Помічник(?)
Постоявши ще деякий час біля раковини. В очах все плило, руки трусилися, як і підборіддя. Нова порція сліз стала знову накочуватися. Відступивши пару кроків назад, Мей прижалася до холодної стіни, та повільно скотилася в низ по ній. Піджавши ноги до грудей дівчина запустила довгі, худі пальчики собі в волосся.
Було ясно, що повернутися до друзів вона не в змозі, як би сильно того не хотіла. Лишні питання по типу " що сталося? чому в тебе очі такі червоні? тебе хтось образив" здавалися їй просто фатальними, особливо якщо це спитає Дейдара. Лишня увага була зараз ні до чого, ніхто не в змозі вирішити її проблеми, навіть вона сама.
Кохання завжди їй шкодило. Як би сильно всі не розказували про це прекрасне почуття, закоханості, ніжності, вірності, Мей зазвичай воно проносило тільки нещастя та розбите серце. Як не невзаємність, так абюз. Результат ніколи її не радував. В день все задавалися таким світлим та добрим, думки про власну тяжку долю відступали, но з приходом ночі ситуація стала гіршою. З покровом ночі, здавалося б навіть незначні проблеми колихали її душу, що вже говорити про більш серйозні проблеми.
Зібравшись вона вирішила що на сьогодні досить страждань, час лягати спати, та забути про все що її турбувало. Поскільки Мей рідко щось снилося, сон був єдиною втечею від усіх проблем.
Повільно піднявшись з холодної кафельної плитки в ванній, дівчина забрала телефон з полички. Тихенько пробравшись на другий поверх, Мей забігла в їх спільну кімнату, уляглась на прохолодне ліжко. Закутавшись в ковдру дівчина понадіялась як най швидше закрити очі та прокинутися вранці, та те що раніше давалося простим зараз сдавалося не реальним.
" Цікаво чи помітить він що мене немає? "
Тільки одна думка про нього викликала змішані почуття. Кохання та розчарування, сум та радість, тугу та неймовірну близькість.
" Можливо якщо б ми жили в інший час і в іншому місці, ми б змогли бути разом? "
***
Перший поверх весь заливався сміхом та позитивними емоціями, чого ж не сказати про другий. Компанія друзів весело ділилися різними історіями під дією алкоголю. Випливали цікаві і не дуже факти про кожного із учасників розмови. От наприклад, Мама Куроцучі вважає Мей ідеальною дитиною та дочкою тільки тому що та обожнює м'ясо і завжди поруч з її донькою, цікаво еге ж?
Ітачі сидів поряд з Ізумі, час від часу споглядаючи на телефон. Мабуть Саске також розказав брату про свою витівку на день народження своєї коханої, і з нетерпінням очікував його повідомлення, все ж таки його брат доволі холодний, і робить щось подібне він в перше.
Телефон завібрував, Ітачі швидко глянув що там.
--------------------------------------------------------------
- Привіт, я знаю що ти трішки інакше очікував прочитати в цьому повідомлені, зараз я більше
турбуюся про Мей, а ніж про
свої стосунки. Так от, чи можеш
ти з нею поговорити, це на
рахунок Дейдари та його дівицю? якось заспокоїти, дати толкову
пораду?
--------------------------------------------------------------
Не довго думаючи, Ітачі швидко сформував те що буде говорити Мей та те як приблизно можна вирішити цю проблему.
--------------------------------------------------------------
Привіт, гаразд, як не як вона моя: подруга також. Але натомість ти в
подробицях розкажеш як в вас
там все пройшло з Сакурою)
: Само собою)
--------------------------------------------------------------
Оглянувши всіх в кімнаті, та пйдрвше затримавши свій погляд на Дейдарі.
- Що ж, йду гляну де там Мей, а то шось її довго немає - піднявшись з свого місця, мовив Ітачі.
- Я з тобою - наймовірно швидко відповів Дей.
- Сиди тут, не думаю що там щось серйозне, мене і одного хватить ахахха - лукаво посміхнувся хлопець, та глянув на Ізумі, яка те і робила що пилила його поглядом.
Одного погляду було достатньо щоб зрозуміти, що Ітачі потім все їй розкаже. Все ж таки їхні довго тривалі стосунки було видно, вони розуміли один одного без єдиного слова та дії
***
Почувши кроки в сторону її кімнати, Мей швидко накинула на себе ковдру з головою, пробуючи вдавати ніби вже спить. Старалася дихати рівномірно наскільки це в неї виходило, та намагалася зупити сльози та тремор.
" Вони так швидко розійшлися? ні тільки не зараз... "
- Мей, я знаю що ти тут, Саске все мені розповів - однотонним голосом мовив Ітачі, як тільки переступив поріг їхньої з Дейдарою кімнати. - Розкажи мені все, а я вже придумаю що з цим можна зробити - сказав він присівши на ліжко поряд з дівчиною.
- Саске скотина - почулися тихі слова із під ковдри. Відкинувши ковдру в бік, Мей витерла рештки солоних сліз із її щік, та усілася позручніше. - Не думала що він так швидко тобі все розкаже - тремтячим голосом видала Мей.
- Він як не як, твій найкращий друг, який турбується про тебе - відмахнувся Ітачі - Давай, розказуй,обіцяю нікому не розказувати. - посміхнувся він.
Ітачі надійна людина, якій можна довіритися. Враховуючи що Мей його знає все своє життя, від малечка по сьогоднішній день. Він завжди видавався холодним розумом та вмінням розуміти інших. Мабуть тому і Ізумі закохалася в нього по вуха.
***
- Ітачі як там Мей? - запитав Дейдара, як тільки в полі зору появився Ітачі.
- Все добре, їй стало погано, мабуть через випитий алкоголь - Глянувши на майже повний бокал Мей, він швидко додав - або через ще щось -
Дей виглядав поникшим, та трішки засмученим. Поглянувши на майже цілий бокал Мей, він піднявся з місця.
- Мені щось також не здоровиться, я мабуть також іду спати - Направляючись в сторону виходу з вітальні, його зупинив Ітачі.
- Вийдемо на пару слів? - З серйозним виразом сказав він. Дейдара поглянув в його чорні як смола очі, та відвів погляд в сторону.
- Я здогадуюся про що ти хочеш поговорити. Йдемо... -
***
Тихо відкриваючи двері в кімнату, хлопець повільно прямує до свого ліжка. Усівшись, він тяжко видихнув та перевів погляд на дівчину яка спокійно сопіла. Її обличчя було видно погано, але загальні риси обличчя та родимки було прекрасно видно.
" Так мирно спиш, навіть коли на душі так неспокійно? "
Почувши шуршання поряд він перевів погляд в бік, де підминав під себе ковдру маленький котик. Посміхнувшись, рука хлопця лягла на його голівоньку кота, та стала повільно чухати його за вушком.
" Так й ж милий і красивий як і твоя хазяйка"
Перевівши погляд знов на дівчину він лукаво посміхнувся. Вона ж в свою чергу ще сильніше закуталася в ковдру.
" Хто ж знав, що ти так переживаєш..."