Пролог
Ранок. На вулиці зима, сніг потроху вкриває вулиці міста. Дванадцятирічна дівчинка спокійно спить на своєму ліжку. У кімнату заходить батько, поправляє ковдру і забирає книжку з рук сплячої доньки. Подивившись на обкладинку, він здивувався: «Ромео і Джульєтта». Так, у свої юні роки Ніка вже дійшла до таких книжок...
Тато поцілував її в лоб і залишив на столі маленьку коробочку. Він завжди дарував їй подарунок на свій день народження, адже дуже любив свою доньку.
І ось він залишив останній подарунок у кімнаті своєї дружини. Щороку він готував гру-квест: по всій території залишав підказки, де шукати наступний крок. Завершальним місцем він обрав маленький гай за домом, куди майже ніхто не ходив. Під старим дубом і мав чекати іменинник. Йдучи до призначеного місця, він швидко перебігав дорогу. Лишалося всього кілька метрів, як з-за повороту вискочила машина. Він остовпів і не встиг відскочити... Автомобіль налетів на нього. Промчавшись по юному тілу, машина навіть не зупинилася, а лише додала швидкості й зникла з місця злочину. Вона поїхала, залишивши бездиханне тіло лежати на холодній дорозі.
Вмираючи, він усе ж сподівався, що прийде хоч хтось і врятує його, та так ніхто й не прийшов.
Він просто хотів жити...
Перед його очима пролітало все життя: його донька, її сміх, волосся, її очі... очі... З останніх сил він дотягнувся до трави і написав там своє останнє послання: «Я вас люблю, ваш...» Рука здригнулася, серце зупинилося. Він так і не дочекався їх, а вони запізнилися лише на п'ять хвилин.
Тим часом вони підійшли до того самого дуба. Побачивши мальовниче місце, в них з'явилися сльози.
— Мамо, дивись, там щось є! — вигукнула донька й потягнула матір до місця, де лежало тіло.
Дочка, побачивши мертвого батька, кинулася до нього, а мати застигла на місці, скута жахом.
— Мамо! Що з ним?! Він помер?
Мати підійшла до доньки й обняла її, нічого не сказавши. Та дівчинка відштовхнула її й упала на коліна перед уже неживим батьком.
— Може, ти живий? Тату! Вставай! Живи! — в істериці кричала донька, але вже нічим не могла допомогти. — Я люблю тебе... — це останнє, що сказала Ніка, і кинулася в обійми матері.
Цей день назавжди залишився в її пам'яті.
Тепер вона любить читати книжки й малювати. Вона мріє про інше життя: подорожі, пригоди, кохання і все те, чого їй так бракує. А батька вже не повернути. І це боляче, адже він був її єдиною опорою..