Кнопка С Надписью "6"

Темрява меркло охопила все навколо.
Це все здавалось дивним сном. Тому-що прокинутись від цього хотілося з кожною хвилиною все більше і більше.
Немов ніж в тіло, Нора відчула різку біль.
До цього можна було й звикнути, якщо брати в рахунок попередні рази.
Розплющивши очі, дівчина поводила поглядом.
Перед її очима стеля. Вона в кімнаті отелю. А це значить що нічого не було?
Що це все дурний сон?
І наскільки довго цього всього не було?
Нора не могла зрозуміти що не так.
"ці випади із життя кудись в далекі нарнії почалися коли я поїхала до школи в Шелберні? Але зараз я не в школі? Я пам'ятаю скільки разів я була у минулому. Але я не пам'ятаю абсолютно нічого! Із того що там було! Де я була в перший раз? Де!? Я не можу згадати!"
Її думки перебив наприємний скрежет дверей.
Нора повернула голову на звук. В дверях, схрестивши руки на грудях стояв Брайн. Його бордовий костюм, був накритий тонкою чорною мантією.
-ми тебе чекаємо.
Сказав хлопець дивлячись на лежачу Нору
Декілька мить переглядок, і Нора всеж таки піднялась з ліжка. Розправивши темний жіночий костюм, Нора підійшла до дверей. Майже впираючись в Брайна.
Між ними залишалось лише декілька сантиметрів.
-дасиш мені пройти добровольно?
-а може я відійду від твого жорстокого примусу?
В глузливій посмішці сказав Брайн. Його лице було непохитне для емоцій. Та нерушиме для страху.
-бачу сьогодні ти не в дусі? Дивно. Я думав тобі сподобається один день мого життя.
-тебе ніхто не примусював мене брати з собою
-чого ти тільки не видумаєш, аби виправдати себе.
В посмішці відповів Брайн
Декілька секунд Нора намагалась стриматись, аби не вліпити йому по щетинній щоці.
Але в його очах була крапля меду, котра примусово наказала Норі стримати жар.
Брайн повільно перекрутився на плечі, на котре спирався. Та пішов далі по коридору.
Нора декілька секунд стояла в ступорі
-так чомуж не ідеш!? Вже нічого не заважає!
Крикнув Брайн крокуючи по коридору.
Нора змовчала. В голову не прийшло нічого колючого в його адресу. А кричати нісенітниці - не краща ідея.
Дівчина вийшла з номеру. Закривши двері. Повільно покрокувала за Брайном, матерія якого пливла по вітру десь у кінці коридору.
"Питати у цього самозакоханої свині немає сенсу. Він знає все. Але ніколи не скаже мені це. Значить має бути спосіб вивідати інформацію у нього. Нехай іншими шляхами."
Норі довелося прискорити кроки, аби наздогнати Брайна.
Але він по зрадницькому з кожним кроком ставав все далі.
-а куди я взагалі іду?
Подолваши майже половину довгелячого коридору, запитала дівина.
-навіть і не знаю, Норо, я особисто іду по документи. Ну верніше ішов. Вже як бачиш. Повернувся.
В єхидній помсмішці, ледве махнув папкою відповів Брайн
-ти на приколі? Я думала ми ідемо кудись в більш важливіше місце.
Незадоволено сказала Нора
-чому, документи дуже важливі, ось якщо хочеш можеш подивитися на них.
Знущаючись сказав Брайн повільно відкриваючи папку
-без документів ніяк, взагалі не розумію чому ти з'їлася.
Папка в руках Брайна ледь трималася. Декілька паперів висковзнули із пластикової палітурки. Та полетіло на підлогу встелену червоними килимом.
- який жах
В посмішці сказав Брайн дивлячись на папери.
Хлопець різко присів. Майже в одночас з Норою, яка теж виявила благе намірення допомогти.
Обидва в одночас підняли голови, один на одного.
Ніжні складі кроваво-бордового костюма притягували увагу, хотілося відчувати цю тканину на собі. А може і не тільки тканину.
-до біса тебе!
Сказала Нора, майже крикнув, одним помахом схопивши всі папери.
-тю! Я то думав як в фільмах буде.
В глузливій посмішці сказав Брайн піднімаючись та забираючи папери.
-то як?
Незадоволено запитала Нора.
-ну як, випадкова зустріч у коридорі, збираючи важливі папери, потім безглузде знайомство, кохання, сім'я, діти, будинок біля озера в лісі, стара собака котру взяли в притулку аби вона прожила щасливі хвилини
-да ну тебе до біса!
Брайн засміявся
-мені здається я буду знущатися з тебе усе своє ще не довге життя.
-сподіваюсь ти швидше помреш.
Відрізала Нора.
Брайн замер, в його руках була упорядкована папка.
Одним махом руки він бахнув її краями
-дякую, за доброту. Нора.
В томуж глузливому тоні відповів юнак. Але щось то і змінилось в його настрої.
Нора зрозуміла, що це була жахлива дурість.
-вибач. Я зі злості.
Забираючи волосся з лиця сказала дівчина
-все в порядку. Я чую таке кожного дня. І з кожним днем цей список збільшується.
В посмішці сказав Брайн.
-нам час на бал.
Хлопець впевнено покрокував у протилежний бік, з якого прийшов.
Нора провела його поглядом, всередині було неприємно, соромно.
-ходімо, нас чекають.
Трохи спинившись, та повернувшись сказав Брайн
-а так, добре, вже іду..
Сказала Нора роблячи повільні кроки.
Не зрозумівши як, до тями дівчина прийшла вже в яскравому залі. Де все було пропахшим солодощами та багатим життям.
Поряд стояв Брайн, трошки далі Лора та Рефф
"я навіть не зрозуміла як сюди прийшла"
Подумала Нора, дивлячись у свій келих виноградного соку.
Брайн дивлячиь у папку з документами, хлебтав коньяк. Як воду.
"колись він всеж таки зляже в лікарню з цирозом"
Подумала Нора.
В один подих Брайн гепнув папкою. Закривши її.
-що, настільки погані справи з твоїми бізнесами?
Запитала Нора трохи заглядуючи йому за плече
-не нестільки погано як у тебе.
Повериаючись відповів хлопець
-хочеш, почитай.
Виставно махнувши папкою сказав Брайн.
-прийду в номер все перечитаю.
Язвиво сказала Нора.
-як казочку тобі перед сном.
Додала дівчина
-а з яких пір ти мені казочки читати будеш?
В нерозумі запитав Брайн
Склянка в його руках була майже порожньою.
-а з тих пір як твій батько нам один номер забронював.
Скептично відповіла Нора.
Брайн зневажливо подивився на батька, що стояв трохи далі, та мило бесідував з дружиною.
-пропонуєш вирішити цю проблему? Чи спати в одному ліжку?
Запитав хлопець
-да я краще у підсобці на швабрах вкладуся спати, чим поряд з таким як ти.
-матінко... Он воно як? А чому ти не сказала мені це того вечора?
-ми домовлялися це не згадувати.
-а хто сказав що чорти будуть тримати домовленості?
-ай справді.. То ти хочеш сказати що ти не дотримуєшся своїх слів? Як і всі інші хлопці. Хах. Ну тоді я навіть не здивована.
Язвиво відповіла Нора.
-добре, домовленість є домовленістю. Але... Я ще згадаю тобі про підсобку та швабри.
В язвивій посмішці сказав Брайн.
-запиши собі на листку. Щоб не забути.
-а може краще тобі на лобі?
-а може краще тобі? На причинному місці?
-ну якщо там, то це зробиш ти.
Нора змовчала. Думаючи над тим що сказати.
-ну і чортяка. Я тобі ще це згадаю.
Невдоволено відповіла Нора
-на листочку запиши, щоб незабути.
Язвиво відповів Брайн.
-а може всеж таки на "причинному місці"?
Додав хлопець
-цю роботу я залишу для тебе.
Відповіла Нора.
-ну на таке гріх навіть мені відмовитись.
-який же ти...
-який?
-бісючий чортяка. Сподіваюсь я скоріше поїду з цієї школи.
-а ось і не поїдеш.
-з якого це переляку!?
-з такого. Я директор. І тебе я відпущу в останню чергу.
Здавалось, ця бравада могла тривати дуже і дуже довго. Допоки їх не прервав Рефф
-ви гризетесь немов собаки. Брайн, що сталось?
Намагаючись виявити свій ригоризм, сказав чоловік
-я не думаю що тобі потрібні пояснення.
Відповів хлопець.
Його веселий настрій та голос, змінився одразуж як з'явився батько.
-чому ти з' ївся на неї?
-а з яких це ти пір цікавишся що я роблю?
Тепер суперечка перейшла на батька.
Лора повільно підійшла до них трьох, споглядаючи цю дурну картину.
Ставши зі сторони свого чоловіка. Навпроти Брайна стояла Нора.

-я твій батько.
-ти був моїм батьком у 2006. І після цього забив на мене гайку розміром з планету.
-і після того що ти робив зі мною ти ще смієш називати себе моїм батьком? Ти батько лише в документах. Не більше.
Відрізав хлопець, дивлячись прямо на Батька.
Його зверхній погляд вбивав.
-всі ми робимо помилки. І я не виключення.

-батько, ти мене ледь не вбив 18 разів. Причина 16 із них, були твої побої. Один коли я гепнувся головою об арматуру, тому що ти дивився російські новини. І один раз, коли мене накачали наркотиками твої придуркуваті друзі. А потім мене закрили у кладовій де я просидів 5 днів. До поки не приїхала мати. А ти в цей час знаєш що робив? Розповісти тобі!? Вскрикнув Брайн.
Його злість підскочила до вищої позначки. І в один момент впала нище підлоги.
-а в цілому... Так тату, ти мій батько.
Сказав хлопець, роблячи гарний ковток спиртного.
Рефф стояв, опустивши погляд.
-а взагалі, я вважаю що кращеб ви всі споживали мефедрон.
В круг повільно ввійшов великий пузатий кіт. На двог ногах
-знову ти!?
Вскрикнула Нора
-а що не можна?
Запитав вусатий. На його морді були дліннючі вуса, схожі на тонесенькі кісточки річкової риби. Хоча можливо це були саме вони.
-Норо, чому зависла?
Запитав кіт клацаючи пальцями перед її обличчям.
Дівчина закрила очі.
Клацання пальців залишилось.
Розплющивши очі, все зникло
І Рефф з Лорою знову стояли далі. А перед нею Брайн.
-що? Відповісти немає що?
-який же ти...
-який?
-бісючий чортяка. Сподіваюсь я скоріше поїду з цієї школи.
-а ось і не поїдеш.
-з якого це переляку!?
-з такого. Я директор. І тебе я відпущу в останню чергу.
Здавалось, ця бравада могла тривати дуже і дуже довго. Допоки їх не прервав Рефф
-ви гризетесь немов собаки. Брайн, що сталось?
Намагаючись виявити свій ригоризм, сказав чоловік.
-ох батько, тиб тільки знав який Нора хороший секретар!
З сарказмом сказав Брайн.
-ну думаю це твій варіант, тобі якраз його не вистачало.
В посмішці додав Рефф
В коло підійшла Лора.
-думаю.... я лишу час на роздум над цим.
-так Нора?
-та звіснож так.
Скрізь зуби відповіла дівчина.
-миб могли роз'їхатись по норам, якщоб організатори не вимагали нашої присутності на цьому святі життя.
Втомившись сказав Рефф
-а, так я можу їхати? Як чудово.
Сказав Брайн повертаючись та спрямовуючись у бік виходу.
Раптом хлопець замер. І точнісінько так само повернувся назад
-далеко пішов?
Запитав батько
-та там така справа...
Завошкався хлопець.
Склалось відчуття що він побачив когось, кого дуже не хотів.
З іншого кінця залу пролунали свисти.
-ох матір рідна.
Закотивши очі сказав Брайн
Оркестр що ледве стояв від втоми на сцені, почав грати легкий та  не енергонезатратний вальс.
-ще краще.
Незадоволено сказав Брайн.
Свисти та викрики наближалися. І це непокоїло хлопця.
-хто то?
-ой батько, то такі люди яких тобі краще не знати..
В істеричній посмішці сказав хлопець. Його погляд панічно шукав вихід із ситуації.
В голову не лізло нічого. Крім вікна.
З кожною секундою кроки невідомих нікому крім Брайна людей були все блище і блище.
Неначе страх підбиравпя по сходах.
-я не розумію, що тут відбувається?
Запитала Нора
-наближається найбільша ганьба усього мого життя та мого кримінального минулого.
Невдоволено відповів Брайн.
-і ти здається зможеш мені допомогти
Ледве чутно для батьків сказав Брайн
-навіть і не збираюся.
Язвиво, пошепки відповіла дівчина, скрестивши руки на грудях.
-а тебе ніхто і не питав.
Хлопець утих, прислуховуючись до такту вальсу.
Та ледве чутно, на одному подиху прошепотів:
-три... Два... Один... Поїхали!
Хлопець підхопив Нору, починаючи вести такт вальсу.
-що ти робиш придурок!?
Немов змія прошипіла Нора
-якщо ти не допоможеш мені зараз, то в твому майбутньому це дуже погано скажеться.
-яким це чином!?
-не знаю, я ще не придумав.
Вони перегризались немов собаки, майже не чутно.
Брайн завжди вмів гарно витанцьовувати вальс, тому в цей раз це можливо врятувало йому життя від ганьбівної ями.
-просто допоможи мені бісова ти людина!
-це я ще бісова людина!?
В невдоволенні прошепотіла Нора, але всеж таки поставила руку Брайну на плече.
-я прибью тебе колись.
Через зуби прошипіла Нора
-і я теж тебе дуже люблю.
В посміщці відповів Брайн.
Вальс для Нори, здавався безкінечним. А для Брайна занадто коротким
-а від кого ти так ховаєшся? Тиж наче величний та безстрашний?
-та там така справа, головне щоб вони повз пройшли, то є моя стара компанія з наркоманів, був час коли я займався не ти чим треба. І там такі говоркі люди, що вони виллють всі веселенькі історії як відро помиїв на білу скатертину. Вони хороші, але язик вони не тримають. Да і впевнений, що більшість із них зараз під дією. Дуже тяжкою.
-не думала що тебе всеж таки можливо чимось налякати.
-ну, не те що я налякантй, не думаю що моєму батьку потрібно таке знати, бо розпочнуться годинні лекції про те що це шкідливо, неправильно, небезпечно.
-я думаю годинні лекції набагато кращі за побої з його сторони.
-так, можливо так і є, але зараз би я такого не допустив.
-тоді що сталося близько місяця назад?
-я на деякий час втратив над собою контроль.
Відхилившись від питання Брайн продовжував гарно вести вальс.
-чомусь здавалось що ти приховуєш своє минуле краще ніж у Федеральній Розвідці.
-ну, знаєш, у кожного бувають форс мажори. Хтож знав що на цій світській події з'являться такі як вони.
-ти доречі теж не профі в прораховуванні.
Додав Брайн.
-наприклад ти не прорахувала свій минулий вибір.
В посмішці сказав Брайн.
Вальс повільно підходив до логічного кінця.
Не міг же він бути безкінечним. Хоча, хотілосяб.
-дякую що допомогла, в боргу не лишуся.
Відповів хлопець зупиняючись. Як і оркестр на сцені.
Йому знадобилося декілька хвилин,щоб змінити ноти, та приступити до нової композиції.
За цей час, Нора та Брайн встигли повернутися до Реффа та Лори.
Вони стояли до них спиною.
Як наче розмовляли з кимось. Але з ким?
-ого, ви вже повернулися
В посмішці сказав Рефф
-так, довелося відійти ненадовго
Посміхаючись відповів Брайн.
-дуже гарно танцюєш вальс, голубе.
Почувся голос трохи далі.
За секунду Брайну стало відомо, з ким його батько вів розмову
-а, точно, тебе як раз шукали
Трохи відходячи сказав Рефф
Нора побачила хлопця, широкого, високого, широкі штані та кухфайка з білим коміром.
-радий тебе бачити.
Відкривши руки сказав хлопець
-а я який радий...
З надавляною посмішкою сказав Брайн, обіймаючи хлопця
В очах його було розчарування, йому не вдалося переховатися.
-ну ти звісно змінився з останніх часів, друже.
-ой, доречі, я Мефістор.
Підходячи до Нори сказав хлопець
-Нора
-дуже приємно мати справу з такими людьми як ти.
В посмішці відповів Мефістор.
-для вас всіх, я просто Меф, не морочіться.
-то що? Присядемо за стіл переговорів?
Провівши рукою додав хлопець
-звіснож.чого ж нам стояти.
Протянув Брайн.
Хлопець повернувся, позад нього був фуршетний стіл. І чарки з алкоголем.
-дайте мені терпіння..
Сказав хлопець махом висушивши алкоголь.
Меф, побачив це, лише поплив в посмішці.
-присядемо.
Сказав Рефф
Знадобилося декілька хвилин, щоб всістися
-напевно, я як нова людина серед вас всіх, маю представитись
-я, дуже. Дуже хороший приятель Брайна. Ну абож, як ми його звемо в близькому крузі. Рогатий покидьок.
Брайн закотив очі. Йому було не те що соромно. А прикро із-за того що він це допустив.
Рефф і Лора шоковано переглянулись
Брайн притягнув дві чарки.
Впихнувши один із них Мефу в руку.
Іншим шей душ бахнув.
-вип'ємо за веселе знайомство.
-точно.
Провівши пальцем по повітрю відповів Меф.
Брайн перекинув голову. Висушивши все.
Точно як і Меф
Галасно бахнувши стеком по столу, Меф сказав
-цього клятого покидька ніколи не вставляло від алкоголя.
Гикнувши сказав хлопець, закриваючи рот рукавом.
Нора сперлася на спинку дивана, намагаючись не засміятись
-ой який гарний тост, потрібно випити!
Підсовуючи ще одну чарку Мефу, сказав Брайн.
Той ще раз випив.
Але Брайн і не торкнувся.
За декілька хвилин. Меф був майже ніякий.
-так... Д.. Досить.
Знов гикнувши так, що аж підскочив сказав Меф
-агосподи.
-так про щож я говорив...
-ооо, а я так розумію ви його батько?...
Наче вперше побачивши Реффа сказав хлопець
Чоловік в нерозумінні відповів
-ну.. Так.
-ооооо... То зараз я вам розповім як ми познайомилися!
Сказав Меф ляснувши Брайна по плечу.
Хлопець відкинувся на диван, прикриваючи лице рукою
-тільки не це..
Прошепотів Брайн.

Нора з ненависним зацікавленням була на поготові феєричної повісті заснованій на реальних подіях.
Сперши голову на руку, дівчина чекала.
-ну, звісно, думаю в вас цікава історія.
-ох яка щей цікава!!!вскрикнув Брайн, дивлячись на чарку, наповнену до країв.
Одним махом і вона порожня.
-розказую.
Клацнувши пальцями сказав Меф
-приїхав я значить на одне "весіллячко". Заходжу, а стільки шуму навколо, що я не розумію куди я попав.
-Я вже сам ледь дійшов до того місця, дивлюсь. Іде.
-пан хоч на весілля. Вруках не повірете. Свиняча головешка. А по рукам кров тече. Немов ріка широкая. А я стою. Думав що приход по кругу. Чорт прийшов.
Голос Мефа був в'язкий, ледь перебирав язиком.
-а той стоїть сміється.....
Зареготавши сказав хлопець відкидуючись на диван.
-а я ніколи не думав що ти такий придуркуватий.
В сміху додав Меф.
-ну дякую тобі
В заядлій посмішці сказав Брайн.
Рефф та Лора переглянулись
-а ви товйо! Саме не думайте шо в нас там тільки те було.
Махаючи рукою сказав Меф
-я ще пам'ятаю як цей придурок накурився, всіх пустило а його ні!
Задихаючись в сміху сказав Меф
-сидить і каже! Хлопці не пускає!!!!!
Щойдуж зареготавши Меф повалився на диван
Брайн подивився на це. Щоки загорілись соромом.
-такого не було, чесно.
Дивлячись на батька та вказуючи на Мефа сказав Брайн
Нора теж заливалась сміхом.
-а доречі! Я фотографії з собою взяв.
Піднімаючись сказав Меф
-горить сарай. Гори і хата
Сказав Брайн випивши ще одну чарку
Меф поліз в кишеню, дістаючи товстеленну купу фотографій.
Незрозуміло як вони там взагалі вмістились
Меф здавався малою дитиною, котра отримала жаданну іграшку. Нічим не поганим, безобразним дитятком.
-я старався, чесно.
Кинувши дещо сумний погляд на Реффа.
Той лише піджавши губи мотнув головою.
Меф застопорився на першій фотографії.
-а хто це такий?
Віддаляючи знімок далі та приглядаючись до людино на ньому сказав Меф
-дай но сюди.
Сказав Брайн, взявши знімок.
-це Деймонд.
На знімку був хлопець, на лиці щаслива усмішка, махаючи рукою для когось.
Брайн з настольгією глянув на це все.
-зраза він зовсім не такий...
-так... Зараз його надгробна фотографія дещо відрізняється.
Сказав Брайн піджавши губи та передавши фотографію по столу
Вона потрапила до рук Реффа
Вони з Лорою, склонилися над знімком, немов голуби.
-від чого він помер? Він такий молодий
Запитала Лора
Брайн тяжко видихнув дивлячись на іншу фотографію.
-він... Неначе привидом був
Немов намагаючись підібрати слова сказав Брайн
Нора зрозуміла, що це було важкою темою для нього. Важкою та емоційною.
Його погляд був порожнім. Але в його відблисках можна було побачити його минуле. Важке... Жорстоке... Місцями веселе... Але неприємне.
-він помер від того від чого і всі інші, і вмирав стільки разів, скільки разів ми вмирали разом.
У погляді Лори на Брайна було співчуття. Скоріш за все вона зрозуміла про що каже Брайн. А от Рефф - ні.
Фотографія дійшла до Нори
Погляд цього юнака був знайомий їй. Як наче вона його бачила. Неначе знала його рухи, голос, ім'я. Все його життя.
Та його рука що махала комусь у повітрі здавалась наче рідною.
Меф лише задивлявся на фотографії настільки рідних очей... Мертвих очей.
-а нас було шістнадцять... І ми були веселі... Тепер нас троє... На що покинули ви нас?
Проговорив Меф
-скоро вдвох лишетесь.
Додав Брайн
-чого це?
Запитав Меф передаючи фотографію.
-а мені так здається.
Пробубонів Брайн
Відкинувши голову в сторону Мефа сказав:
-прийдеш до мене на поховання?
Його очі було порожніми від емоцій.
-звісно ж прийду.
Штовхаючи товариша у плече відповів Меф
-якщо сам доживу.

Повисла тиша.
-ого! А тут ми всі! Дивись!
Сказав Меф передаючи картинку Брайну
Хлопець зупинився, дивлячись на лиця своїх покійних товаришів.
-тринадцять людей полягло немов мухи на спасівку....
Промовив Брайн передаючи фотографію Лорі.
Нора бачила, наскільки важко йому дивитись нв них.
-ой... Тут дивись... Ти і Мерилін...
В очах Мефа загорілись вогники! Справжні! Вогники щастя. Неначе повернувся у минуле.
Брайн затерп, тримаючи фотографію з ним та дівчиною.
Погляд погас ще більше.
Подих був важким немов останній.
Дівчина на фото була веселою та щасливою, обіймаючи Брайна, що неначе засоромливо посміхався.
-кращеб ти не викликав тоді швидку.
Сказав Брайн немов відриваючи від серця цю фотографію.
-дурний чи що!?
Штовхаючи Брайна в плече сказав Меф.
-тиб помер!
-так, думаю якщоб я помер перший, то далі не помер би ніхто.
-я би відстрілявся бед-тріповськими конвульсіями ще б від сили десять хвилин. А потім би переплакали тиждень. І все. А не так як було тоді після швидкої. З смертельними препаратами та їхніми дозами. Де отруїлися всі! І всі по черзі повмирали. А ми з тобою немов прокляті лишились в живих і зараз нас картає доля-ненька.
Дещо зі злісттю сказав Брайн
-але... Я не виню тебе.
В похапках додав Брайн. Штовхаючи знімок по столу.
-нас об'єднує стільки життєвих моментів...
Промовив Меф.
-так і всі ці моменти були за ейфорії наркотичних препаратів.
-можна подумати ти жалієш.
-жаліти можна лише про втрачені можливості. Що було те і лишилось.
Сказав Брайн.
Рефф встромив в сина погляд, як тільки почув "наркотичні препарати"
-ходити немов мертвий з синіми ліктями.. не кращий вибір... Але, я вважаю що то дало нам всім урок. Нам всім трьом.
До Нори дійшла групова фотографія. Шістнадцять щасливих підлітків, що здавалося знали одне одного ще з пелюшок. А тепер їх лишилось троє. Один, доконує під дією. Інший пішов по вірному шляху але гине всередині. А хто третій?
-якщо на те пішло...
Сказав Меф відкидуючи в сторону купку фотографій.
-я прийшов до тебе не просто так, моїм останнім бажанням було побачити свого найдавнішого та найвеселішого приятеля. Того хто розділяв зі мною дозу. І хто влаштовував справжні Лос-Анджеловські борделі в однокімнатній квартирі.
Нора дивилась на Брайна.
В перше в його очах вона побачила щось... Щось схоже на зірки? Так. Саме на них, згазших у смертельній боротьбі за життя, останню вуглинку що тліла в холодному нутрі.
-до чого ти ведеш?
Запитав Брайн
-прочитаєш завтра у міській газеті.
Меф прокашлявся, глотаючи ком печалі в горлі.
Як наче знаючи як напишуть в тій газеті сказав:
-о десятій годині вечора четвертого жовтня своє життя покинув головний наркодиллер Шелберна. Мефістор Беристовський.
Тепер на його обличчі зла посмішка, іскра була на кронах.
Меф вийшов із-за столу.
Наче вже і виходячи далі намагаючись сховатись в десятках танцюючих пар. Але зупинився. Повернувся. Він був так далеко, але його голос лунав наче в голові.
-а вона.
Хлопець вказав на Нору
-піде зі мною.
Дивлячись на годинний на руці додав:
-через п'ятнадцять хвилин.
Підморгнувши, як чорт той розсіявся в натовпі.
Як наче не бувало. Як наче не існував. Але його синяки під очима запам'ятаються усім надовго.
-хто це такий?
Запитав Рефф
Брайн важко видихнув.
-то була сама дибілоїдна частина мого життя.
Сказав Брайн випиваючи щось з стакану.
-потім розповім. Якщо буде цікаво.
-він казав про наркотики, спожіваюсь він жартував?
В надії що це і справді жарт запитав Рефф
-ні батьку, це не жарт. Таке і справді було в моєму житті. І такого було багато. І таких було багато.
Відповів Брайн не дивлячись на батька.
Як тільки Рефф почув правду, одразу поник в розчарування у самому собі. Не доглядів. Подумав він.
-ну... Ти хотів дізнатися краще свого сина. Думаю потрібно починати з неприємних речей.
Ледь здригнувши рукою що звисала зі столу сказав Брайн.
Очі Реффа підмітали зал, намагаючись сховатись.
Чомусь він думав що це із-за нього його син потрапив у світ розбещення та препаратів
Немов підловивши його думки Брайн сказав:
-ти скоріш за все думаєш що то із-за тебе... Можливо і так. А можливо і ні. Будемо чесними після смерті матері я був непотрібний навіть самому собі.
Зробивши коротку паузу, щоб випити щось Брайн продовжив
-по цьому сам Диявол вирішив погратися зі мною. Тоді ще з маленьким хлопчиком. Котрий тонув у власному батьку, котрий ненавидив його. Але рогатий налагодив його життя.

-Принаймні, коли він повернеться сюди то буде дуже здивований тому що сталося з його життям.
-але в цілому...
Брайн булоб хотів ще щось сказати. Але його погляд зупинився десь в кінці залу. Він запримітив непотрібну для нього людину, котра хотіла витворити якусь гидоту.
Хлопець повільно встав, не зводячи погляду.
-так. Швидко, виходьте із-за стола і направляйтесь всі до іншого краю!
Рефф почав озиратися
-що? Що сталось?
-я сказав негайно виходьте із-за стола!
Намагаючись не кричати відповів Брайн
-добре, без питань
Відповів Рефф починаючи вставати, та допомагати Лорі
"він допомагає їй підвестися? Вона сама не в змозі? Чи може на то є причини?"
Нора могла подумати над цим, але не було часу.
Як тільки вони вийшли із-за стола, Брайн послідував у сторону в яку дивився.
Нора булоб хотіла озирнутися. Але міцна рука Реффа проводила її за плечі.
Зустрівшись поглядами той сказав:
-ми повинні виконувати все що він каже.
Піджавши губи сказав Рефф
Нора лише згодливо замотала головою, слідуючи до іншого краю залу.
Все вщухло, як наче і нічого не бувало як тільки вони пройшли десяток кроків
Але Нора не встигла прийти до тями як повз неї хтось немов справді пролетів. В її руці лишився фужер. Фужер з шампанським.
Нора дивлячись на це продовжила йти
Допоки не зупинились біля одного із столів навпроти виходу
-я зовсім не розумію його в останній час. Як це виправити теж.
Сказав Рефф, піднявши склянку якогось соку
-мені здається тобі і не вдасться його зрозуміти.
-чому ти так думаєш Нора?
-Брайн закрита людина, він не підвласний розповідати щось про себе. Він сам себе запрограмував на те щоб слухати та допомагати близьким для себе людей.
-він взагалі нічого не розповідає?
-ммм... Думаю так... Зі мною він не відкритий. Але якщо ти справді тягнешся до того щоб наладитись з ним. То думаю тобі потрібно звернутись або до Істора. Або...
-тільки не до неї..
Сказав Рефф допиваючи сік зі склянки.
-так, саме до Марії. Думаю краще неї, його не знає ніхто. Вони дуже довго знайомі, їх багато що об'єднує.
Сказала Нора дивлячись на свій фужер з шампанським
За декілька метрів, позад Реффа дівчина побачила Брайна.
Його палець був на губах, хлопець явно хотві злякати Реффа.
Лора трохи відійшла, дозволяючи йому зробити витівку.
Крок за кроком, він ставав блище
-у вас такий гарний костюмний жилет
Сказала Нора, відволікаючи чоловіка
-ого, справді? Ну дякую...
В цей момент Брайн вхопився батьку в плечі з характерним криком "ГА"
Від чого той підскочив, а волосся на його голові стало ще біліщим
-дурний чи що?
Ледь стримуючи крик сказав Рефф, його рука стиснулась в кулак, затремтівши
Брайн дивився на це, очікуючи що батько зірветься.
Але ні, декілька секунд, чоловік зробив подих, та заспокоївся.
Брайн мовчки зреагував, підвівши брів в здивуванні, з характерним "хм" що значило справжне здивування.
-ну щож, вип'єм? Тай розходимось?
Дивлячись на Нору запитав Брайн
-бо я бачу Нора ніяк не дочекається
Знущаючись сказав Брайн
Рефф взяв дві склянки якогось соку, всучивши одну із них лорі
Брайн підняв склянку з льодом та коньяком.
Дивний фужер так і лишився в руці Нори
-щоб дивились тільки вверх!

Підіймаючи склянку сказав Брайн
Рефф усміхнувся, вдаряючись по склянці сина.
Потім з Норой та дружиною.
Останні лишились тільки Брайн та Нора.
Перетнувшись поглядами, скло бряцнуло.
Брайн зробив ковток, відставивши залишок на стіл
Нора довго не вагалася, але всеж таки зробила різкий ковток шампанського.
Декілька секунд смак був звичайнии, але через мить на язиці відчувся кислий присмак. Що з кожною секундою ставав все сильнішим.
В голові почало мутніти
В горлі почало люто випалювати слизисту.
Нора спробувала зробити подих, але закашлялась, схопившись за горло, горючість ніяк не тікала з неї.
Кашель не зупинявся. Але подих повітря ніяк не вдалося зробити.
-Норо?
Торкаючись то руки запитав Брайн.
-що з нею таке?
Запитав Рефф
Брайн підхопив Нору під одну руку, аби та не втратила рівновагу
Лора підійшла блище
-це хімічне отруєння. Викликайте швидку. Чим швидше тим краще
Сказала жінка обхвативши лице Нори
Дівчина намагалася зробити ковток повітря. Випалююча речовина що була у фужері, палила її горло. Не даваючи дихати.
В очах повільно темніло. Допоки світло не згасло.