Частина 15
Катерина стояла на колії вокзалу з Валентиною Сергіївною, чекаючи поїзда. За цей час дівчинка для бабусі стала рідною і відпускати в таку далеку дорогу ще й назавжди жінці було дуже складно. Тітка знала як складно доведеться Каті в їхній країні. Адже Росія далека від України. В Україні народ не ховатиме голову в пісок, змиряючись з обставинами та владою. Українців не залякаєш, не зламаєш і не змусиш підкорятися. Вони вільні, незалежні та непокірні. Не те що росіяни... За часто там люди продажні й полохливі, наче зайці в лісі. Російські жінки народжують для допомоги одиноким матерям, брат готовий продати брата, а той, хто піднімається вище, стає Цербером, який заплющує очі зеленими папірцями. Але бабуся не була такою. Вона з небагатьох прожила чесно всі роки за копійки, чесно працювала і виховувала прекрасну доньку, яку, до речі, так сильно нагадувала їй Катерина. Жінці було шкода юну наївну дівчинку, яка просто обпіклася об жорстоке московське кохання.
Стоячи на пероні вона дивилася на Катю, проводжаючи в далеку дорогу. В її очах легко було розглянути доброту і жалість до становища, куди потрапила дівчинка. Віддаючи пакет із продуктами жінка сказала:
-Главное не переживай дорогая, и всегда оставайся такой какая ты сейчас.
- Хорошо тетя Валя. Я буду скучать
- И я буду скучать моя хорошая. И запомни у человека нет безвыходных ситуаций. Во всем есть выход.
- Спасибо вам, вы такая хорошая!
Катя міцно обняла тітку, розуміючи, що ця зустріч багато чому її навчила. Немає злих та добрих націй – є різні пропорції. Зайшовши в купе вона дивилася на тітку Валю, яка махала їй у вікні рукою і тим часом поїзд почав повільно від'їжджати рейками в інше життя. Катерина розуміла, що незабаром її життя ще більше перевернеться. Незабаром вона завершить цей складний маршрут і побачить свого принца, заради якого їй довелося подолати таку тернисту дорогу в невідомість. Вона не уявляла, наскільки всередині неї сильний стрижень, адже мало хто витримає настільки круті гірки від долі, мало хто не опустить руки і дійде до своєї точки закінчення відліку, яку створив на самому початку. І в цьому вина навіть не любові до Івана, а вогник у душі молодої мами. Тільки сталевим характером і залізною витримкою можна досягти бажаного. Чи це побудова бізнесу чи пошук батька свого малюка - немає жодної різниці.
Дивлячись у далечінь із запітнілого вікна поїзда дівчинка думала про своє життя і наскільки все-таки вона нудьгує за рідними полями. Ніколи раніше вона не замислювалася, наскільки сильне тяжіння її душі до батьківщини. Мабуть, це приходить з порівнянням. Хто б не казав, що всі поля однакові або те, що вдома скрізь як дві краплі одного бетону, у рідному краю всі будинки і поля яскравіші, рідніші й миліші за око. Чим більше вона копошилася в думках, тим більше розуміла, що вона в країні, яка завдає біль її Україні. Це змушувало її сумувати, думати що вона вчинила невірно, хоча всі кажуть "Іди за покликом своєї душі". Може, іноді наша ж душа нам теж бреше? З цими думками дівчинка поринула в солодкий сон, адже вранці має вирішитись її подальша доля. Іван сидів у своїй кімнаті, думаючи про те, як жити далі. Він змирився з думкою, що він уже батько і чоловік. Здавалося, що найскладніші кроки вже зроблено: мама знає, батько поїхав жити в село, щоб не нашкодити малюку своїми вечірками, ліжечко зібрано і дитячі речі її молодшої сестри мама вже прогладила. Залишилося дочекатися Катюші та грати весілля, зробити громадянство. Потім крики, соплі, підгузки, праця на трьох роботах, вічні кредити та хронічна втома. Скандали, крики, сльози дружини, костюм у дитячий садок на виступ та англійська після басеїну. Чи буде цей шлюб через щире кохання? Не думаю, але половина людей живуть у шлюбі по "зальоту" і нічого. Тут вибір був зроблений не хлопцем, а малюком в утробі дівчинки. Але чи вибирав малюк таке життя?
Цей ранок був особливо похмурим, ніж зазвичай. Сірі хмари закрили останні промені сонця. На вокзалі знову панував уже знайомий мурашник із людей, які біжать незрозуміло куди. Пробираючись через натовп людей до виходу, Катя лише стискала в руці маленький клаптик паперу з важливою адресою. Вийшовши з будівлі її очам, відкрився простора столиця Москва. Вона заворожувала своїми розмірами, але не було такого відчуття східності, як у рідному Києві, хоч він і менший. Втомлена дівчина сіла в таксі, віддавши адресу водієві.
До зустрічі з коханим її поділяло якихось кілька десятків хвилин. Від цього у Каті вискакувало серце з грудей і легені переповнювались духом хвилювання. Її навіть не цікавили кам'яні мегаполіси із вікна машини. А що толку дивитися на цю інсталяцію? Через пів години дівчинка була на місці. Розплатившись із водієм та забравши папірець з адресою, дівчинка підійшла до потрібного під'їзду. Тремтячими пальчиками вона набрала номер потрібної їй квартири.