Dr. Stone "Вслед За Мечтой"

Автор-сан:

Я еще жив, епт.

q(≧▽≦q)

Знаю, вы все заслуживаете куда более интересную и большую главу за столько времени ожидания, но по личным причинам я не имела возможности писать нормальный текст. Прошу меня простить, я правда всех вас очень люблю и желаю всего самого наилучшего!

И не смотря на всё, моя жизнь более-менее устаканилась, и я буду стараться вернуться в прежний ритм написания глав. 

Никогда не думала, что буду вспоминать с ностальгией те дни, когда писала огромную главу за четыре дня...

(ﾉ*･ω･)ﾉ

Под ногами периодически хрустели ветки, когда двое ученых страдальчески пробирались через озорные, зеленые кусты, так и норовящие уцепиться за юбку Сенку и задрать ее выше положенного. Он мужчина – стесняться особо нечего, но вот бояться есть чего - спутницу, с ее «весеннее обострение круглый год». Кто знает, когда изголодавшийся тигр вдруг зажмет бедную овечку в угол, не давая шанса вырваться и сбежать. Быть этой овечкой не особо хотелось.

-Черт, завидую. – юбка снова поднялась и Сенку реально задумался о том, чтобы сменить уже привычный ему стиль. Тем временем, Т\И продвигалась сзади, заново пробираясь через кусты и теряя свои каблуки уже пятый раз подряд.

-Ты про что?

Парень легко оторвал липкое семя растения от рукава, и оно зацепилось за пальцы.

-У тебя такая эстетичная кожа на бедрах.

От внезапного комплемента ученый поперхнулся воздухом, тут же спотыкаясь об корягу, но вовремя поймав равновесие. Развернувшись на 180 градусов, его встретило лицо, с прямым взглядом кислотных глаз и надутыми, красноватыми от покусываний губами.

Вредная липучка продолжала липнуть к пальцам и никак не хотела отцепиться от бледной кожи. На подушечках виднелись небольшие мозоли, кожа на кончиках пальцев покрылась еле заметными трещинками. Сенку только сейчас обратил внимание на неприглядный вид рук, пытаясь выкинуть растение-прилипалу куда подальше, но та продолжала цепляться за каждую волосинку.

-Прекращай смотреть туда, куда не надо. – перекатываясь, как будто дразня, липучка раз за разом умудрялась оказаться на других пальцах. – Твой взгляд не должен касаться моих бедер, всё ясно?

-А руки?

Мальца передернуло так, словно он увидел что-то очень мерзкое. Пусть это было лишь неприятной иллюзией, но в этот момент, когда чужой взгляд ясно блеснул, Ишигами ощутил несуществующее прикосновение в районе внутренней стороны бедер. Как-будто девушка позади сделала это то ли взглядом, то ли силой мысли... Но просто теория возможности девушки сделать это заставляла внутри вскипеть целое горячее блюдо из самых разных чувств. И какие именно чувства входили в этот список, парень разбирать не хотел.

Пока багряные глаза осуждали всё естество Т\И, презренно смотря из-под полукружья длинных ресниц, та активно занималась поисками своего левого каблука. Конкретно надоедало останавливаться каждые две минуты и ждать, пока врач найдет свою обувь в кустах и покажет шевелюру с множеством веточек и листочков, заставших в светлых на свету локонах.

-Лучше скажи, куда мы идем. – Сенку не любил недомолвки, особенно со стороны соседки. – И нафиг мы премся через кусты?

Зелень зашевелилась, покачалась из сторону в сторону, роняя листки, и через секунды Т\И буквально вынырнула из океана растительности, гордо возвышая две туфли к небу:

-Я нашла! – один из каблуков выглядел просто отвратительно, но это ее ничуть не смутило. Девушка одинаково счастливо смотрела на пару любимых каблуков. Касеки часто делает для нее обувь, но его всегда приходиться уговаривать. – Wait a minute! I'll put it on now...

Ученая нашла опору в виде шершавого дерева и без колебаний начала надевать относительно чистый каблук себе на левую ногу.

-Ты серьезно обуешь это? – парень уверено пробирался через эти «тропики» прямо к подруге. – Дай сюда.

Инициатива Сенку раздеть девушку всегда находилась в таких рейтингах, как: «Топ 3 мечты, которые не сбудутся» и «Шок-контент!». Мечты мечтами, но их всегда можно реализовать. В принципе, именно этим врач занимается уже на протяжении полугода и пока, - до времен повторного открытия Америки – это самый продолжительный срок ее соблазнов. Поначалу можно было подумать, что Сенку просто умеет держать себя в руках и это бы нисколечко не удивляло, учитывая все те «приключения» на его тощую задницу. Взять хотя бы ту журналистку... Однако стоит вникнуть в суть дела чуть глубже, как начинают медленно закрадываться сомнения по поводу его ориентации. Если Т\И скажет, что не шиперила Сенку с кем ни попадя, и не пыталась выследить малейшие признаки чего-то «интересного» между ним и другими парнями, то это, без сомнений, будет постыдная ложь. Рыскать в чужих записях – согласитесь, отвратительный поступок – оказалось так же бесполезно, как шпионить за мальчишескими посиделками у горячих источников. Точнее сказать, бесполезными для фанаток Сенку. Ведь любитель яоя в прошлом – а именно Т\И (и Ген) – имеют вопросы к Рюсую.

Но вот чудо! Т\И наконец-то, НАКОНЕЦ-ТО, раздевают. И, прошу заметить, по доброй воле!

-Какого хрена? – Он наклонился, исчез в траве и дотронулся до оголенной щиколотки ледяными пальцами. Шевелюра Сенку озадачено покачнулась среди зарослей. – Минуту назад у тебя было всего две.

-Ах, ты про эту? – девушка посмеялась и помахала третьим каблуком, самым грязным и, что еще более отвратительно, начинающим гнить. – Я ее месяц назад потеряла. Ну, помнишь, когда мы с Кохаку наперегонки...

-Помню. – Ишигами с раздражением снимал с девушки обувь, удивляясь температуре ее тела. Возможно, если его пальцы не были б так холодны, бледная кожа Т\И казалась бы просто теплой. Но, смотря на холодный оттенок дермы, которым обладала врач с самого рождения, тяжело представить что-то настолько горячее. – Мы тебя всю ночь искали, дурёха, как такое забудешь?

Парень до сих пор вспоминает тот вечер с легкой тяжестью на сердце. Т\И и Кохаку должны были доставить кое-какие материалы из одной точки в другую, и Сенку, желая ускорить возвращение двоих, предложил незатейливую гонку. Вроде бы ничего тяжелого, вроде бы повседневные дела: девочки часто бегали туда-сюда, веселясь и забавляясь вдвоём на охоте, карабкались по деревьям, подобно разумным обезьянкам. В общем, вели невероятно активный образ жизни.

Но кто бы мог подумать, что под конец «соревнования» пойдет ливень? И кто вообще мог допустить, что Т\И, мать природа, решит сократить путь? Какая молния ее долбанула, что она предпочла нормальной дороге кусты и заросли?

-Опять ругаться будешь?...

Красные глаза особенно контрастно смотрелись среди всей это зеленой идиллии. И кому тут 26 годиков, доктор Хьюстон?

-Как дитя малое. – ученый встал, держа в руках пару каблуков, изрядно повалявшихся в грязи. – Тебе свои дать?

Т\И изящно и в непонимании выгнула бровь.

-Каблуки?

Брови Сенку опустились к переносице.

-Ботинки, гений.

Надевать ботинки молодого парня? Ишигами добровольно отдаст ей свои кровные ботиночки? Мило, однако. Кое-что не позволит ей это сделать...

-Фе. – девушка скривилась, вороча нос, стоило другу полезть в собственную сумку на поясе.

Вот тут-то багряные глаза широко и как-то недобро распахнулись.

-«Фе»? – его руки замерли.

-Прости, конечно, но надевать что-то, принадлежащее мужчине.... Как бы так сказать?... Я считаю не слишком... эм... гигиеничным?

Желания приложить девушку каблуком медленно возрастало – вдруг мозги на место поставит.

Сенку скривился, сложил руки на груди и оглядел девушку с ног до головы, пытаясь найти в ней хоть немного здравого смысла. Лишь спустя пару минут обдумывания всего существования Т\И Хьюстон, ученый пришел к выводу, что она – аномалия гребанной Вселенной и отсутствия какой-либо логики не болезнь или кидание головой вниз, а просто врожденный порок. И всё, что остаётся делать бедному вождю в кожаной тунике, который пытается вернуть цивилизацию в свои-то 19 – терпеть, кормить и стараться не убить.

-То есть... Пялить на себя всякую хуйню, вырытую из ямы – эталон гигиены, а надеть мою обувь, которую я толком не носил... «Фе»?? - Т\И с замиранием сердца увидела, как любимые каблуки полетели далеко в обрыв. Один из каблуков врезался прямо в дерево и намертво застрял... Он умеет кидать с такой силой? А Сенку, тем временем, вытер руки об себя и продолжил с неким упоением, злорадствующей улыбкой. -...Что ж, твое право. Только потом не смей жаловаться, что ноги болят или на что-то наступила. Я всё равно не смогу тебя поднять – будешь сидеть тут до прихода помощи, ясно, Золушка?

Т\И уважала Сенку. Любила и уважала, только потому, что сочувствовала, восхищалась и ощущала явное сходство со своим дядей, который держал ее в ежовых рукавицах с пяти лет. Контроль над своей персоной, осуществляемый малолеткой, должен приносить дискомфорт или чувство собственного унижения. Но у Т\И это не вызывало ничего, кроме желания посмеяться, умилиться нестандартной заботе и пойти дальше рука об руку. В конце концов, это именно то, к чему девушку приучили с самого детства.

-Ясно... Злая матушка.

Но сдаваться она вряд ли будет. В конце концов, у Т\И есть еще одна туфля, а поскакать на одной ноге, как туфелька инфузория, никто не запрещал.

-И это дай сюда. – девушка не успела даже ногу задрать, а всё её мысли и грязные, в прямом смысле слова, планы уже успели стать прочитанными. Т\И растеряно глядела на свои пустые руки, пока Ишигами скептически просматривал гниющий кусок древесины в своих руках. – Как вообще можно ходить на этих бревнах?

-А Кохаку, которая бегает и прыгает на каменных ходулях, тебя не смущает?

Врач ощущала под ногами мягкую почву, от которой веяло легкой, утренней прохладой. Землю как будто только что вскопали, ноги приятно утопали в ней, и Хьюстон почувствовала желание постоять так еще немного, задрав голову ввысь, подставляя лицо под ласкающие лучи солнца, проникающие через тонкую листву окружающих деревьев.

Переведя взгляд с умиротворенной персоны, улыбающейся небу с прикрытыми глазами, на практически съеденные насекомыми дерево в форме обуви и стельку, набитую чем-то мягким для удобства, Сенку неодобрительно хмыкнул. Маленький кончик зеленой веточки прятался в носке и выбивался из всей целости картины. Не до конца понимая почему, но парень решил ее убрать...

-Твою ж-!

Т\И с легким испугом взглянула на друга: каблук в его руках подлетел, а Сенку, в панике, повторно его поймал, с брезгливость и страхом на лице, а потом отправил туда же, куда и пару до этого – за поле видимости. Девушка не может точно что-то сказать на этот счет, но, наблюдая за кривоватой траекторией обуви, на секунду ей послышалось змеиное шипение.

-Какого хрена мы тут вообще забыли?! – ученый с мимолетным вскриком обтер руки об себя. Его лицо стало гневом и негодованием воплоти, пока девушка рядом стояла босая, но до «нельзя» спокойная. – Я тебе жизнь спас!

Бровь Т\И, сама по себе, изогнулась так же, как обычно это происходит у гения новой эпохи.

-Поверить не могу! – ладони зарылись в шевелюру. Видимо, Сенку и правда словил небольшой шок. Респект змее и эффекту внезапности. – Что бы мы делали, запихнув ты свою ногу в тот каблук, а?

Девушка пару раз быстро моргнула.

-Первые 15 секунд надо успеть высосать часть яда, а дальше-

-Да знаю я!

Зло рыкнув и не собираясь зря тратить время, Сенку развернулся и пошел в сторону неизвестного ему пункта назначения. Ученая пару секунд смотрела на удаляющейся силуэт, на крепко сжатые мужские пальцы в кулаке и на обозленно вздёрнутые к верху кудри, с запутавшимися в них веточками и паутиной.

Ничего не оставалось делать, кроме как идти вслед за ним и смотреть, чтобы Сенку свернул туда, куда надо. Потерять такого ценного сотрудника равносильно концу счастливой жизни и цивилизации, по крайней мере, на момент существования Т\И. Оставаться без него, как без человека, тоже не особо хотелось: кто будет помогать делать анестезию? Плюс косметику бесплатно приносить...

В общем, чувак нужный.

Целых пятнадцать минут молчания служили для двоих временем для собственных мыслей и, лично для Ишигами, попыткой понять, в какую трущобу Т\И тащит их на это раз. Они вдвоём пробираются через кусты, отгоняют тысячи надоедливых мошек и ловят кайф от звуков природы, исходящих со всех сторон.

Т\И Хьюстон и Сенку Ишигами – двоица ученых, яростно матерящих колючие растения и лозы, спускающихся с деревьев. По мере приближения к неизвестности, которую девушка называла любимым местом для отдыха, заросли становились всё непроходимее и беспощаднее, особенно для нежных, и слишком слабых, конечностей молодого научника. Врачу, физические силы которого превосходили напарника с тонкими-претонкими кистями, пришлось вооружиться тонкой палкой и уничтожать все препятствия на своем пути только так – с размаху разрезая любое зеленое пятно перед глазами, пока парень позади давит на природу морально и авторитетно.

Главное, чтобы никакая гадюка не смела подкрасться в самый неожиданный момент.

-Епт-!

Сенку всегда везло в такие моменты. Падать лицом в грязь, как только свет успеха бьет в лицо теплыми, ласковыми лучами. Стоило девушке понять, что кусты резко перешли в бескрайную, зеленую поляну, как рядом с ней падает полудохлая (по ее мнению) туша, не нашедшая опоры вовремя. После помощи подняться, парень с негодованием отряхнулся, смахнул с лица липкую, вонючую грязь и огляделся.

Солнце уже давно выбралось из-за горизонта, освещая зеленое поля всеми силами света. Несколько одуванчиков, тысячи километров яркого поля, как будто скошенной газонокосилкой травы. Где-то там, за невысокими холмами, виднелась прерывистая линия высоких деревьев. Кучерявые облака будто мешались между собой, превращая небо в сладкую пену на горячем кофейном напитке нежно-голубого цвета.

Позднее утро пахло цветами поля и липой, слегка сладковато и не слишком резко. Т\И вдохнула глубже, запоминая приятный спектр запахов, и взъерошила копру белоснежных волос на голове. Повышенная влажность мешала нормально дышать, и даже парило. Не понятно, то ли к дождю, то ли от испарившийся росы.

Сенку попробовал повторить за ученой и вдохнул так глубоко, как только мог. Кислород прохладой пробежался по венам и остудил горячий нрав на какое-то время. Однако, этого было достаточно, что заговорить первым:

-И что мы тут делаем? – Сенку не давало покоя элементарное любопытство, хотя нарушать благую тишину особого желания не было. – Я представлял это более...

-Феерично? – усмехнулась она. – Думал, я тебя на утесы сводить собралась? Или на горы? Прости, не сегодня.

Исходя из того, что девушка рядом с молодым ученым панически боялась высоты, - а причину Сенку еще предстояло выяснить – то нет. Парень не предполагал, что они идут в местность, где есть хоть малейшие уступы вниз или фантастические виды. Но никто не запрещал думать о секретном пляже, где соленый бриз ласкает кожу, и синий океан крадет дыхание. Доктор смотрелась бы недурно, героически стоя на берегу такая же босая и улыбчивая, смотря на друга с привычным оскалом и дурной идеей порвать одежду и с разбегом окунуться.

Сенку тряхнул головой, отгоняя эти мысли.

-Мне тут нравится. – Хьюстон села, закинув локти на колени. – Поле простое, без своих загадок и открытое. В отличии от космоса, здесь нет какой-то тайны. Просто поле, просто горстка травы.

-Что в загадках плохого? – неуверенно, но всё-таки он сел рядом и слегка нахмурился.

-А что плохого в простоте?

-Скучно.

Они посмотрели друг на друга, одна – с нечитаемыми эмоциями, другой – с не поддельным удивлением. Сенку всегда считал, что одним из связывающих особенностей всех ученых была тяга к «замкам» и нахождению к ним «ключам». В мире невероятное количество загадок, тайн, которые удалось обнаружить. Но еще больше тех, о которых человечество даже не подозревает. Стремление раскрыть существующие, и найти новые головоломки Вселенной – вот, что по-настоящему вдохновляло в людях. Это именно то, что он ценит в каждом. Но Т\И, несмотря на ее принадлежность к миру великих ученых, была не совсем той, которую Ишигами видел первое время. Она жила тут и сейчас, не смотрела на звездное небо по ночам и не мечтала окунуться в науку с головой. Ей не было дело до того, что и кто скрывается за красочной вуалью Млечного Пути, при виде ракет у нее не захватывало дух. Только это физик понял, спустя столько дней под одной крышей. Это не давало вопросов. Т\И любила «простое», ей доставляло наблюдать за маленькими птенцами в гнезде, общаться с людьми и пить по вечерам с друзьями, но сама она: запертая на тысячи замочков дверь, самая яркая и громкая из всех, с сотнями ловушками, с загадками и копьями. Врач не терпит, когда пытаются заглянуть в «скважину», когда лезут и мечтают разглядеть спрятанное нечто за убийственной стеной.

За улыбкой, сарказмом и шутками, за бесчисленными громкими фразами и движениями, за рассказами о жизни и рассуждениями о ромашках прятался холодной, безразличный взгляд ядовитый, кислотных, зеленых глаз.

Для Сенку она самая близкая подруга, и самая далекая загадка.

-Почему ты ушла тогда? – Сенку тяжело, словно после марафона, вздохнул и устало откинулся на спину. Почти всю ночь не спал.

-Тебя правда это так волнует? – она даже не взглянула на него, позволяя Ишигами наблюдать только за ее белобрысой, пушистой макушкой.

-Мне не казалось, что ты ранимая. – поднимая ладонь к небу, парень снова обратил внимание на свои руки. Не такие ухоженные, как у Хьюстон. – Знаю, ты никогда не видела во мне... м-м-м... социально адаптированного человека, но в ту минуту даже мне показалось твое поведение странным.

Тишина в ответ послужила сигналом продолжить:

-Человек, который всегда кричит о том, что ему не нравиться, отказывается глотать обиду и готов за свой комфорт резать глотки вдруг молча уходит в закат... - Сенку напоминал себе Гена. Играть с огнем опасно, ведь Асагири получил и, предположительно, именно за попытку что-то узнать. Словами отца: «Полез не в то дупло». – Не хочешь рассказать, что тебя так задело?

Что-то подсказывало внутри ответить, дать ему показать всю свою благодарность за волнение и проживания, оправдать ожидания. Но что-то, монстром выглядывающее из прошлого, мешало нормально открыть рот.

-Ты сам всё знаешь. Если бы хотела, сказала б сразу.

Сенку закусил губу, в попытке прокрутить в голове тот самый вечер.

-Не знаю, коришь ли ты себя за это, или просто любопытствуешь, но, на всякий случай, скажу: вашей вины тут нет. Ни малейшей.

Медленно могнув, переваривая сказанное, Сенку слегка приподнялся.

-Значит, у тебя свои заскоки?

-Как и у каждого из нас.

Чернильные ресницы взметнулись вверх. Хотелось бы почувствовать удовлетворение от небольшого разъяснения ситуации, но его не было.

-Это всё равно на тебя не похоже.

-А ты меня так хорошо знаешь?

Вопрос затронул звенящую нить прямо внутри тощего тела.

-...Да.

Легкую горечь оказалось невозможно проглотить.

«Что ты почувствовала? Почему это произошло? Какова причина?» - вопросы отказывались вырываться из уст, зато крутились в голове, словно мошкара над пищей. Они знают друг друга не так давно, по сравнению с тем, сколько лет дружил ученый и его «дружок твердолобый». Сенку дружил и с Юдзурихой, и с Кохаку еще до появления Т\И, но она – совсем другое дело. И тут играет роль не только национальность и ощутимая разница в возрасте, а и характер. В основном, именно он. Мозги с приятной бонусом в виде недюжинной силы и уникальной внешности привлекали взгляды, но далеко не каждый, в конечном итоге, смог зацепиться в ее жизни. Излишняя прямолинейность и желания вещать о себе на каждом углу отпугивает людей не меньше пистолета на поясе. Однако тот факт, что такового пистолета у Т\И сейчас нет, не означает его отсутствия в будущем.

-Я тут подумала... Наши проблемы одниковы, - Ишигами хмыкнул. Серьезно? – сон. Правда! В твоем возрасте я тоже страдала подобным, но только из-за бесконечных вечеринок и будуна с утра пораньше. Поверь мне, в будущем это не сыграет тебе на руку – синяки под глазами никого не красят.

Птица «обломинго» пролетела где-то низко над торчащими вверх локонами и едко хихикалаж

-Тебе всего лишь 26. Не говори, как 50-летняя.

-25 лет – это тебе не шутки! – девушка важно приподняла указательный палец. – За свою жизнь я столько повидала, что даже конец света мне не особо впечатлил. Конечно, есть пару вещей, которыми я не шибко горжусь, но в основном... моя жизнь меня устраивает. Точнее, устраивала.

Слова были обо всём, но не о том, что нужно.

-Для начала, 25 лет тебе было год назад. – ученый сжал ее палец и упустил, вместе с уверенностью. –А в продолжение: не советую зацикливаться на своем прошлом.

Она тяжко вздохнула и, вырвав тонкий палец из мозолистой хватки, нырнула в карман.

-И это говоришь мне ты? – Т\И вытащила небольшую глиняную пробирку, размером с безымянный палец и, без лишних прелюдий, пробка вылетела. Через секунду на бледную, слишком ухоженную для их времени ладонь полилась бледно-розовая субстанция. Нос защекотало, но чих остался где-то глубоко внутри. – Прости, это может показаться весьма грубым, но... Мальчик, не ты ли мне рыдал о прошлом?

Врач, не удосужившись спросить разрешения, взяла чужую руку в свою и широким мазком провела по тыльной стороне мужской ладони. Крем был прохладным и оставлял после себя приятную влажность кожи.

Т\И внимательно пригляделась к ладони в своих руках. В голове всплыл тот день, когда они впервые пожали друг другу руки. Рука Сенку тогда была не больше ее собственной, только слегка натертая в некоторых местах и очень сухая. Пальцы не такие же тонкие, как у девушки, но далеко не грубые мужские, всегда чистые. Ишигами старался как-то ухаживать за ними, по мере своих возможностей, но со временем привычка окунать руки в крема и прятать мозоли в бинтах сошла на нет. Большую роль сыграло время, потраченное на науку, и не желание использовать ограниченные ресурсы лишь бы привести в порядок конечности, в конечном итоге обретавшие новые мозоли и сухость.

Прошло не так много времени, а его ладонь отныне спокойно вмешалась в две маленьких, по сравнению с ним, женские руки.

-Не сравнивай. – голос Сенку дрогнул, но он продолжал сохранять холодность в тоне. – У нас абсолютно две разные ситуации.

-Почему ты так уверен?

- Я не прав?

Щеки врача вредно надулись, пока мягкие подушечки пальцев обеих рук агрессивно втирали в гладкую кожу мальчишки остатки крема. Ей не нравилось, когда детишки отвечают вопросом на вопрос – возникает еще больше путаницы.

-Никто этого не говорил....

Хьюстон еле удержалась от короткого вскрика, когда пышный локон на макушке с силой дернули назад. Невольно, но всё же она скривилась.

-Завязывай с этим дерьмом. – карминовые глаза недобро блеснули, будто предупреждающе сигнализировали, оповещали: терпение на исходе. – Хватит говорить загадками да отнекиваться. Просто скажи, как есть, и не еби мне мозги.

Повисла тишина. Гнетущая, заставляющая обрамлённые угольными ресницами рубины сверкать ярче, еще страшнее и кричать о гневе громче. Мальчик всматривался в недовольно поджатые губы напротив и пустой взгляд из-пол полуприкрытых век, рыскал в чужих глазах и из-за всех сил старался найти там хоть какой-то немой ответ. Но, как оказалось, Т\И умеет прятать самое важное внутри себя не хуже Асагири, закрываясь недоверием и мнимым превосходством над другими.

-Так и будешь молчать? – Сенку первым нарушил тишину, и девушка сочла это довольно предсказуемым.

-Ну тебе же не нравиться, когда я говорю. – Ишигами увидел в этом чертовски бесящее наступление. – Поэтому буду просто молчать.

-Издеваешься, да? – и это было бы вполне в ее духе. Однако, белобрысая голов вполне серьезно помахала, отказываясь соглашаться с его словами. Тогда, увлажненная кремом рука подобно змее взметнулась и браслетом впилась в чужое запястье. Их лица оказались через чур близко, но в этом жесте Т\И не чувствовала ни желанной романтики, ни сладострастного желания. Лишь гнев и непонимание застыли ощутимой дымовой завесой в этих сантиметрах между лицами, и заслоняли взгляды мутной пеленой. – Сначала приходишь ко мне, читаешь убийственную лекцию о принятии чего-то там, строишь из себя сверх гуру философии, а потом? Что потом? Хер знает почему сбегаешь, топишь меня в догадках и молчишь, как упрямый баран. Ответить даже нормально не можешь! Как это понимать?

-Как хочешь, так и понимай. – легкая раздражительность в голосе сопровождала собой попытку выдернуть руку из холодной хватки, но ничто не обвенчалось успехом. Вывернутая из пальцев рука быстро возвращалась обратно, сжималась еще крепче, лишая возможности двигаться как-либо. – Малой, ты перегибаешь палку. Это тебя никак не касается. Если надо будет, я всё скажу, окей?

Юнец-научник не совсем понимал, почему продолжает держать Т\И в железной хватке не только руками, но и взглядами. Жгучее желание в груди было подобно удавки на всех извилинах – Сенку впервые за долгое время уступил негативу внутри себя, отставляя трезвые доводы разума на задний план. Недоверие в словах, не готовность раскрыться тому, кто однажды раскрылся тебе, встроенная лично для него незримая стена... Юнец не знает, почему врач выстроила эти запертые двери на пути к своей душе и разуму, как открыть хотя бы одну из них и посмотреть на спрятанное. Она просто не дает. Она прячется и даже не смотрит в глаза. Она держится от него на расстоянии.

Сейчас, когда их тела близко к друг другу как никогда, между ними разрослась огромная, бездонная пропасть.

Т\И не видит в Сенку того, кому можно довериться.

-И когда же это случится?

Хьюстон смотрела вниз и даже не подняла взгляд. Дыхание было размеренным, тихим. Сенку почувствовал еще большую досаду от того, что только его сердце сейчас чеканит сумасшедший ритм, отказываясь успокаиваться даже на долю секунды.

Его захлестнула обида.

Смотря на спокойствие девушки, возникало ощущение, что именно она в этот момент всё держит под контролем. Слова, вылетавшие из и его уст, и из ее, были заранее продуманы именно Хьюстон. Ситуация, в которой они оказались, изначально спланирована. Ишигами не верил четным иллюзиям Т\И на счет... всего. Может быть, она правда старалась держать всё под своим контролем, уделяя внимание и будущему, но сейчас это было не более, чем защитной реакцией. И Сенку боялся, что стоит ему, разгневанному и взволнованному, содрать клейкий слой тонкого, фальшивого контроля с ее головы, как врач тут же превратится в его рука на сотни мелких-мелких осколков битого стекла.

Выдохнув и опустив тонкую кисть, Ишигами на миг раскаялся в своих словах и действиях. «Потерял бдительность, поступил как... тупой мальчишка» - массируя виски и избавляясь от гнетущих мыслей, Сенку поймал растерянный взгляд кислотно-зеленых глаз.

Солнце гордо освещало землю ровно на середине безоблачного неба. На дворе стоял полдень, и жизнь вокруг уже давным-давно вернулась в прежнее русло. Цветы и яркая зелень лениво пошатывались под напором теплого ветра, птицы щебетали только им известные весенние мотивы. Могучий дуб над людьми прятал их в тихой тени.

-Ладно, в следующий раз предупреждай, когда будешь хватать меня за руки. – Т\И хихикнула, будто бы ничего плохо не произошло и, еле держась на замлевших ногах, протянула ему руку. – Натяну на них бинты.

«Такого больше не повторится» - Сенку принял помощь, незаметно проведя большим пальцем по горячим, красным следам на хрупком запястье. – «В следующий раз ты сама мне всё расскажешь»

Укр. Версия 

Під ногами періодично хрустіли гілки, коли двоє вчених страдницьки пробиралися через пустотливі, зелені кущі, так і норовлять вчепитися за спідницю Сінку і задерти її вище покладеного. Він чоловік-соромитися особливо нічого, але ось боятися є чого - супутницю, з її «весняне загострення круглий рік». Хто знає, коли зголоднілий тигр раптом затисне бідну овечку в кут, не даючи шансу вирватися і втекти. Бути цією овечкою не особливо хотілося.

- Чорт, заздрю. - спідниця знову піднялася і Сенку реально задумався про те, щоб змінити вже звичний йому стиль. Тим часом, Т \ \ і просувалася ззаду, заново пробираючись через кущі і втрачаючи свої каблуки вже п'ятий раз поспіль.

- Ти про що?

Хлопець легко відірвав липке насіння рослини від рукава, і воно зачепилося за пальці.

- У тебе така естетична шкіра на стегнах.

Від раптового комплементу вчений поперхнувся повітрям, тут же спотикаючись об корч, але вчасно піймавши рівновагу. Розвернувшись на 180 градусів, його зустріло обличчя, з прямим поглядом кислотних очей і надутими, червонуватими від покусувань губами.

Шкідлива липучка продовжувала липнути до пальців і ніяк не хотіла відчепитися від блідої шкіри. На подушечках виднілися невеликі мозолі, шкіра на кінчиках пальців покрилася ледве помітними тріщинами. Сенку тільки зараз звернув увагу на непривабливий вигляд рук, намагаючись викинути рослина-прилипала куди подалі, але та продовжувала чіплятися за кожну волосинку.

- Припиняй дивитися туди, куди не треба. - перекочуючись, як ніби дражнячи, липучка раз по раз примудрялася опинитися на інших пальцях. - Твій погляд не повинен торкатися моїх стегон, все ясно?

- А руки?

Хлопчика пересмикнуло так, немов він побачив щось дуже мерзенне. Нехай це було лише неприємною ілюзією, але в цей момент, коли чужий погляд ясно блиснув, Ішігамі відчув неіснуюче дотик в районі внутрішньої сторони стегон. Як-ніби дівчина позаду зробила це чи то поглядом, чи то силою думки... але просто теорія можливості дівчини зробити це змушувала всередині скипіти ціле гаряче блюдо з самих різних почуттів. І які саме почуття входили в цей список, хлопець розбирати не хотів.

Поки багряні очі засуджували все єство Т\ \ і, зневажливо дивлячись з-під полукружья довгих вій, та активно займалася пошуками свого лівого каблука. Конкретно набридало зупинятися кожні дві хвилини і чекати, поки лікар знайде своє взуття в кущах і покаже шевелюру з безліччю гілочок і листочків, застали в світлих на світлі локони.

- Краще скажи, куди ми йдемо. - Сенку не любив недомовки, особливо з боку сусідки. - І нафіг ми премся через кущі?

Зелень заворушилася, погойдалася з сторону в сторону, гублячи листки, і через секунди т\ \ і буквально виринула з океану рослинності, гордо підносячи дві туфлі до неба:

- Я знайшла! - один з каблуків виглядав просто огидно, але це її нітрохи не збентежило. Дівчина однаково щасливо дивилася на пару улюблених каблуків. Касекі часто робить для неї взуття, але його завжди доводиться вмовляти. – Wait a minute! I'll put it on now...

Вчена знайшла опору у вигляді шорсткого дерева і без коливань почала надягати відносно чистий каблук собі на ліву ногу.

- Ти серйозно взуєш це? - хлопець впевнено пробирався через ці "тропіки" прямо до подруги. - Дай сюди.

Ініціатива Сенку роздягнути дівчину завжди перебувала в таких рейтингах, як: «Топ 3 мрії, які не збудуться» і «Шок-контент!». Мрії мріями, але їх завжди можна реалізувати. В принципі, саме цим лікар займається вже протягом півроку і поки, - до часів повторного відкриття Америки-це найтриваліший термін її спокус. Спочатку можна було подумати, що Сенку просто вміє тримати себе в руках і це б анітрохи не дивувало, враховуючи всі ті «пригоди» на його худу дупу. Взяти хоча б ту журналістку... Однак варто вникнути в суть справи трохи глибше, як починають повільно закрадатися сумніви з приводу його орієнтації. Якщо Т\ \ і скаже, що не шиперила Сенку з ким завгодно, і не намагалася вистежити найменші ознаки чогось «цікавого» між ним і іншими хлопцями, то це, без сумнівів, буде ганебна брехня. Нишпорити в чужих записах-погодьтеся, огидний вчинок – виявилося так само марно, як шпигувати за хлоп'ячими посиденьками біля гарячих джерел. Точніше сказати, марними для фанаток Сенку. Адже любитель яоя в минулому-а саме Т\ \ І (і Ген) - мають питання до Рюсую.

Але ось диво! Т\ \ і нарешті, нарешті, роздягають. І, прошу зауважити, з доброї волі!

- Якого хрону? – Він нахилився, зник у траві і доторкнувся до оголеної щиколотки крижаними пальцями. Шевелюра Сенку спантеличено похитнулася серед заростей. - Хвилину тому у тебе було всього дві.

- Ах, ти про цю? - дівчина посміялася і помахала третім каблуком, найбруднішим і, що ще більш огидно, початківцям гнити. - Я її місяць тому втратила. Ну, пам'ятаєш, коли ми з Кохаку наввипередки...

-Пам'ятати. - Ішігамі з роздратуванням знімав з дівчини взуття, дивуючись температурі її тіла. Можливо, якщо його пальці не були б так холодні, бліда шкіра т\ \ і здавалася б просто теплою. Але, дивлячись на холодний відтінок дерми, яким володіла лікар з самого народження, важко уявити щось настільки гаряче. - Ми тебе всю ніч шукали, дурепа, як таке забудеш?

Хлопець досі згадує той вечір з легкою вагою на серці. Т \ \ І І Кохаку повинні були доставити деякі матеріали з однієї точки в іншу, і Сенку, бажаючи прискорити повернення двох, запропонував невигадливу гонку. Начебто нічого важкого, начебто повсякденні справи: дівчатка часто бігали туди-сюди, радіючи і бавлячись удвох на полюванні, дерлися по деревах, подібно розумним мавпочкам. Загалом, вели неймовірно активний спосіб життя.

Але хто б міг подумати, що під кінець «змагання» піде злива? І хто взагалі міг допустити, що Т\ \ і, мати природа, вирішить скоротити шлях? Яка блискавка її довбанула, що вона вважала за краще нормальної дорозі кущі і зарості?

- Знову лаятися будеш?...

Червоні очі особливо контрастно виглядали серед всієї це зеленої ідилії. І кому тут 26 рочків, доктор Х'юстон?

- Як дитя МАЛЕ. - учений встав, тримаючи в руках пару каблуків, що неабияк повалялися в багнюці. - Тобі свої дати?

Т \ \ і витончено і в нерозумінні вигнула брову.

- Каблуки?

Брови Сенку опустилися до перенісся.

- Черевики, геній.

Одягати черевики молодого хлопця? Ішігамі добровільно віддасть їй свої кровні черевички? Мило, однак. Дещо не дозволить їй це зробити...

- Фе. - дівчина скривилася, ворочучи ніс, варто було другу полізти у власну сумку на поясі.

Ось тут-то багряні очі широко і якось недобро розкрилися.

- "Фе"» - його руки завмерли.

- Прости, звичайно, але надягати щось, що належить чоловікові.... Як би так сказати?... Я вважаю не надто... ем ... гігієнічним?

Бажання прикласти дівчину каблуком повільно зростало-раптом мізки на місце поставить.

Сенку скривився, склав руки на грудях і оглянув дівчину з ніг до голови, намагаючись знайти в ній хоч трохи здорового глузду. Лише через пару хвилин обмірковування всього існування Т\ \ і Х'юстон, вчений прийшов до висновку, що вона – аномалія гребанной Всесвіту і відсутності будь-якої логіки не хвороба або кидання головою вниз, а просто вроджений порок. І все, що залишається робити бідному вождю в шкіряній туніці, який намагається повернути цивілізацію в свої-то 19 – терпіти, годувати і намагатися не вбити.

- Тобто ... П'ялити на себе всяку хуйню, вириту з ями-еталон гігієни, а надіти моє взуття, яке я толком не носив... «Фе»?? -Т \ \ і з завмиранням серця побачила, як улюблені підбори полетіли далеко в урвище. Один з каблуків врізався прямо в дерево і намертво застряг ... він вміє кидати з такою силою? А Сенку, тим часом, витер руки об себе і продовжив з якимсь захватом, зловтішною посмішкою. - ...Що ж, Твоє право. Тільки потім не смій скаржитися, що ноги болять або на щось наступила. Я все одно не зможу тебе підняти-будеш сидіти тут до приходу допомоги, ясно, Попелюшка?

Т \ \ і поважала Сенку. Любила і поважала, тільки тому, що співчувала, захоплювалася і відчувала явну схожість зі своїм дядьком, який тримав її в їжакових рукавицях з п'яти років. Контроль над своєю персоною, здійснюваний малоліткою, повинен приносити дискомфорт або почуття власного приниження. Але у Т\ \ і це не викликало нічого, крім бажання посміятися, розчулитися і піти далі рука об руку. Зрештою, це саме те, до чого дівчину привчили з самого дитинства.

- Ясно ... зла матінка.

Але здаватися вона навряд чи буде. Зрештою, у т\ \ і є ще одна туфля, а поскакати на одній нозі, як туфелька інфузорія, ніхто не забороняв.

- І це дай сюди. - дівчина не встигла навіть ногу задерти, а всі її думки і брудні, в прямому сенсі слова, плани вже встигли стати прочитаними. Т \ \ і розгублено дивилася на свої порожні руки, поки Ішігамі скептично переглядав гниючий шматок деревини в своїх руках. - Як взагалі можна ходити на цих колодах?

- А Кохаку, яка бігає і стрибає на кам'яних ходулях, тебе не бентежить?

Лікар відчувала під ногами м'який ґрунт, від якого віяло легкою, ранковою прохолодою. Землю неначе тільки що скопали, ноги приємно потопали в ній, і Х'юстон відчула бажання постояти так ще трохи, задерши голову вгору, підставляючи обличчя під пестять промені сонця, проникаючі через тонку листя навколишніх дерев.

Перевівши погляд з умиротвореної персони, усміхненої небу з прикритими очима, на практично з'їдені комахами дерево у формі взуття і устілку, набиту чимось м'яким для зручності, Сенку несхвально хмикнув. Маленький кінчик зеленої гілочки ховався в шкарпетці і вибивався з усієї цілості картини. Не до кінця розуміючи чому, але хлопець вирішив її прибрати...

- Твою ж -!

Т\ \ і з легким переляком глянула на одного: каблук в його руках підлетів, а Сенку, в паніці, повторно його зловив, з гидливість і страхом на обличчі, а потім відправив туди ж, куди і пару до цього – за поле видимості. Дівчина не може точно щось сказати на цей рахунок, але, спостерігаючи за кривуватою траєкторією взуття, на секунду їй почулося зміїне шипіння.

- Якого хрону ми тут взагалі забули?! - вчений з скороминущим скриком обтер руки об себе. Його обличчя стало гнівом і обуренням, поки дівчина поруч стояла боса, але до «не можна» спокійна. - Я тобі життя врятував!

Брова Т\ \ і, сама по собі, зігнулася так само, як зазвичай це відбувається у генія нової епохи.

- Повірити не можу! - долоні зарилися в шевелюру. Мабуть, Сенку і правда зловив невеликий шок. Респект змії і ефекту раптовості. - Що б ми робили, запхавши ти свою ногу в той каблук, а?

Дівчина пару раз швидко моргнула.

- Перші 15 секунд треба встигнути висмоктати частину отрути, а далі-

- Та знаю я!

Зло рикнувши і не збираючись даремно витрачати час, Сенку розвернувся і пішов у бік невідомого йому пункту призначення. Вчена пару секунд дивилася на силует, що віддаляється, на міцно стислі чоловічі Пальці в кулаці і на розлючено кирпатий до верху кучері, з заплуталися в них гілочками і павутиною.

Нічого не залишалося робити, окрім як йти слідом за ним і дивитися, щоб Сенку звернув туди, куди треба. Втратити такого цінного співробітника рівносильно кінця щасливого життя і цивілізації, по крайней мере, на момент існування т\ \ і. залишатися без нього, як без людини, теж не особливо хотілося: хто буде допомагати робити анестезію? Плюс косметику безкоштовно приносити...

Загалом, чувак потрібний.

Цілих п'ятнадцять хвилин мовчання служили для двох часом для власних думок і, особисто для Ішігамі, спробою зрозуміти, в яку нетрі т\ \ і тягне їх на це раз. Вони удвох пробираються через кущі, відганяють тисячі докучливих мошок і ловлять кайф від звуків природи, що виходять з усіх боків.

Т \ \ і Х'юстон і Сенку Ішігамі-двійця вчених, люто матюкають колючі рослини і лози, що спускаються з дерев. У міру наближення до невідомості, яку дівчина називала улюбленим місцем для відпочинку, зарості ставали все непрохідніше і нещадніше, особливо для ніжних, і занадто слабких, кінцівок молодого науковця. Лікарю, фізичні сили якого перевершували напарника з тонкими-претонкими китицями, довелося озброїтися тонкою палицею і знищувати всі перешкоди на своєму шляху тільки так – з розмаху розрізаючи будь-яку зелену пляму перед очима, поки хлопець позаду тисне на природу морально і авторитетно.

Головне, щоб ніяка гадюка не сміла підкрастися в найнесподіваніший момент.

- Епт -!

Сенку завжди щастило в такі моменти. Падати обличчям в бруд, як тільки світло успіху б'є в обличчя теплими, ласкавими променями. Варто було дівчині зрозуміти, що кущі різко перейшли в безкрайню, зелену галявину, як поруч з нею падає напівдохла (на її думку) туша, що не знайшла опори вчасно. Після допомоги піднятися, хлопець з обуренням обтрусився, змахнув з обличчя липку, смердючий бруд і озирнувся.

Сонце вже давно вибралося з-за горизонту, висвітлюючи зелене поля всіма силами світла. Кілька кульбаб, тисячі кілометрів яскравого поля, як ніби скошеної газонокосаркою трави. Десь там, за невисокими пагорбами, виднілася переривчаста лінія високих дерев. Кучеряві Хмари ніби заважали між собою, перетворюючи небо в солодку піну на гарячому кавовому напої ніжно-блакитного кольору.

Пізній ранок пахло квітами поля і липою, злегка солодкувато і не дуже різко. Т \ \ і вдихнула глибше, запам'ятовуючи приємний спектр запахів, і наїжачила копру білосніжного волосся на голові. Підвищена вологість заважала нормально дихати, і навіть парило. Не зрозуміло, чи то до дощу, то чи від випарувався роси.

Сенку спробував повторити за вченою і вдихнув так глибоко, як тільки міг. Кисень прохолодою пробігся по венах і остудив гарячу вдачу на якийсь час. Однак, цього було достатньо, що заговорити першим:

- І що ми тут робимо? - Сенку не давало спокою елементарна цікавість, хоча порушувати благу тишу особливого бажання не було. - Я уявляв це більш...

- Феєрично? - усміхнулася вона. - Думав, я тебе на кручі зводити зібралася? Або на гори? Вибач, не сьогодні.

Виходячи з того, що дівчина поруч з молодим вченим панічно боялася висоти, - а причину Сенку ще належало з'ясувати – то немає. Хлопець не припускав, що вони йдуть в місцевість, де є хоч найменші уступи вниз або фантастичні види. Але ніхто не забороняв думати про секретний пляж, де солоний бриз пестить шкіру, і синій океан краде дихання. Доктор виглядала б непогано, героїчно стоячи на березі така ж боса і усміхнена, дивлячись на одного зі звичним оскалом і поганою ідеєю порвати одяг і з розбігом зануритися.

Сенку труснув головою, відганяючи ці думки.

- Мені тут подобається. - Х'юстон сіла, закинувши лікті на коліна. - Поле просте, без своїх загадок і відкрите. На відміну від космосу, тут немає якоїсь таємниці. Просто поле, просто жменька трави.

- Що в загадках поганого? -невпевнено, але все-таки він сів поруч і злегка насупився.

- А що поганого в простоті?

-Нудно.

Вони подивилися один на одного, одна – з нечитабельним емоціями, інший – з не підробленим подивом. Сенку завжди вважав, що одним з зв'язуючих особливостей всіх вчених була тяга до «замків» і знаходження до них «ключів». У світі неймовірна кількість загадок, таємниць, які вдалося виявити. Але ще більше тих, про які людство навіть не підозрює. Прагнення розкрити існуючі, і знайти нові головоломки Всесвіту-ось, що по-справжньому надихало в людях. Це саме те, що він цінує в кожному. Але Т \ \ І, незважаючи на її приналежність до світу великих вчених, була не зовсім тією, яку Ішігамі бачив перший час. Вона жила тут і зараз, не дивилася на зоряне небо ночами і не мріяла зануритися в науку з головою. Їй не було діла до того, що і хто ховається за барвистою вуаллю Чумацького Шляху, побачивши ракет у неї не захоплювало дух. Тільки це фізик зрозумів, через стільки днів під одним дахом. Це не давало питань. Т\ \ і любила «просте», їй доставляло спостерігати за маленькими пташенятами в гнізді, спілкуватися з людьми і пити вечорами з друзями, але сама вона: замкнені на тисячі замків двері, найяскравіша і гучна з усіх, з сотнями пастками, з загадками і списами. Лікар не терпить, коли намагаються заглянути в» свердловину", коли лізуть і мріють розгледіти заховане щось за вбивчою стіною.

За посмішкою, сарказмом і жартами, за незліченними гучними фразами і рухами, за розповідями про життя і міркуваннями про ромашках ховався холодної, байдужий погляд отруйний, кислотних, зелених очей.

Для Сенку вона найближча подруга, і сама далека загадка.

- Чому ти пішла тоді? - Сенку важко, немов після марафону, зітхнув і втомлено відкинувся на спину. Майже всю ніч не спав.

- Тебе правда це так хвилює? - вона навіть не глянула на нього, дозволяючи Ішігамі спостерігати тільки за її білявою, пухнастою верхівкою.

- Мені не здавалося, що ти ранима. - піднімаючи долоню до неба, хлопець знову звернув увагу на свої руки. Не такі доглянуті, як у Х'юстон. - Знаю, ти ніколи не бачила в мені... м-м-м ... соціально адаптованої людини, але в ту хвилину навіть мені здалася твоя поведінка дивною.

Тиша у відповідь послужила сигналом продовжити:

- Людина, яка завжди кричить про те, що йому не подобатися, відмовляється ковтати образу і готовий за свій комфорт різати глотки раптом мовчки йде в захід... - Сенку нагадував собі Гена. Грати з вогнем небезпечно, адже Асагірі отримав і, імовірно, саме за спробу щось дізнатися. Словами батька:»поліз не в те дупло". - Не хочеш розповісти, що тебе так зачепило?

Щось підказувало всередині відповісти, дати йому показати всю свою вдячність за хвилювання і проживання, виправдати очікування. Але щось, монстром визирає з минулого, заважало нормально відкрити рот.

- Ти сам все знаєш. Якби хотіла, сказала б відразу.

Сенку закусив губу, в спробі прокрутити в голові той самий вечір.

- Не знаю, кориш ти себе за це, або просто цікавишся, але, про всяк випадок, скажу: вашої провини тут немає. Ні найменшої.

Повільно мігнувши, переварюючи сказане, Сенку злегка підвівся.

- Значить, у тебе свої заскоки?

- Як і у кожного з нас.

Чорнильні вії зметнулися вгору. Хотілося б відчути задоволення від невеликого роз'яснення ситуації, але його не було.

- Це все одно на тебе не схоже.

- А ти мене так добре знаєш?

Питання торкнулося дзвінку нитку прямо всередині худого тіла.

-...Да.

Легку гіркоту виявилося неможливо проковтнути.

"Що ти відчула? Чому це сталося? Яка причина?"- питання відмовлялися вириватися з вуст, зате крутилися в голові, немов мошкара над їжею. Вони знають один одного не так давно, в порівнянні з тим, скільки років дружив учений і його «дружок твердолобий». Сенку дружив і з Юдзурихой, і з Кохаку ще до появи Т\ \ І, Але вона – зовсім інша справа. І тут грає роль не тільки національність і відчутна різниця у віці, а й характер. В основному, саме він. Мізки з приємною бонусом у вигляді незвичайної сили і унікальною зовнішності залучали погляди, але далеко не кожен, в кінцевому підсумку, зміг зачепитися в її житті. Зайва прямолінійність і бажання віщати про себе на кожному розі відлякує людей не менше пістолета на поясі. Однак той факт, що такого пістолета у Т\ \ і зараз немає, не означає його відсутності в майбутньому.

- Я тут подумала... наші проблеми одникові, - Ішигамі хмикнув. Серйозно? – сну. Правда! У твоєму віці я теж страждала подібним, але тільки через нескінченні вечірок і будуна з ранку раніше. Повір мені, в майбутньому це не зіграє тобі на руку – синці під очима нікого не фарбують.

Птах " обломінго» пролетіла десь низько над стирчать вгору локонами і їдко хихикав

- Тобі всього лише 26. Не кажи, як 50-річна.

-25 років-це тобі не жарти! - дівчина важливо підняла вказівний палець. - За своє життя я стільки побачила, що навіть кінець світу мені не особливо вразив. Звичайно, є пару речей, якими я не дуже пишаюся, але в основному... моє життя мене влаштовує. Точніше, влаштовувала.

Слова були про все, але не про те, що потрібно.

- Для початку, 25 років тобі було рік тому. - вчений стиснув її палець і упустив, разом з упевненістю. - А в продовження: не раджу зациклюватися на своєму минулому.

Вона тяжко зітхнула і, вирвавши тонкий палець з мозолястої хватки, пірнула в кишеню.

- І це кажеш мені ти? - Т\ \ і витягла невелику глиняну пробірку, розміром з безіменний палець і, без зайвих прелюдій, пробка вилетіла. Через секунду на бліду, занадто доглянуту для їх часу долоню полилася блідо-рожева субстанція. Ніс залоскотало, але чих залишився десь глибоко всередині. - Вибач, це може здатися досить грубим, але ... хлопчик, чи не ти мені ридав про минуле?

Лікар, не спромігшись запитати дозволу, взяла чужу руку в свою і широким мазком провела по тильній стороні чоловічої долоні. Крем був прохолодним і залишав після себе приємну вологість шкіри.

Т \ \ і уважно придивилася до долоні в своїх руках. В голові сплив той день, коли вони вперше потиснули один одному руки. Рука Сенку тоді була не більше її власної, тільки злегка натерта в деяких місцях і дуже суха. Пальці не такі ж тонкі, як у дівчини, але далеко не грубі чоловічі, завжди чисті. Ішігамі намагався якось доглядати за ними, у міру своїх можливостей, але з часом звичка занурювати руки в крему і ховати мозолі в бинтах зійшла нанівець. Велику роль зіграло час, витрачений на науку, і не бажання використовувати обмежені ресурси аби привести в порядок кінцівки, в кінцевому підсумку набували нові мозолі і сухість.

Минуло не так багато часу, а його долоню відтепер спокійно втрутилася в дві маленьких, в порівнянні з ним, жіночі руки.

- Не порівнюй. - голос Сенку здригнувся, але він продовжував зберігати холодність в тоні. - У нас абсолютно дві різні ситуації.

- Чому ти так впевнений?

- Я не прав?

Щоки лікаря шкідливо надулися, поки м'які подушечки пальців обох рук агресивно втирали в гладку шкіру хлопчаки залишки крему. Їй не подобалося, коли дітлахи відповідають питанням на питання-виникає ще більше плутанини.

- Ніхто цього не говорив....

Х'юстон ледве втрималася від короткого скрику, коли пишний локон на маківці з силою смикнули назад. Мимоволі, але все ж вона скривилася.

- Зав'язуй з цим лайном. - кармінові очі недобро блиснули, ніби попереджувально сигналізували, оповіщали: терпіння закінчується. - Досить говорити загадками та відмовлятися. Просто скажи, як є, і не еби мені мізки.

Повисла тиша. Гнітюча, що змушує обрамлені вугільними віями рубіни виблискувати яскравіше, ще страшніше і кричати про гнів голосніше. Хлопчик вдивлявся в невдоволено стиснуті губи навпроти і порожній погляд з-пів напівприкритих повік, нишпорив у чужих очах і з-за всіх сил намагався знайти там хоч якусь німу відповідь. Але, як виявилося, Т \ \ і вміє ховати найважливіше всередині себе не гірше Асагірі, закриваючись недовірою і уявним перевагою над іншими.

- Так і мовчатимеш? - Сенку першим порушив тишу, і дівчина визнала це досить передбачуваним.

- Ну тобі ж не подобатися, коли я говорю. - Ішігамі побачив у цьому страшенно бісить наступ. - Тому буду просто мовчати.

- Знущаєшся, так? - і це було б цілком в її дусі. Однак, белобрысая голів цілком серйозно помахала, відмовляючись погоджуватися з його словами. Тоді, зволожена кремом рука подібно змії зметнулася і браслетом вп'ялася в чуже зап'ясті. Їхні обличчя виявилися занадто близько, але в цьому жесті Т\ \ і не відчувала ні бажаної романтики, ні хтивого бажання. Лише гнів і нерозуміння застигли відчутною димовою завісою в цих сантиметрах між особами, і затуляли погляди каламутною пеленою. - Спочатку приходиш до мене, читаєш убивчу лекцію про прийняття чогось там, будуєш із себе понад гуру філософії, а потім? Що потім? Хер знає чому збігаєш, топиш мене в здогадах і мовчиш, як упертий баран. Відповісти навіть нормально не можеш! Як це розуміти?

- Як хочеш, так і розумій. - легка дратівливість в голосі супроводжувала собою спробу висмикнути руку з холодної хватки, Але ніщо не обвінчалося успіхом. Вивернута з пальців рука швидко поверталася назад, стискалася ще міцніше, позбавляючи можливості рухатися як-небудь. - Малій, ти перегинаєш палицю. Це тебе ніяк не стосується. Якщо треба буде, я все скажу, окей?

Молодик-науковець не зовсім розумів, чому продовжує тримати Т\ \ і в залізній хватці не тільки руками, але і поглядами. Пекуче бажання в грудях було подібно зашморгу на всіх звивинах-Сенку вперше за довгий час поступився негативу всередині себе, відставляючи тверезі доводи розуму на задній план. Недовіра в словах, не готовність розкритися тому, хто одного разу розкрився тобі, вбудована особисто для нього незрима стіна... молодик не знає, чому лікар вибудувала ці замкнені двері на шляху до своєї душі і розуму, як відкрити хоча б одну з них і подивитися на заховане. Вона просто не дає. Вона ховається і навіть не дивиться в очі. Вона тримається від нього на відстані.

Зараз, коли їх тіла близько один до одного як ніколи, між ними розрослася величезна, бездонна прірва.

Т \ \ і не бачить в Сенку того, кому можна довіритися.

- І коли ж це станеться?

Х'юстон дивилася вниз і навіть не підняла погляд. Дихання було розміреним, тихим. Сенку відчув ще більшу досаду від того, що тільки його серце зараз карбує божевільний ритм, відмовляючись заспокоюватися навіть на частку секунди.

Його захлеснула образа.

Дивлячись на спокій дівчини, виникало відчуття, що саме вона в цей момент все тримає під контролем. Слова, що вилітали з і його вуст, і з її, були заздалегідь продумані саме Х'юстон. Ситуація, в якій вони опинилися, спочатку спланована. Ішігамі не вірив парним ілюзіям Т\ \ і на рахунок ... всього. Може бути, вона правда намагалася тримати все під своїм контролем, приділяючи увагу і майбутньому, але зараз це було не більше, ніж захисною реакцією. І Сенку боявся, що варто йому, розгніваному і схвильованому, здерти клейкий шар тонкого, фальшивого контролю з її голови, як лікар тут же перетвориться в його рука на сотні дрібних-дрібних осколків битого скла.

Видихнувши і опустивши тонку кисть, Ішігамі на мить розкаявся в своїх словах і діях. "Втратив пильність, вчинив як ... тупий хлопчисько" -масажуючи скроні і позбавляючись від гнітючих думок, Сенку зловив розгублений погляд кислотно-зелених очей.

Сонце гордо висвітлювало землю рівно на середині безхмарного неба. На дворі стояв полудень, і життя навколо вже давним-давно повернулася в колишнє русло. Квіти і яскрава зелень ліниво похитувалися під натиском теплого вітру, Птахи щебетали тільки їм відомі весняні мотиви. Могутній дуб над людьми ховав їх у тихій тіні.

- Гаразд, наступного разу попереджай, коли хапатимеш мене за руки. - Т\ \ і хихикнула, ніби нічого погано не сталося і, ледве тримаючись на замлілих ногах, простягнула йому руку. - Натягну на них бинти.

"Такого більше не повториться" - Сенку прийняв допомогу, непомітно провівши великим пальцем по гарячих, червоних слідах на тендітному зап'ясті. - "Наступного разу ти сама мені все розкажеш»