#three
Цей хлопець виглядав наче всі і все тут... кхм... нижче його рівня. Хоча, що? Нижче його рівня? Він в старшій школі, Алекс, а не у триклятому королівському палаці!
В мене виривається сміх, і настільки гучний, що Чімін дивиться наверх. Зараз, коли він стоїть ближче, я можу розгледіти його обличчя. Нудьгуючий вираз зовсім не псує його. Роуз шепоче мені: "А він симпатичний", але це не так. В ньому немає тієї смазливості, як у тих хлопчиків, про яких дівчата шепочуть в шкільних туалетах або на ночівлях.
Він гарний. Неймовірно гарний. Ставний, з левиним поглядом та пухкими вустами. Красень, котрого можно побачити в рекламі корейської косметики. Незважаючи на щільну завісу претензійності, котра йде в слід за ним, його очі кольору меду - коричневий настільки світлий, що таке враження, наче з золота. І зараз вони дивляться на мене.
Роуз видає звук ,схожий на крик маленької мавпочки й ховається мені за плече.
- Він дивиться на нас!
- Чому ти ховаєшься?
- ... - я закочую очі.
- Він тобі подобається.
- Не так голосно! - вона стискає мою шию й тягне.
- Ауч! Обережніше, ти не можеш зламати мій хребет, він мені ще потрібен!
- Тоді не кажи такі несинітниці, як ця, так голосно!
- Але він тобі подобається!
Мені вдається відірвати її пальці від частини моєї нервової системи, впевнившись, що я можу дихати, і йду до туалету, щоб попісяти.
В туалеті безлад, унітаз брудний й перед тим, як вийти, я поплескую його в знак жалоби. Будь сильним, друже. Так чи інакше, це все колись закінчиться. Або ми всі помремо від алкогольного отруєння ,або ти зруйнуєшься через кислотність рвоти, котрій ти підвіргся. Вони дають тобі пенсію? Ні? Вони повинні. Ми повинні протестувати. Пікет. Союз Об'єднаних Туалетів. Коли я завершую свою розмову з туалетом абсолютно нормальним способом, я вихожу й бачу те, що мені точно не подобається - Роуз знову внизу.
Але хлопці залишили її у спокої. Всі, окрім одного. Чи скоріше цей хлопець, котрого вона не може залишити в спокої.
- З... зазвичай, я не бачила тебе на таких вечірках. - Роуз заікається, хвилюючись перед ніким іншим, як Чіміном. Він насміхається.
- Ні. Мені не подобається борсатися у багнюці. Сьогодні виключення. Але як я бачу тобі тут подобається.
- Щ-що? Я...я просто подруга Семьюел. Вона змусила мене сюди прийти.
- Ти нерозбірливо говориш і запинаєшься. Ти майже не контролюєш своє тіло. Якщо тобі доводиться напиватися, щоб отримати задоволення від вечірки, на яку тебе змусили піти друзі - ти дурна дівчинка, яка не вміє обирати собі друзів.
Вираз обличчя Роуз стає напруженим, неначе її вдарили, а потім починають бігти сльози. Моя кров закипає - що він, сукін син, собі дозволяє?
- Це не т-те, щ-що я мала на увазі...
- Так саме те. Ти та дівчина, яка залишається з друзями, яких ненавидить. Можливо, й вони тебе ненавидять. Це дуже просто: ховатися за всім цим алкоголем й дорогими брендами.
Сльози Роуз стікають по її щокам. Чімін зітхає.
- Невже ти настільки м'якотіла, що завжди плачеш, коли тобі кажуть правду?
Моє серце наче божевільне б'ється в грудях. Мої кулаки стискаються так сильно, що я не відчуваю пальців. Роуз мені не подруга. Тут в мене немає друзів, але вона протягом двох хвилин була зі мною дуже милою. Справді милою. А ті дві хвилини навіть більше, ніж я очікувала отримати. Це найбільше, що в мене було за довгий час. Вуста Чіміна розтягуються в насмішці. Скажи це. Скажи що-небудь, красунчик. Я кидаю тобі виклик.
- Ти жалюгідна.
Так , я вперше в своєму житті вдарила Пак Чіміна.
Коли мій кулак торкається його дурного обличчя, він відходить назад. Як тільки я бачу в його очах назріваючу бурю, в мене з'являється відчуття, що це не останній раз, коли я його б'ю.
- Проси вибачення в Роуз, - вимагаю я, й весь будинок замовкає.
- Дивлячись на вираз твого обличчя, - я схрещую руки й пристально дивлюся на нього. - Для тебе, напевно, ново, що тебе можуть вдарити, через те, що ти кретин.
Він торкається до свого носа, крапелька крові зтікає до його роту. Він повільно злизує її з великого пальця, а потім з губ. Чімін нічого не говорить. Так, що це роблю я.
- Дозволь мені виразитися простіше, щоб ти зрозумів, - кажу я дуже повільно. - Вибачся перед Роуз за те, що сказав, або я тебе змушу кровоточити ще більше.
Хтось в натовпі засміявся. Люди починають шептатися. Мені начхати.
- Чому ти так сильно бажаєшь захистити дівчину, котру навіть не знаєш? - Нарешті питає Чімін глибоким голосом. - Виправ мене, якщо я помиляюсь, але ти хіба не новенька? Це пояснило б твою поведінку. У Канаді є школи? Чи ти вчилась у мавп та селян?
Мої щоки червоніють, але я не дозволю цьому зупинити мене. Я чула образи й гірше. Це нічого. Я насміхаюсь.
- Я не можу стояти й дивитися, як маленький зарозумілий придурок розбиває серце маленької дівчинки. Це не мій стиль.
Тепер натовп зітхає набагато гучніше. Я відчуваю прилив гордості. Але все стається не так. Він не відповідає. Нахиляється до мене , його губи так близько, що я відчуваю його гаряче дихання.
- Це тому, що це сталося з тобою, чи не так?