ти мені імені не сказала... Ммм... Колишній?
Ледь сумніваючись в тому що Нора точно не казала йому, запитав хлопець.
-а... Цей придурок... Активно поливає мене відбірним багном..
Ледь відводячи погляд та зітхаючи відповіла дівчина
-то поїхали йому морду наб'ємо. Де він?
В очах Брайна з'явилась ледь помітна іскорка, як тільки в його мозок потрапила ідея відчути свіжу кров.
Нора зітхнула
-він в Шелберні. А ми в Чінкотігу. Різниця між нами сам знаєш. Дві каторжних доби..
Відсміялась та
-то чому ти не сказала мені раніше за нього. Так би ми зробили йому ринопластику, тай спокійно поїхали б. А так він зараз тобі компасує мізки. Із-за того що відчуває владу над тобою. Да я з ним зроблю те що на кордоні з лукашенком робили.
-все теж саме. Тільки з його вуст не буде фрази "мене розстріляли на кордоні. Але я не здався" розумієш?
Глузуючи мовив Брайн
Нора засміялась. Все таки десь всередині в ній засідала образа від малої дівчинки. Але.. Певно що колись вона зникне. Колись..
-повернемось до Шелберну, я з ним поспілкуюсь..
Віджартувався Брайн
-та навіщо, не потрібно.
Відповіла Нора
-аби ви з ним спокійно розійшлись на тій ноті що "ну.. Знаєш... Справа не в тобі... Справа в мені... Я тобі не підходжу... Тд.. Тп.." ну сама розумієш, оці помиї юних ідіотів які не вміють відповідати за свої слова.
-мої статки на відсіч. За тиждень до цього він ще клявся тобі в вічному коханні і сторчака тільки на тебе. Все аби тобі приставити, а потім по стандартній схемі.. Ти маєш це розуміти, ти наче не мала дитина. Хоча досить наївна.
-я так розумію він образився на тебе що ти поїхала до школи, а він залишився там?
Весь цей час репліки Брайна беззупинно лилися, а Нора лише слухала. Допоки той не задав питання
-певно що, він був не у захваті коли дізнався про це все.. Хоча... Аби його відправляли, яб пораділа за нього.
Згадуючи події тих днів мовила Нора
-ну ось. Уяви: у тебе є єдине яблуневе дерево. І усі яблука в цьому році були малі, зморщені та некрасиві. Тай щей на смак бридка гидота. Але десь в серцевині дерева, росло те єдине яблуко. Гладеньке і червоненьке. І ти як фермер, певно думаєш, що воно буде досить смачним. Бо воно дійсно різниться на фоні інших. Так от. Ти чекаєш. Досить довго.. Допоки воно дозріне. І ти нарешті зможеш його зірвати, надкусити і викинути. Як зазвичай.
-але якийсь повз проповзаючий подорожуючий, зриває його. І планує з'їсти його повністю. Більше того. Зберегти насіння. Аби посадити їх в себе на ділянці коли повернеться додому.
-які в тебе будуть відчуття?
Заходячись запитав Брайн
-ну, я як мінімум буду невдоволена. Бо він навіть не запитав. І просто Забрав.
-от бачиш, теж саме зараз відчуває той жук гівнокач, в лісах. Я впевнений він весь час запрошував тебе на "фільм" або "сімейний перегляд" в якому о диво! Батьків не буде. А під прикриттям того він би як мінімум спробував би тобі приставити.
Повільно, та обережно жестикулюючи мовив Брайн немов ставлячи крапку.
Нора змовчала на секунду.
-так ти виходить подорожувальник?..
Переводячи погляд з постілі на хлопця запитала та.
-так можливо.. Я забрав тебе буквально в відпуст... Так стоп. Що?
Брайн заходився відповідати. На декілька секунд, допоки до нього не прийшли думки.
Хлопець в нерозумінні нахмурися. Та повернув голову в очікуванні пояснення.
Нора ледь поправляючи ковдру на плечах лише заплескала очима
-тиж була зірваним яблуком до мене?...
Ледь зіщуривши очі та повертаючи голову у бік запитав хлопець
Нора лише секундно змовчала, в нерозумінні нахмурившись.
-ну... Ти цей саме... Ну.. Ти зрозуміла..
Натякаючи запитав Брайн не говорячи прямо..
-що цей саме?
Не розуміючи ВЗАГАЛІ нічого запитала Нора
-да бляха, ти цнотлива була до мене, чи ні?
Не стримавшись, ледь крикнув Брайн
Нора ледь підскочила, стискаючись, починаючи червоніти
Дівчина секундно мовчала. Лише показуючи очі з під ковдри. Її голова секундно промахала "так"
Брайн зітхнув
-чудово..
Закотивши очі, то гепнувся на бік
-добре, припустимо що про це ніхто не дізнається.
Хлопець ще раз зітхнув
Між обома нависла тиша
-чому ти не зупинилась?
Запитав Брайн підводячи очі доверху.
-а навіщо?
Здивовано запитала дівчина підпираючи під себе подушку.
Запитання Нори ввело в ступор Брайна
На його обличчі з'явилось здивування.
Дивно, але до цього в такі діалоги йому майже не доводилось вступати.
-ну.. Певно що я не мав би цього робити.
Трохи розгублено сказав хлопець
-Брайне, ти зараз виглядаєш так, неначе вбив мого батька. В чому проблема?
Трохи дратівливо та втомлено запитала Нора
Така серйозність та стервозність зустрічалась хлопцеві де завгодно. В барах. На святах. Світських заходах. Серед подруг "на ніч" але ніяк не в ліжку з досить непоганою та милою дівчиною. Волосся якої трохи неохайно розхрісталось.
-ну.. Розумієш..
Зітхаючи мовив хлопець перекидуючись на спину та втикаючи в стелю
-є такі хлопці які тільки і бігають за такими цнотливими як ти, аби приставити і піти.
-але в нашій ієрархії таке такі цілі та дії не вітаються.
-із-за цього я так ставлюся до цього. Сімейна перевага.
-особисто я не бачу в цьому ніякої причини. Ми живемо в ХХІ столітті. Все в нормі.
Трохи здивовано сказала Нора
Відчуття втоми все більше клонило до сну.
Брайн потягнувся до нічника біля свого ліжка, вимкнувши його.
Маленьке освітлення залишав лише бік Нори
-справді, але в нас так не прийнято, і ми виховувались по іншим правилам.
Мовив Брайн рихтуючи ковдру на Норі
-нічого, все в нормі, я сподіваюсь ти не вважаєш мене винною в такому великому та смертному гріху?
Жартуючи запитала Нора
Брайн посміхнувся
-люди досить часто протиречать самі собі. Або ненавидять одне одного. Бо як вони пояснять що вважають фактично створення життя гріхом? Скільки разів задавався цим і іншими питаннями. Але маючи знання всесвіту я не маю відповіді на це запитання поставлене саме собі..
Скептично прогомонів Брайн.
Але поиім сам перебив себе.
-добре, пізно, лягай спати.
Вже зовсім по серйозному мовив хлопець накидуючи на Нору ковдру. Ще раз.
Дівчина під тиском хлопця втиснулась в подушку.
Брайн загасив світло. І в кімнату зайшла темрява
Очам Нори довелось витратити трохи часу аби звикнути.
В кімнаті окрім темряви, настала тиша. Лише важке дихання Брайна. Що хвилину тому перекинувся на протилежний бік
Дивно, в його диханні можна було почути крики людей що киплять в казанах у пеклі.
Але його місцями перебивав шум океану.
До берегу не так і далеко.
Пляж абсолютно порожній. Тільки хвилі що ріжуться об бетон. Місцями просто зволожують берег
"булоб не погано прогулятись по берегу"
Пролетіло в голові Нори, але її втома була більшою.
Дівчина ледь підтягнула на себе ковдру, скручуючись на іншому боці від Брайна
Відчувалось як від його дихання ледь прогинається ліжко
"якись він дивний.."
Подумала Нора сильніше стискаючись.
Шум хвиль певно заспокоював її. Але присутність Брайна скоріш за все не те що лякала. Швидше насторожувала.
На декілька секунд в її думках згадався його погляд. Холодний та гострий. Неприємний.
Але невгамовна втома після дороги була сильнішою. І її очі зімкнулись.
М'язи нарешті відчули спокій. Без напруги.
Нора майже плинула в сон.
Допоки її не розбудив свист. Різкий. Аж до болю в голові.
Дівчина підскочила. Озирнулась.
В її очі врізалось різке світло. Здавалось ще трохи і з них цівкою піде кров.
Декілька секунд. І світло немов туман розвіялось.
З бездни вона почула голос. Досить знайомий.
Схожий на голос Дияволя що заховався в шкурі Ангела.
-ти розумієш що твої дії неправильні...
Почулось нізвідки.
Перед очима Нори з'явилась картина:
Дві людини. Що сидять навпроти один одного.
Було зрозуміло одразу. Це чоловіки. Широкі плечі давались тінню.
Повз секунду, туман зійшов остаточно.
-ти справді думаєш що я дозволю тобі зробити це?
Перед собою Нора побачила Брайна. Він був зліва.
Стілець під ним ледь скрипнув. Той піддався вперед.
Навпроии сидів Тассман.
Нарешті вона змогла побачити його обличчя чітко.
Гострі риси, здавалось можна різати папір.
Темні немов смоли світу очі.
-ти справді думаєш.. Що я настільки дурний? Чи може я не бачу. Я бачу все. Кожен твій подих, я відчуваю. Знаю.
Проскрипів Брайн. Його голос був не такий як в житті.
-але ти маєш дозволити мені..
Тассман не встиг договорити як щось нізвідки штовхнуло його на підлогу.
Той з гуркітом впав на коліна. Прямо перед Брайном.
Його руки вперлися в землю вкриту колючками. Малесенькими камінцями.
Один із них порізав долонь. З нею потекла кров.
Брайн каменем зітхнув.
Його рука різко вхопила Тассмана за шию.
Від несподіванки той прокрехтав. Однією пораненою рукою ледь взявся за зап'ясток Брайна.
-ти нікчемна істота.. Частина мене. Я породив тебе із себе! Кожен раз! Я породжую тебе із себе.
Голос Брайна то зривався на крик, то був майже не чутний.
Темні налякані, справді налякані очі Тассмана не мали вибору окрім як дивитись на Батька.
-за своє життя ти не зможеш дати мені нічого... Одне моє слово... Один рух і ти знову станеш частиною мене. І будь впевнений.. Тобі буде не в радість...
-ти хочеш знечестити себе.. Ще гірше... Знечестити мене?!..
Крик Брайна відлунням бився від кутків.
Кожне слово змушувало здригатись все.
Все затихло.
Інша рука Брайна вхопила Тассмана за голову.
-пам'ятай. Я твій володар. Я ТВІЙ ВЛАСНИК!
Крик хлопця прорізав вуха зсередини
Різко смикнувшись. Почувся тріск кісток.
І Тассман безжиттєво впав на підлогу.
Його звернена шия не могла дозволити йому жити.
Нора різко смикнулась. Знову напружившись. Закричала.
Секунда. І її тіло звону відчуло ліжко під собою. Ковдру на собі. Страх в собі
Її різке налякане дихання розривало кімнату.
За її плечі торкнувся Брайн. Ніжно обережно
-що трапи...
Хлопця перебив ще один крик Нори, та скинула з себе руки хлопця, налякано намагаючись сховатись
-тихо!
Ледь крикнув хлопець вхопивши Нору за обидві руки
-тихо.. Заспокойся. Що сталось?
Нора ще декілка секунд намагалась вирватись.
-це я.. Все добре..
Ледь чутно сказав Брайн
-мене і лякає що це ти!
Відрізала Нора
Брайн здивовано ледь відхилився, але не відпустив дівчину
-мені вийти?
Спокійно запитав той
-ні. Не потрібно.
Майже одразу відповіла Нора
-то що сталось. Жахіття наснилось?
Нора зробивши протяжне зітхнення відповіла.
-так.. Наснилось... Вибач.. Може налякала..
Брайн ледь підвів брів доверху в здивуванні.
-все дорбе. Що наснилось?
Мовив Брайн ледь штовхаючи Нору назад на подушку.
Нора відвернулась.
-нічого.. Просто... Чомусь... Все в нормі.. Правда.
Секундно думаючи відповіла дівчина
-добре. Не хочеш не розповідай.
Проскрипів Брайн, лягаючи поряд з Норою.
-якщо щось станеться, кажи. Я довго спати не буду..
Зітхаючи в заспокоєнні мовив Брайн ледь обіймаючи Нору.
Його дихання було важким. Але стабільне. Кожен ковток повітря був ініціатором іншого. Однакового. Породженого з самого себе.
Ця монотонність заколихала Нору. Та знову плинула в сон.
Дорога довжиною майже в 10 годин, і майже доба без сну. Завжди дають собі знати, що ти не титановий. І тобі потрібен відпочинок
Далі ніч пройшла тихо. Шум біля берегів то заспокоювався то знову кричав.
Ранок настав ще більш неочікувано.
-слухаю вас пане Шест..
Почулось на том кінці проводу
-у мене до вас прохання. Я довірю вам одну справу. Знаю що ви по сходинках підіймаєтесь досить швидко пане Мольє'р.
-звісно, маю честь отримати від вас доручення.
-чудово. В міській лікарні Шелберну, в онкологічному відділенні в стаціонарі доживає свої останні дні один досить цікавий пацієнт...
Мовив Брайн поклавши одну руку на іншу. Перстень на його пальці підступливо блиснув на фоні горючих свічок.
А відтінок його червоних очей повільно спостерігав за вогником.
-далі..
Почулось спокійне мугикання.
-я зараз знаходжусь за межами міста, тому цю справу доручаю вам. Ваша ціль знайти цього пацієнта і..
-вбити?
Холодних голос Мольє'ра навіть не колихнувся.
-Мольє'р, відкладіть вбивства на потім. Я розумію що це наша з вами робота. Але справа дещо інша.
-єдине що Нам відомо про нього, це його ім'я. Його звати Мосс, ваша ціль повторюю. Знайти його в лікарні і перерахувати гроші на його повне лікування. Кошти відправте з одного з моїх рахунків.
-я зрозумів вас. Буде зроблено. Звіт вам обов' язково повідомлю.
Брайн лише промугикав.
-Вбивай, допоки Ліки Цілять Фаміль'яра.
В телефоні почулись три гудки. А двері десь зрадницько гаркнули.
Нора стрепенулась. Почувши гуркіт.
Ледь розплющивши очі, та потягнулась до телефону.
На годиннику була опів на десяту.
-моя мрія ніколи не прокидатися все ніяк не стане реальністю.
Пробурмотіла Нора підіймаючись.
Сонце знову пролилось на обличчя.
Обережно відтягнувши тонку тюль, Нора поглянула на хвилі.
Вони зовсім спокійно торкались берегу.
-виглядає гарно, але певно воно холодне як крига.
Тільки поспіль хвилину дівчина зрозуміла що Брайн відсутній
-куди він з самого рання дівається...
Обережно заправляючи постіль сказала Нора.
Їй знадобилось декілька протяжних секунд аби пригадати як вона потрапила у ліжко. Вчорашня перевтома дає про себе знати.
Постіль вже застелена. Криво. Необережно. Але старанно.
-ну звісно не як Брайн. Але. Нехай подякують за те що я взагалі щось зробила.
Мовила Нора заходячи до ванної.
На полиці, в кутку лежали дві схрещені гілочки дерева. Якого. Не зрозуміло.
Нора особливо не звернула уваги.
-мм, пахне вишнею. Певно ароматизатор..
Мовила дівчина заходячи до душу.
Але, судячи з загального: Нора була тим підлітком, для яких ранішні водні процедури були чимось ненависним, стараючись дотримуватись розпорядку(тому, який був складений в хвилини скаженої мотивації в 13 років) точніше, хочаб одному пункту із нього, це ранішньому душеві, дівчина дозволяла собі начхати на нього досить багато разів.
15 хвилин проминуло майже непомітно. Рушник всмоктав в себе залишки води.
Від високої вологості волосся трохи змокло.
Переодягнувшись, Нора гепнулась на ліжко. Секундно відчуваючи як м'яка ковдра осідає під нею.
Її погляд вгострився на розмальовану стіну.
Малюнки дійсно були чудернацькими
"хто їх малював.."
Її роздуми перервало повідомлення.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Марія:ти де є? Ми вже майже всі на сніданок прийшли!!! Спускайся донизу.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
В її повідомленні певно було обурення.
Нора ліниво підвелась та вийшла з номеру.
-спуститись донизу.... Ну.. До літа схуднути в мене не вийшло.. І до осені теж.. Тому.. Піду сходами.
Певно це була помилка, тому що вже за два поверхи Нора відчула що, ще трохи і її ноги зведуть судоми.
"певно що вони на першому.."
Подумала дівчина спускаючись до 2 поверху.
Ще декілька десятків сходів і Нора дійшла до 1.
Вона б завернула і далі по сходам, аби не нумерація.
Таємничий шлях ще нижче, звабливо кликав.
Але її чекало щось інше.
За 15 хвилин до цього.
- ну ось щось типу цього...
Мовила Марія, сяючими очима падаючи на ліжко позад себе складаючи руки.
Емма декілька секунд ошелешено дивилась на неї
-єбати ті Карпати... Ти Геній Маріє. Ге-ній
Мовила дівчина тримаючи руку на губах
Рейєн ледь оскалив ікла.
-може це не краща ідея... Навіщо його чіпати...
Передивляючись на дівчат мовив той
-так ти тільки но глянь як вони дивляться разом. Це щось з чимось..
Мовила Марія
-воно то і так... Але ти ж знаєш що нам буде за це...
Відмовився Рейєн
-угу, ще почни мені розповідати за господаря. Сама все зроблю.
Відкрикнула Марія.
-ходімо, Брайн сказав на сніданок.
Додала на останок дівчина
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
В великому буфетному залі було досить просторо.
1 поверх. Декілька метрів біля будівлі залиті бетоном. Все інше - чистий пісок.
За декількома кав'ярними столиками сиділи люди. Їх було зовсім мало. І от от вони закінчували ранішню трапезу.
Марія сіла за довгий овальний столик.
Тут знали всі. Що 2 головних місця за столом належать Брайну і Рейєну.
Але під впливом Марії. Одне місце сьогодні порожнє.
Темна скатертина з білими серветками застелала стіл. Відчувалось як вона була накрохмалена.
Марія, Рейєн та Емма сіли на один бік.
До столу почали приносити їжу.
Після досить швидко прийшла Міто разом з Тассманом.
Тассман неначе спеціально всівся навпроти Емми. Скоріш за все він хотів позлити її. Знав як вона його терпіти не могла
За декілька хвилин прийшли 2 дурносміхи. Істор та Хейлі, яка підганяла хлопця.
Сіли вони напроти.
Хейлі вмостилась біля Марії.
Залишилось 2 місця.
Один навпроти одного, з найдоішою відстанню.
Марія нетерпляче глянула на їжу.
Ледь чутно невдоволено гарцнула долонею по столу. Хопилась за телефон. І її нігтики почали виписувати повідомлення.
Яке Нора отримала в номері.
Небагато часу.
-де Брайн? Він зазвичай не запізнюється
Запттала Емма
-за правилами Він не має чекати когось. Тому завжди приходить останнім.
Відізвався Тассман.
Емма лише підвела брови
За 5 хвилин до столу приєдналась Нора.
Вона трохи зніяковіла зиркнула на всіх, відчуваючи провину перед запісненням
Вибору особливо не було, тому вона сіла за один із вільних стільців на двох протилежних краях.
Щойно та відчула запах їжі як до столу підійшов Брайн.
Його статуру можна було впізнати із сотні та тисяч. Чорне кімоно було обережно підв'язане на поясі.
Міцні руки досить помітно пульсували.
Після його появи відчулась нереальна спека. Справді віжчувались краплі поту на спині
-вітаю всіх з тим що ви прокинулись.
Мовив хлопець посміхаючись та сідаючи за стіл.
Брайн звик, що в основному перед ним сидить одне і теж обличчя. Тому і не особливо задивлявся на нього.
Як тільки той взяв до рук прибори, одразу ж перевів погляд навпроти
Секунда, той з-під лоба дивиться на Нору.
Дівчина від неосвідомленості та дитячого переляку завмерла.
Ніж в руці Брайна повільно прокрутився.
Потім його ковзький неначе вуж погляд, слизнув на Рейєна, той лише в нерозумінні понизив плечі
Його щелепи тісно зімкнулись.
Нора відчула як її вуха заклало. Бічним зором, та бачила як ковзає пил в просторі повітря.
Нутром та відчувала що все зупинилось, а на неї встромлений гострий погляд хлопця
Але за секунду все неначе по клаце пальців все повернулось назад.
-чудово.
Мовив хлопець підтягуючи до себе серветку.
-сьогодні когось першого посвятять у води цього океани. Кого????
Запитав хлопець торкаючись то їжі
Рейєн мовчки, неначе тримаючи великий камінь що застряг посеред горла, ледь повів рукою. Після чого сказав:
-тебе.
Скрежет зубів чувся вперше з його уст.
-хм.. Досить сміливо. З твого боку.
Мовив Брайн ледь посміхаючись, підхоплюючи добрий шмат м'яса що був у нього в тарілці
Дійсно, сніданок був досить смачним. Місцеві кухарі практикували свої особливі та традиційні способи приготування.
Перед Норою стояла тарілка запашного гарніру. Але чомусь, ні шмат не ліз до неї в горло.
Можливо це спричинило різке пробудження. Але раніше такого не було.
Нора змогла ковтнути декілька шматків. На протязі всього часу та колупала виклою по тарілці.
Дівчина намагалась не потрапляти в погляд Брацна, що сидів перед нею.
Рейєн побачивши це, ледь торкнувся Марії
Він майже нечутно, навпошепки, мовив:
-напевно дарма тми це зробили..
Через шум буфету, його було майже нк чутно
-так, дійсно дарма.
Мовив Брайн геть не дивлячись на них обох.
-Норо.
Додав той тримаючи виделку
Дівчина не одразу повернулась
-Вестер.
І та почувши своє ненависне прізвище різко встромила в нього погляд
-відзиваєшся тільки на прізвище?
Єхидно запитав той
-так, настільки їдке, як і твої очі.
Відгаркнулась та.
Від Брайна почувся лише смішок
Він ішов десь із темного нутра
-сказала б ти мені це вчора, після палких криків. Яб ще подумав над цим..
Більш єхидно відповів хлопець. Від чого по столу пішов тихий сміх.
Нору ввігнали в барви
Марії вже здалося, що дебатів далі не буде. Нора не в змозі придумати щось.
-таак, звісно, аби ти ще знав що то були палкі крики мого опору від тебе. Думаю точно є про що подумати.
Стіл втих. Після цих слів.
Брайн, немов хижак над здобиччю, схилився над столом. Його очі піднялись, дивились з-під лоба.
-так? За зґвалтування зараз гроші платять? Я не думаю, те що я залишив на столі, є пожертвування на місцеву церкву.
Ледь підводячи брів відповів той.
-мхах. Звісно, може я їх ще знайду?
-а ти пошукай. Чи не поклала ти їх то правої кишені... Бо гроші ти береш правою. А лівою підбираєш одяг...
В його словах була ввічна впевненість.
Нора, впевнено простягнула руку до вказаної кишені, знаючи, що там нічого немає.
О матінко! Яке жахіття, на стіл, з її долоні посипались купюри.
Брайн відкинувшись на спинку стільця, Дияволевім сміхом зареготав.
Нора декілька секунд в ступорі.
Дивлячись на безліч папірців, що осипались на стіл.
Дійсно, такого Марія ще не бачила. Брайн був здатен примкнути до підлоги будь яку з першої репліки.
Нора намагалась привестись до тями.
Вона знала що зможе протистояти, ще.
Дівчина в мить, одним рухом змела всі банкноти в купу. Обійшовши стіл, підходячи до хлопця.
-тут не вистачає.
Стервозно кинувши їх на коліна хлопцеві. Ті посипались на підлогу
-гарного сніданку любі..
На останок мовила Нора, виходячи
-а вона ще та стервота...
Почулося від Тассмана з набитим їжею ротом.
-май повагу. Перше, прожуєш, не задихнешся, потім відкривай рота. Друге, навчити тебе поважно відноситися до дівчат Тассмане? Нагадати біль у шиї?
Кинувши різкий погляд на хлопця, від чого той аж прогнувся.
-зрозумів.
Відповів той
-значить так, через півтори години збираємось біля лівого пірсу. Марія знає де це.
Мовив Брайн обережно підіймаючись з-за столу.
-зустрінемось там.
В посмішці мовив той розвертаючись, та ідучи слідом.
"куди вона могла подітись"
Подумав Брайн намагаючись вловити запах парфюмів Нори
Але ті були ледь чутними. Легка ваніль, що післясмаком віддавала ніжною сакурою, майже миттєво зникали.
-раніше....
Мовив Брайн ледь перехиляючись через перило та дивлячись доверху по сходам
-мені було простіше знайти тебе...
Хлопець зі скрежетом почав підійматися по сходинкам доверху
Тонкий парфюм втрачався, як тільки Брайн підходив до нього.
-придурку зрозуміло що вона пішла до номеру.
Мовив хлопець та трохи пришвидшився
Він відчував нутро кожної людини що він захотів би.
Але зараз з цим виникли деякі проблеми
" я думаю що окрім як нашого номеру, вона нікуди не пішла"
Подумав Брайн все ще намагаючись наздогнати запах її парфюмів.
Сходинки одна за одною немов тонкий струмок стікаючи донизу залишались поза.
Міцна рука Брайна впиралась об перила, тримаючи рівновагу.
6 поверх.
Брайн відчуває як його печінка неначе пронизується ножем.
Звісно, це є нормою, він досить швидко йшов.
Інші органи не завжди встигають за мотором.
Хлопець не подаючи вигляду для самого себе продовжив шлях.
У мене було відчуття що він неначе не відчуває свого тіла. Немов його душа знаходиться в слизовій оболонці, будучи схованою від тіла. Не відчуваючи його. Взагалі.
Хлопець відкривши двері ключ картою ввірвався до кімнати.
Протягом, тонку та довгу фіранку здійняло до стелі.
Кімната порожня. Все на своїх місцях. Нічого незвичного.
Морське повітря волого осідало на губах та волоссі.
Брайн декілька секунд стояв нерухаючись.
Потім схрестив руки на грудині, спершись на відкос дверей. Той проскрипів під ним.
Його брів підвелась, і скептичний погляд окинув кімнату по горизонту
"вона не могла піти кудись в інше місце"
Подумав хлопець все ще розшукуючи поглядом щось цікаве
Пройшла хвилина.
Те що рвалось з середини хлопця заспокоїлось.
Той нарешті змінив позу.
Довелося лишень йому ледь поворухнути щелепою, як його язик відчув присмак крові. Сильний. Знайомий.
Його погляд немов лезо ножа встромився в двері ванної.