повстанці

Коли Айлерон сонно відкрила оптику, м'які промені сонця вже освітлювали головну залу. Вона протерла оптику, озирнулася, але не побачила того, кого очікувала.

— Дані? 

сонно покликала вона, все ще сидячи там, де заснула.

Ззаду долинув м'який, але впевнений голос:

— Вона на розвідці.

Айлерон обернулася і побачила Верона, який стояв у дверях. Його постать виглядала спокійною, але в його очах був ледь помітний натяк на турботу. Він підійшов ближче, присів поряд із нею.

— На розвідці? 

перепитала Айлерон, потираючи шолом.

 — Чому я не знала?

— Вона не хотіла тебе будити,

 пояснив Верон, обережно обіймаючи доньку за плечі. 

—  Сказала, що ти потребуєш відпочинку більше, ніж хвилювань.

Айлерон трохи нахмурилася, але в її оптиці блиснула вдячність.

— Вона завжди про це говорить, 

 тихо промовила вона, притулившись до батька. 

— Але я хвилююсь за неї.

Верон лагідно посміхнувся, поклавши мані їй на шолом.

— Вона знає, як піклуватися про себе, і завжди повертається. Ти ж знаєш свою дані, вона сильніша, ніж здається.

Айлерон тихо зітхнула, дозволяючи опі її заспокоїти.

— А ти як? Як минула ніч?

 запитав Верон, намагаючись трохи відволікти доньку.

— Заспокоювала думки... і слухала історії про богів,

 відповіла вона, трохи усміхнувшись. 

— Дані читала мені про Всематір, Праймуса, Юнікрона...

Верон підняв брови.

— Це гарні історії. Дані завжди любила міфи. Може, і тобі варто щось прочитати?

— Можливо, 

промовила Айлерон, задумливо поглядаючи у вікно.

Верон усміхнувся й ніжно притиснувши її до себе.

— Все буде добре, доню. Дані повернеться, як завжди. А зараз давай поснідаємо разом.

— Добре, — погодилася Айлерон, трохи підбадьорена його словами.

Вони разом піднялися, і зала наповнилася теплом їхньої близькості, навіть поки сонце продовжувало підніматися над горизонтом.

Далі буде