Подих
Ніч прохолодно ссідалася при землі.
Надворі нікого. Суто тиша.
Палати в тиші сплять.
До ранку лишається ще трохи.
Щойно крони горизонту почали рожевіти, Брайн, немов по ляскіту пальців відкрив очі.
Палата встелена сірим килимом.
Голова трохи боліла.
Руки та ноги сковані набряками від сну в кріслі.
Потрібно було лише зрухнутись з місця. Як по тілу пробігся тріскіт кісток та в'язів.
Брайн мовчки покуртив головю.
Нора спить. В лікарні тихо.
Чому він просинається з ранньої зорі - незрозуміло.
А може і зрозуміло. В його голові різко пролунали йогож слова
"я став таким саме із-за тебе! Бісовий ти виродок! Я тебе ненавиджу за все! За те що ти зробив зі мною! Ти просто........... Ти просто виродок!!!"
Іноді деякі репліки вщухали, немов хтось вимикав звук. А іноді здавалось би, розривали клапани.
-Бісовий ти виродок!
Пролунало в останне в його голові.
Брайн потрусив головою, намагаючись викинути з голови минулий вечір.
Хлопець вирішив не робити зайвого шуму. Просто розім' яти кінцівки
"напевно потрібно спробувати заснути знову. 4 ранку."
Подумав Брайн потираючи коліно.
Хрускіт в його тілі здавалось був беззупинним.
Зробивши глибокий подих, хлопець відкинув голову на крісло.
Ковдра на його колінах була збитою
Накинувши їх на плечі, Брайн спробував заснути.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
В досить теплому будинку, царила тиша. Усі спали.
Вся сім'я.
Рефф та Лора в спальні. Міто - у своїй недавній кімнаті.
У вітальні - тиша.
І лише старий пошарпаний записник. Листок якого почав галасно шарудіти. Бігаючи взад вперед. Сам. Без допомоги. Без вітру. У зовсім глухому будинку.
Шум був такий неприємний, що розкидався на весь будинок. Принаймні, так здавалось.
Від нього і прокинувся Рефф.
Зиркнувши на годинник. 4 ранку. Надворі сіро.
Кістки неприємно перетріскалися одне між одним.
Рефф прислухався. Шелест папірця не зупинявся.
Думки ще не зібралися до купи.
Повільно, щоб не розбудити жінку, Рефф підвівся з ліжка.
Повільно почовгавши до вітальні. Звідки і доносився назойливий звук.
В горлі було неприємно кисло та сухо.
-що це в біса таке?
Прогомонів Рефф протираючи очі він сонної пліви.
Дійшовши до сходів що сходились до вітальні. Шелест зупинився.
В домі знову тихо. Надворі все ще сіро.
Чоловік озирнувся, пусто. Вінка зачинені.
Повільно зповзши зі сходинок, Рефф пройшов повз журнального стола на якому був дещо малий безлад.
Почовгавши до кухні, що була розділена з вітальнею виключно довгим столом від вікна, Рефф налив склянку прохолодної води.
Виливши її в себе, чоловік сів за стіл.
В вухах неприємно шуміло. Неначе "море в мушлі"
Склянка в руці Реффа трохи трусилася.
Чоловік сидів наче з сильного похмілля.
Кожен подих давався якось по неймовірному важко.
Минуло декілька хвилин. Перш ніж чоловікові стало легше.
Підвівшись із-за столу, Рефф набрав ще одну склянку води. Але торкнутись до неї не зміг.
Лист паперу блокнота на столі почав ворушитися. Галасно. На весь дім. Взад вперед. Неначе кіт грався.
Рефф застовбенів. Думаючи що це прийшли пенсіонні галюни.
Але лист продовжував гаркотіти.
Чоловік повільно відійшов до нього. Накриваючи рукою аби не привертати уваги.
Стало тихо.
Рефф відпустив блокнот.
Як тільки той сів на диван, лист знову почав гаркотіти. На цей раз разом з малесеньким шматочком гріфеля.
Зовсім непомітним. Рефф підвівся.
На аркуші вимальовувались букви.
Чоловік думав що йому сниться. Або мариться.
Аркуш завмер. Напис був великий.
"ти не знаєш хто я, але я можу допомогти тобі з усим. Тільки підіймись у кімнату сина. Тому-що я розмовляю виключно там"
Розгляглося на білому аркуші, кривим письмом.
Рефф повів поглядом.
Щось потягнуло його туди.
Підіймаючись по сходам, шоста сходинка, мала скрипнути. Але було тихо
Реффу стало незручно. Він звик до скрипу половиць.
Дійшовши до дверей, чоловік застиг.
В голові ненаміром згадалось як ця ручка обпалила йому руку. Зовсім недавно.
І згадав все те що йому тоді здалося
І в голову навіть не проповзла тонесенька змія сумніву у тому що в цій кімнаті немає нічого, що моглоб привернути увагу якогось старого пастора що займався обрядами екзорцизму у своїх молодих роках.
Рефф різко, але тихо, відчинив двері.
Зробив крок вперед, та почув тихий клац замка позад себе.
-сідай.
Почувся тихий чоловічий голос. Стілець що стояв біля столу, повільно поїхав до Реффа. Та зупинився в декількох десятків сантиметрів від його ноги.
Чоловік озирнувся. Нікого немає.
-я наче не пив.
Прошепотів Рефф сідаючи на стілець.
Кімната була крапля в краплю, як тоді з Брайном.
З темно червоним зовсім тьмяним світлом., що горіло десь позад столу.
В кімнаті було жарко навіть дуже.
Малесенький сірничок, загорівся крихітним полум'ям. Сам, у повітрі.
Здавалося що його нічого не тримає.
Він повільно полинув до стіни. Де висіли вишневі гілочки.
Підпаливши одну із них, в кімнаті задимілась зовсім крихіна цяточка в гілочці.
Тонесенький дим почав крапати донизу.
Через декілька секунд Рефф відчув запах паленої вишні. Але більше це нагадувало запах із малесенької вази з прахом. Котру ще тоді малий Рефф вивернув коли бігав біля серванту.
То була його прабабуся. Котру спалили, тому-що думали що вона відьма. Дуже дивно. В той час, таке наче вщухло. Але, не всюди.
Чоловік відчув як по кімнаті хтось повільно ходить. Його кроки по м'якому килиму. Шелест одягу. Легенький вітерець переміщення.
-тобі напевно ніколи не доводилося зустрічатися зі смерттю. А тим більше бачити її в лице.
Пролунав зовсім спокійний, трохи скрипучий та старий голос. Із бездни.
Чоловік був збентежений цим питанням
-ну...
Роздумаючи над відповіддю ну-кнув Рефф
-зрозуміло.
Знов почувся голос з бездни.
Запах спаленої вишні ще більше полонив кімнату. І розум Реффа.
Стілець, що стояв біля стіни, почав повіль їхати вперед.
Майже без звуку. Тихо. Можливо і непомітно.
Рефф сидячи на власному, почав відповзати назад. Але попри свої старання - лишився на місці.
Стілець попереду, зупинився на невеликій відстані. Як наче для розмови. Короткого. Але, натужного діалогу. Що змусить помокріти.
Рефф майже не дихав. Скоріш не міг поворухнутись.
В забитому запахом паленої вишні та праху кімнаті, почувся гіркий чоловічий одеколон.
Але окрім Реффа там нікого не було.
Дивно.
Десь з кінця коридору почулось наспівування.
Неначе якийсь чоловік наспівував знайомий всім похоронний вальс.
З кожною секундою мелодія ставала гучнішою
Додалися і кроки по дерев'яному паркету.
Рефф був немов прив'язаний до власного стільця.
Кроки і голос зупинились. Різко. Як і появились.
Чоловік зрозумів що хтось. Зупинився перед дверима.
Декілька секунд в буквальному сенсі мертвої тиші.
Немов два покійника зустрілись на своєму останньому потязі. Чому на потягу? Тому-що остання воля обох перед судом - потрапити туди, де були щасливими.
Реффу здавалося що навіть його серце не тріпочеться. Завмерло від страху.
Двері різко скрипнули.
В них з'явився чоловік. Високий. Старий. Але наче молодий.
Темно-синій колір костюма, на якому були зовсім непомітні вертикальні сірі прямі лінії.
В дівій руці - тростина. По довжині якої дерев'яна змія.
Ось звідки доносився запах дивного одеколону.
-ну що.... Милий мій..
Мовив старий чоловік.
-прийшов твій новий хазяїн.
Підло та знущаючись сказав чоловік.
Рефф дивився на нього. Не міг поворухнутись.
Невідомий зробив крок вперед. Двері позад нього тихо зачинились.
Чоловік сів навпроти Реффа.
Праву руку спер на палицю. Що здавалось, оздоблена рубінами.
-в мене є до тебе пропозиція. Усміхаючись,сказав чоловік, нахиляючи голову. На якій були рога.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
-Брайн, тобі не здавалось що іноді... Трапляється щось дуже дивне.
Запитала Нора повертаючи голову в його сторону.
За ніч її голос став звичайним. А біль майже не відчувався.
Лікарі казали, що це отруєння не є довгим. Декілька днів. І часто, людей з ним виписують на наступну добу.
-що саме?
Запитав хлопець
-ну наприклад, ти не відчуваєш що в ночі на тебе хтось... Ну... Потайки подивляється..
Якось ніяковіючи сказала Нора.
Брайн підвів брів, не розуміючи її.
-не знаю, вночі я сплю.
В посмішці відповів Брайн
-та я серйозно. Навіть не вночі. Час від часу, неначе хтось дивиться.
-за людьми можуть спостерігати інші люди. І в цьому немає нічого страшного.
-може то є твої купки залицяльників?
Знущаючись сказав Брайн
-якщоб я зараз могла встати, то вліпилаб тобі гарну вилицю.
Брайн засміявся
-але.. Наша маленька Нора не дістане
Глузуючи сказав Брайн
-думаю в тебе ще буде можливість це зробити.
Посміхаючись сказав Брайн.
Нора лише кинула погляд в його сторону
-за ніч, ця лікарня стала для мене найгіршою
Сказала Нора дивлячись у підлогу.
-я думаю ще трохи і тебе відправлять додому. Я чув розмову лікаря про тебе. Люди з отруєнням від цієї речовиною що і ти, стабілізуються за декілька діб.
-по цьому, мені здається що вже завтра ми поїдемо додому
-ти лишишся і на цю ніч?
Надійливо запитала Нора, хлопець задумався..
-ну.. Якщо ти захочеш, то так, можу лишитися...
Трохи не зібрано сказав Брайн
Нора посміхнулась. Томущо залишатися тут одній їй зовсім не хотілося.
В палаті зависла мовчанка.
Довга. Та нудна.
-дякую тобі...
Сказала Нора зовсім тихо.
Брайн лише гукнув смішок.
-ти тут по моїй вині, якщоб я не потаскав тебе з собою то зараз би була десь в корпусі. Разом з Марією Еммою та хлопцями.
Посміхаючись сказав Брайн.
-по цьому, те що ти торчиш тут, виключно моя вина, і дяки за це не треба.
Хлопець ляснув по ковдрі
Але в одну мить завмер.
Рука повільно потягнулась до серця
Різкий біль скрутив його груди. Не даваючи дихати.
-Брайн? Що сталося?
Запитала Нора підіймаючись з ліжка.
Брайн лише трохи підняв тремтячу руку в повітря.
Біль ще досі не давав дихати.
-давай покличу лікаря
Нервово сказала Нора
-все добре.. Не по... Не потрібно.
Майже задихаючись сказав Брайн
Ще декілька секунд, і біль зник. Так само як і з'явився.
Хлопець відкинувся на крісло, повільно опустивши руку
-що сталося? На, випий води
Сказала Нора намагаючись дотягнутися до пляшки
Брайн тим часом відновлював дихання.
Пляшка опинилася в руках у Нори.
-тримай.
Передаючи їх сказала дівчина
-дякую
Відповів Брайн розкручуючи кришку.
Декілька зовсім малих ковтків і почуття стало кращим
-давно в тебе таке?
Запитала Нора
-да взагалі от от з'явилося... Навіть не знаю що це може бути...
Відповів Брайн дивлячись у стелю.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
-Доброго ранку, ти чого ще не спиш?
Протираючи очі запитала Лора
В будинку було ще досить темно.
Рефф сидів за столом у вітальні
Лора повільно підійшла до нього, по шляху вмикаючи в кімнаті світло
Обіймаючи чоловіка, Лора кинула погляд на газету в руках Реффа
-доброго ранку сонце
У посмішці сказав Рефф
-що з тобою?
Запитала жінка
-коли ти встиг пофарбуватися?
Проводячи рукою по волоссю чоловіка запитала Лора
Рефф незрозуміло глянув на жінку
Потім досить різко підвівся, підходячи до дзеркала у вітальні
Його волосся було зовсім темне. Таке як і у Брайна. Зовсім чорне. Як смола. Хоча ще зранку воно було досить сиве.
Лора повільно підішла до чоловіка
Поставивши руку на його плече.
-дуже схожий на Брайна.. Тобі підходить.
Посміхаючись сказала Лора повільно ідучи на другий поверх.
Рефф провів її поглядом, доки та не зникла десь у коридорі.
Як тільки її кроки стихли. Чоловік повільно повернувся спиною до дзеркала.
-так от що з ним тоді сталося...
Майже нечутно прошепотів чоловік
Тепер він зовсім інший. Не такий як був.
Тепер він на рівні з сином. Ним керуючись живе хтось інший. Як і Брайном.
Чоловік опустив погляд на праву руку
На його пальці був перстень. Такий, якого в нього не було ніколи. З червоним каменем. Та золотими вставками.
-куди ми влізли.....
Дивлячись у стелю прошепотів Рефф
______________________________________________
°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°
З тих пір минуло близько доби. Рефф почав зовсім не стандартно діяти. І ні, він не повернувся до свого старого способу життя.
Як і казали лікарі, Нора швидко вийшла на поправку. Тому вже сьогодні її відпустили на домашнє лікування.
Після останнього діалогу Рефф та Брайн так і не розмовляли. Але хлопець не одноразово картав себе за ту розмову. Знаючи, що він не піде просити до нього пробачення
-що з тобою сталось? Ти наче втоплений?
Запитала Нора, повертаючись на сидінні до Брайна
Хлопець зосереджено вів автомобіль.
-та... То такеє.. Проблеми деякі.
Сказав Брайн
-ти мені правду не кажеш. Розкажи що сталось.
-щось та юна Нора, котра декілька днів тому мені казала щоб краще я помер. Котра оса тебе в дупцю вжалила?
Запитав Брайн трохи повертаючи голову до Нори
-злий ти, я ж люблячи.
Відігралась Нора
Брайн лише посміхнувся
-то розкажеш мені що там в тебе сталося?
-та нащо воно тобі..
Відігрався хлопець
-як це нащо?
Підскочила Нора
-ти мені життя врятував, яж маю чимось віддячити.
-якщоб не я, то і в лікарні ти не була
-да покинь ти. Розкажи. Я не думаю що я чимось тобі заваджу
Хлопець трошки повошкався. Перед тим як сказав
-щось мені здається, що мій батько вліз не туди куди потрібно.
Піджавши губи сказав Брайн
-чому ти так думаєш?
-розумієш, якби я міг сказати що відбувалося зі мною, і мені здається що він зробив теж саме.
-по цьому, мене непокоїть його становище. Тому-що він в поганих руках є рушійною силою
-я вважаю що він зможе розібратися сам
Сказала Нора дивлячись на дорогу
-ні Норо, він дійсно не зможе противостояти тій силі...
-мені іноді здається що кожен з вас порозпродував свої душі Дияволу.
В смішку сказала Нора
Брайн різко повернувся. Зовсвім не очікуючи.
Декілька секунд наляканих переглядок
-чого ти, я пожартувала.
Відкинулась Нора
Брайн з полегшенням видихнув.
-а куди ми їдемо?. -
-додому.
Сказав Брайн повільно повертаюсь кермо вправо
-ось впринципі і приїхали.
Сказав хлопець поглядом шукаючи місце
-а чому ми так далеко від корпусу?
-незнаю, якщо хочеш можемо приїхати прямо до нього.
-думаю, булоб непогано
-добре
Сказав Брайн повертаючись і відправляючись до корпусу
Величезна дев'ятиповерхова будівля, різала хмари. Що сірою пітьмою вкривала землю.
-от ти кажеш що твій батько не туди попав. Чому ти з ним не поговориш?
Запитала Нора повертаючись до хлопця
Брайн прищурив очі
-ну як би тобі так сказаааати...
-ми з ним посварились, я сказав що я його ненавиджу і що він остання скотина в моєму житті.
Піднявши брови сказав Брайн
-і я не думаю що в нього все ще є бажаннячко мати зі мною розмову
Розводячи руками, вимикаючи мотор сказав Брайн
Дверцята машини відчинились. Хлопець обійшов навкруги, випускаючи Нору.
-дякую.
В посмішці сказала дівчина
-ну він же батько, я думаю він має зрозуміти твою злість. Тимпаче я не думаю що він уж геть дурний щоб забути абсолютно все своє минуле. Думаю до нього хоч трохи доходить із-за чого ти такий злий на нього.
-так можливо. Але я так не думаю.
Вперто відповів Брайн
-але, всеж не думаю що ти і справді його ненавидиш.
Піджимаючи губи сказала Нора
Брайн, що трохи пройшов уперед, різко зупинився, повертаючись до дівчини.
-я ненавиджу його більше свого життя. А ти повір, що його я терпіти не можу.
Розвернувся, пішов далі
-ти просто не хочеш бачити його іншого!
Вскрикнула Нора йому в спину.
-так так!
Не оглядаючись сказав хлопець.
Його накидка шелестом хиталась по вітру.
Нора не довго стоячи пішла за ним.
Довгий слід його одеколону залишався здавалось би, нескінченно.
Корпус, як зазвичай. В ньому тихо. Усі кудись подівались?
-а де інші? Тільки ми?
Запитала Нора
Її голос пішов ехом по сходинках
-напевно поїхали кудись.
Відповів Брайн, що був приблизно на 4 поверсі.
Нора задерла голову догори. Потім зробила крок по сходам, і пішла слідом
-я бачу до тебе вже повернувся звичний голос
Сказав Брайн
-як чуєш.
В посмішці сказала Нора
Кроки Брайна лунали на весь корпус.
Поспіль декількох хвилин, Нора наздогнала хлопця, що став трохи відпочити перед 9 поверхом
-старий я вже, на такі поверхи заходити.
В посмішці сказав хлопець
Нора зупинилась, а Брайн пішов далі.
Декілька кроків, і він вже сперся на віглі звороту до їх кімнат.
-наздоганяй
Глузуючи сказав хлопець. Зробивши крок вперед. Немов зникши у бездні.
Лише його накидка блиснула.
Нора зробила декілька поспішних кроків, різко дивлячись за вугол. До кімнати хлопця було не меньше 6 метрів. Але Брайна в коридорі не було. - куди він дівся?
Повернувши голову на майданчик сходів, дівчина завмерла.
Взадки неї - геть не корпус який вона тілтки що бачила.
Повернувши голову назад, оступилась кроком назад. Порожньо.
Попереду туман, немов сіре молоко пролите на очі.
Але з кожною секундою, він стає рідкішим і рідкішим.
Попереду, не то острів, не то величезний камінь в повітрі.
Досить кривої форми знизу. Але геть рівний зверху.
Він стояв геть зовсім близько.
Протерши очі, Нора побачила двох людей на ньому.
Один зв'язаний, та спертий на моцний камінь.
Інший- склавши руки за спину, нервово мотає коло.
"це що? Рефф?"
Пролетіло в голові у Нори
Ай справді, придившись, вона впізнала лиця.
-я запитую в тебе ще раз. До тебе хтось приходив?
-сину, відпусти мене, я тобі правду кажу
Геть втомлено мовив зв'язанний Рефф.
-я в тебе ще раз питаю.
Хапаючи старого за темнюще мов смола волосся сказав Люцифер
-що в бісову неньку ти з ним зробив
Той лише посміхнувся
-говори, яка сволота посміла взяти його тіло.
Скрізь зуби сказав чоловік
Хлопець булоб хотів вдарити чоловіка, але...
Але йому завадили. Здалеку почувся тріпот крил. За декілька секунд на землю каменями впало три істоти. Зовсім огидних, не гарних. З рогами та крилами.
Люцифер відпустив волосся батька.
Три чудовиська, повільно перетілкали в людей
-раді вас бачити, повелителю.
Сказало троє загадково склонивши перед ним голови.
-ми прибули по вашому наказу.
-занадто довго летіли крилаті бовдури!
Вскрикнув чоловік
Чорна сорочка була підкочена на руках, по лікті.
-вивідайте в нього, хто в його тілі. Негайно.
Фиркнув чоловік.
В його руках явилась цигарка з запальничкою.
Прикуривши долонею вогник.
Потім відкинув її у бік
-кляті запальнички!
Чоловік махнув рукою у бік. Полетіло полум'я. Камінь загорівся.
Мовчки, Люцифер підкурив цигарку. І сів на палаючий камінь.
Його роги почервоніли. Крила взад нього грілися у пекельному для людини вогні.
Три рогатих чоловіка, прийнялись до Реффа
Поки Люцифер, намагався спокійно викурити цигарку.
-на камені смерті ще ніхто не зміг змовчати.
Мовив один із чоловіків
-говори хто ти, і що тобі вбіса від нього потрібно.
Рефф лише тихо сміявся, та мовчав.
-ще довго гиржики будеш пускати!?
Крикнув один із них, вдаряючи Реффа
-сволото.
Люцифер тим часом дивився на це
Минуло здавалось багато часу. Допоки щось сталось.
Три чоловіки розійшлись у різні боки
Рефф стояв на колінах, приблизно в десяти метрах від сидячого на палаючому камені Люцифера
-я завжди був сильнішим тебе. Ти не зміг досягти висоти на небесах. Тому для тебе лишилось пекло.. Ох... Як і для усіх нас... І ти ніколи не скажеш що ти найслабший з усіх. Люцифер.
Як тільки но Рефф договорив слова. Чоловік на камегі підірвався.
Шкіра його тріснула. Людина його зникла. Тепер його не зупинити.
Чортинські роги по яким стікала кров аж до його массивних копит. Червонюча від жару злості шкіра. Горючі очі. Безліч дивних малюнків на шкірі невідомого.
Люцифер зірвався з місця. 10 метрів між ними здавалися копійками.
Він би вбив його. Якби інші не встигли зупинити його.
-Лбцифере! Ти зробиш помилку якщо вб'єш його!
Кричав один із них, віттягуючи невідоме.
Темнющий дим вилітав із вух.
Люцифер завис рогами в сантиметрі від очей Реффа
Краплина крові впала на його щоку. Повільно стікаючи до низу.
-говори хто ти немоще!!
Закричав Люцифер
Голос його був немов гроза з криками людей про помилування.
-ГОВОРИ!!!
подих відчувався здавалось навіть за кілометри. Норі стало непособі, неприємно. Спекотно.
Чоловіки все ще тягли назад нелюда.
Рефф лише мовчки сидів. Доки з його очей не побігла кров.
Диявол кипів немов казан.
Різко повернув голову у бік Нори.
Йоги криваво налиті очі в'їлися у свідомість Нори
По спині покотився лід.
Очі здавалосяб, перебирали органи всередині.
І лише один зовсім легкий поштовх у плече. Розвіяв уяву.
-Нора? Ти в нормі? Чого зависла?
Відчувши легкий поштовх, Нора прийшла до тями
Перед її очима клацали пальці Брайна
-так так. Все добре. Напевно.
-поспішно додала Нора
-ну то ходімо до кімнати. Тобі потрібно відпочити.
-ти і так після лікарні
Вказуючи вперед до коридору, легко тримаючи Нору за руку сказав Брайн
Дівчина мимоволі повільно поплелася
До повної тями прийшла лише коли була на ліжку у своїй хололній кімнаті
За стіною було чутно кроки Брайна
Метушні, можливо неспокійні. Було незрозуміло.
Кімната Нори здавалася справді надто прохолодною. Неначе десь у шафі стоїть крига.
Підійшовши до стіни з кімнатою Брайна, Нора наважилася декілька разів різко постукати.
Потім попихом побігла до ліжка немов вночі з туалету від впавшої пляшки води.
Декілька секунд тиші, потім з п'ять кроків.
І в двері кімнати почувся стукіт
-можна
Відповіла Нора
Двері відчинилися. В них стояв Брайн, руки схрещені на грудях, погляд досить втомлений
-кликала?
-ні, з чого ти взяв?
-ну.. Значить здалось що в стіну стукала
Сказав хлопець вже майже повертаючись до своєї кімнати
-стій.
Різко відрізала Нора
Хлопець на мить завмер
Потім повернувся до дівчини
-чого тобі?
-в тебе в кімнаті теж так холодно?
Зніяковівши запитала Нора
-та ні, можливо я не відчуваю. Сходи перевір, може є різниця
Майже не помітно махнувши рукою в сторони кімнати сказав Брайн
Нора чекала такої відповіді. Тому майже миттєво піднялась з ліжка, тримаючи на плечах ковдру
Брайн повільно пішов до себе. Зробивши два кроки опинившись у власній кімнаті.
Нора гусьми пішла за ним
Майже з порогу дівчина відчула. Що в його кімнаті досить спекотно.
-в тебе і справді тепліше. Набагато.
-справді?
Не відволікаючись від паперів сказав Брайн
-не повіриш
Сказала Нора зачиняючи двері взад себе
-проходь. Ліжко в твоєму розпорядженні
Посміхнувшись сказав Брайн, взявши в руки документ
Нора вмостилася на розлогому та широкому ліжку, спершись на стіну
-чому ти завжди сидиш за документами?
Запитала Нора
-а що мені ще робити?
Не відводячи погляду та уваги від паперів сказав Брайн
-ну я незнаю, пішов би погуляв, або... Або не знаю.. В тебе є законна дружина, а ти не даєш їй власного часу
-я повторю, що ми з Елізою лише у фіктивному шлюбі. Без обов'язків так сказати. Я просто даю їй гроші, а вона просто гарно імітує роль моєї коханої дружини перед батьками.
На одному голосі відповів Брайн
-а навіщо тобі це?
-щоб питань поменьше було. Коли у твоїй сім' ї багато родичів, кожен десяток задасть питання "коли одружишся"? І це дуже діє на голову.
-а з приводу прогулянок - я вже нагулявся. Вважаю що краще заробляти гроші.
Нора трохи змовчала
-невже все і справді впирається до грошей?
Невинуватим голосом запитала дівчина
-так, як би не було прикро, але, так, тому-що без папірців ти зараз ніхто. А чим більше в тебе нулів, то тим вище ти стоїш.
-невже вам справді важко без них жити?
-слухай.
Майже миттєво сказав хлопець, трохи повертаючись
-ти сюди прийшла задавати питання?
Дивлячись Норі в очі монотонно сказав Брайн
-поняла..
Махнувши головою сказала дівчина намагаючись більше сховатись в ковдру
Брайн повернувся до документів
Минуло не більше хвилини.
-а в тебе спина не болить так сидіти
-Да не болить в мене нічого!!! Чого ти причепилася!
Відкинувши ручку вперед крикнув Брайн
Декілька секунд тиші. Нора здавалось би провалилася під ліжко
-добре.. Я помовчу краще...
Почувся ледь не розірваний на сльози голос
Брайн повільно встав із-за столу. Підходячи до ліжка
-пробач що налякав.. Справді не хотів...
Рихтуючи ковдру сказав хлопець. Майже не чутно та тихо.
-я і справді забагато говорю...
Погомоніла Нора, никаючись у ковдрі від Брайна
-дурненька
Відкриваючи клаптик ковдри сказав Брайн
-розмовляй скільки хочеш.. Але з правильними людьми.
-до поки у твоєму житті не з'явиться та людина яка буде згодна слухати тебе годинами на мимоліт.
Починаючи ледь хитати дівчину у різні боки промовив Брайн