Стихи и Проза, Гнёт и Грёзы!

Тішуся з того що я ще живий,
Душу свою не сховав у пітьмі,
Зникли страхи та надія прийшла.
Ось вона – радість, те зерня добра.

Тішуся з того що я не нудний,
Стільки придумаю своїх світів.
Тая фантазія моя любов,
Сердцем я чую як рухає кров.

Тішуся з того що можу любить.
Де та любовь, та, яку не спинить?
В серці моїм вже бушують шторми,
А в голові я руйную світи.

Тішуся... Нащо? Не знаю, хай так.
Буду радіти немов би простак.
Буду радіти, не хочу зогнить,
Хочу ж я просто... Хочу я жить.