Частина 7
Зібравшись з думками дівчина все ж таки вирішила розповісти цю звістку своїй матері:
-Мамо, мені треба дещо тобі розповісти
- Щось сталось? - запитала мати, відволікшись від приготування млинців
- Так, мамо я вагітна...
Від такої новини мати аж упустила лопатку:
- Як? Від кого? Тобі ж 15 он лише виповнилось, ти ще у ляльки бавилась вчора! Як?
Катя мовчала. Вона знала, що такої реакції від мами можна і було очікувати
- Чого ти мовчиш?! Катерина я тебе питаю від кого дитина?
- Від Івана. Він з Москви, поїхав, а зараз не виходить на зв'язок
- Ще й москальська дитина! - мати кинула ганчірку від гніву на доньку. Вона розачарувала її, причому дуже сильно. - Поки русня вбиває нас, ти москалення носиш під серцем??
- Але дитина ж не винна...
- Мовчи! Цибнула на москалика, ще й зробила дитятко, молодець! Зганьбила мати й батька!
Дівчина сиділа, але сльози навертались самі. Невже її матері важливіша "порода" дитини ніж життя її онука? Невже те що батько її маляти - москаль ганьба?
- Збирайся, до лікаря їдемо!
- Добре...
Катерина почала збиратись, але у думках їй було страшно. Вона боялась аборту, того, що мати вирішить все за неї. Але більше вна переживала за Івана. Вона ніяк не могла вийти з ним на зв'язок. Знав би він, що у нього буде син або донька повернувся б, врятував від усього цього жаху її й дитя. Поки вони їхали до лікарні, дівчина думала про все. У голову лізли страшні думки. Серденько колотало від тривоги й страху. Дорога по відчуттям тривала вічність, а машина їхала дуже повільно. За вікном аво було не спокійніше: Росіяни знову напустили ракет на рідну землю. Уламки будинків лежали прямо на землі, усюди були люди у формі, медики грузили постраждалих, а поліція контралювала процес. У цю мить Катерина на мить відчула біль нашої неньки: вона так само плакала, захищаючи своє маля під серцем, як й Україна оберігала своїх діточок від ворожих обстрілів. Мабуть материнська любов - найсильніше почуття. Мати не кине своє дитя, мати плаче коли її дитинці боляче, наче це їй боляче. Катерина плакала так само як й рідна країна.
У лікарні дівчинка трохи заспокоїлась. Лікар видав направлення на УЗД обстеження і вона разом з мамою пішли до кабінету. Після підготовчого процесу, Катруся вперше побачила на єкрані монітору своє маля:
- У вас 12 тижнів, всі показники у нормі, патологій вагітності я не бачу, серце вже сформовано, правильної форми
Катерина не могла надивитись на свою маленьку крихітку. Він був такий ще малий, але вона вже любила його щирою материнською любов'ю
- А ще можна зробити аборт? - холодним голосом спитала мати у лікаря
- Срок вагітності вже величенький. Ніхто не піде на такі ризики.
- Я готова віддати всі гроші аби позбутись цієї дитини. Це помилка, як ви не розумієте??
Чути такі слова від матері про свого онука було боляче. Як можна назвати це маленьке янголятко помилкою? Як можна забирати життя у вже живої людини, як можна вбити це маленьке серценько??
- Мамо, я не хочу робити аборт! Це моя дитина! - крикнула донька до матері
- Ти взагалі мовчи! Оно наробила вже справ. Добре було жартувати з москалем? Теплі його обійми?
- Мамо... - у дівчини навертались сльози від материних слів. Ніколи раніше вона не чула щоб на неї кричала мама, чи ображала. Душа горіла пекучим болем і образою на слова такі слова. Нікому не побажаєш чути такі вирази від найріднішої людини.