Darkness
Верхівки гір зникли у важких хмарах, а наступаючий нічний сутінок затягував у свої обійми кожну хатинку в містечку. Висока постать одягнена в чорний, стояла біля вікна, спостерігаючи за пейзажем, що відкривався із замку. Ще тепле але вже спустошене тіло сільської дівчини валялося на мармуровій підлозі, неподалік. Нагадуючи про себе лише запахом крові, який легким шлейфом тягнувся до вікна.
Глибокий вдих наповнив легені холодним повітрям. Серце, що зупинилося кілька сотень років тому, все ще знаходилося в його грудях, покрите товстим шаром льоду, нагадуючи лише про далеке минуле; про той час, коли він ще щось відчував.
Легкі кроки змусили обернутися. Граф зустрівся поглядами з двома розгубленими парами очей. Хоч ці жінки й були вампірами, але перед НИМ почувалися зовсім безпорадними. Такі красиві, ніжні та тендітні. Він міг зламати їх, завдати неймовірного болю. Але навіщо? Всі потребують союзників, всі потребують любові, навіть такі чудовиська як він.
Не відриваючи погляду від ніжних рис їх облич, чоловік елегантно простягнув руку до дівчат. Витончені пальчики леді ковзнули по блідій шкірі вампіра, плутаючись у його пальцях. Їхня любов до нього була настільки величезною, що при кожному доторку його рук вони хотіли віддати йому все, що мали, віддати всіх себе.
— Мої любі, йдіть до мене, — приємний баритон графа, віддався луною в замку. Вони були налякані і переповнені почуттям втрати. - Я засмучений не менше вашого, мої любі, - руки ніжно ковзали по плечах і ключиця дівчат. Притискаючи якомога ближче до себе тремтячі тіла.
Вони боялися і хотіли сховатися, а він міг їх сховати від цього світу, міг допомогти як ніхто інший.
Шовк легко розвивався на пронизливому вітрі, обвиваючи як змій ноги молодих красунь та найжахливішого монстра цього світу...