Перед заходом сонця
Перший урок почався дуже тихо.
За вікном було похмуро, а небо затягнуло сірими хмарами ще з самого ранку. У класі стояв сонний шум голосів, шелест зошитів і звук відсунених стільців.
Мінхо сидів біля вікна, ліниво дивлячись на шкільний двір. Поруч Сухо щось малював у кутку зошита, не звертаючи уваги на шум у класі.
Класний керівник зайшов у клас із кількома папками в руках.
- Добрий ранок.
- Добрий...
- У мене для вас оголошення.
Хтось, одразу пожвавився.
- Якщо це контрольна, я йду додому.
- Сядь.
Клас неголосно засміявся.
Вчитель поклав папки на стіл і поправив окуляри.
- Завтра наш клас їде на шкільну екскурсію до моря.
У класі одразу здійнявся шум.
- Серйозно?!
- Нарешті щось нормальне!
- А ми будемо купатися?
Вчитель дочекався, поки стане трохи тихіше.
- Ви їдете прибирати сміття на узбережжі.
Клас замовк.
- Це вже не звучить як екскурсія.
- Я знав, що десь є підступ.
- Ви драматизуєте, - спокійно відповів учитель. - Після прибирання у вас буде вільний час.
Це прозвучало набагато краще.
Мінхо сперся щокою об руку.
- Ти їдеш?
Сухо навіть не підняв голову.
- Мене змушують.
- Тоді так.
- А ти?
- Не знаю.
Сухо нарешті подивився на нього.
- Ти зараз сидиш біля вікна, і виглядаєш так, ніби мрієш про море.
- Це неправда.
- Звучить не надто переконливо.
Мінхо фиркнув, і знову почав дивитися у вікно.
Дощ повільно починався.
Наступного ранку біля школи було шумно.
Дівчата фотографувалися перед автобусом, хтось сперечався через місця, а хтось вже почав їсти снеки, ніби їх везли в іншу країну.
Мінхо стояв трохи осторонь із навушниками у руках.
Сухо підійшов до нього з двома банками кави.
- Тримай.
Мінхо здивовано глянув на нього.
- Ти купив для мене каву?
- Не звикай.
- Звучить підозріло мило.
- Я можу забрати назад.
Мінхо швидко відкрив банку.
- Вже пізно.
Сухо тихо засміявся.
У автобусі майже не залишилося вільних місць.
- Там є місця, - сказав Сухо, киваючи вбік останніх місць.
Мінхо глянув назад.
- Серйозно? У місця для поцілунків?
Сухо мало не вдавився кавою.
- Що?
- У всіх романтичних дорамах люди цілуються саме на останніх сидіннях автобуса.
- Я вже казав тобі що дивишся занадто багато дорам.
Автобус рушив за кілька хвилин.
Попереду клас шумів, слухав музику і голосно розмовляв, але на останніх сидіннях було набагато спокійніше (і ніхто не цілувався).
Мінхо сперся головою об вікно.
За склом повільно пропливали сірі вулиці міста.
- Ти сонний?
Мінхо навіть не відкрив очі.
- Дуже.
- Тоді спи.
- Не можу спати в автобусах.
Сухо кілька секунд мовчав.
- Це дивно.
- Що саме дивно?
- Коли ти хворів, тобі це не заважало.
Мінхо моментально відкрив очі і повернув голову.
- Я тоді ледве живий був.
- Але спав нормально.
- Бо в мене була висока температура.
- І все одно ти тоді заснув на моєму плечі.
Мінхо замовк.
- Ти досі це памʼятаєш?
Сухо ледь помітно усміхнувся.
- Можливо.
- Це трохи дивно.
- А заснути на мені не дивно?
Мінхо закотив очі.
- Замовкни.
- Мг.
Сухо знову подивився на нього.
- І зараз не проблема.
- ... ти жахливий.
- А ти все ще не спиш.
Коли вони приїхали до моря, дощ уже
закінчився.
Небо все ще залишалося сірим, але десь далеко між хмарами починало зʼявлятися сонце.
Учитель роздав рукавички і пакети.
- Не розходьтеся далеко.
- А якщо мене забере хвилею?
- Тоді прибери за собою сміття перед цим.
Клас засміявся.
Мінхо вдягнув рукавички.
- Це виглядає сумно.
На піску справді було багато пляшок, пакетів і старих банок.
Сухо нахилився, піднімаючи пластикову пляшку.
- Люди жахливі.
- Мг.
Вони повільно йшли вздовж узбережжя.
Хвилі шуміли зовсім поруч, а прохолодний вітер постійно плутав волосся.
- Твоє волосся зараз виглядає смішно.
Мінхо одразу подивився на нього.
- Повтори.
- Воно стирчить у різні боки.
- Ненавиджу тебе.
- Неправда.
Мінхо пирхнув і штовхнув його плечем.
Через деякий час їхні пакети були повні.
Сухо поставив свій на пісок.
- Перерва.
- Ти майже нічого не робив.
- Я морально підтримував процес.
- Ти фотографував море.
- І тебе.
- Це ще гірше.
Сухо усміхнувся і сів просто на холодний пісок.
- Ти тепер увесь брудний.
- Уже нічого не врятує цю форму.
Мінхо все ж сів поруч.
Море було темним.
Хвилі повільно накочувалися на берег,
залишаючи після себе білу піну.
- Тут красиво, - тихо сказав Сухо.
Мінхо кивнув.
- Особливо коли немає людей.
- Ти не любиш людей.
- А ти любиш?
Сухо задумався на кілька секунд.
- Не всіх.
Мінхо коротко глянув на нього.
- Ти не рахуєшся.
Сухо здивувався.
- Це зараз був комплімент?
Мінхо відвернувся до моря.
- Не придумуй.
- Ні, серйозно.
- Сухо.
- Я це памʼятаю.
- Я вже шкодую, що сказав це.
До вечора небо повністю змінилося.
Хмари поступово розійшлися, а море стало золотим від світла заходу сонця.
Більшість однокласників уже зібралися біля автобуса.
Хтось купував снеки неподалік, хтось наостанок фотографувався.
Мінхо й Сухо залишилися трохи далі від інших.
У руках у них було морозиво, яке вони купили в маленькому магазині біля пляжу.
Сухо щось тихо розповідав, поки Мінхо майже не слухав.
Він просто дивився на нього.
На те, як вечірнє світло падало йому на обличчя.
На те, як вітер трохи розтріпував темне волосся.
- Чого ти так дивишся? - раптом запитав Сухо.
Мінхо одразу відвів погляд.
- Ніяк.
- Брешеш.
Сухо тихо засміявся.
А потім Мінхо раптом нахилився трохи ближче.
Сухо відразу замовк.
- Стій.
- Що...
Мінхо обережно витер пальцем краплю морозива біля його губ.
І завмер.
Сухо теж.
Між ними запала тиша.
Було чути тільки хвилі і вітер.
Мінхо прибрав руку.
- У тебе було морозиво.
Сухо просто здивовано дивився на нього.
- Ага.
Мінхо нервово відвернувся до моря.
- Не дивись так.
- Як саме?
- Наче це щось важливе.
Сухо ледь усміхнувся.
- А хіба ні?
- Ти теж так робив.
- Коли?
- Коли я хворів.
Сухо на мить замовк.
- Це інше.
- Чому?
Сухо подивився на нього занадто спокійно.
- Тоді в тебе була температура.
Мінхо відкрив рота, ніби хотів щось сказати, але так нічого і не відповів.
Сухо дістав телефон.
- Давай фото.
- Зараз?
- Саме зараз.
Мінхо сів трохи ближче.
Їхні плечі випадково торкнулися одне-одного.
Клац.
На фото позаду них було море, помаранчевий захід сонця і останнє тепле світло вечора.
Але найгірше було навіть не це.
А те, що вони обидва усміхалися.
від автора ☁️
мінхо згадав про місця для поцілунків просто так. 🌊
абсолютно просто так.🍦
останній ряд автобуса ще зіграє свою роль.
🤍