Кнопка С Надписью "6"

В голові було пусто. Нічого. Важко було здогадатися що відбувалося у залі. Невщухаючий біль в горлі болісно скочувався у шлунок. Це все? Набивалося в голові Нори.
Мене отруїли і це все? Я занадто рано помираю!
Допоки Нора намагалася борсатися у своїх спробах, зовні була паніка.
-вона помре прямо тут!?
Стиснувши кулак боязко запитав Рефф
-якщо ми будемо просто так стояти то так вона двине коні прямо тут!
Вскрикнув Брайн
В туж мить Нора втратила свідомість
-викличіть швидку.
Сказав хлопець підхопивши Нору на руки
Чорний вихід був позаду них. За декілька кроків. Туди і попрямував Брайн.

Швидка приїхала на подив швидко. На рахунку кожна секунда.
-Лора, ти лікар, їдь краще в кареті.
-я кардіо-хірург чим це допоможе?
В посмішці запитала жінка.
Допоки Брайн розмовляв з лікарем що швидко перечисляв ліки які потрібні.
-добре, я фельдшером працювала, можливо чимось і допоможу. Поїду в кареті. А ти з Брайном їдь, допоможеш можливо і йому.
-так..ти маєш рацію
Рефф вже повернувся щоб піти, але, зупинився повертаючись до дружини
-будь обережною, ти не одна.
В посмішці сказав чоловік обіймаючи Лору
-їдемо! У нех критичний стан!
Крикнув фельдшер швидкої
Лора сіла в машину, а Рефф та Брайн лишилися надворі.
Дивлячись як карета допомоги вирушила вмикаючи голосні сирени та мигалки.
-як я тільки міг допустити таке.
Роздратовано сказав Брайн.
Його кулак стискався все сильніше і сильніше.
Здавалося що зараз його шкіра трісне від тиску. І кров буде стікати тоненькою річечкою.
Рефф лише жалістно дивився на це. Він хотів допомогти. Але не знав як.
Брайн повернувся та пішов до машини, що стояла в декількох метрах
Грацнувши дверьми завів мотор.
Відкинувшись на сидіння, намагався заспокоїтись. Вказівний палець трепотів по керму.
Рефф сів до машини. Як тільки зачинились двері, Брайн одразу вдавив педаль газу, і машина зрушила з місця, підкидаючи мілесенькі камінці під собою.
До найблищої аптеки було близько десяти хвилин.
Перші хвилини Брайн промовчав як і його батько. У хлопця підкіпала злість на самого себе. Намагаючись упіймати один хвіст, він наплодив ще два.
Але з часом його злість трохи вщухла. Але не зникла.
-бачу ти вже наче заспокоївся...
Сказав Рефф ледве повертаючись до Брайна
Хлопець змовчав.
-якщо ти думаєш що то із-за тебе вона отруїлась то.. То не так
Батько не договорив. Брайн його перебив
-це виключно по моїй вині. Я потяг її з собою на ці зустрічі. А там де я, там і потенційні вбивці. Як ти це не розумієш. Знову підкіпаючи сказав Брайн.
Його рука здавлювала кермо, здавалося що ще трохи і міцна шкіра в машині трісне.
-заспокійся...
Торкаючись руки сина сказав Рефф
-ти не міг передбачити усе.
Спокійно сказав чоловік
-а з якого це ти часу став таким лояльним до мене!?
Вскрикнув хлопець скидуючи руку батька з себе
Автомобільне кермо лишилось некероване, та трохи здвинулось в бік. Від чого автомобіль виїхав на зустрічну смугу.
Брайн швидко вхопився за нього, повертаючись на потрібну частину
Благо дорога була порожньою.
Хлопець видихнув. Заплющив очі. Відкинув голову назад.
Всередині, Рефф будував годинні діалоги з сином, аби хоч тільки налагодити з ним відносини. Прораховував кожну репліку. Та свою відповідь. Але Брайн - нестабілна людина, від нього не можна очікувати точного результату.
Розчарування підбиралось до горла кожен раз як тільки вони починали діалог.
Лише одне питання кружляло в чоловіка увесь цей час в голові.
Чому його син став таким?..
І почути відповідь на нього він хотів меньше всього.
Та задавати питання боявся більше ніж вогню. Банкротства та смерті.
Але, якщо так буде і далі, то ми лишимось на нерушимій точці. Будемо борсатися у попілі що створили за весь цей час. І скількиб не робили подихів, всерівно помремо від асфексії.
-мені завжди було важко дати відповідь самому собі на це питання. Можливо тиб зміг допомогти мені.
Сказав Рефф
Брайн змовчав, але було видно, що він готоввий дати відповідь на будь-яке питання.
-чому ти став такий?
Запитав Рефф, і майже моментально його перебив Брайн
-серьойзно батьку!? Чому я в біса став такий!? Ти вирішив як в старі добрі часи познущатися з мене!? Так тільки з фізичного перейшов на моральний!?
-я став таким саме із-за тебе! Бісовий ти виродок! Я тебе ненавиджу за все! За те що ти зробив зі мною! Ти просто........... Ти просто виродок!!!
Брайн вскипів до гайок.
В салоні повисла тиша.
Машина в'їхала в місто.
Було чутно лише тихий гул мотору
Шлях до лікарні простягався через блок Богачів, на якому проживав Рефф
-зупини машину, мені потрібно забрати документи. Лора попросила...
Майже не чутно сказав Рефф
Брайн не став нічого говорити, просто зупинив автомобіль.
Батько вийшов з салону, навпівпригині дивлячись на Брайна
-як би ти не ненавидів мене, сину... Я завжди буду любити тебе яким би ти не був. І мене завжди буде картати вина за те що я зробив у цьому житті..
Очі були опущені, але чоловік намагався посміхнутись.
Тихо закривши двері він пішов до будинку.
Брайн провів його поглядом, спостерігаючи за тим як той подзвонив у двері.
За декілька секунд вони відчинились
В них стояла Міто.
Побачивши Реффа, та зраділа обіймаючи його
На обличчі була радість.
Чоловік подивився на автомобіль сина.
Погляд був порожнім. Але з надією на щастя.
Брайн різко вдарив по педалі газу, від чого машина рвано рушила вперед. Проїхавши вулицю. Дві. Квартал. Брайн не міг зупинити свого гніву на самого себе.
-який ти придурок!!!!!
В котрий раз вдаряючи по керму, кричав Брайн
-ти завжди все псуєш Брайн!!!! Завжди!!! Шмат ти недокрапанного дрантя!!!
Заїхавши у закинутий район хлопець різко зупинився. Так що його відкинуло вперед.
Брайн вперся головою в кермо.
В думках був хаос.
-чому кожен раз коли він намагається щось зробити я ніколи не іду йому на зустріч?...
Повторюючи це майже кожну секунду Брайн відкинувся на сидіння.
-який ти бовдур Брайн...
Майже не чутно прогомонів Брайн дивлячись вверх
-ти завжди мріяв щоб у вас з ним все було добре.... Щоб ви разом будували власну справу.. Поважали одне одного... Були батьком та сином не тільки по документах...
-і що ти отримав Брайн?...
-з омріяних батьківських розмов ти отримав лише власні порожні крики на нього. З спільної справи ти отримав компанії які повільно вбивають тебе. З поваги ти отримав сором за свої дії.
-що ти робиш не так......
-що ти в біса робиш не так!?
Вскрикнув хлопець.
Злість знову підкіпала. Відкривши двері Брайн вийшов надвір
Прохолодне повітря забігло під одяг.
Озирнувшись навкруги - не було нікого. Покинутий мікрорайон.
В голові згадались моменти радісної Міто та батька.
-в нього інша сім'я. Інша жінка. Інша дитина. В нього інше абсолютно все! Інше в біса життя!!!!!
Закричав Брайн спираючись на капот власної машини.
-ти йому зовсім не здався наївний ти бовдур! Ти просто шматок плоті для нього в більше ніхто! НІХТО!!!
Здість підступила до горла. Хлопець почервонів. Руки стискали тонкий метал машини. Дихання було нерівним та перерваним.
Хотілось кричати. Мовчати. Розбити автівку. Сховати голову колінами щоб не бачити нічого.
Хотілось багато чого. Але не моглось.
Можна було лише бездіяльно стояти. І чекати поки ти заспокоїшся.
-агов, ти в нормі?
Почувся голос попереду.
Брайн підняв голову
За декілька метрів від його автомобілю стояла повненька жіночка з величенькою собакою
Брайн лише помахав головою.
-так.. Все в нормі... Не переймайтесь..
-бачу сьогодні твій день був не із кращих.
Голос став голоснішим
Жінка підійшла блище.
-пані, все в порядку. Чесно, можете іти по своїм справам
-я не можу лишити людину яка потребує допомоги
Спокійним та приємним голосом мовила жінка
-мені на потрібна допомога.
Скрізь зуби сказав Брайн. Все досі спираючись руками на капот машини
Жінка змовачала. Хлопець навіть не повертав погляду в інші сторони, надіючись що вона піде.
Декілька секунд тиші, Брайн було понадіявся що вона та її собака пішла
Але позад себе відчув тепло. Чужі руки. Жінка обійняла його, мовчки, без дозволу та питань.
Іноді в чужих людей є більше сміливость ніж у рідних.
І іноді чужі стають рідними.

-я знаю що ти знервований. І можливо ненавидиш себе за власні вчинки... Але тобі потрібно пам'ятати. Що колись настане переломний момент у твозму житті. І тоді ти справді зрозумієш, кому важливий ти. А хто тобі.
Сказала жінка поклавши голову Брайну на плечі.
Собака что слухняно сиділа позаду, рявкнула
-навіть Рефф згоден...
В посмішці сказала жінка відпускаючи Брайна
-вашого пса звати Рефф?
Повертаючись запитав Брайн.
Його злість зникла. Раптово та несвідомо.
-так, саме так його і звати. Це ім'я дав йому мій батько.
-так ти розповісиш що в тебе сталося?
Брайн заходився б відмовлятися але не в цей раз
-мою подругу отруїли на зустрічі, мені зовсім невідомо чи врятують її від цього. А потім я посварився з батьком.
-він в котрий раз намагається примиритися зі мною. Але я ніяк не можу відпустити старі події між нами...
-ти ніколи не зможеш жити спокійно у майбутньому, та пройти скрізь його вузьку та низьку браму, якщо будеш іти туди з величезним мішком з минулого.
-ти маєш зробити останній подих тут. А послідуючий робити лише в майбутньому.
Сказала жінка присівши біля свого пса
-але...
Брайн хотів було щось сказати, але загадкова дама не дозволила
-якщо тебе турбують події в минулому. То обговори їх. Будь з ким. Будь де. Навіть з іграшкою. Але краще з людиною.
-твій батько відпустив минуле. Лишивши все погане у ньому. І зараз кожен подих він робить тільки у своєму майбутньому. І тільки там де він щасливий.
-і ти повинен змиритись з тим що було. То твоя історія друже. То твоє життя. Твої помилки. І то є ти сам.
-і все те що ти зробиш зараз. Колись стане твоїм минулим. І мої слова. Вже в минулому. І події вже в минулому.
-але ми всі в майбутньому. В нашому щасливому майбутньому. Де ми не плачимо та не втрачаємо близьких. Де ми живі. Не всі але живі.
Жінка підвелася, відпускаючи собаку з повідка.
Пес радісно побіг вперед по дорозі,розмахуючи темним хвостом з білою плямою на його кінці
-якщо ми живемо минулим - це значить що ми помремо в ньому. А маємо померати в майбутньому.
Загадкова мадам повільно зробила крок всілд за собакою.
-ще зустрінемось Брайн!
Розмахуючи рукою на прощання сказала жінка. І повільно розчинилася у похмурому повітрі.
Як наче її і не було.
І пес кудись подівся.
Брайн намагався знайти їх поглядом. Дарма. Їх не було.
Хлопець вструсив головою. Заплющивши очі.
-це і справді зайшло дуже далеко.
Сказав Брайн сідаючи в машину.
Завівши глухий мотор зірвався з місця.
-мені потрібно до аптеки. Немає часу стояти на покинутій вулиці.
Повертаючи назад сказав Брайн.
Автомобіль зовсім тихо гудів.
Брайн намагався відволіктися від думок ввімкнувши радіо.
Новини розповідали про погоду та спорт. Добре що не про політику.
Автомобіль прибув у місто, перша аптека що потрапила на дорозі була відчиненою.
Брайн протягнув фармацевту список, і та почала висувати йому препарати
-вам п'ятнадцять є? Бо до п'ятнадцяти не продаємо
Брайн посміхнувся, плескаючи по  кишеням паспорт.
-п'ятнадцять є.. Навіть трохи більше
В посмішці сказав хлопець дістаючи паспорт з внутрішньої кишені жакета
-ну, по вам і не скажеш що вам є більше п'ятнадцяти
В посмішці сказав аптекар
Подивишись на паспорт фармацевт здивувався
-вам двадцать один?
-так, вже горілку продають
Забираючи паспорт сказав Брайн
-ну, добре збереглися
"ага, добре зберігся, зналаб ти скільки мені насправді, а не по липовому паспорту"
Брайн лише усміхнувся, сплачуючи за ліки та забираючи пакет
Вийшовши з аптеки, хлопець відчув різкий осінній вітер. Похмурі хмари стали чорними, мала бути гроза.
Кленові листи, дерева яких були посаджені біля доріг опадали на провулки, вкриваючи їх помаренчевим кольором.
Один із них встиг впасти Брайну на машину, застрягнувши під двірником.
Хлопець посміхнувся, побачивши в цьому щось хороше.
Брайн сів в салон, та поспішив до лікарні, в яку екстренно доправили Нору
Відштовхуючи зовсім будь які думки від себе, їдучи по місту, вулиці якого були зовсім порожніми.
До лікарні залишались лічені хвилини. Було зовсім не зрозуміло, кому і навіщо знадобилося труїти Нору.
Двері міського госпіталю були як ніколи знайомі Брайну. Тому-що, бувати там йому доводилося досить часто. Як не Істора викрадати з психлікарні. Так лежати з наркотичним отруєнням.
Її багатоповерхова баудівля завжди буде нагадувати на чудовий краєвид з вікна шостого поверху хірургії, що завався у ту мить самим жахливішим.
Зітхнувши, Брайн ввійшов уже немов у рідні двері лікарні. Підійшовши до реєстратури, щоб дізнавшись на якому поверсі знаходиться палата Нори.
-Нора Вестер? Зараз вона знаходиться в екстренній реанімації. Це третій поверх. Ви можете зачекати в кімнаті очікування.
-дякую
Витиснувши з себе посмішку сказав Брайн
Підходячи до ліфту.
Декілька хвилин очікування, і Брайн опинився в гостинній кімнаті.
А от скільки чекати - було невідомо
"Лора приїхала сюди разом зі швидкою, де вона?"
Під дивні роздуми, хлопець сів на одне із крісел, що стояли одне з одним.
Праворуч - пакет з ліками.
Підперши голову рукою, втупився поглядом в підлогу.
Час міг збігати дуже довго, а міг і проминути за декілька поглядів.
Але як то малоб бути - невідомо нікому.
В думках майорилося. Хто, від кого, навіщо, а головне - за що її отруїли.
Напевно це і є одним із значних мінусів життя Брайна. Як напевно і будь якого діяча.
-чорт з тим що мене прибрати хочуть. Алеж люди біля мене. Навіщо? Щоб мене в куток загнати?  Дурня якась.
Проговорив Брайн дивлячись в стелю.
Не хотілось нічого. Ні спати. Ні їсти, ні говорити, ні мовчати.
Сидячи наодинці в майже порожній кімнаті, потрохи  але фраза "зійти з розуму в чотирьох стінах" ставала все реальнішою та реальнішою.
В голові пролітали згадки про минуле. Про слова тої загадкової жінки в зеленій клітчастій сорочці. Про її пса, якого дуже дивною випадковісттю звати Рефф.
Про батька, що намагається створити справжні сімейні відносини. А потім про ще жахливіше. Про те яким він був до того. До появлення нової жінки у його житті.
-як взагалі така людина могла подивитись на цього стерв'ятника?
Прогомонів Брайн.
А думках не вкладалося багато речей.
Очі заплющили, бажаючи відпочити від цього дня.
Але щось дивне не дало можливості.
Звук що з' явився нізвідки.
Дуже дивний та незрозумійлий.
Брайн повернув голову.
В кутку кімнати сидів пес. Дуже дивної породи. Шерсть його була зовсім короткою та гладкою.
Але через легку темряву було важко зрозуміти щось більше
"з яких пір тут сидить собака?"
Пролетіло в голову і Брайна
Як в мить дивний пес вийшов із кутка.
І стало зрозуміло - це доберман.
Пес підійшов до колін Брайна
Не відкриваючи щелеп, в голові хлопця пролунав чоловічий голос.
-ти напевно не впізнаєш мене. Але ти дуже чудово знав мене при моєму житті.
Дивлячись Брайну в очі, нахиливши темну голівку в бік.
Оченята собаки були немов гудзички біля свічки
Не дивлячись на темряву кімнати, палали життям.
-я не можу зрозуміти хто ти є якщо ти собака.
Сказав Брайн дивлячись на нього
-мені не дозволено говорити своє ім'я, але я допоможу впізнати мене через твої спогади, в яких був і я.
- ти вважав мене справжнім чоловіком в той момент. Та намагвся стати таким як я. У більшості випадків. Коли я ремонтував стару гойдалку в покинутому садку садиби твого дідуся. І тоді коли ми разом готували вечерю на ціле сімейство. Що було зовсім чужим один для одного. Але стало неймовірно дружнім.
Пес лише мовчки дивився Брайну в очі, читаючи його думки
-ти прибув до нас ще зовсім малою дитиною. Але я одразу побачив у тобі те, чого не зміг побачити ні в одному із десятків дітей у нашому будинку.
Невідомий голос в голові гукав відлунням.
-ти згадав мене?
-ви дядько Тейм?
-ти дуже здогадливий, сину мій.
-але чому ви...
Брайн булоб хотів щось запитати. Але його перебив шелест пір'я.
В томуж самому кутку з' явився білий пернатий птах.
Такий самий що і на спині у Брайна
Він повільно підлетів, сівши Брайну на праву руку.
Та заворкотав.
-ти точно згадаєш ту людину, що приходила до твого лікарняного ліжка, коли ти майже помирав в конвульсіях бед-тріппу.
-і тоді коли твій шматочок щастя трагічно пішов від тебе. Я намагалася тебе врятувати, сину.
Брайн намагався згадати ті гиблі години життя.
-ви матір Тассмана?
Як тільки відповідь Брайна пролунала, в кутку одразу з'явилась кішка.
Руда, з дуже гарними плямами на її хутрі.
Та вальяжно пройшла та сіла біля пса
-ми були з тобою разом досить довгий час. Мені навіть здавалося що кохали одне одного. Але кляті препарати, які зруйнували твоє, і забрали моє життя. Ти зрозумів хто я?
Вперше за довгий час у хлопця затріпалось серце. Незрозуміло від чого. Такий дивний гомін клапанів всередині.
-ти була найкращою, Хенсі.
В мить в кутку появився новий звір.
То була темна ящірка, тіло якої було вкрите візерунками. Кожен з яких почав світитися гарним, лазурним кольором.
Слизька виповзла на крісло, сідаючи нерухомому Брайну на ліву руку.
- я був з твоєю сім'єю з самого початку їх створення. І залишився, якщоб не трагічна смерть від руки того, від кого можем померти і ти.
-містер Центнер? Ви ще живий!!!!
Намагався крикнути Брайн, але його голос розсіявся немов у вакуумі. Звіснож - зовсім зник.
І кімната в якій він сидів теж розвіялась. Стала сипучим піском, і розвіялась в бездні.
Куток засвітився. Та в ньому з'явилася найкрасивіша лисиця. Хвіст їх переливався золотом. А очі блистіли діамантами.
Просунувшись між котом та собакою та сказала:
- тобі невідоме моє ім' я. Але я та, хто став опорою тій, хто стане всесвітом для тебе. Після всього жаху котрий ти переживеш.
Мовила лисиця, одразуж після її слів, стеля, неначе розсіяної недавно кімнати заблищала різними кольорами. Десь зеленим. Жовтим, яскраво-рожевим, голубим або червонии.
Із усіх кутків почали вилітати метелики. Різні, яскраві або зовсім темні. Ніхто із них не світився. Крім однієї. Самої прекрасної.
Брайн навіть не потрібні були слова. Він одразу зрозумів. Щойно відчув запах випічки. То була його мати. Що трагічно скінчилася від туберкульозу кісток.
В голові пролунав тихий гомін. Немов сотні бабок сіли за вечірні молитови. На грудях у кожної тварини засвітився дивний маяк.
Всі в один голос прошепотіли:
-зірви їх.
Брайн потягнувся до ящірки. Голубка на його руці взлетіла.
Обережно знявши ниточку з тендітної шкіри слизької, хлопець потягнувся до голубки, що сіла поруч.
Дивний квадратик впав йому на руку.
Присівши на коліно, Брайн стягнув їх з пса, кішки та лисиці.
Лише метелик, сам віддав Брайну частинку.
Як тільки всі вони опинились у Брайна в руках
Очі кожної тварини почали горіти яскравим кольором. Освітлюючи всю кімнату.
І брайн зрозумів. Що тоє все потрібно скласти.
Очі тварин вказали на стіну, що була дуже далеко.
Брайн пішов уперед. Не озираючись. Немов розумів. Що буде як і в царстві Аїда.
Стіна здавалася ще не близько. А коридор неначе незакінченим
Світло від тварин ставало все тускліше та тускліше.
Але його вистачило. Брайн вперся в стіну. На ній висіла породня рамка
Квадратики в руках Брайна затремтіли. Хлопець намагався зрозуміти що повинно бути на ній. Але. Було майже нереально. Як тільки Брайн бачив якусь картину, так одразу вона змінювалася. Плутаючи хлопця.
В думках майорилося.
І те який він незграбний. І те як він в дитинстві дуже вміло складав п'ятнашки.
Але кожен раз як він щось згадував, його думки перетікали на батька. А від батька до побоїв. Від них до власного життя. Лікарень. Смертей майже усіх. Кладовища, ряди якого були полоненими його друзів та рідних.
Руки тремтіли. Здавалося що зараз він знову лежить у лікарняному ліжку, прикованим до нього намагається пережити страшні конвульсії.
І думки не вщухали!
Вони немов плазуни наповзали на легені, сковуючи їх.
А саме страшне що кожен раз, картина змінювалася.
Брайна охопив страх. Немов голками протикався скрізь його органи. Від болю хлопець заплющив очі. Але продовжив збирати невідому картину.
Серце калаталось. Не могло стати  тихішим. Але кращеб зупинилось зовсім.
Його жахливий стукіт неможливо заважав Брайну.
Але повз деякий час, хлопець почав рахувати його. Разом зі своїм диханням.
Руки продовжували перебирати картину. Безупинно. Доплки щось не клацнуло. Брайн підскочив. Розплющив очі. Навколо темрява. Нічого немає. Ні попереду. А повернувшись. Ні позаду.
Думки зникли. Немов жахливий рій москітів літом.
Позаду себе хлопець відчув щось м'яке. Неначе крісло на якому він сидів до цього. Відкинувшись на нього, Брайн намагався хоть щось побачити в темряві. Повернув голову направо -зовсім пусто. І душа спокійна вже. І думок немає.
Повернув голову на ліво - підскочив від страху
Але не відчув ні рук, ні ніг.
Біля нього в кутку сиділо якесь створіння. Великі страшні очі. Що сверлили його тіло. А само воно схоже на купу мотлоха.
Брайн навіть не міг відвернутися. Його тіло не слухалось. Ще мить тому він міг вертіти головою. А зараз навіть не може і поглядом.
Він грав в дивоглядки з цим мотлохом
Допоки воно не заплющило очі. Секунда..... Дві.... Три...
І Брайн підскочив. Воно схопило його за руку.
Але швидко розплющив очі.
Біля нього стояла медсестра. А він по старому сидів у кріслі в кімнаті очікування.
-з вами все в порядку?
Запитала молода дівчина.
Дихання Брайна було перерваним, серце вискакувало з грудей.
-т.. Так все в нормі..
Відповів Брайн намагаючись заспокоїтись.
-я так розумію ви очікуєте відвідування Нори Вестер?
Запитала медсестра.
-так.. Саме цього я чекав.. І чекаю. Напевно.
Страшний кошмар змусив тіло Брайна затерпнути, від чого почали відходити руки, неприємно колючись.
-всі потрібні ліки в пакеті
Махнувши головою сказав хлопець.
-добре, палата номер 246 відкрита для відвідувань.
Посміхнувшись, медсестра пішла.
Зачинивши двері.
Брайн покрутив лівою рукою.
Стиснув пальці. Допоки не зрозумів що в руці щось металеве та холодне.
Дивлячись на руку він зрозумів. Це ключ.
Але від чого?
Задався таким питанням Брайн, піднімаючись, струсивши плечима повільно підійшов до дверей.
Потягнувши ручку вийшов у коридор
-246?..
Майже нечутно прогомонів Брайн, ідучи по коридору
-235...39.... 42...
Проходячи повз палат бубонів Брайн
-о, 246.
Зупинившись перед дерев'яними дверима з надписом 246 сказав Брайн
Рука довго ненаважувалася відчинити їх. Щось не пускало. Або не хотіло.
Але відкинувши дурні думки, хлопець різко потягнув дверну ручку.
Палата відчинилась. За вікном - ніч. На столі горить ледь помітна лампа. Посередині ліжко.
Повільно зачинивши двері позад себе, Брайн тихо пройшов до ліжка. Присівши на крісло що стояло біля нього.
На схожому сидів і Істор, коли Брайн був присмерті.
Крісло скрипнуло.
Нора злякавшись повернула голову
Підґарля і ніс підв'язані товстим бинтом. Що трохи пропитаний сукровицею.
Очі почервонівші, ніби від наркотиків.
Брайн не знав як йому зреагувати. Посміятися з цього, чи промовчати
Але на лиці з' явилася ледь помітна посмішка.
-чо прийшов?
Проскрипіла Нора. І справді, її голос був важким, немов спаляні з' язки в горлі
-рятувати тебе від самотності в лікарні прийшов
Просміявся Брайн
-що сталося?
Запитав хлопець.
-як наче ти не бачиш.
Невдоволено проскрипіла дівчина
-я про те що до цього сталося. Де фужер взяла з отрутою?
-мені його хтось в руки тикнув. Ми забігалися, а потім я і забула звідки воно. Гидота. Все горло попаляне. Ніс немов жіноче корито. Кровоточить як відкрита рана.
Невдоволено сказала Нора
-ти.. Вибач мене.. Напевно не варто було мені тебе тягнути з собою.
Сказав Брайн дивлячись у підлогу
-да забудь. Тепер я знаю чого ти остерігаєшся. І чому тоді ледь не вбив офіціанта з пляшкою води.
У відповідь Брайн лише тихо просміявся.
Нора повернулася до Брайна
По її щокам повільно потекли сльози
-ти чого?
-та то воно само, я це не контролюю. Як і кров з носа.
-зрозумів.
В палаті зависла тиша.
-на шостому поверсі краєвиди з вікна покраще.
Сказав Брайн дивлячись у сторону
-а ти звідки знаєш?
Брайн просміявся.
-я вже не перший раз в цій лікарні. Як пацієнт.
Нора мовчки підняла брів, потребуючи пояснення
Брайн підідвинув крісло блище до ліжка, відкинувшись на його спинку

-якось довелося мені почати спілкуватися з дуже цікавою компанією. Якраз з тою, фотографії яких, ми сьогодні дивилися.
В голові у Нори одразу з'явилася фотографія 16 людей, що сиділи поряд.
-нас було 16... Було все що треба. Гроші, будинки, алкоголь. Ну а потім і наркотики.
-кололися, закидувалися, курили все що бачили.
-короче вбивали самих себе.
Брайн зробив паузу. Немов думаючи.
-ну?
-баранки гну, а далі як і в усіх сценаріях.
-доза за дозою. Нові препарати які підсунули нам купці.
-ну а я того вечора взяв декілька доз підряд.
Відкинувши голову назад, хлопець почав дивитись у стелю
-а відчувши слабість... Не зміг дійти навіть до вбиральні... Розтягнувся біля дверей кімнати.
-щеб декілька хвилин, і асфексія. Але Меф, проходив повз. Швидка. Сирени. Метелики. Поколоті руки. Крапельниці. Конвульсії.
-в палаті на шостому поверсі я був прикований до старого металевого ліжка. Спеціально для таких як я.
Брайн вмовк. Ком у горлі перекрив мову. Але, набравши повітря він продовжив:
-бед-тріп. Ломка. Нереальна біль всюди.
-лежиш прив'заний медичними жгутами на три вузли. А між тряскою та конвульсіями п' ятнадцять секунд щоб подихати. Дораховуючи останні секунди чекаєш доки це почнеться знову. І цьому немає кінця краю.
-в періоди "дихання" лежав і думав. Що якщо виживу то відмовлю усіх шістнадцятьох від наркотиків.
Брайн говорив повільно, томно. Важко..
-думав що в нас будуть інші цінності.
Хлопець зробив паузу. Його рука немов здригнулася..
Пауза тривала до хвилини. Нора покірливо мовчала, не збиваючи його з думки
Зробивши подих хлопець сказав. Ліниво. Навіть трохи писклявим голосом
-але мене прокрутило з бедтріпом майже чотири дні і..... І мої плани трошки пішли по....
-сама знаєш по чому.
-і я весь час думав, чому ніхто з моїх не прийшов до мене.
-ну потім встав. Приходить Меф. Одне око вкрите сірим болотом.
-я питаю "шо таке?"
-він каже : сейвофтеремід. В живих лишились тільки ти. Я. І ще один.
-всі померли.
-полягли просто похвилинно. Один за одним.
-і лишились тільки ми. Він сліпий. Я немов вбитий. А що з тим придурком я навіть і не знаю.
Сказав Брайн дивлячись у стелю.
В палаті повисла тиша.
-мені дуже важко уявити що ти відчував в той момент...
Прошипіла Нора.
І Брайн майже моменталтно відповів.
-у кожного своя участь. Для чогось яж вижив а не помер як і інші.
-по цьому... Якщо тобі в голову колись прийде ідея закинутись декількома штучками "колес" вбо викурити косяк за вуглом. То згадуй мене і шістнадцятьох людей. З яких лишилось троє. І здавалосяб. Молоді діти. А вже з чорною стрічкою.
Сказав Брайн ляснувши себе по колінах, підіймаючись з крісла.
Його накидка дещо зпала на ліжко Нори
-напевно я піду. Не хочу заважати твоєму відновленню.
Сказав хлопець усміхнувшись.
Повернувшись і збираючись іти
Але за його темну накидку вхопилась Нора
Брайн озирннувся
-не іди. Тут... Тут страшно.
Сказала Нора що перше прийшло їй до голови. Хоча можливо так і було.
Брайн дивився на неї. І на те як вона ледь тримає його накидку
Руки зовсім слабі.
Хлопець важко зітхнув. Дивлячиь на годинник що був на його руці.
І майже нечутно прогомонів:
-ну добре...
Його голос був крихким та жорстким. Але тихим.
Брайн повернувся у крісло. Підвигаючи його ще блище, майже в саме ліжко.
Нора усміхнулася
-розповісиш ще щось?
Проскрипіла Нора
Брайн усміхнувся
-розповім...
-тільки щось не із розділу твого жорсткого життя...
-щось повесиліше..
Нора подивилася на Брайна, в її очах відблиснуло світло лампи.
Брайн зробив подих. Але не видихнув. Серце болісно закололо. Але хлопець не подав вигляду.
-в мене все веселе як не з наркотиками так з алкоголем зв'язано.
Усміхнувшись сказав Брайн
-повідай мені про своє перше кохання, ну чи про те що ти в дитинстві витворяв.
Хлопець просміявся
-доречі, в дитинстві я був досить спокійною дитиною. Коли мене привезли до будинку сімейного типу. Де іноді дітей досягало до 25,в кімнату мене поселили знаєш до кого?
Нора зацікавлено мигнула
-до Істора, Тассмана і Рейена. Ми жили в кімнаті в чотирьох. У нас була зовсім малесенька кімната, де стояло два двоповерхових ліжка, але для нас на той час то був цілий світ. Усі думають що я знаю цих придурків декілька місяців... Але ми знайомі ще з чотирьох чи п'яти років.
Брайн зробив важкий подих
-до того моменту я навіть не уявляв що всеж таки комусь можна довіряти.. Окрім завжди п' яного батька.
Нора слухала, іншого вибору в неї не було
-саме по цьому їм дуууже довго довелося втиратися до мене. Але, я вважаю що вони всеж таки добились свого.
В посмішці сказав Брайн
Брайн розповідав, Нора в свою чергу покірно слухала. Не його історіїї. А його голос. Щось незвичайне, немов солодкий мед тягнув її.
Минали хвилини. Десятки. Години.
А вона слухала. Здавалосяб, що колись його історії скінчаться
Так і сталось. Ну. Майже так.
Брайн розповідав позачергову витівку. Але, на їх кінці зупинився
Глянув на годинник.
-котра година вже. Спати потрібно.
Тихо сказав Брайн.
Нора лише замотала головою. Та прошипіла:
-я не хочу спати..
-Норо, потрібно. Ти в лікарні, і ти травмована. Потрібно дотримуватися режиму. Ти вже як декілька годин маєш спати. Зараз медсестра зайде,таких ліків випише. Вони тут такі злючі. Так-що давай. Спи
Сказав Брайн поправляючи палатну ковдру.
Нора лише з розумінням змовчала
А Брайн клацнув настільну лампу. Світло згасло.
На підлогу палати падало світло місяця
-надобраніч.
Прошипіла Нора
-навзаєм сонце.