#two
Коли мені було десять років, тато сказав мені дещо дійсно вірне:
"Щоб прожити правильне життя людина має скласти свій список важливих справ".
В мене пішло шість років, щоб скласти один, але зараз він складений, і все завдяки одній сволоті в моєму житті:
1. Не вірити у кохання
2. Не думати про кохання
3. Думки про кохання можуть привести до самого кохання, яке є ворогом. І навіть, якщо гарненькі хлопчики з фільмів та книжок намагаються тебе спокусити, не піддавайся їй. Любов - це найгірше зло, що може з тобою статися.
Зараз кожен на вечірці Семьюел Макконер має свій власний список справ, який десь приблизно схожий на цей:
1. Напитися
2. Не обблювати когось гарненького.
3. Напитися ще більше.
4. Спробувати звабити того, кого ти намагаешься не обблювати.
Це чудовий список, ні дійсно чудовий. Ним може слідувати навіть ідіот. Ти будеш достатньо п'яний, щоб всі тобі здавалися гарними. Саме так, ти не обблюєш ні кого та будеш залицятися до всіх. Зазвичай це головне правило для хлопців. Або тих, хто дуже часто дивиться MTV. Один з хлопців, з червоним обличчям, обіймає мене за плечі та намагається поцілувати. Я стискаючи губи, відштовхую його та йду на кухню. Бо там менше людей, які піклуються тим, щоб звабити дівчат. Більшість з них зайняті випивкою. Це мені на руку. Ні, не те, щоб до мене дуже часто залицялися хлопці. Просто... зазвичай хлопці не фліртують з товстими дівчатами. А я саме такою і була. Я жирна та не гарна. Я була бридка. Мені це вже стало відомо ще з середньої школи. Коли з мене знущалися однолітки, та... Він... він знущався найбільше.
"Товста дівчинка."
Якби там, що не було, в мене у голові завжди відбивається відголоском минулого його голос.
Я тягну до низу свій світшот з групою "Red Hot Chili Peppers", щоб впевнитися, що вона все прикриває. Показувати свої розтяжки неймовірно "крутому" народу Хай Іст Соул - не найліпший спосіб завести собі хоча б тимчасового друга. Чорт, в таких умовах я б погодилася і на ворога. Без якоря плавати в морі під назвою "старша школа" - хардово.
- Алекс! - до мене підповзає п'яна дівчина, її русяве волосся приклеїлося до спітнілого обличчя.
- Привіііт! Що... як...що... ти тут робиш?
-Хмм, так? - я намагаюся згадати її. Вона сміється.
- Я Роуз. Ми зустрічалися біля кабінету... імператора?
- Директора, - запропонувала я.
- Звичайно! - вона плеще в долоні та показує на мене. - Вау. А ти дійсно розумна.
- Я дійсно буду мокра, якщо ти не перестанеш. - я обережно переміщаю її руку в вертикальне положення, щоб пиво з жовтого пластикового стаканчику не перелилося на мене, підлогу, та на її гарненьку сорочку.
- А ти весела! Хто тебе запросив?
-Семьюел.
- Ооууу, вона знову так робить...
- Що робить?
- Не пий пунш.
- Що в пунші?
- Порошкове про...ро... порошкове проносне! - завершує Роуз. Декілька хлопців маячать навколо неї наче акули, чекаючи на той момент, коли вона дійде від стадії сп'яніла до стадії дуже-сп'яніла-щоб-чинити-опір. Я сердито дивлюся на них, беру її за руку і тягну на другий поверх, де тихо й нема сексуальних збочинців. Ми притуляємося на поруччя і дивимося на хаос унизу.
-Так звідки ти? - питає Роуз. Тепер, коли вона не хитається наче божевільна, я можу добре її роздивитися. Волосся й очі світлі. Вона одна з небагатьох азіатів в школі. Шкіра блідна, наче сніг. Вона дійсно гарненька. Краще, ніж більшість присутніх тут дівчат, які точно кращі за мене.
- Я з Канади, - кажу я. - Бред Вілс. Маленьке, невеселе містечко. Велика кількість жуків та качків-футболістів.
-Так само, як і тут, - сміється вона, допиваючи пиво.
- А ти неабияка. Дещо дуже п'яна, але точно неабияка.
Вона посміхається мені й торкається до пасма мого волосся.
- Мені подобається цей колір.
- Синій Вибух, - кажу я. - Так було написано на коробці.
- Оу, ти сама фарбувалась? Круто!
Це було частиною мого контракту зі мною ж: схуднути, пофарбувати волосся, підібрати відповідний одяг. Стати краще. Cтати людиною, з котрою захочуть заводити відносини.
Але цього, я не кажу Роуз - то була стара я. Та, хто вірила у кохання. У те, що воно не є дурістю. Та, хто схуднула заради хлопця на 25 кіло, сидячи на жахливих дієтах, і при цьому, пітніючи, як свиня. Вона курила, пила, крала. І ходила у клуб, намагаючись сподобатися його друзям. Навіть не йому. Вона хотіла, щоб вони її прийняли, наче його б це змусило б полюбити її. Але тепер цієї дівчинки більше нема. Це не Бред Вілс. Це Хай Іст Соул. Тут ніхто не знає цієї дівчинки, і я не покажу її їм, бо це зруйнує нову мене. Я відчайдушно потребую друзів, а не соціального самогубства.
- От лайно, - раптово шипить Роуз. - Я не знала, що він буде тут.
Я дивлюся туди, куди вона кинула погляд. І безпомилково впізнаю того, про кого вона каже. Він єдиний досі незворушний, неначе айсберг спокою серед усьго цього океану хаосу з алкоголем, сосисками та п'яними танцями під Bad Street Boys. Він не дуже високий за зростом, але всеодно дуже вирізняється з натовпу. Широкі плечі, вузька талія, гарні накачені ноги й гострі скули. Волосся розпатлане, світле - воно пофарбоване в сивий колір. Роуз поряд зі мною пожирає його очима, і вона не єдина, хто так робить. Дівчата завмирають, коли він заходить, а хлопці кидають на нього зневажливий погляд. Хто б він не був, я вже можу сказати: він один з тих популярних хлопців, котрий обирає собі неправильний шлях.
Він проходить далі, приковуючи до себе всю увагу. Зазвичай, коли заходиш, киваєш людям й шукаєш у натовпі того, хто тобі знайомий. Але тільки не цей хлопець.Він просто йде. Йому не треба пробиватися через натовп - люди самі розходяться. Наче його оточує невидимий щит. На обличчі незмінний нудьгуючий вираз, ніби все, що відбувається навколо йому не цікаве абсолютно.
- Це Чімін. Пак Чімін, - шепоче Роуз. - І він ніколи не приходив на такі вечірки.