промені турботи
Коли Айлерон сонно відкрила оптику, м'які промені сонця вже освітлювали головну залу. Вона протерла оптику, озирнулася, але не побачила того, кого очікувала.
— Дані? — сонно покликала вона, все ще сидячи там, де заснула.
Ззаду долинув м'який, але впевнений голос:
— Вона на розвідці.
Айлерон обернулася і побачила Верона, який стояв у дверях. Його постать виглядала спокійною, але в його очах був ледь помітний натяк на турботу. Він підійшов ближче, присів поряд із нею.
— На розвідці? — перепитала Айлерон, потираючи шолом. — Чому я не знала?
— Вона не хотіла тебе будити, — пояснив Верон, обережно обіймаючи доньку за плечі. — Сказала, що ти потребуєш відпочинку більше, ніж хвилювань.
Айлерон трохи нахмурилася, але в її оптиці блиснула вдячність.
— Вона завжди про це говорить, — тихо промовила вона, притулившись до батька. — Але я хвилююсь за неї.
Верон лагідно посміхнувся, поклавши мані їй на шолом.
— Вона знає, як піклуватися про себе, і завжди повертається. Ти ж знаєш свою дані, вона сильніша, ніж здається.
Айлерон тихо зітхнула, дозволяючи опі її заспокоїти.
— А ти як? Як минула ніч? — запитав Верон, намагаючись трохи відволікти доньку.
— Заспокоювала думки… і слухала історії про богів, — відповіла вона, трохи усміхнувшись. — Дані читала мені про Всематір, Праймуса, Юнікрона…
Верон підняв брови.
— Це гарні історії. Дані завжди любила міфи. Може, і тобі варто щось прочитати?
— Можливо, — промовила Айлерон, задумливо поглядаючи у вікно.
Верон усміхнувся й ніжно притис її до себе.
— Все буде добре, доню. Дані повернеться, як завжди. А зараз давай поснідаємо разом.
— Добре, — погодилася Айлерон, трохи підбадьорена його словами.
Вони разом піднялися, і зала наповнилася теплом їхньої близькості, навіть поки сонце продовжувало підніматися над горизонтом.
Далі буде