Усе таємне стає явним
Легкий морський бриз торкнувся щік дівчини. Так ось вона яке, нове життя. Десь удалині кричали чайки, сонце торкалося обличчя, хвилі тягнулися і ніжно торкалися ніг. Піднявши очі, було ледь помітно, як богиня серфінгу ковзає по хвилях, ніби малює. Шатенка помахала Ніці, привертаючи увагу всіх на пляжі. Десь за нею був Пірс, який ледве тримався на дошці. Через деякий час до дівчини підбіг пес і вмостився в ногах. Ніка дивилася, як сонце красиво відбивалося в кристально чистій воді. Пірс уже стояв осторонь і обговорював щось із дівчиною, яку представили як Анжелі Грате. З посмішкою до Ніки підійшов Пірс.
— Ти вельми непередбачувана. — Чому це? — Ну дивись, у школі ти була занадто тиха. А тут ти вже настільки звикла до такої атмосфери, що почуваєшся так, ніби ти завжди їздиш на такий відпочинок. Неможливо вгадати твій наступний крок. — Справді?
Ніка розсміялася впівголоса. Хлопець же, як приворожений, дивився на дівчину, і тільки коли їхні погляди зустрілися, він подивився за спину дівчини й промовив:
— А ось наша королева хвиль іде. Ну що, готові до планів на цей вечір?
Ніка запитально глянула на усміхнених Пірса й Анжелі.
— Які плани? Про що мова? — Я запропонував відпочити в одному з місцевих клубів. — О... це без мене. — Не завжди ж тобі сидіти вдома. — Навіть не проси.
Ніка вже збиралася розвернутися й піти, як відчула, що її взяли за руку.
— Нікуль. Ну будь ласка, один раз.
Разом з Анжелі хлопець зробив благаючий вигляд, перед яким Ніка не змогла встояти.
— Лааадно! Коли йдемо? — Вже зовсім скоро, ну а зараз треба піти в магазин і одягнутися за дрес-кодом. — Там є дрес-код? Це що за клуб такий? — Скоро сама все побачиш!
Дівчина потягла Ніку до бутіків.
Клуб був таким, яким його уявляла собі Ніка. Яскравий, гучний і сповнений цікавих людей. На подив, дівчина почувалася більш ніж комфортно. Вона безумовно не була вже тією Нікою, яка сиділа весь час удома і проводила час тільки в компанії книг. Пірс несподівано з'явився поруч із дівчиною, пританцьовуючи.
— Престон! — М? — Готова танцювати? — Так точно, капітане.
Ніка жартівливо штовхнула хлопця в плече, і той розсміявся заразливим сміхом. Майже весь вечір ми провели в компанії незнайомих нам людей і віскі. Намагаючись не перебрати, дівчина намагалася контролювати ситуацію, і вже тільки під кінець змогла видихнути. Пляж — це те місце, де ти відпускаєш усі свої проблеми й насолоджуєшся звуками нічного моря. Здавалося, сил Ніки не вистачить більше ні на що. Ноги відвалювалися, всі м'язи нили від божевільних танців. Навколо Ніки була купа незнайомих людей, атмосфера була максимально розслабленою, і дівчина не могла уявити, що може зробити цей вечір ще кращим.
Трохи віддалік танцювали Анжелі та Пірс. Дівчина дивилася на все це, почуваючись як ніколи вільною і щасливою. Ніка мовчки спостерігала, як язики полум'я тягнуться вгору, до зірок. Кілька разів хлопці намагалися витягнути дівчину танцювати разом із ними, але, на жаль, їхні спроби всі були безнадійні. Місяць світив яскраво на нічному небі, багаття майже догоріло, а люди, закутавшись у пледи, тихо співали пісні. Завтра Ніка повернеться додому, у сувору реальність. А поки що, можна насолодитися моментом.
Наступного ранку вся компанія стояла біля аеропорту. Ніхто не хотів нікого відпускати. Ніка стояла й замислено дивилася вдалечінь, в одну мить її талію обхопили сильні, чоловічі руки. Не повертаючись до цієї людини, вона вже могла впізнати, хто це був, занадто добре вона впізнала своїх друзів за такий короткий час.
— Готова? — Так, готова. — Ходімо.
Попрощавшись з Анжелі, пара зайшла на борт літака. Літак злетів, несучи їх додому...
Листопадове місто зустріло Ніку пронизливим холодом. Зима неквапливо підкрадалася, повністю оголюючи гілки дерев. Повертатися додому завжди приємно, особливо якщо є до кого. Зайшовши в будинок, дівчина одразу ж почула стривожений і грубий голос Павла, він розмовляв із кимось у вітальні. Підійшовши трохи ближче, дівчина могла почути деякі частини розмови.
— ...я ж тобі вже казав, що це занадто ризиковано... — Так, але ми не можемо просто все так узяти й залишити, це коштуватиме нам життів. — ...гаразд, але ти відповідаєш за це головою. Ти мене зрозумів?
Далі Ніка не стала слухати, адже це ні до чого хорошого не могло призвести. Радісний Цербер увірвався до вітальні, а за ним уже й увійшла дівчина. На обличчі Павла відобразилося одразу кілька почуттів: радість і... страх? Але так нічого не сказавши, він відвернувся до гостя і, попрощавшись із ним, провів його до виходу.