Частина 16
- Катя это ты? - з нею говорила жінка, мабуть мама Вані
- Да - тремтячим від хвилювання голосом вимовила дівчинка
- Открыто, поднимайся на третий этаж, Ваня тебя встретит
Двері відчинилися і Катя пішла до ліфта. Поки він їхав нагору їй здавалося ніби він їде все життя. Але при цьому вона була щаслива побачити свого коханого, адже вона сумувала за ним весь цей час. Лише думки про нього змушували її їхати та шукати його. Двері ліфта відчинилися. Перед Катею стояв її коханий. Він дивився на неї зрозумілим поглядом. Це погляд ніби вибачався за все що він зробив, хоч і для Каті він був святим.
- Пойдем? - сухо промовив хлопець, обіймаючи дівчинку
- Пошли
Вона сподівалася на тепліший прийом, але тішило, що він її не вигнав. У квартирі вані було досить затишно не дивлячись на сміття та купи мотлоху. Роздягнувшись, пара пішла далі коридором. Пройшовши на кухню дівчина побачила приємну жінку, а на столі на неї чекав теплий чай. Молоді присіли до столу:
- Ну что вы планируете? - надпиваючи чай запитала жінка
- Ну делать Кате гражданство, женится - невпевнено відповів хлопець
- Кать ты согласна отказаться от украинского гражданства?
Ці слова поранили дівчинку ніби лезо ножа пройшло по серцю. До цього часу вона не розуміла, причому тут громадянство і яка різниця в національності.
- Можно я поговорю отдельно с Ваней?- попросила Катя
- Хорошо
Мати хлопця вийшла з кухні залишивши пару наодинці
- Вань я не хочу отрекаться от своей страны. Я понимаю ситуацию сейчас, но какая разница между Украиной и Россией?
- Пойми дорогая - мы воюем.- Хлопець ніжно взяв долоні дівчини у свої долоні - Я не хочу кучу вопросов почему я женился на своем враге. Это же для нас
- Мы враги? О чем ты?- Посміхнулася дівчинка дивлячись убік
- Вы нацисты, а мы вас спасаем...
Почувши таке від коханої людини для дівчинки стало погано на душі. Невже всі навколо мали рацію? Невже я люблю людину з кров'ю українців на руках?
- То есть я убийца по твоему? Мой народ убийца? Твой сын тоже получается? - сердито запитала Катерина
- Зай давай просто сделаем гражданство и будем счастливы, это ж так просто!
- Тогда почему я должны быть под вами, а не оставаться украинкой? Тебе стыдно за мою нацию?
- Я не хочу чтоб моя жена и мать моего ребенка была под украинским флагом.
Тільки зараз у голові Каті складалися пазли. Її коханому соромно за те, що вона - українка. Не йому соромно за смерті людей, пролиту кров та зґвалтованих дівчаток. А йому соромно за її українське походження. Це був ніби удар, грім та блискавка. Як він може? Згадуючи усі уривки війни, кожну смерть українця їй все більше ставало гидко від її коханого.
- Я все сказал. Либо ты принимаешь что ты русская, либо я н не принимаю тебя.- З цими словами Ваня вийшов покурити на балкон, залишивши дівчину наодинці зі своїми думками.
Катя не могла сказати не слова і лише гіркі сльози котилися її щоками. Вона ніколи не думала про патріотизм і любов до рідного краю, але в цей момент їй здалося, що вона продає маму - Україну. Адже не росіяни виросли її, а квітучі поля рідної країни, не росіяни заплітали їй колоски, а батьківщину України. Не під біло-синьо-червоним прапором вона росла, а під блакитно-жовтим. Не москва прищепила їй любов до колискових, до краси в кожному листочку та паростку. Невже вона готова зрадити свою рідну Україну так просто? Невже вона повинна терпіти, що її коханому соромно за її націю? Її нація не варта московської вдачі. Катерина зрозуміла, що жодна Росія не замінить її рідних полів. У її серці стався переворот, юудто запалився маленький вогник, який грів її душу і тіло. То справді був дух патріотизму. Не показної шароваршини, а справжній патріотизм, який живе у кожному українці. Людина може робити будь-які помилки, будь-які дії, але найголовніше усвідомлення того, хто ти і хто твій ворог. Саме так запалюється справжній дух українського патріотизму, який гріє нас і без світла, зв'язку, води та їжі. лише ця маленька іскра здатна об'єднати всіх українців, покликати на захист свого краю:
- Раз ты не принимаешь мой край, ты не достоин своего сына
- Ты серьезно предаешь меня из-за такого бреда?
- Моя семья - Украина. Мой сын - козацкой крови. А ты москаль. Я переночую у тебя и утром поеду сама. Спокойной ночи
Ваня був шокований рішенням дівчини, але затримати або вигнати її він теж не міг. Його мучило розуміння, що ж українка не російська баба. З одного боку, він і покохав її за це, а з іншого боку на таку воду не повозиш.
Лежачи в ліжку Катя написала тітці. Про це вона не довго навіть думала. Тітка Оля не раз кликала Катю до Канади, там українська діаспора, яка з радістю прийме її до родини. Тітка Оля пообіцяла, що вже завтра її забере волонтерський автобус до Канади. Дівчинка була рада, але на душі було все ще боляче від вчинку Вані. А ще гірше, що навколо всі мали рацію. Але вона не шкодувала ні про що, адже у неї є найрідніший чоловічок - її син Максим.
Вранці Катя зібралася і мовчки пішла до автобуса. Вона навіть не рощувалася з Ванею та його мамою, як то не хотілося навіть. Дивлячись як автобус їде в ще більш далекий але рідний край Катерині стало легше.