Ворони

На простору галявину де рубали дерева лісоруби, з лісу виїхав поліцейський джип. З нього вийшли дві людини в поліцейській формі. Чоловік в чорних окулярах помахав робочим рукою і радісно крикнув, щоб до нього підійшов головний. До нього підійшов один з лісорубів.

«Лісоруб»: доброго дня пан поліцейський. Що вас примусило приїхати в таку глуш?

«поліцейський»: до мене дійшли чутки що тут незаконне вирубування лісу. Це так?

«Лісоруб»: не розумію про що ви. Нам наданий дозвіл для вирубування саме цієї ділянки.

«поліцейський»: тоді покажіть документи.

«Лісоруб»: покажіть що ви поліцейський в такому разі. Звідки мені знати що ви справжній, а не якийсь самозванець. Не дуже хочеться показувати документи незнайомцям.

Чоловік витяг з внутрішньої кишені сорочки посвідчення, відкрив його та показав.

«Джошуа»: Офіцер Джошуа. Тепер ваша черга показувати мені лісорубний квиток.

Він закрив паспорт і сховав у ту саму внутрішню кишеню.

«Лісоруб»: що ж ваша взяла, офіцере.

Чоловік витяг з задньої кишені пістолет і направив на Джошуа.

«Лісоруб»: однак я вважаю що в мене є дещо краще чим квиток.

«Джошуа»: о ні. Як же так. У вас пістолет.

Поліцейський взяв свою напарницю за плечі та почав нею трусити.

«Джошуа»: Еріко, зроби щось в нього пістолет! Він нас вб'є. я не хочу помирати. Хоча почекайте, а він справжній?

Лісоруб підняв пістолет в гору, щоб вистрілити для показу. Не встигши нажати на курок з лісу почувся постріл. Рука зі зброєю впала на землю по лікоть. Чоловік з жахом на лиці закричав від болю. Робочі зі страхом почали озиратися навколо.

«Джошуа»: як думаєш, Еріко? Марічка перестаралася?

«Еріка»: ні.

«Джошуа»: що ж зізнавайтеся чоловіче ви з "Апокаліпсису"?

Чоловік зі страхом в очах кивнув в знак згоди на запитання.

«Джошуа»: тоді для вас прекрасна новина. Ви зараз помрете, а ваші підлеглі якщо хочуть ще жити мають нам викласти всю інформацію що вони знають.

«Лісоруб»: ми звичайні низько рангові солдати. Більше інформації ніж про наші завдання нам не розказують.

«Джошуа»: ви так думаєте?

«Лісоруб»: повірте, якби я знав я б сказав вам.

«Джошуа»: в такому разі ви звичайне сміття, яке нам треба вбити. Чи може у вас все ж таки є якась інформація? Всі хто щось знають підійдіть і скажіть. Якщо ви нічого не знаєте, то навіть не підходьте. Вбити нас двох вам не вийде. Практично на кожному з вас націлений хоча б один з моїх підлеглих, захочете втекти вас вб'ють, захочете мене вбити вас виб'ють. Навіть якщо вам теоретично вдасться втекти ми вас найдемо і зробимо з вас закривавлений труп, частини якого відправимо родичам якщо вона у вас є. На все про все у вас хвилина.

З п'ятдесяти робочих двадцять двоє почали тікати, але як тільки рушали з місця зразу були застрелені в голову. Інші на це дивилися, як їх напарники з простреленими головами лежали на землі. Один з робочих підняв руку і підійшов до Джошуа на відстані п'яти метрів.

«Джошуа»: нарешті хтось один вирішив не померти.

«Робочий»: я знаю що солдати "Апокаліпсису" які були навчені воювати на вищому рівні ніж звичайні мають сильнішу стійкість до куль, іншими словами їх важче вбити дрібнокаліберною зброєю.

«Джошуа»: браво.

«Джошуа»: я здивований. Ти молодець, можливо ще хтось щось може сказати? Хоча час вийшов по ідеї, ти єдиний хто виживеш.

Джошуа клацнув пальцями, з лісу почулися постріли. З 28 живих робочих лишився лише один чоловік який розказав про "Апокаліпсис". Через хвилину із лісу вийшли люди в костюмах.

«Джошуа»: приберіть тут всі трупи, а цього чоловіка ми з Ерікою заберемо в тюрму.

«Робочий»: стійте ви ж говорили що відпустите мене.

«Джошуа»: хіба я таке говорив? Ні я говорив про те що не вб'ю тебе, але і пробачити тобі вирубку не можу так що тобі прийдеться відсидіти за скоєний тобою злочин.

Еріка наділа на робочого наручники та посадила його в машину.

«Джошуа»: сподіваюсь що ви й без нас двох зможе все ту прибрати?

«Ворон»: так сер.

«Джошуа»: прекрасно, я та Еріка їдемо тоді звідси. Закінчите тоді вернеться і відзвітуєте мені.

Чоловік зайшов за машину, щоб переодягтися. Коли він закінчив він Вручив Еріці уніформу.

«Джошуа»: ну все Еріко, поїхали.

Еріка сіла за кермо, Джошуа чергою сів на пасажирське. Завівши машину вони поїхали з галявини де ворони прибирали місце злочину. По дорозі Еріка закурила. Із-за диму від цигарки Джошуа відкрив вікно.

«Еріка»: не любиш запах диму?

«Джошуа»: так не полюбляю дим. Нагадує про минулу роботу.

«Еріка»: минулу? Ви ніби й зараз піротехнік.

«Джошуа»: мій найкращий друг колись помер, він теж любив покурити. Особливо мені в лице.

«Еріка»: ось воно як. Отак?

Жінка спершу затягнулася, після чого видихнула дим в лице Джошуа. Через що той закашлявся.

«Джошуа»: так, але давай не будемо згадувати про минуле. Особливо коли нам треба прямувати в майбутнє. Згодна?

«Еріка»: так.

Після цих слів між ними настала пауза, тільки мотор і зовнішній шум не давав зробити повну тишу. Погляд жінки був повністю зосереджений на дорогу.

«Джошуа»: я не можу мовчати. Поговорімо.

«Еріка»: Джошуа, водію не можна заважати, а конкретно, говорити під руки.

«Джошуа»: мені скучно, хочу поговорити.

«Еріка»: поговорите уже на базі.

Чоловік розчаровано почав дивитися у вікно очікуючи його зупинки. Через годину джип зупинився неподалік від великого дуба.

«Еріка»: твоя зупинка.

Чоловік вийшов з машини й проводжаючи її поглядом пішов в сторону дуба. Минаючи його він витяг з кишені нашивку воронів. Пройшов ще 2 хвилини він дійшов до бази. Пройшов сторожу він рушив до головної будівлі. В будівлі він зайшов до кімнати де велась розмова між його друзями.

«Джошуа»: Про що говорите?

«Марічка»: Джошуа, нарешті ти вернувся, від тих злочинців є якась інформація?

«Джошуа»: хіба трохи, але вона уже достатньо проблемна на жаль.

«Кенні»: розказуй, а я запишу це.

«Джошуа»: калібри по типу тих самих штурмових гвинтівок і пістолетів кулеметів практично не завдають їм значної шкоди.

«Алукард»: хочеш сказати що я тільки з кулемета зможу їх вбити.

«Джошуа»: не впевнений.

«Алукард»: обов'язково перевірю.

«Кенні»: що ж я запишу це все одно, а тепер бувайте, мені треба на базу що на островах. Можете узятися до патруля.

«Алукард»: знову патруль? По твоєму вони справді готові зайти в місто, щоб щось чудити?

«Кенні»: я не знаю, але навіть так це краще ніж нічого.

Вставши із-за столу і пішов в сторону дверей. Дійшовши до половини в кабінет увійшов Лідер.

«Кенні»: о, мені ви якраз потрібні

«Білий Ворон»: ага, і тобі доброго дня Кенні.

«Кенні»: я відправляюсь на базу що на островах, сер.

«Білий Ворон»: прямо уже? Це не може трохи зачекати?

«Кенні»: ну я міг би відтягнути на пару годин.

«Білий Ворон»: як що до завтра?

«Кенні»: ну в принципі можна, але чому?

«Білий Ворон»: мені теж туди потрібно, полетимо двоє? Тоді в чому проблема полетіти зараз?

«Білий Ворон»: мені дома треба показатися не хочу, щоб донька переживала сильно. Мене дома уже немає як два дні.

«Марічка»: Як це мило. Я теж хочу.

Чоловік розгублено поглянув на Марічку.

«Марічка»: передавайте Олександрочці привіт від мене.

«Білий Ворон»: добре. Передам.

«Кенні»: а причина вашої поїздки?

«Білий Ворон»: треба в Японію, а ще в Китаї буде з'їзд, тобі як моєму заступнику теж треба бути.

«Кенні»: зрозумів. Тоді вирушаємо до вас і назад.

Кенні з лідером вийшли з кабінету.

«Марічка»: ех заздрю я навіть трохи.

«Джошуа»: кому?

«Марічка»: тій хто буде з лідером.

«Алукард»: ти впевнена?

«Марічка»: а? Ну так, це ж напевно так класно.

«Алукард»: не думаю так, ти не з тих як по мені хто хотів би тепло і сидіти на одному місці.

«Джошуа»: ха-ха

«Марічка»: не смішно.

«Алукард»: досить про це. Нам дали завдання.

«Джошуа»: ага. Патруль.

«Марічка»: Не хочу в патруль. Це скучно.

«Алукард»: і не говори. Де завдання про усунення когось, я вбивати хочу.

«Марічка»: ех навіть так не треба нехтувати наказом, будемо на патрулі по раціях розмовляти, хоч якось час вбивати будемо.

«Джошуа»: ви як хочете, а я маю чим зайнятися, тож зі мною навіть не пробуйте зв'язатися.

Взявши пару паперів зі стола він вийшов з кабінету.

«Марічка»: знову якусь хвойду найшов.

«Алукард»: аж смішно стає, правда?

«Марічка»: і не говори.

«Алукард»: добре я теж піду, все ж до Львова не так і близько.

«Марічка»: бувай удачі.

Вставши із-за столу Алукард вийшов з невеликого приміщення.

«Марічка»: ех... Ось я й одна, одна одненька в кабінеті. Треба теж іти, в Одесу не так скоро добиратися.