У осені очі твої...

-Мам, я вдома, - знову ніхто не відгукнувся, а на столі лежала записка

"Доню, я поїхала у відрядження, мене не буде тиждень. Думаю, ти впораєшся з всім сама"

Ну звичайно, як завжди. Мама пропадає на роботі, а донька завжди сама. Виросла я теж без мами, її заміняла мені бабуся. Недавно вона померла, тому я зовсім розбита. Тато покинув нас вже давно. В нього інша сім'я, бачимось рідко, спілкування таке собі. Хоч мені вже й 19 років, ніби доросла, але всерівно мені потрібні поруч батьки.

Мама настоювала, щоб я вибирала серйозну професію. Дівчинка я розумна, тому пішла навчатись на програміста. Ви можливо спитаєте в мене чи мені це подобається. Частично, інколи цікаво, а інколи ні.

Кинувши курточку на диван я пройшла на кухню. Після навчання поїсти, то просто мрія. Глянувши вміст холодильнику я прийшла висновку, що краще замовлю піцу. А ввечері вже можна приготувати і щось, якраз таки прийде моя подруга Олена, або просто Лєна, Лєнка. Спілкуємося ми вже значно рідше, так як весь її час займає хлопець. Але наша не дружба не погіршилась.

Замовивши піцу я вирішила подивитись пошту. Так як не заходила туди тиждень. Там було багато спаму, різних розсилок і одне повідомлення яке мене і шокувало і ощасливило. Мені написали з футбольної команди "Динамо". Вони шукали фотографа і я по приколу вирішила випробувати свою удачу. Звичайно ж виникне питання, як можна без освіти кудись влаштовуватись. Можна, я проходила спеціально курси, відчувала, що недарма. Мене прийняли на роботу, завтра вранці мені потрібно бути на базі. Спочатку ознайомлення, а потім вже й перший робочий день. Якось і страшно.

Поки я прийняла ванні процедури і сходила по продукти в магазин, то прийшла й Лєна.

-Лєнка, я тобі зараз таке розкажу. Ти просто впадеш, тому присядь.

-Ти мене заінтригувала.

-Мене прийняли фотографом у Динамо. Завтра перший робочий день.

-Очманіти. Ти зараз жартуєш?

-Зовсім ні, дивись, - я відкрила те повідомлення на ноутбуці.

-Вітаю тебе, Ань. Ти це точно заслуговуєш. А з навчанням, що будеш робити?

-Переведусь напевно на заочно. Мені ще потрібно з мамою порадитись на рахунок цього. Я вже навіть знаю яка в неї реакція буде.

-Вона буде зла, оскільки вона сама може тебе забезпечити. А тобі потрібно тільки вчитись.

-Бінго, - я їй підмигнула, - але ж мені потрібно вже самій про себе піклуватись. Мені он на носу 20 вже, навіщо мені мамині гроші?

-Можливо твоя мама так вибачається за твоє втрачене дитинство?

-Ой, не думаю. За таке вона точно вибачатись не буде. Що будемо готувати на вечерю?

-Дай гляну, що в тебе там є, - подруга почала перевіряти зміст холодильника, - бачу в тебе тут є все від пельменів до креветок. Пропоную не паритись і просто зварити пельмені і все буде чікі пікі.

-Ну тоді ставлю воду. А поки ходи допоможеш вибрати, що мені завтра одягти.

Ми піднялись на другий поверх в гардеробну. Вибір зупинився на

Весь вечір ми провели за душевними розмовами. І як виявляється Лєнка скоро поїде зі своїм хлопцем, можливо вона повернеться звідти вже й з каблучкою. Лиш в час ночі вона вирішила їхати додому. На мої вмовляння залишитись ніхто так і не погодився.

Ранок почався в 7 годин. Звичайно важко прокидатись, але потрібно. В 8:30 я вже маю бути там. Прийнявши душ, я одягнулась та зробила легкий макіяж. Волосся я вирішила зібрати у пучок. На годиннику вже 8 годин. Їхати туди десь хвилин 15, тому я ще встигаю заїхати випити каву.

Зайшовши в кав'ярню, я привіталась ще з однією моєю подругою Юлею, вона власниця цього закладу.

-Юльок, привіт. Мені швиденько зроби цікавинку вашого закладу.

-Воу, воу, куди ти так поспішаєш?

-Не повіриш, я влаштувалась на роботу. Тепер я фотограф Динамо. В мене ще 20 хвилин до початку робочого дня. Я чомусь дуже хвилююсь.

-Та це й не дивно. Ти в нас красотка, з всім впораєшся.

-Ех, звичайно. А ти як там з Даньою?

-Чудово. З кожним днем наші стосунки все більше і більше покращуються. Ти давай біжи, бо ще запізнишся. Кава за рахунок закладу.

-Дякую, Юлька. Люблю тебе.

Я швидко доїхала на базу. Вийшовши з машини я відправилась в середину. Коліна почали трястись, а тіло кинуло в жар. Ань, все добре, не хвилюйся.

Оскільки я нова тут людина, то пошук потрібного кабінету зайняв трохи часу. Зайшовши в нього я побачила декілька чоловіків.

-Доброго ранку, я по вакансії на журналіста. Ви схвалили мій запит на роботу.

-Так, так. Доброго ранку, Анна. Знайомтесь, це Андрій, він наш прес-аташе. Він вам все розкаже, а зараз можете йти з хлопцями познайомитись. Всі предмети для зйомки вам видадуть трошки пізніше.

Ми вийшли на поле де якраз вже тренувались футболісти.

-Хвилиночку уваги, - Андрій голосно крикнув і всі уважно подивились на нас, - підійдіть всі сюди. Знайомтесь, це наш новий фотограф, Аня. Я сподіваюсь, що ніяких конфліктів не вийде з нею, можете повертатись до тренування.

Мені видали камеру і почала працювати. Вийшло дуже багато чудових знімків. Я вже почала складати інструменти як хтось ззаді підійшов.

-Привіт...