Частина 14
20 тиждень вагітності
Як маленьке зайчатко – такий розмір має малюк на 20-му тижні вагітності. Очі малюка все ще залишаються закритими, однак він уже добре вивчив середу свого існування та добре орієнтується у своєму маленькому просторі.
Вже майже місяць Катя була у Валентини Сергіївни - доброї тітки, яка на якийсь час прихистила дівчинку в себе. Почувши її історію дама була шокована тим, наскільки важкий шлях проходить Катерина на самоті та ще й у такому трепетному становищі. Жінка залишила її на якийсь час у себе, адже пускати в таку складну дорогу вагітну дівчинку величезна небезпека для малюка. Попри всі переживання Каті, Валентина Сергіївна виявилася дуже доброю та милою. Невже не всі московські нащадки такі погані? Адже якби саме так, вона б не знайшла доброї руки допомоги.
І справді - добрі люди є скрізь, навіть у Росії. А злі та погані є навіть на нашій батьківщині. Не у всьому винен менталітет чи наші переконання щодо певної нації, у цьому відіграє величезну роль моральність кожного з нас. Не всі росіяни за смерть і геноцид, не всі піддалися зомбуванню і чудово розуміють, що відбувається. Проблема в іншому, в тому, що десь більше моральних виродків, а десь їх набагато менше.
Каті дуже пощастило, що вона зустрічала на шляху лише добрих людей, але це не робило її щасливою. Дивлячись у вікно на сірі вулиці російського містечка, вона починала нудьгувати своєю Батьківщиною Україною. І хоч там де вона зараз була тихо та спокійно, це місце навряд чи можна назвати теплим та затишним. В Україні на кожній вулиці панували тепло та спокій, у кожному куточку квіти начебто посміхалися і навіть тварини були привітними. Тут же - одні тьмяні хмари закривали останні промені сонця, що падали на болота, які з'явилися після дощу. Туга по дому загортала дівчину, але вона усвідомлювала, що жити в такій атмосфері їй доведеться все життя.
Єдине, що її тішило - її маленьке кроленя під серцем. Саме так ніжно дівчина називала свого синочка. Він уже почав не слабо штурхати в животику, що нагадувало їй стрибки маленького кроленя. Тільки зараз дівчина почала усвідомлювати, що невдовзі стане мамою. Раніше вона сприймала це суб'єктивніше ніж зараз. Але її не лякало материнство, яким би складним не видавався цей статус. Адже це її дитина, її маленька дитина, яку вона виношує. Часто Катя замислювався, яким стане її синок, яку професію вибере? Чи буде він похлж на неї чи Ванюшу? Але найчастішим питанням, яке вона задавала собі був про Івана: Чи прийме він їхнього малюка?
Івана не залишали думки про вагітність Каті. Шок від цієї новини вже давно пройшов і начебто хлопець навіть упокорився що стане так рано батьком, але він досі не усвідомлював, як усе відбуватиметься. Адже він не думав так рано про сім'ю, а тим більше про дитину. Хлопця не відпускав страху про те, що він стане поганим батьком. Та й чоловік із нього вийде не надто хороший. Ваня до кінця не знав нічого про свою наречену, все їхнє спілкування складалося на тему того процесу завдяки якому на світ скоро з'явиться їхній малюк, а тепер з цією дівчиною йому доведеться будувати сім'ю. Цікаво у нього буде хлопчик чи дівчинка? А як назвати свого сина чи доньку? Точно що розумів хлопець це те, що незабаром Катя приїде і треба брати відпустку.
Як іноді життя грає з нами в іронію. Адже його нація вбиває дітей на території її батьківщини, ґвалтує дівчат, бомбить міста, а десь між містами та селами жила Катя та оберігала його дитину. Думки про те, що через довбаний наказ про запуск хоча б однієї ракети могла постраждати його дитина Ваню кидало в жар. Ще більше його душила думка про те, що він міг по незнанню вбити власноруч свого малюка. У ці моменти хлопця кидало на свою націю. Адже вони не захищаються, а знищують людей. Таких самих жителів міст та містечок, сіл і мегаполісів. На його руках гаряча кров безневинних людей, як і у всіх його товаришів по службі. Він і його нація - фашисти, а найжахливіше в цьому той факт, що він навіть нічого не може з цим зробити, адже він лише маріонетка верхівки. Чи він він сам себе у всьому що відбувається у світі? Ні, адже він усвідомлював лише те, що ним керують, думаючи, що це звільняє його від відповідальності за кожну смерть українця. Адже це правда?
Єдине, що він зараз може зробити - забезпечити свою дитину. Зібравшись з думками, хлопець пішов брати відпустку зі служби. Він розумів, що це буде нелегко зробити, але почуття обов'язку хоча б поговорити з Катею виявилося набагато сильнішим за страх. На диво для нього його легко відпустили. Не довго думаючи, Ваня взяв квиток на поїзд до Москви і помчав додому. Дорога здавалася йому дуже довгою. Він тонув у купі своїх думок. Іноді це найгірше - у найскладніший момент залишитися наодинці із собою.