Емджей і Пітер
- Вам як завжди? Латте з цукром і подвійною порцією вершків?- Емджей поглянула на Пітера не як на того , кого два роки тому любила без тями, а як на чергового клієнта.
- Так, дякую?- Пітер її не винив. Вона його не пам'ятає. Не знає про його таємницю, початок їхньої дружби , їхню романтичну історію. Навіть не знає, що її улюблену підвіску подарував саме він. І через нього вона поламалася.
Пітер забрав своє замовлення. Її теплі руки не торкнулися його шкіри. " Вона не любить тілесні контакти "- нагадав собі хлопець. Він усміхнувся дівчині , і виходячи з кафе, сказав сам собі : " До завтра, кохана" .
Вийшовши на холодне зимове повітря, Паркер попрямував в квартиру. Це місце він не може назвати домом. Хоча і живе там останні два роки. Два останні самотні роки. Його не існує. Він невидимка. Єдиним його співрозмовником був привид тітки Мей, що завжди витай біля нього. Це він винний у його смерті. Невже він був настільки наївним , що міг повірити вбивцям і маніпулянтам. Був би у нього шанс все змінити , Пітер би зробив все по - іншому. Забув би свої переконання і засадив пулю в лоб Нормана Озборна, навіть при цьому не скривившись. Паркер махнув головою і відігнав ці думки . " Я гне такий. Я не вбивц. Чи все ж ні? Хто я ? Чи існую я взагалі? Якщо б я помер, всім було б начхати. Якщо б я хотів обіймів, хто міг би мені їх дати? "
Пітер безцільно бродив містом. Сьогодні у нього був вихідний. Як же він ненавидів вихідні. Що йому робити? У нього немає хоббі чи друзів. А хоча ні є один товариш. Гаррі. Пітер працює з ним в піцерії. Непоганий хлопець, та якись підозрілий. Треба бути з ним обережним.
Взагалі у Пітера з'явився страх близькості з людьми. Бо всі ,кого він любив мертві. Він навіть савою дівчину не зміг врятувати. Якщо б, не людина Павук з іншого всесвіту, його люба Емджей лежалаби в холодній могилі. " Їй краще без мене" - кожного дня каже собі молодий чоловік. Тому він і не наважується поговорити з нею... а просто стежиь на відстані. Знає , що вона все ще вчиться, ні з ким не зустрічається, немає друзів ( крім Неда) , працює щоб заробити собі на навчання . Ні , Пітер не сталкер. Він самотня людина, що боїться бути коханим, бо думає , що проклятий.
Єдине , що допомагає йому не зійти з глузду це робота і Людина Павук. Звичайно про місії на ішій планеті довелося забути , але бути ' звичайним сусідом Павучком ' ніхто не забороняв. Рятувати людей з горящих будинків,переводити бабусь через дорогу.... і слідкувати за дорогими йому людьми. Емджей ,Недом і Хеппі. Вони були щасливим. Нед хоч і був самотнім , але став справжнім генієм в НМТ. Хеппі все ще тужив за Мей. Тому кожен день приходив на її могилу. Пітер часто його там бачив, бо теж приходив навідати свою любу тітку...
Пітер прокинувся. Новий день. Нові муки. Весь вчорашній вихідний він просидів дома, переглядаючи ' Зоряні війни'. Сьогодні Паркер мав написати репортаж в " Дейлі Гюбел". " Ненавиджу цю роботу. Журналістика це не для мене. От як би була робота, де треба майструвати нано костюми" - думав хлопець вдягаючи піджак. Поснідавши півфабрикатами, Пітер взувся і вийшов надвір. Скоро Різдво, всі вулиці прикрашені гірляндами , а у повітрі витає запах кориці. Колись Паркер обожнював зимові свята. Мей готувала смажену курку, а дядько Бен приносив велику ялинку. Кожен раз тітка спаоювала страву, а дядько грайливо сварив на свою дружину. Коли Бен помер, Пітер і Мей замовляли китайську їжу і дивилися ' Сам у дома' чи ще якись новорічний фільм.... А тепер немає відчуття свята, немає з ким розділити цю радість. Тому єдине, що залишається це вдягнути свій супергеройський костюм і подорожувати нічним містом.
Паркер зітхнув. Єдине , що було хорошим в цьому і всіх інших ранках, це можливість побачити Емджей. Хоч декілька хвилин почути її дзвінкий голос , відчути аромат її парфумів і просто посміхнутися у відповідь на її сліпучу посмішку.
Пітер переступив поріг кафе. Тут ніколи нічого не змінюється. Ті ж клієним , за тими же столами. Ще навіть Хеллоувінські прикраси стоять. Хлопець подумки усміхнувся і плпрямував до прилавку.
- Добрий день. Я б хотів... - молодий чоловік замовк . За касою стояла не Емджей, а молода дівчина з пірсингом і короткою стрижкою.
- Щось вже обрали?- спитала вона змученим голосом.
- Еммм... ні... я згадав , що... мені треба йти. Бувайте- Пітер попрямував на вихід . " Невже Емджей звільнилася? Тепер я ніколи не зможу її побачити... " . Хлопець обернувся і був готов попрямувати на роботу як...
- Ой пробачте- хтось влетіла в нього на швидкості і повалила на землю.
- Та нічого, я сам не бачив куди йшов. - хлопець піднявся, і обтрусивши одяг поглянув на... Емджей? Перед ним стояла його кохана, прекрасна Емджей. Її неслухняне волосся падало їй в очі, що аж хотілося заправити його за її ніжне вухо.
- Це ви. Наш постійний клієнт. Що ви тут робите?
- Прийшов по каву- невпевнено промовив Пітер.
- І де ж вона?
- Я згадав, що.. спізнююся на роботу... мені вже час. Бувайте - Паркер поспішив втекти з цього місця як найдалі. Але видно Емджей зовсім не змінилася і свій дар відчувати брехню за кілометри вона не згубила, тому за секунду наздогнала чоловіка і перекрила йому дорогу. Відступати було нікуди . Дівчина поглянула на нього своїм фірмовим поглядом , аля ' або кажеж правду , або помреш в страшних муках'
- Чому ти мене переслідуєш?
- Щ..що?
- Ти вже два роки приходиш в кафе, день в день, поводиш себе як божевільний... дивишся на мене , наче хижак.
- Думаю тобі це все здається. Я звичайний клієнт.
- Справді? Я тобі не вірю. Скажи правду або я піду в поліцію.
- Слухай- почав Пітер- я не хотів тебе лякати чи переслідувати...я... у мене померла тітка два роки тому і.... моя дівчина мене кинула, а найкращий друг переїхав і...я втратив надію ... хотів померти, а тоді побачив тебе в кафе і... ти пробудила в мені надію.
- Як?
- Ти була такою невимушеною і спокійною і...
- Можеж не продовжувати. Пробач. Міг зразу познайомитися я не кусаюся- Емджей усміхнулася- Слухай..
- Пітер
- Пітере, може щоб спокутувати своє сталкерство ти зводиш мене кудись?
- Так з радістю. Я працюю в піцерії. Безплатна піца влаштує?
- Я звільняюся о сьомій. До зустрічі , диваку.
- Бувай.
- До речі я Емджей.
" Я знаю"- подумки відповів Пітер , а в голос натомість мовив:
- Чудове ім'я- дівчина йому підморгнула і попрямувала на роботу
"Може, це й помилка- подумав Паркер- будучи зі мною вона в небезпеці... але , може, це милосердя? Тепер , якщо постане вибір вона чи весь світ. Я вибиру її. Бо я не зможу дивитися на її бездихане тіло, що лежить на моїх руках. Я не повторю своєї помилки. Заради неї я забуду про Людину Павука назавжди"...