У кадрі
Після кафе на вулиці вже починало темніти.
Тепле світло вивіски залишилось десь позаду,
а місто поступово наповнювалось вечірніми
вогнями і тихим шумом машин.
Мінхо поправив ремінець сумки на плечі й
глянув на Сухо.
- Ми навіть половину не доробили.
Сухо засунув руки в кишені худі.
- Не настільки жахливо, як годину тому.
Мінхо тихо фиркнув.
Кілька секунд вони йшли мовчки.
Навколо світилися вітрини магазинів,
а прохолодне повітря пахло дощем і кавою.
Мінхо раптом зупинився.
- Нам ще потрібні фото.
Сухо повернув голову.
- Для проєкту?
- Ага. Якщо ми вставимо туди тільки текст,
нас зненавидять.
Сухо ледь усміхнувся.
- Тоді ходімо зараз.
- Зараз?...
- Ми все одно вже тут.
Мінхо хотів щось заперечити, але зрештою лише зітхнув.
- Добре. Якщо презентація вийде жахливою - це твоя провина.
- Звучить чесно.
Сухо дістав із сумки камеру, і Мінхо здивовано глянув на неї.
- Ти носиш із собою камеру?
- А що як мені раптом захочеться сфотографувати щось гарне?
- Це звучало надто пафосно.
- Але ж спрацювало.
- Не спрацювало.
Сухо тихо засміявся і підняв камеру.
Вечірнє місто справді виглядало красиво.
Світло ліхтарів відбивалося в мокрому асфальті, машини залишали розмиті смуги світла, а у вікнах будинків уже горіли теплі жовті вогні.
Сухо зробив кілька фотографій дороги й вивісок.
Мінхо стояв поруч, переглядаючи щось у телефоні.
Клац.
Він одразу підняв голову.
- Ти мене зараз сфотографував?
Сухо навіть не спробував приховати усмішку.
- Можливо.
- Сухо.
- Що?
- Видали.
- Ні.
Мінхо ображено глянув на нього.
- Чому це «ні»?
Сухо опустив камеру й глянув на екран.
- Бо вийшло гарно.
На мить Мінхо забув, що хотів сказати.
Він швидко відвів погляд.
- Ти дивний.
- Ти вже казав.
Вони продовжили йти містом.
Сухо фотографував:
• вивіски,
• людей на переходах,
• світло ліхтарів,
• старі автомати з напоями.
А потім знову Мінхо.
Мінхо стояв біля неонової вивіски, коли почув знайоме клацання камери.
- Ти знову?!
- Це для атмосфери презентації.
- Брешеш.
- Можливо.
Мінхо тихо засміявся.
І саме в цей момент Сухо знову натиснув на кнопку.
- Сухо!
- Оце точно залишу.
- Я тебе ненавиджу.
- Неправда.
Мінхо хотів відповісти щось різке, але не зміг.
Бо Сухо виглядав... щасливим.
Не так, як у школі.
Тут, серед вечірнього міста й розмитих вогнів, він усміхався зовсім по-іншому.
Вони звернули на меншу вулицю.
Тут було тихіше. Лише слабке світло ліхтарів і кілька маленьких магазинів.
Сухо знову підняв камеру.
- Не смій.
Клац.
- Сухо!
- Це вже звичка.
- Це вже проблема.
Сухо усміхнувся й нарешті показав йому фотографії.
На більшості кадрів було місто.
Але майже на кожному другому - сам Мінхо.
Мінхо біля неонової вивіски.
Мінхо, який сміється.
Мінхо зі світлом ліхтарів у світлому волоссі.
В грудях раптом стало якось дивно.
- Ти зробив занадто багато фото мене.
- І що?
- Це вже не схоже на проєкт.
Сухо трохи нахилив голову.
- А хто сказав, що всі фото для проєкту?
Мінхо завмер.
Потім швидко відвернувся.
- Ти безнадійний.
- Але ти все ще гуляєш зі мною.
- На жаль.
Сухо засміявся.
Через деякий час вони зайшли в маленький магазин по дорозі.
Усередині було тепло й пахло кавою та солодкими снеками.
Мінхо одразу попрямував до холодильника з напоями й дістав полуничне молоко.
Сухо лише усміхнувся й узяв айс-лате.
Потім вони ще кілька хвилин сперечались через снеки, але в результаті взяли і солодке, і солоне.
Коли вони підійшли до каси,продавець глянув спочатку на них, а потім на снеки й напої.
- Ви разом?
- Ні, - одночасно відповіли вони.
Продавець лише усміхнувся, а Мінхо відразу відвів погляд.
Сухо тихо засміявся.
- Чого ти смієшся?
- Нічого.
- Це не смішно.
- Тоді чому ти такий червоний?
- Замовкни.
Вони сіли біля великого вікна.
За склом вечірнє місто вже повністю потонуло у вогнях.
Сухо знову почав переглядати фотографії на камері.
Мінхо нахилився ближче.
- Видали хоча б половину.
- Ні.
- Сухо.
- Що?
- Там буквально сто фото мене.
- Не сто.
- Це не змінює ситуацію.
Сухо перегорнув ще кілька фотографій, а потім зупинився на одній.
Мінхо стояв біля дороги, трохи повернувши голову вбік, а навколо нього світилися теплі вогні міста.
Сухо ледь усміхнувся.
- Оце мені подобається.
Мінхо мовчки дивився на екран.
- Чому?...
Сухо перевів погляд на нього.
- Не знаю.
На кілька секунд між ними запала тиша.
Мінхо швидко зробив ковток полуничного молока.
- Якщо ти вставиш це в презентацію, я більше ніколи з тобою не працюватиму.
- Тобто тільки через презентацію?
- Замовкни.
Сухо засміявся.
І чомусь саме зараз, сидячи в маленькому магазині посеред вечірнього міста, Мінхо зрозумів, що вже почав звикати до цього дивного відчуття комфорту поруч із Сухо.
від автора ☁️
маленький факт:
Сухо зробив 127 фотографій.
82 з них - Мінхо.
📸
діалог, який не потрапив у главу:
- Якщо, ти ще раз мене сфотографуєш, я заберу камеру.
- Тоді доведеться фотографувати тебе на телефон.
- СУХО!