втрата останньої опори
Розвідка, яка починалася лише як чергова місія, завершилася трагедією, що назавжди змінила Айлерон. Їхня боротьба проти десептиконів була героїчною, але кількість ворогів і їхня хитрість стали фатальними.
Коли останній із десептиконів відступав, неохоче визнаючи поразку, Верон і Айлерон залишилися на полі бою, виснажені, але живі. Однак серед тиші, що настала після бійні, Айлерон помітила, як батько похитнувся і схопився за бік. Його броня була пробита, а іскри електрики свідчили про критичне пошкодження внутрішніх систем.
— Опі! — вигукнула вона, підбігаючи до нього.
Верон слабко усміхнувся, поклавши руку на її плече. Його погляд, хоч і згасаючий, був сповнений любові й гордості.
— Ти сильна, Айлерон, — прошепотів він, голос уже втрачав свою силу. — Ти завжди була такою. І будеш.
— Ні, ми це виправимо! — її голос тремтів, коли вона намагалася знайти спосіб допомогти йому. Але пошкодження були надто серйозними. — Ми повернемося до бази. Я знайду тебе!
— Часу мало, — перебив він, затискаючи її руку. — Пам’ятай, я завжди вірив у тебе. І віритиму... навіть після цього.
Сліз не було. Айлерон не могла дозволити собі слабкості. Вона лише стиснула руку батька, відчуваючи, як його сили покидають його тіло.
— Ти не одна, — прошепотів Верон востаннє, і його мані опустилася.
Айлерон довго сиділа поруч із ним, мовчки дивлячись на горизонт, куди заходило сонце. Її серце здавалось розірваним на тисячі уламків, але замість відчаю вона відчувала, як народжується новий вогонь. Вогонь рішучості.
Вона встала, оглядаючи поле бою. Взявши зброю, що залишилася від батька, Айлерон підняла її, дивлячись у небо.
— За тебе, тату. За Віолу. За всіх, кого ми втратили.
Того вечора вона повернулася на базу одна. Але вже не та Айлерон, що вирушила в розвідку. Вона стала символом нескінченної боротьби та надії, обіцяючи, що жертви її близьких не будуть марними.
Далі буде