Я тебе расскажу...

Потяг один, але вагони різні.
Отак і минає все наше життя.
Дощ моросить по вулицях бризками
І краплями вимірює наше буття.

Стрімко летять вагони метро,
І камʼяне серце, наче, не бʼється.
Крик розриває все наше нутро,
Та ми гадаємо, що все це минеться.

Минають хвилини, години, роки...
Але в душі, щось лишилось солоне,
Той присмак лишається десь в глибині,
А камʼяне серце - у темряві стогне.