Я тебе расскажу...

Сама - Я є і сила, і натхнення,
Бо з іншими - залежна і слабка.
Самотність - це не кара, а безмежжя,
Це мов солодке, чисте забуття.

Тебе ж забудуть, зрадять, скористують!
Гей, Дівчинко! Збагни вже врешті решт,
Що всі вони тебе жорстоко замордують
І викинуть, зведуть жеж нанівець.

Душа не мертва, вік мій не скінчився,
І вчуся жить для себе Я сама.
Я зможу, здужаю, Я певна,
І певна, що дійти Я зможу до кінця.

Так, важко... на душі - каміння,
Що важить, ніби під мільйони тон.
Та маю все ж сама зрубити це бадилля,
Що заважа мені і ставить все на кон.

І сльози лила, криком Я давилась,
Та все ж з усмішкою виходила з пітьми.
Так, все ж таки колись, давно, любила...
Але тепер, за себе, ляжу Я кістьми!