Почерк
Сонячне світло ледь ледь, освячувало кімнату, але все ж його було достатньо що зрозуміти, що ранок настав та прийдеться підніматися з ліжка. Мей довго лежала під ковдрою, боючись попастися на очі Дейдарі з набрякшим від вчорашніх сліз обличчям. До поки не почула звуки води із ванною та те як гучно краплі води падали на кафель.
" Він прокинувся раніше мене... "
Через деякий час звуки води, зупинилися, та було чути як хтось спускається по сходах. Швидко відкинувши ковдру в бік, взувшись в хатні тапочки, Мей жваво встала, та перебігла в ванну.
Пар, який ще не вспів докінця осісти на поверхню ванни, літав в повітрі. В ванні було неймовірно тепло, набагато тепліше ніж в інших кімнатах. Провівши тильною стороною долоні по запотілому дзеркалі, Мей нарешті побачила себе. На диво набряки не були такими старшинами які вона собі уявляла, та мабуть найбільше з цієї картини виділялися злегка почервонілі білки очей.
Привівши себе в порядок, Мей забігла в кімнату по смартфон та наважилася спуститися в низ.
" Хух, треба опановувати себе "
Їй було необхідно перетнутися з Дейдарою, та зберегти з ним як мінімум дружні стосунки.
Повільно та виважено дівчина переступала з сходинки на сходинку, до поки не дісталася першого поверху.
Ні в залі, ні по кімнатах, не було чути, а ні звуку. Мабуть всі відсипляються від вчорашніх розваг. Підходячи блище до з'єднаної між собою кухні вітальні, Мей почула тихе мурликання та мелодійний голос який промовляв до кошеняти.
- Такий маленький, такий лисенький котик -
Дівчина зразу ж впізнала, володара цього голосу. Вона за хвилювалася та старалася заспокоїтися як умога скоріше.
" А якщо він помітить мої почервонілі очі? "
Непомітно дівчина зайшла у вітальню, де біля мисочок для котів, навприсядки сидів Дейдара та гладив котика.Через декілька секунд Мей все таки наважилася щось промовити.
- Так швидко прокинувся, я думала будеш відсиплятися після вчорашнього - заспаним голосом промовила вона, споглядаючи на брудні тарілки та бокали, розкидані серветки та закуски.
- Останнім часом в мене якісь проблеми із сном - сумно видихнув Дей - Навіть не знаю що з цим зробити - вставши та обернувшись до Мей закінчив він.
- Можливо тебе щось турбує, або хвилюєшся за щось -
В повітрі повисла незручна пауза. Дейдара сверлив її поглядом, на що ж вона просто відвела погляд у бік та старалася думати про своє, заповнюючи себе думками про друзів та танцями.
- Що ж потрібно прибрати це все - сказав хлопець, та підійшов до столу - До речі, ти не проти прогулятися сьогодні вечором? є дещо що б я хотів з тобою обговорити - серйозно промовив він та глянув прямо їй в очі, хоча фокус його уваги розсіявся на милі родимки на її обличчі.
Мей подивилася прямо йому у вічі, та впала в ступор. Прогулятися? Сьогодні вечором? У двох? Щось обговорити? Невже здогадався? Куроцучі по п'яній проговорилась? Не те щоб Мей боялася залишатися з ним на одинці, зовсім ні, про те після вчорашньої істерики все сприймається по інакшому
- Так, ти згодна? - Погляд став хитрішим та легка самовпевнена посмішка заграла на його вустах.
- Ой, вибач, так звісно - зніяковіло відповіла Мей - Тобі допомогти прибрати? -
- Якщо твоя милість не проти, то чому б ні - самовпевнена посмішка нікуди не зникла з його вуст.
" Чорт, деколи ця твоя посмішка так, вибішує, але чорт вона така красива та тепла... "
Вимивши весь посуд та прибравши серветки, вони заварили каву та стали роздумувати над майбутнім сніданком. Мей настоювала над легким бульйоном, Дейдара ж в свою чергу на рисі та смажених овочах.
- Не думаю що вони з похмілля за хочуть щось жувати - сказала Мей, надпиваючи смачну та міцну каву. - Дивно що в тебе немає похмілля - Вся ніяковість в розмові зникла, та Мей старалася вести себе як і з іншими.
- Та якось різко протрезвів, коли пішов спати - пробормутів Дей. - Гаразд, твоя взяла бульйон так бульйон -
***
Через декілька годин, Прокинувшись і інші, Куроцучі нудило, а Ізумі трималася огірочком, як і Шисуї з Ітачі, їх мучило тільки легке голово кружіння.
Ітачі з Дейдарою заговорили за музику та наступний альбом, нові тексти та те як ліпше припіднести мелодію . Мей ж в цей час стояла та мила посуд закінчивши її підкликав Дей.
- Мей можеш принести будь ласка мій блокнот та деякі листки з кімнати біля ванни на першому поверсі? - ласково промовив Дей.
- Угу - промямлила Мей.
Повільно їдучи до місця вчорашніх сліз та істерії, Мей прокручувала вчорашній вечір в голові та слова Дейдари про прогулянку.
" Що ж він хоче мені розповісти? Мабуть те як краще признатися в коханні цій... Господи як її... Кей... Точно..."
Відкриваючи двері дівчина зайшла в прекрасно освічену кімнату, яка ще вчора здавалася занаддто сумною та похмурою, а зараз все заграло новими барвами, та виглядало все веселіше.
Підійшовши до столу, Мей глянула на листки та записи в блокноті. Тіло зацепеніло, а руки затримтіли.
" Цей почерк... Не може бути! "
Швидко діставши телефон із кишені Мей, стала шукати фото листа який був написаний від лиця таємного шанувальника. Чим довше вона розглядала записи в блокноті та фотографію листа, тим більше в її голові збирався цілий табун думок які ходили кругом.
" Недотягнута літера «а» яка схожа на «и», друкована літера «т» та «н», Почерк ідентичний! Тоді..."
- Мей? - прозвучав такий до болі рідний голос.