24.02
Загублені спогади, мрії, надії,
Їх всі відібрав у нас той лихий день.
І скільки іще болю він заподіяв,
Розбив стільки прагнень і стільки натхнень.
Застигло майбутнє, зав'яли години
На двадцять четверту ще темную ніч,
Застрягли і люди в вузлах павутини...
Найдовша зима у пламені свіч.
Напружені душі, стійкі, як залізо,
Не зламані страхом безсонних ночей,
Бо всі точно знають - не буде запізно
Підняти до бою мільйони мечей.
І кожний солдат, кожна жінка, дитина,
Чийся брат, чоловік чи коханий юнак,
Загалом просто справжня і гідна людина
Прийняли автомат, тільки так, не інак.
Йдем до бою хоробро, в очах тільки стійкість
І впевненість - завтра прийде новий день.
І мужність, відвага, і гордість, і стрімкість,
А серце горить! Та до тління лишень...
Ми боялись спочатку... Вони - насміхались...
А іншим неначе було все одно.
І тисячі душ назавжди полишались
У рідному місті, оповиті лиш сном.
А тепер ми бо звикли, чого нам лякатись?
Ми стійкі, як граніт і незламні, мов сталь.
Хай тепер вони всі починають боятись,
Наснаги багато, і сили вдосталь.