Україна

Вишневий цвіт в садочку щовесни,
Червоні, спілі ягоди улітку,
Опале листя восени,
Курган із снігу взимку.
Усе ховає слід минулих лих,
Минулих радощів, минулих свят.
А скільки лиха пережила Україна,
І разом з нею кожная людина.
Від скіфів, починаючи й раніш,
Ходило горе й в Запорізький  кіш.
Та й в княжую добу не оминало,
І у Росії нас не забувало…
Коли б спочила земля хоч століття,
Та ні! Нема спокійного життя.
У нас є все: верба, пшениця і калина,
Гарний юнак і красная дівчина,
В нас чорноземи найкращі в світі,
Чому ж ми такі безталанні діти
своєї  землі?
Чому так ласо усі позирають,
Скарби наші нещадно відбирають?
Але нам доля дала волю,
Не терпим ворогів сваволю.
Які б кайдани нам не одягали,
Коли звільнялись, то усі тріщали.
Коли б не дар цей, то вже давно загинули,
А так у волі й славі над світом полинемо!!!