* * *
Стривай, стривай., моя принцесо фінікійська,
Не хочу я себе закопувати в ґрунт.
Я жити ще волів; а ти улісське військо
Впускаєш в Трою, щоб не помічати бунт
Напівгнила уже, розʼїдена хробами,
В свічадо подивись, впізнай себе сама:
Колись безкрайніми літала небесами
І з грізним Вотаном стояла у керма.
(З даремністю боролася дарма).
Бо зараз зринулася на поталу смердам.
Плазуєш і повзеш, ти!, гордий альбатрос.
Як я тебе жадав... Як ти жадала смерти!..
Як прагне гримнутись кремезніший колос!
Самоубивством ти, напівжива принцесо,
Не покінчиш навік з хворобою тяжкою.
Натхнися задухою траурної меси,
Що надихнулася була колись тобою.
Ніхто й не думав, що свободи дух завзятий
Займеться раптом на покотах Борисфена.
Тримайсь, дівчино, ми ще маєм наказати:
Лишитись має ніц від мурів Карфагена.
04.01.2025