Частина 9
Весна знову розбудила природу із зимової сплячки, змусивши білу шубу лютого зійти із землі. Сонце вже гріло дерева та кущі, від його променів пробивалися маленькі зелені бруньки листя. І хоч його тепла не було так багато, весна брала своє. За вікном поїзда "Київ-Харків" виднілися краплі сірого дощу, що обсипало старе скло. У поїзді було затишно, тепло і ніби ти почуваєшся як удома. Катя спостерігала за тим, що відбувається за склом, але тривога не покидала її.
Перша її зупинка – Харків. Найнебезпечніший куточок нашої незламної країни. За цей час цьому милому місту довелося не солодко. Сусіди не шкодували на нього ні бомб, ні ракет, але це не завадило людям жити як раніше. Іноді мене дивує такий залізний дух наших людей. Щоб не відбувалося в нашій країні і як би нас не намагалися залякати, жоден не готовий опустити голову перед нашим ворогом. Українці та українки – унікальна нація. Тільки наш народ вміє посміхатися смерті, йти захищати свою землю ціною власного життя, сміятися як би не хотілося плакати і найголовніше – гордо йти за свою волю і не продавати її за пару монет. Так було завжди: починаючи з доби Богдана Хмельницького до сьогоднішнього дня. Я пишаюся своєю країною та своїм народом. Пишаюся кожним завдяки кому я можу зараз писати ці абзаци у теплі, зі світлом теплим какао. Але молода ще не розуміла хто є хто. Не розуміла, на що йде і заради кого. Не думаю, що ми можемо звинувачувати її в "зраді своєї країни", адже все це з дурості. Який би не був сильний патріотизм, іноді є почуття, що сильніше за нього. Не сперечаюся що Катя дала свою квітку не тому, але не її вина що їй відрізали крила рожеві нудотні ілюзії. Їй і так зараз несолодко. Дівчина в такому юному віці їде невідомо куди, оберігаючи свого янголятка. Її тримала лише віра в те, що Іван повернеться до неї, прийме дитину і вони житимуть довго та щасливо.
Потяг зупинився на харківському вокзалі. Зараз уже не впізнаєш це яскраве і галасливе місто серед сірих уламків. Ніхто не міг уявити навіть у найкошмарнішому сні, що одне з великих міст України та науковий центр нашої країни перетвориться на руїни. Дівчина розгубилася серед такої кількості людей, що немов мурахи поспішали кудись. Вокзал нагадав величезний вулик, де Катерина – муха, що заблукала. Відчуття, що все навколо - чуже поглащало її думки. Але, зібравшись, дівчина пішла шукати касу автовокзалу:
- Здрастуйте, мені потрібен квиток на Ростов - Катруся ледве діставала до висоти каси
- На жаль автобуси та потяги не ходять через кордон із Росією
- Жодні? Не можна знайти жодного способу? мені просто дуже потрібно туди
- Я розумію вас, але на жаль тут я не можу ніяк вам допомогти.
- Гаразд, дякую
Це було гірше за кошмар - залишитися на ніч вагітною в чужому місті і на холодному вокзалі. Дівчинка ледве здирала сльози. Вона страшенно втомилася, хотілося їсти та спати. Від розпачу її очі набрались гіркими сльозами. Здавалося, ніби вона зовсім одна, нікому не потрібна, цілком самотня. У голові крутилися спогади про своє м'яке ліжко, тепла і затишок будинку, про обійми мами, ніжні колискові. Від цих думок хотілося ще більше плакати. Немає порятунку, немає нікого, хто б міг допоміг у таку важку хвилину. Всі люди тільки бігли туди сюди у своїх турботах, не зважаючи на сльози маленької наївної душі. - Гей Катюша, що ти тут робиш? Що трапилося? - Дівчинка підвела голову і побачила свою тітку.
- Тітка Оля? Я до Івана їду до Москви
- До якого Івана? Мама знає? - Голос тітки був стривожений такими новинами
- Я вагітна від нього
- О боже, дитино ти моя, ти напевно замерзла вся? Так поїхали до мене додому, поїси переночуєш. Вдома все розкажеш! - Вона допомогла втомленій дівчинці піднятися і вони пішли до машини.
Світ ніколи не залишає без руки допомоги. Тітка Катерини працювала саме тут волонтером, допомагала з переїздом закордон. У машині вони мовчали. Катя бачила тривогу тітки Олі, але розуміла, що зараз не час для розмови. Вдома у родички дівчина сходила в душ, переодяглася і поїла. За чаєм вона випалила на одному диханні причину свого візиту до Харкова:
- Звичайно, заварила ти кашу Катюшка. Але що вдієш раз уже все зроблено? Прикро, що мати в тебе така виявилася, але я не можу відмовитися від тебе. Допоможу я тобі до Івана потрапити, якщо тобі це так важливо. Але розумію що не правильно це, а відмовляти тебе немає сенсу. Але запам'ятай – я допоможу у разі чого, до Польщі можу відправити. Там будуть усі умови, якщо Іван відфутболить тебе та малого.
- Дякую тобі, я спати хочу, вже піду напевно
- Іди дитина, відпочивай
За секунду щойно Катя підвелася зі стільця, її повалив неймовірний біль у животі. Мабуть, така дорога і стрес не пройшли просто так для її малюка. Від страху вона не могла сказати жодного слова, свідомість огорнув чорний туман і страх за свого маленького янголятка. Тітка Оля викликала швидку, поки Каті нічого не залишалося як скручуватися від болю та страху втратити найдорожче, що в неї є зараз.