Пеггі і Стів
Сонце помало піднімалося на небокрай. Люди спали спокійно. Війна закінчилася. Вже не потрібно було боятися бомб, смертей і руйнації. Настав час відбудувати свої домівки, знайти чи оплакати своїх рідних чи просто радіти життю.
Пеггі прокинулася. У неї був жахливий настрій. Після перемоги ніхто не знав куди пристосувати Картер, тому її відправили в маленьке містечко , що знаходилося за Кентуккі. Тут всі одне одно знали і зразу незлюбили чужинку. " Як в такому віці не мати чоловіка і дітей?"- запитували в одне одного місцеві ( зазвичай, жінки) і розносили різні плітки. Звичайно, Пеггі було начхати на них І на їхню застарілу думку. Вона чекала , коли її влаштують у якись маленький задушливий офіс секретаркою до дебелого чоловіка сексиста.
Чомусь Картер ніколи не щастило з чоловіками. Всі вони або несприймали її серйозно, або їх цікавила не вона , а її груди . Всі чоловіки були однаковими. Всі, окрім, Стіва... Стів був милим і наївним ( у хорошому сенсі) і його теж не сприймало суспільство. Він їй подобався. Навіть до сиворотки, яка зробила його чоловіком мрії для кожної жінки. Але він помер...
" Всі люди радіють закінченню війни, а я лежу в ліжку з депресією. Думаю це неправильно" - жінка нарешті змусила себе встати і приготувати собі сніданок.
" Вітаю вас з ще одним чудовим ранком. Зараз ви послухаєте найкращі романтичні балади всіх часів.." . Пеггі вимкнула радіо. " Романтика- це останнє що мені зараз потрібне".
У двері постукали . Дівчина пішла до дверей, але на півдорозі зупинилася, згадавши що у самій сорочці. Секунду повагавшись, агентка махнула рукою і пішла до дверей.
- Пеггі. - перед нею стояв Стів. Живий-живісінький. Але щось у ньому було не так. Зачіска і одяг , наче не з цього світу, а стояв він так, наче вже звик до того, що кожна особа жіночої статті ( І деякі чоловічої) хочуть з ним перестати.
- Стів... але як... тобто, ти ж... помер
- Ну моє тіло так і не знайшли так, що мертвим мене вважати зарано.
- Звідки ти знав , де я ? І як вибрався з під уламків?
- Друзі допомогли... Давай зайдемо і я все тобі поясню. Добре?
Картер, наче загіпнотизована, відступила від дверей і сіла на канапу у вітальні. " Може, я ще сплю?" - подумалось їй. Але ні, Роджерс спокійно сів навпроти неї і почав свою розповідь.
Годину жінка слухала про богів, героїв, мільярдерів, міста, які падають, інопланетянів, що захоплюють землю і про себе в старості. " У нього струс мозку і його треба відвести до лікаря!"- спочатку подумала Пеггі. Але Капітан Америка розумів, що повірити у те, що з ним сталося важко тому мав докази. Сучасний телефон, частинки Піма і лист написаний самою Агенткою Картер у старості.
Нарешті розповідь добігла кінця. Настала довга і гнітюча тиша. Пеггі довго розмірковувала про щось своє і нарешті спитала:
- І що ти робитимеш?
- В якому сенсі? - на мить Стів став схожим на себе до сиворотки . Розгубленим і слабким.
- Ти знаєш, що Бакі живий і його десь катують, що він же вб'є батьків твого товариша, що Г.І.Д.Р.А ще досі працює, і працюватиме ще дуже довго і , нарешті, ти знаєш, що лежиш десь у кризі посеред океану. Невже ти нічого не виправиш?
- Я не можу. Хоча і дуже хочу. Брюс, мій друг і колега з майбутнього, сказав, що якщо я зміню хід подій, то всесвіту і вищим силам це не сподобається. Я не хочу ще однієї катастрофи.
- І що ти робитимеш? - повторила своє питання Картер. Роджерс довго думав і зітхнувши мовив:
- Знаєш, після того як я прокинувся у 2012, мені довелося пережити стільки смертей і катастроф, що моя віра у людство і справедливість похитнулася. Багато моїх друзів померло і у мене нікого не залишилося... Знаєш, ти була єдиною з ким я міг поговорити подушам у майбутньому... а , коли ти померла.. Я втратив частину свого життя. Ти запитала, що я робитиму? Я хочу залишитися тут... з тобою. Змінити ім'я , зовнішність і не змінювати хід подій. Так, це буде важко... але я хочу просто пожити спокійно. Без небезпек і смертей. Я хочу жити з тобою, Пеггі. І прокидатися з тобоюкожен ранок. Жити і в горі, і в радості. Тому , що я тебе кохаю.
- Ти це мене хвилину тому заміж кликав?
- Можливо - Капітан Америка , славетний герой Землі, зашарівся.
- Тоді , я згодна. Бо я теж тебе кохаю- дівчина хотіла поцілувати чоловіка, але той м'яко її зупинив.
- Давай прибережемо його для танцю , який ти мені пообіцяла десятиліття тому...