Шляхи душі моєї (1)
Я не буду намагатись правоту довести,
І не буду кричати надривно,
Бо я хочу тихенько вже далі піти
І пропасти в квітках безсумнівно.
Можливо, банально - мовчати і йти,
Та навіщо деру ж бо я жили?
І зустріну я схід, який змушу цвісти,
Ти про нього лиш мрієш, мій милий.
Іти буду я, думи тільки вперед,
Обернутись собі не дозволю,
Та майбутнє неначе в диму сигарет,
Але скоро дізнаюсь про долю.
Немає безпам'ятства, немає і смутку,
Без слабкості і без задишки
Серце минуле наше відпустить,
Відчує спокій затишку.
Можливо, звучить якось егоїстично,
Й сказала, неначе в дрімоті.
Але не помітив? Це так поетично,
Що я ніби птиця в польоті.
Відпустила всередині всі я образи,
Забула всі лайки і крики,
А тільки вони відпустили не зразу,
Ненадовго закрили повіки.
І в той найважчий, нестерпний момент,
Завдадуть мені знову удару,
І як при тобі, біль - то мій диригент
Для симфонії сліз і кошмару.
Я не хочу пірнати в минуле своє,
І не хочу слабкою я бути.
І не хочу я сліз, це усе не моє -
Оці крики і лайка та люта.
Можливо, так буде легше для всіх,
То давай же розбіжимося,
І в серці вже більше місця для втіх
І частіше уже сміємося.